Постанова 4854 № 400/10122/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/10122/25 Суддя першої інстанції - Мороз А. О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Дегтярьової С.В., суддів Крусяна А.В., Яковлєва О.В., розглянув в порядку письмового провадження у місті Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі №400/10122/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення позивачу нарахування та виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день часткового розрахунку 14 серпня 2025 року по виплаті індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3 968,75 грн щомісячно за період з 01 березня 2018 року до 31 жовтня 2019 року відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки по день часткового розрахунку 14 серпня 2025 року по виплаті індексації грошового забезпечення у фіксованій величині 3 968,75 гривень щомісячно за період з 01 березня 2018 року до 31 жовтня 2019 року відповідно до пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 включно, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 із застосуванням істотності частки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з врахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 провадження № 11-1329апп18 та постанові Верховного Суду від 30 квітня 2024 року у справі №400/8493/23 адміністративне провадження №К/990/11549/24. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року позовні вимоги задоволені: визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за час затримки розрахунку з 01 листопада 2019 року до 14 серпня 2025 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 листопада 2019 року до 14 серпня 2025 року в сумі 97 867,51 грн. До П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі №400/10122/25. Апелянт просить рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. 06 квітня 2026 року недоліки усунуто. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2026 року відкрите апеляційне провадження. 27 квітня 2026 року матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 01 травня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження та витребувано докази. 27 травня 2026 року до суду надійшли витребувані докази. Колегія суддів перевірила матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, та дійшла висновку, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 у період з 01 серпня 1994 року до 31 жовтня 2019 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 01 жовтня 2019 року №487 позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 31 жовтня 2019 року №272 позивача з 31 жовтня 2019 року виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення. Проте при виключенні зі списків особового складу позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2024 року у справі №400/8119/23 відповідач виплатив позивачу 14 серпня 2025 року індексацію грошового забезпечення в сумі 18 881,94 грн. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, згідно ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції після 19 липня 2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Згідно ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. При цьому, згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, Суд зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Колегія суддів зазначає, що аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який не прямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір фінансової відповідальності роботодавця. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 у справі №489/6074/23). Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: - розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; - загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; - частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; - частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Отже, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 01 листопада 2019 року до 18 липня 2022 року та з 19 липня 2022 року до 14 серпня 2025 року включно. Як вбачається із довідки про грошове забезпечення: у серпні 2019 року грошове забезпечення позивача складає 17103,85 грн, у вересні 2019 року 17103,85 грн. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (17103,85 грн + 17103,85 грн) / 61 = 560,78 грн. Середній заробіток за період з 01 листопада 2019 року по 19 липня 2022 року складає: 560,78 грн х 991 дні = 555732,98 грн. Середній заробіток за період з 14 лютого 2025 року по 14 серпня 2025 року (не більш як за шість місяців) складає: 560,78 грн х 182 дні = 102061,96 грн. Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Апеляційним судом встановлено, що у цій справі загальний розмір виплат належних позивачеві при виключенні зі списків особового складу складав 342410,87 грн: - 263035,87 грн виплачено у добровільному порядку при звільненні; - 79375,00 грн виплачено на підставі рішення суду в провадженні справи №400/8119/23. Суд апеляційної інстанції встановив, що невиплаченою при звільненні була заборгованість з індексації 19169,48 грн, в зв`язку з несвоєчасною виплатою якої позивач просить суд нарахувати йому середній заробіток в даному провадженні. Велика Палата Верховного Суду вважає цей підхід таким, що забезпечує справедливий баланс інтересів сторін (Постанова від 8 жовтня 2025 року справа №489/6074/23). Таким чином, частка заборгованості відповідно до алгоритму виведеного Верховним Судом складає: 19169,48 грн / 342410,87 грн * 100% = 5,6 %. Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення належна позивачу має складати: 657794,94 грн (555732,98 грн + 102061,96 грн) / 100% * 5,6 % = 36836,52 грн. З викладеного вбачається, що середній заробіток за несвоєчасну виплату індексації позивачу не може перевищувати суму 36836,52 грн. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає за необхідне рішення суду змінити. Відповідно до п.4 ч.1 ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим судове рішення підлягає зміні з урахуванням мотивувальної частини даної постанови. Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України, якою передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Керуючись статтями 242-244, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Змінити рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року та викласти пункт 3 резолютивної його частини в такій редакції: "Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 листопада 2019 року до 14 серпня 2025 року в сумі 36836,52 грн (тридцять шість тисяч вісімсот тридцять шість гривень п`ятдесят дві копійки)". В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Суддя доповідач С.В. Дегтярьова Судді А.В. Крусян О.В. Яковлєв