Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 642/2702/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 р.Справа № 642/2702/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мінаєвої К.В., Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. , за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Холодногірського районного суду міста Харкова від 30.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: Ольховський Є.Б., вулиця Полтавський Шлях, буд. 20, м. Харків, 61052) по справі № 642/2702/26 за позовом ОСОБА_1 до Департамент патрульної поліції , третя особа: Військова частина НОМЕР_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, ВСТАНОВИВ: І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування. ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Холодногірського районного суду міста Харкова з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції України (далі відповідач), третя особа Військова частина НОМЕР_1 , в якому просив суд: скасувати постанову серії ЕНА № 6803574 від 10.03.2026 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складену інспектором 1 взводу 3 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Борисовою Вікторією Юріївною; закрити справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що він є військовослужбовцем, керував транспортним засобом, який належить військовій частині НОМЕР_1 , відповідно до бойового розпорядження. Зазначав, що законодавством не врегульовано необхідність та порядок страхування цивільно-правової відповідальності транспортних засобів, які належать військовим частинам, об`єднанням чи організаціям, що входять до складу Збройних Сил України, у зв`язку з чим оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню. ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Холодногірського районного суду міста Харкова від 30.04.2026 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: військова частина НОМЕР_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що адміністративну відповідальність несе особа, яка керує транспортним засобом без наявності чинного страхового поліса, а не власник такого транспортного засобу. Суд погодився із відповідачем щодо існування самостійних та не взаємозамінних обов`язків: з укладанням договору обов`язкового страхування (покладений на власника транспортного засобу) та обов`язку мати при собі й пред`являти відповідний страховий документ (покладений на водія). Відтак суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у поліцейського права вимоги до водія надати до перевірки договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів незалежно від належності транспортного засобу під час оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди, у якій брав участь ОСОБА_1 . ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 30.04.2026 по справі № 642/2702/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення. В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував обставини, вказані в позовні заяві, щодо наявності у позивача статусу учасника бойових дій та військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , який згідно з бойовим розпорядженням керував транспортним засобом, який належить цій військовій частині. Позивач звертав увагу на існування правової прогалини щодо регламентації відносин у сфері страхування цивільно-правової відповідальності транспортних засобів, які належать військовим частинам, об`єднанням чи організаціям, що входять до складу Збройних Сил України. Зауважував, що жодним нормативно-правовим актом не врегульовано необхідність та порядок страхування цивільно-правової відповідальності транспортних засобів, які належать військовим частинам, об`єднанням чи організаціям, що входять до складу Збройних Сил України. ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи. 15.06.2026 судом отримано відзив Департаменту патрульної поліції України на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що суб`єктом адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП є саме водій, який керує транспортним засобом без чинного страхового поліса, а не власник такого транспортного засобу. Водночас Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не містить жодних виключень щодо транспортних засобів, які перебувають у користуванні військових частин чи інших військових формувань. Третя особа не реалізувала своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу положень частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 30.04.2026 належним чином шляхом направлення тексту повістки до електронного кабінету учасників справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 11.06.2026 задоволено клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. У судовому засіданні апелянт та його представник наполягали на задоволенні вимог апеляційної скарги, водночас представник відповідача просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі. V. Обставини, встановлені судом. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 10.03.2026 інспектором 1 взводу 3 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Харківській області лейтенантом поліції Борисовою Вікторією Юріївною була винесена постанова відносно ОСОБА_1 серії ЕНА № 6803574 від 10.03.2026, в якій зазначено, що 10.03.2026 о 09:44 водій став учасником ДТП та не мав при собі чинного страхового поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних ТЗ, чим порушив п.2.1.ґ. ПДР України, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач звернувся до суду з позовом про її скасування. VІ. Нормативне регулювання та оцінка суду апеляційної інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Статтею 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено основні права та обов`язки водія транспортного засобу. Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабміну від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР). За правилами п.1.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі ПДР України) учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пунктом 1.1. ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Відповідно до пункту 1.9. ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. У силу вимог статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно з підпунктом "ґ" пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат «Зелена картка» (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка». За пунктом 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також, зокрема, пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1. Відповідно до статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат «Зелена картка»), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством. Крім того, відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» керування на території України транспортним засобом, щодо якого відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП, яка передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством. Об`єктивна сторона зазначеного адміністративного правопорушення полягає у тому, що особа вчиняє дії - керує транспортним засобом, у тому числі, без поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, або відмовляється пред`явити поліс до перевірки. У даному випадку позивач керував транспортним засобом без поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і не звільнений від обов`язку мати такий поліс. Відеозаписами з нагрудних камер підтверджується, що на вимогу поліцейського водій транспортного засобу Peugeot Landtrek , д.н.з. НОМЕР_2 не пред`явив для перевірки страховий поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Станом на 10.03.2026 у водія був відсутній чинний страховий поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується витягом з централізованої бази даних Єдиної централізованої бази даних, наданим відповідачем до суду першої інстанції. На підтвердження правомірності притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідачем було надано два відеозаписи адміністративного правопорушення, зафіксованого на нагрудні бодікамери № 472247, з яким встановлено, що позивач не заперечує факту відсутності страхового полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів для перевірки на вимогу працівника поліції. Стосовно доводів апелянта про неврахування судом першої інстанції статусу військовослужбовця та учасника бойових дій судова колегія враховує, що пунктом 13.1 статті 13 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який втратив чинність 01.01.2025, було передбачено, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Разом з тим, з прийняттям нового Закону України від 21.05.2024 № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який введено в дію з 01 січня 2025 року, учасники бойових дій не належать до кола осіб, звільнених від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, а користується лише пільгами при сплаті розміру страхового платежу. Відтак, учасники бойових дій більше не звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, а отже позивач зобов`язаний був на вимогу поліцейського пред`явити чинний поліс обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності. Таким чином, матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях апелянта складу адміністративного правопорушення, передбаченого за частиною першою статті 126 КУпАП, а доводи апелянта не спростовують висновки поліцейського. Під час розгляду справи суд апеляційної інстанції враховує, що за приписами частини першої статті 235-1 КУпАП військова інспекція безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядає справи про вчинені водіями військових транспортних засобів - військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів, а також працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов`язків правопорушення, передбачені частинами першою, четвертою і п`ятою статті 121, статтею 121-1, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 122, частиною першою статті 123, статтями 124-1 - 126, статтею 132-1 цього Кодексу. Від імені військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України розглядати справи про адміністративні правопорушення мають право посадові особи військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять бойове розпорядження, надане ОСОБА_1 з метою виконання ним бойових завдань в період з 01.03.2026 до 31.03.2026. Також згідно з долученими до позовної заяви реєстраційними даними транспортного засобу серії НОМЕР_3 від 26.11.2025 автомобіль марки Peugeot моделі Landtrek з реєстраційним номером НОМЕР_2 належить військовій частині НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . Разом з тим, в судовому засіданні судовою колегією досліджено надані відповідачем до суду першої інстанції відеозаписи з нагрудних камер поліцейського та встановлено, що ОСОБА_1 під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за місцем його вчинення не повідомляв про виконання службових обов`язків згідно з бойовим розпорядженням, а також не надав відповідні докази. З відеозапису не встановлено обставин виконання ОСОБА_1 службових обов`язків (разом з позивачем в автомобілі перебувала дитина). Таким чином, оскільки позивачем не доведено, що на момент вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, він виконував службові обов`язки, колегія суддів не встановила підстав для застосування положення пункту 2 частини третьої статті 286 КАС в частині надіслання справи на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи). За результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Холодногірського районного суду міста Харкова від 30.04.2026 по справі №642/2702/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя К.В. Мінаєва Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов Повний текст постанови складено 15.06.2026 року