Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/2480/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2480/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 16 червня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційну скаргу. Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №937468 від 07.11.2024 позивачу з 28.10.2024 встановлена 3 група інвалідності. Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 05.03.1985 позивач працював, зокрема, в період з 06.03.1985 по 10.12.1985. У довідці Управління праці і соціального захисту населення Старокостянтинівської районної державної адміністрації Хмельницької області від 24.02.2009 №329 зазначено, що позивач одержував компенсаційну виплату по догляду за 80-річною з 23.06.2005 по 16.02.2009 (включно). Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області з заявою від 06.01.2025 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону №1058-IV. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (який розглянув заяву позивача за принципом екстериторіальності) від 13.01.2025 №221350006281 позивачу відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (15 року). Зазначено, що вік позивача 63 роки 08 місяців 07 днів. Страховий стаж позивача становить 14 років 06 місяців 26 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05.03.1985, а саме з 06.03.1985 по 10.12.1985, оскільки дата наказу на прийняття на роботу потребує уточнення, відтиск печатки при звільненні не придатний для сприйняття. У трудовій книжці прізвище позивача на російській мові не відповідає паспортним даним на російській мові « ОСОБА_2 » - « ОСОБА_3 ». Довідку №329 від 24.02.2009, видану Старокостянтинівським районним УПСЗН про періоди отримання допомоги з 23.06.2005 по 16.02.2009 враховано частково, оскільки відомості про сплату внесків УСЗН за 2005-2008 відсутні. Позивач, вважаючи порушеними його права, звернувся з позовом до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом. Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Пенсійним віком є встановлений законодавством вік, із досягненням якого, особа може претендувати на виплату пенсії за віком. Приписами частини 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Положеннями частини 1 статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до частини 1 статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Згідно з частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону, не менше 15 років. Спірним є наявність в позивача 15 років страхового стажу. В оскарженому рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 14 років 06 місяців 26 днів. Підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періоду з 06.03.1985 по 10.12.1985 слугували висновки відповідача, що дата наказу на прийняття на роботу потребує уточнення, відтиск печатки при звільненні не придатний для сприйняття, а також прізвище позивача на російській мові не відповідає паспортним даним на російській мові « ОСОБА_2 » - « ОСОБА_3 ». Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку №637). Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція №162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин. Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи у трудовій книжці НОМЕР_1 від 05.03.1985 містяться відомості про роботу позивача в період з 06.03.1985 по 10.12.1985. Суд зауважує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17. Суд також бере до уваги те, що обставини, які слід встановити у цій справі, значно віддалені у часі, а також враховує відсутність вини позивача, оскільки обов`язок належного оформлення підтверджуючих стаж документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. Крім того, суд враховує, що в трудовій книжці НОМЕР_1 від 05.03.1985 період роботи позивача з 06.03.1985 по 10.12.1985 є неперервним. При цьому відповідачі не надали суду жодних доказів, що відомості, які містяться в трудовій книжці НОМЕР_1 від 05.03.1985, містять неправдиві або недостовірні дані. В судовому порядку трудова книжка позивача недійсною також не визнавалась. Згідно з паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 прізвище позивача - « ОСОБА_4 » (українською мовою) та « ОСОБА_3 » (російською мовою), а в трудовій книжці НОМЕР_1 від 05.03.1985 - «Комислыва» (російською мовою). При цьому, з досліджених доказів слідує, що здійснення у трудовій книжці запису прізвища позивача російською мовою « ОСОБА_2 », а не « ОСОБА_3 », тобто, написання прізвища позивача через букву «и» а не через букву «ы», не заперечує її належність позивачу, оскільки факт роботи позивача з 06.03.1985 по 10.12.1985 відповідає записам його трудової книжки, а формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Такий підхід відповідача є надмірним формалізмом, внаслідок чого порушується право позивача на належне пенсійне забезпечення. Отже, період з 06.03.1985 по 10.12.1985 слід зарахувати до страхового стажу позивача. Щодо доводів апелянта, що період з 23.06.2005 по 16.02.2009 враховано частково, оскільки відомості про сплату внесків УСЗН за 2005-2008 відсутні, колегія суддів вказує на слідуюче. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі №226/1994/17), відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством, на якому вона працює. Тому наведені доводи про відсутність відомостей щодо сплати страхових внесків, як підстава у відмові призначити пенсію, є також протиправними, оскільки покладають на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар. Згідно з відомостями, які містяться в формі РС-право, до страхового стажу позивача в межах спірного періоду з 23.06.2005 по 16.02.2009 зараховано такі періоди та дати, як 01.10.2005, з 01.09.2006 по 02.09.2006, з 01.01.2009 по 16.02.2009. Таким чином, періоди з 23.06.2005 по 30.09.2005, з 02.10.2005 по 31.08.2006, з 03.09.2006 по 31.12.2008 слід зарахувати до страхового стажу позивача. З матеріалів справи встановлено, що страховий стаж позивача, вказаний в рішенні 13.01.2025 №221350006281, становить 14 років 06 місяців 26 днів. З урахуванням періодів роботи з 06.03.1985 по 10.12.1985, з 23.06.2005 по 30.09.2005, з 02.10.2005 по 31.08.2006, з 03.09.2006 по 31.12.2008 страховий стаж позивача становить більше 15 років, що є достатнім для призначення йому пенсії по інвалідності. При цьому порушене право позивача полягає у прийнятті суб`єктом владних повноважень рішення про відмову призначити пенсію за наявності законодавчо визначених підстав для її призначення. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. З огляду на наведені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 13.01.2025 №221350006281, а також, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити, здійснити нарахування й виплату йому пенсії по інвалідності згідно з Законом №1058-ІV. Оскільки звернення позивача (06.01.2025) за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності (28.10.2024), то пенсія має бути призначена з 28.10.2024. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.