Постанова 4857 № 460/3879/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/3879/25 пров. № А/857/21062/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.05.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Комшелюк Т.О., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 06.05.2025р., м.Рівне; дата складання повного рішення суду І інстанції: 06.05.2026р.),- В С Т А Н О В И В: 03.03.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Рівненській обл. № 172350006067 від 04.12.2024р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до п.2 ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язати ГУ ПФ України в Рівненській обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження курсів секретарів-референтів з 10.01.1995р. по 10.03.1995р., період отримання допомоги по безробіттю з 05.05.1995р. по 04.11.1995р. та період роботи в російській федерації /рф/ з 30.04.1996р. по 30.08.1996р. та з 01.09.1996р. по 17.02.1997р.; зобов`язати ГУ ПФ України в Рівненській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 3 роки відповідно до п.2 ст.55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 13.10.2024р.; стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір (а.с.1-13). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.33-34). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.05.2025р. заявлений позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Рівненській обл. № 172350006067 від 04.12.2024р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано ГУ ПФ України в Рівненській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 13.10.2024р., зарахувавши до її страхового стажу періоди з 10.01.1995р. по 10.03.1995р., з 05.05.1995р. по 04.11.1995р., з 30.04.1996р. по 31.08.1996р. та з 01.09.1996р. по 17.02.1997р.; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Рівненській обл. судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп. (а.с.46-51). Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.52-61). В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що з 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення; з 01.01.2023р. Угода залишається чинною та обов`язковою до виконання між іншими її підписантами, окрім рф. Україна, в свою чергу, постановою КМ України № 1328 від 29.11.2022р., яка набрала чинності 02.12.2022р., вийшла з Угоди. У зв`язку з цим, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території рф, призначаються на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому до страхового стажу зараховується періоди роботи на території рф по 31.12.1991р. З огляду на викладене, період роботи на території рф не підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Окрім цього, ОСОБА_1 була зареєстрована у с.Сварицевичі у період з 26.04.1986р. по серпень 1989р. (дата вибуття не зазначена), з червня 1993 року (дата прибуття не зазначена) по цей час. Відповідно до запису в погосподарській книзі № 2 за 1986-1990 роки ОСОБА_1 навчалася у технікумі у м.Рівне; дата вибуття на навчання не зазначена. Таким чином, довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення не підтверджує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26.04.1986р.) станом на 01.01.1993р. не менше трьох років. Судом не враховано, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 та архівної довідки № 3083/04-02 від 21.10.2024р. позивач з 10.07.1989р. по 03.06.1993р. працювала на агрофірмі «Зоря» на території Рівненського району Рівненської обл., що не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. При цьому відповідач зазначив, що постійне місце роботи позивача нерозривно пов`язане з його постійним місцем проживання, відтак факт навчання в м.Рівне та робота на агрофірмі «Зоря» заперечує факт проживання його у зоні гарантованого добровільного відселення Отже, позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. не менше 3 років, тому підстави для застосування до позивача положень ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у пенсійного органу є відсутніми. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася в с.Сварицевичі Сарненського (Дубровицького) району Рівненської обл.; позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується довідкою № 1677, виданою Рівненською обласною державною адміністрацією 27.06.2024р. (а.с.14-15, 17). Довідкою Виконавчого комітету Дубровицької міської ради № 1324 від 28.10.2024р. підтверджено, що ОСОБА_1 з дня народження по серпень місяць 1989 року, з червня 1993 року по цей час зареєстрована та проживає в с.Сварицевичі Сарненського (Дубровицького) району Рівненської обл.; територія цього населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів /КМ/ УРСР № 106 від 23.07.1991р. (а.с.18). 30.10.2024р. позивач звернулася до територіального управління ПФ України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.10.2024р. За результатами зазначеної заяви відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл. прийняв рішення № 172350006067 від 04.12.2024р. про відмову в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для такого рішення визначено відсутність необхідного періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. 3 роки Зазначено, що згідно з наданими документами для призначення пенсії вік заявника становить 54 роки 01 місяць 09 днів; страховий стаж 25 років 03 місяці 24 дні. До страхового стажу не зараховано наступні періоди: період проходження курсів секретарів-референтів згідно з записами трудової книжки № НОМЕР_2 від 10.07.1989р., оскільки відсутня інформація про присвоєння кваліфікації; період отримання допомоги по безробіттю з 05.05.1995р. по 04.11.1995р. згідно з записами трудової книжки № НОМЕР_2 від 10.07.1989р., оскільки запис здійснено некоректно та потребує уточнення (відсутні записи про початок виплати допомоги та про припинення виплати, в даті розпорядження наявне виправлення); період роботи в рф з 30.04.1996р. по 31.08.1996р. та з 01.09.1996р. по 17.02.1997р. згідно з записами трудової книжки № НОМЕР_2 від 10.07.1989р., оскільки з 01.01.2023р. рф припинила виконання зобов`язань відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. Україна припинила участь у зазначеній Угоді починаючи з 19.06.2023р.; довідку про проживання в зоні гарантованого добровільного відселення № 1324 від 28.10.2024р., що видана виконавчим комітетом Дубровицької міської ради, взято до уваги частково, з урахуванням акту перевірки достовірності документів, наданих для призначення пенсії, про підтвердження факту реєстрації та постійного проживання заявниці в зоні гарантованого добровільного відселення № 1700-1102-1/6779 від 27.11.2024р., в якому зазначено, що станом на 01.01.1989р. заявниця навчається в технікумі в м.Рівне (чиста зона). Таким чином, підтверджений період постійного проживання (роботи) заявниці у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 02 роки 08 місяців 05 днів (з 26.04.1986р. по 31.12.1988р. Рівненська обл., Дубровицький район, с.Сварицевичі), що недостатньо для визначення права на зниження пенсійного віку. Додатковий коментар: відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» через відсутність необхідного періоду проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. 3 роки (а.с.29 і на звороті). Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії, позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом. Приймаючи рішення по справі та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Довідкою Виконавчого комітету Дубровицької міської ради № 1324 від 28.10.2024р. підтверджено, що позивач з дня народження по серпень 1989 року, з червня 1993 року по цей час зареєстрована та проживає в с.Сварицевичі Сарненського (Дубровицького) району Рівненської обл.; період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993р. становить більше 3-х років. При цьому в матеріалах справи є відсутніми докази на підтвердження навчання позивача у спірний період в м.Рівне. Окрім цього, обставини, згідно яких з 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав /СНД/ у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.06.2023р., не впливають на правомірність прийняття оспорюваного рішення пенсійного органу, що прийнято 04.12.2024р., та не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди. При цьому, відсутність відомостей щодо сплати страхових внесків не може слугувати підставою для відмови в призначення пенсії. Також записами трудової книжки позивача та довідкою Вараської філії Рівненського обласного центру зайнятості № 1702053 від 26.02.2025р. підтверджується, що вона у період з 05.05.1995р. по 04.11.1995р. одержувала допомогу по безробіттю у Кузнецовському міському центрі зайнятості; записи про отримання позивачем допомоги по безробіттю скріплені печаткою та підписом директора центру зайнятості. Відтак, період отримання допомоги по безробіттю 05.05.1995р. по 04.11.1995р. підлягає зарахуванню до страхового стажу роботи позивача. Окрім цього, період навчання позивача на курсах секретарів-референтів підтверджується матеріалами справи, тому такий підлягає зарахування до її страхового стажу. Враховуючи протиправність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зобов`язання ГУ ПФ України в Рівненській обл. призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 13.10.2024р., зарахувавши до її страхового стажу періоди з 10.01.1995р. по 10.03.1995р., з 05.05.1995р. по 04.11.1995р., з 30.04.1996р. по 31.08.1996р. та з 01.09.1996р. по 17.02.1997р. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення. Частиною 1 ст.9 Закону України № 1058-IV від 09.03.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності 01.01.2004р., передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року за наявності страхового стажу не менше 31 року. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно з ч.1 ст.55 вказаного Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Частиною 2 ч.1 ст.55 наведеного Закону передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону. Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, норми спеціального закону в розглядуваному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993р. Спір між позивачем та відповідачами у розглядуваній справі фактично виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, необхідного стажу та, відповідно, права користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Як встановлено судом першої інстанції, на момент аварії (26.04.1986р.) позивач проживала в с.Сварицевичі Сарненського (Дубровицького) району Рівненської обл. Зокрема, довідкою Виконавчого комітету Дубровицької міської ради № 1324 від 28.10.2024р. підтверджено, що ОСОБА_1 з дня народження (з 12.10.1970р.) по серпень 1989 року, з червня 1993 року по 28.10.2024р. (дата видачі довідки) зареєстрована та проживає в с.Сварицевичі Сарненського (Дубровицького) району Рівненської обл. Зазначений населений пункт включений до додатку № 1 «Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення» постанови КМ УРСР № 106 від 23.07.1991р. «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (зі змінами), а саме як населений пункт, що розташований в зоні гарантованого добровільного відселення. Звідси, початкова величина зниження пенсійного віку (3 роки), що передбачена приміткою до п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовна до позивача, оскільки вона з 12.10.1970р. по серпень 1989 року, з червня 1993 року по 28.10.2024р. (дата видачі довідки) постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення. При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження навчання позивача у спірний період в м.Рівне. Окрім цього, апеляційний суд враховує, що серед іншого, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019р. по справі № 569/7589/17 (№14-560цс18) зазначалось: «Таким чином, право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи». З огляду на викладене, факт постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Водночас, дані щодо місця роботи чи навчання позивача в іншому місті не можуть спростувати факту постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено довідками органів місцевого самоврядування. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2023р. у справі № 460/2589/20. Звідси, під час судового розгляду підтверджено, що позивач у період з 12.10.1970р. по серпень місяць 1989 року, з червня місяця 1993 року по 28.10.2024р. (дата видачі довідки) постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення. Таким чином, відносно позивача виконується така обов`язкова умова наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку як факт проживання та/або праці у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років в періоді з 26.04.1986р. до 01.01.1993р. Також матеріалами справи підтверджується, що після 01.01.1993р. позивач постійно проживала у зоні гарантованого добровільного відселення. Підставою для неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 30.04.1996р. по 31.08.1996р. та з 01.09.1996р. по 17.02.1997р. на території рф пенсійний орган вказує припинення участі рф в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. Щодо вказаних доводів пенсійного органу апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ст.56 Закону України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /Закон № 1788-XII/ до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків. Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. У ст.1 Закону № 1058-ІV наведено наступні визначення: пенсія-щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. За приписами п.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-ІV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 2 ст.24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Поряд з цим, за змістом ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Відповідно до абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом рф «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993р. трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Згідно зі ст.12 Угоди вона набуває чинності з моменту її підписання сторонами (з 14.01.1993р.). Статтею 7 Угоди від 14.01.1993р. визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі. Зі змісту наведених норм вбачається, що пенсія особі, що звернулась за її призначенням, призначається за нормами законодавства країни, де відбувалась трудова діяльність цієї особи, а пільговий стаж, набутий на території однієї з визначених Угодою держав, визнається іншою державою. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019р. у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020р. у справі № 555/2250/16-а від 17.06.2020р. у справі № 646/1911/17, від 21.02.2020р. у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020р. у справі № 345/9/17. Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території рф або на підприємстві зареєстрованому на території рф після 13.03.1992р., то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в рф. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків. Згідно з ст.2 федерального закону рф № 173-фз від 17.12.2001р. «Про трудові пенсії в російській федерації» страховий стаж - врахована при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до пенсійного фонду рф, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу. Відповідно до ч.1 ст.10 цього федерального закону до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації. З вищезазначеного слідує, що законодавством України, так і законодавством рф передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність. Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затв. постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. /Порядок № 637/, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, у тому числі уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення, зокрема відомостей про умови праці, характер виконуваної роботи. Записами трудової книжки позивач підтверджено, що позивач у період з 30.04.1996р. по 31.08.1996р. та з 01.09.1996р. по 17.02.1997р. працювала на території рф. Представлена трудова книжка містить записи про періоди роботи позивача із зазначенням професій, номеру та дати наказів про прийняття, переведення та звільнення з роботи, підписи уповноважених осіб та печатки підприємств. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а. Окрім цього, виходячи із змісту наведених правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки. Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Тому відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів з підстави, такої як не підтвердження сплати страхових внесків роботодавцем, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем, а не працівником вимог законодавства. Будь-яких доказів, які б свідчили про несплату страхових внесків до пенсійних органів рф саме з вини позивача суду не надано. Крім цього, позивач не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019р. у справі № 144/669/17, від 20.03.2019р. у справі № 688/947/17 та від 01.03.2021р. у справі № 423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Також покликання апелянта на те, що з 01.01.2023р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав /СНД/ у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., а для України зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.06.2023р., не впливають на правомірність дій пенсійного органу, та не стосуються періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в період дії вказаної Угоди. Таким чином, вказані спірні періоди роботи позивача на території рф підлягають зарахуванню до її страхового стажу. Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду отримання допомоги по безробіттю, суд виходить з такого. Зі змісту спірного рішення відповідача від 04.12.2024р. встановлено, що до страхового стажу позивача не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 05.05.1995р. по 04.11.1995р. згідно з записами трудової книжки № НОМЕР_2 від 10.07.1989р., оскільки запис здійснено некоректно та потребує уточнення (відсутні записи про початок виплати допомоги та про припинення виплати, в даті розпорядження наявне виправлення). Відповідно до ч.1 ст.56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також період одержання допомоги по безробіттю. Як вже зазначалося згідно з ч.1 ст.62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до п.4 постанови КМ України № 301 від 27.04.1993р. «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Пунктами 2.3, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993р. /Інструкція № 58/, встановлено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Згідно з п.«е» п.2.18 Інструкції № 58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю заноситься у трудову книжку органом державної служби зайнятості населення. Встановлено, що записом № 5 трудової книжки позивача підтверджується, що вона у період з 05.05.1995р. по 04.11.1995р. одержувала допомогу по безробіттю у Кузнецовському міському центрі зайнятості (розпорядження № 291 від 05.05.1995р., розпорядження № 660 від 04.11.1995р.). Вказаний запис засвідчений підписом директора центру зайнятості та печаткою установи; не містять виправлень, є чітким. Також період отримання позивачем допомоги по безробіттю у Кузнецовському міському центрі зайнятості з 05.05.1995р. по 04.11.1995р. підтверджується довідкою Вараської філії Рівненського обласного центру зайнятості № 1702053 від 26.02.2025р. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідної тривалості, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок. Не усі недоліки записів у трудовій книжці, довідках можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, довідках. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 754/14898/15-а. Апеляційний суд наголошує, що працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки, довідок. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Вказана позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019р. у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019р. у справі № 638/18467/15-а. Наведене також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018р, в якій суд касаційної інстанції вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах. Крім того, згідно з ч.3 ст.44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов`язків у органів ПФ під час вирішення питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. Органи ПФ України повинні використовувати всі передбачені законом повноваження за для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися. При цьому, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав. У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Відтак, відмова пенсійного органу в зарахуванні періоду отримання допомоги по безробіттю з посиланням на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки не ґрунтується на положеннях чинного законодавства. Таким чином, період отримання допомоги по безробіттю 05.05.1995р. по 04.11.1995р. підлягає зарахуванню до страхового стажу роботи позивачки. Окрім цього, апеляційний суд враховує, що відповідно до п.«д» ч.3 ст.56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Пунктом 8 Порядку № 637 встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. Зокрема, трудовою книжкою ОСОБА_1 підтверджується, що остання з 10.01.1995р. зарахована слухачкою Рівненського обласного навчального центру державної служби зайнятості на курси секретарів-референтів (наказ № 12 від 10.01.1995р.) та 10.03.1995р. відрахована з навчального центру в зв`язку із закінченням курсу навчання (наказ № 88 від 10.03.1995р.). Довідкою Рівненського обласного центру зайнятості № 08/01-529 від 25.02.2025р. підтверджується, що ОСОБА_2 нарахована та виплачена допомога у період професійної підготовки з 10.01.1995р. (наказ № 12 від 10.01.1995р.) по 10.03.1995р. (наказ № 88 від 10.03.1995). Відтак доводи пенсійного органу про відсутність інформації про присвоєння кваліфікації не є такими, що перешкоджає можливості встановити факт навчання позивача на відповідних курсах на підставі згаданої вище довідки та трудової книжки позивача. З огляду на викладене, період навчання позивача на курсах секретарів-референтів підлягає зарахування до страхового стажу позивача. Таким чином враховуючи встановлені обставини справи, позивач набула передбачене абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-XII право на максимальне зниження пенсійного віку, а саме на 6 років. При цьому на момент звернення до ГУ ПФ України в Рівненській обл. із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах (30.10.2024р.) позивач досягла 54-річного віку; її страховий стаж (визнаний стороною відповідачів) на цей момент склав 25 років 03 місяців 24 дні. Згідно абз.1 ч.1 ст.55 Закону України № 796-XII від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. В свою чергу, статтею 26 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Враховуючи право позивача на зниження пенсійного віку на 6 років, а відповідно і її право на зменшення страхового стажу на кількість років зменшення пенсійного віку, тому необхідною умовою призначення у 2024 році ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку є досягнення нею 54-річного віку та наявність страхового стажу на рівні 25 років. Обидві умови дотримані, через що жодних підстав для відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах в пенсійного органу не було. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, що рішення ГУ ПФ України в Рівненській обл. № 172350006067 від 04.12.2024р. про відмову в призначенні пенсії відповідно до вимог ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним і необґрунтованим, а відтак підлягає скасуванню з покладенням на ГУ ПФ України в Рівненській обл. обов`язку призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 13.10.2024р., зарахувавши до її страхового стажу періоди з 10.01.1995р. по 10.03.1995р., з 05.05.1995р. по 04.11.1995р., з 30.04.1996р. по 31.08.1996р. та з 01.09.1996р. по 17.02.1997р. Колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства та усталеній судовій практиці по аналогічній категорії справ. Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб. З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл. Приймаючи до уваги викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.05.2025р. в адміністративній справі № 460/3879/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді Н. В. Бруновська Р. Б. Хобор Дата складання повного судового рішення: 15.06.2026р.