Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/32098/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 р. Справа № 520/32098/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Супрун Ю.О., повний текст складено 17.04.26 по справі № 520/32098/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі ГУ ПФУ в Харківській області, пенсійний орган), в якому просить суд: скасувати рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 155250036934 від 11.11.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон України № 1058-ІV); зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України № 1058-ІV; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі: судовий збір в розмірі 968.96 грн, витрати на правничу допомогу у сумі 15 000.00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що йому призначена пенсія за віком відповідно до Закону України № 1058-IV, до виходу на пенсію за віком позивач не отримував пенсії, на момент досягнення пенсійного віку працював на посаді, яка дає право на пенсію за вислугу років (викладач духових інструментів та директор Комунального закладу «Приморська мистецька школа Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позовну заяву ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 155250036934 від 11.11.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України № 1058-ІV. Зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України № 1058-ІV. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Харківській на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 968.96 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 2000.00 грн. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 з 25.09.2025 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за віком, обчислену відповідно до Закону України № 1058-IV. 02.11.2025 позивач подав до територіального органу Пенсійного фонду України, заяву, про перерахунок пенсії - допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами (призначення одноразової грошової допомоги відповідно до п.7.1 Прикінцевих положень Закону України № 1058-IV. За принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ в Харківській області рішенням від 11.11.2025 № 155250036934 відмовило позивачу у проведенні , перерахунку пенсії та нарахуванні грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України № 1058-IV. Згідно з даними електронної пенсійної справи та доданих до заяви документів не взято до уваги довідку № 01-02/1085 від 28.10.2025, виданою Приморською міською військовою адміністрацією Бердянського району Запорізької області, оскільки заклад «Приморська мистецька школа» не належить до закладів Міністерства освіти і науки. На підставі зазначеного, головне управління вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 винесено незаконно, безпідставно, а отже таке рішення підлягає скасуванню. Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 03.11.2025 позивач звернувся до територіального підрозділу пенсійного органу із заявою про призначення та виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України № 1058-ІV. Заява про призначення та виплату грошової допомоги відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась ГУ ПФУ в Харківській області. Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області № 155250036934 від 11.11.2025 відмовлено у призначенні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій. Відмова вмотивована тим, що відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України № 1058-ІV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. В рішенні зазначено, що у позивача відсутній страховий стаж 35 років на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Не взято до уваги довідку № 01-02/1085 від 28.10.2025, виданою Приморською міською військовою адміністрацією Бердянського району Запорізької області, оскільки заклад «Приморська мистецька школа» не належить до Міністерства освіти і науки. Вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладач та директор школи мистецтв є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, тому стаж роботи позивача на вказаних посадах повинен зараховуватися до його пільгового стажу у розумінні п. «е» ст. 55 Закону України № 1788-ХІІ навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №

909. З метою ефективного захисту права позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України № 1058-ІV. Також, вналізуючи вказані документи, спираючись на досліджені докази, а також враховуючи клопотання відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу та часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що у даному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу є сума у розмірі 2 000.00 грн. Погоджуюсь з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Нормами ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон України № 1058 - IV). Згідно з пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України № 1058-IV та механізм її виплати визначається Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 (далі - Порядок № 1191). Відповідно до п. 2 Порядку № 1191 вбачається, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років». Страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (п. 4 Порядку № 1191). Вимоги п. 5 - 7 Порядку № 1191 передбачають, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення. Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати. Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України № 1058-IV будь-якого іншого виду пенсії. Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі № 466/5637/17, від 09.12.2021 по справі № 264/6871/16-а, від 15.06.2022 по справі № 200/854/19-а, від 22.02.2024 у справі № 260/323/20, від 05.03.2025 у справі № 280/5256/22. Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон України № 1788-XII) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. Переліком № 909 (у редакції, чинній після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1436) установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років - у позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Разом з цим, за приписами статті 28 Закону України від 23.05.1991 № 1060-ХІІ «Про освіту» (далі Закон України № 1060-XII) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Згідно зі статтею 29 Закону України № 1060-XII структура освіти включає, поряд з іншими видами, також позашкільну освіту. Відповідно до статті 1 Закону України від 22.06.2000 № 1841-III «Про позашкільну освіту» (далі Закон України № 1841-III) система позашкільної освіти - освітня підсистема, що включає державні, комунальні, приватні заклади позашкільної освіти; інші заклади освіти як центри позашкільної освіти (заклади загальної середньої освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності, в тому числі школи соціальної реабілітації, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, заклади професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої); гуртки, секції, клуби, культурно-освітні, спортивно-оздоровчі, науково-пошукові об`єднання на базі закладів загальної середньої освіти, навчально-виробничих комбінатів, закладів професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої; клуби та об`єднання за місцем проживання незалежно від підпорядкування, типів і форм власності; культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші заклади освіти, установи; фонди, асоціації, діяльність яких пов`язана із функціонуванням позашкільної освіти; відповідні органи управління позашкільною освітою і науково методичні установи; інші суб`єкти освітньої діяльності, що надають освітні послуги у системі позашкільної освіти. Позашкільна освіта - сукупність знань, умінь та навичок, що здобувають вихованці, учні і слухачі в закладах позашкільної освіти, інших суб`єктах освітньої діяльності за програмами позашкільної освіти. Заклад позашкільної освіти - складова системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту та організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров`я вихованців, учнів і слухачів. Заклад спеціалізованої позашкільної освіти - заклад позашкільної освіти, що надає спеціалізовану освіту мистецького, спортивного, військового або наукового спрямування. Мистецька школа - заклад спеціалізованої мистецької освіти: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо, який надає початкову мистецьку освіту. Статтею 4 Закону України № 1841-ІІІ визначено, що позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні. Відповідно до частин 3, 4 статті 12 Закону України № 1841-ІІІ позашкільні навчальні заклади можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання), спортивних шкіл, дитячо юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів інвалідів, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту. В силу пункту 6 Переліку № 433 до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші). Відповідно до Переліку № 909 у розділі, який має назву «Освіта», вказано найменування закладів і установ. Серед них є і дошкільні навчальні заклади, де наявні посади вихователя та музичного керівника, а від так і періоди роботи позивача. У примітці 2 Постанови № 909 від 04.11.1993 КМУ «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я, та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» вказано, що робота в установах і на посадах, передбачених переліком посад в даній постанові, дає право на пенсію за вислугою років незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. Згідно з ч. 3, 4 статті 12 Закону України № 1841-ІІІ позашкільні навчальні заклади можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів (шкіл естетичного виховання), оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту. Тобто законодавство в сфері освіти відносить мистецьку школу до закладів позашкільної освіти, а не до закладів культури. Колегія суддів звертає увагу, що на спірні правовідносини поширюється також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963, який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад. Згідно з Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за № 909, зокрема, в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи. Водночас, згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої у подібних правовідносинах, в постанові від 13.02.2019 у справі № 233/4308/17, від 24.12.2019 по справі № 462/2743/17 викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років. Викладач позашкільного навчального закладу є педагогічним працівником цього позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти. Стаж роботи викладачем повинен зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні ст. 55 пункту «е» Закону України № 1788-XII навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №

909. Виходячи з наведеного, викладач школи мистецтв є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, тому стаж роботи позивача на вказаних посадах повинен зараховуватися до його пільгового стажу у розумінні п. «е» ст. 55 Закону України № 1788-ХІІ навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №

909. Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі № 200/854/19-а зазначив, що норму пункту 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України № 1058-IV слід тлумачити таким чином, що для отримання грошової допомоги при виході на пенсію по Закону України № 1058-IV особа має дотриматись таких вимог: станом день досягнення пенсійного віку працювати в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України № 1788-XII; пенсія має призначатися особі вперше (тобто особи, які отримували пенсію раніше і з будь яких причин перестали отримувати її право на зазначену грошову допомогу втратили); станом на день звернення за призначенням пенсії особа повинна мати страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років, у редакції Закону № 1058 станом на час виникнення спірних правовідносин) на зазначених вище посадах. Колегією суддів встановлено та підтверджено записами трудової книжки № НОМЕР_1 від 25.12.1983 з 15.08.1986 по 06.11.1992 позивач працював на посаді викладача духових інструментів і ілюстратора, а з 06.11.1992 - на посаді директора школи, та не заперечується сторонами. Вказані обставини також підтверджені Довідкою Приморської міської Військової адміністрації Бердянського району Запорізької області від 28.10.2025 № 01-02/1085. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача наявний необхідний спеціальний стаж роботи, його посада відноситься до посад педагогічних працівників, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України № 1788-XII, тому позивач має право на нарахування та виплату грошової допомоги, яка передбачена пунктом 7-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України № 1058-IV. Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області № 155250036934 від 11.11.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України № 1058-ІV та зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області призначити і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України № 1058-ІV. Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною першою ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має врахувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: ордер серія АХ № 1302116, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 364, договір про надання професійної правничої допомоги від 19.11.2025, акт виконаних робіт від 31.03.2026, квитанцію до прибуткового касового ордера від 31.03.2026. Відповідно до п. 1.1 Договору про надання професійної правничої допомоги від 19.11.2025 адвокат приймає на себе обов`язки, пов`язані з наданням правової допомоги Громадянину у якості представника законних прав та інтересів в порядку ст. 59 Конституції України, з усіма правами наданими законом (ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») у судах адміністративної юрисдикції, в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції користуватися всіма правами, наданими позивачу, відповідачу, третій особі, у тому числі з правом підписання та подачі позову, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в судових засіданнях, подавати докази, давати усні та письмові пояснення, змінювати підстави, предмет позову, збільшувати та зменшувати розмір позовних вимог, відмовлятись від позову, робити заяви, заявляти клопотання, визнавати позови повністю або частково, укладати мирові угоди, оскаржувати рішення та ухвали, пред`являти виконавчі документи для виконання державними виконавцями, витребувати всі необхідні довідки та документи, підписувати всі необхідні документи, здійснювати розрахунки, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими чинним законодавством України. Відповідно до п. 2.3 Договору сторони домовились про фіксований розмір гонорару від 19.11.2025 у розмірі 15 000.00 грн, з урахуванням Рішення : № 13/1/7 Ради адвокатів Харківської області від 21.07.2021, що включає в себе надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід, аналіз наданих документів, складання заяв до ПФУ, складання адвокатських запитів, підготовка проекту позовної заяви (заяви) та її погодження, складання позовної заяви (заяви), оформлення примірників позовної заяви (заяви) для всіх учасників справи, вивчення судової практики та аналіз правових позицій ВС, ознайомлення з відзивом та його аналіз, складання відповіді, складання інших процесуальних документів, участь у судових засіданнях, тощо. Згідно акта виконаних робіт (наданих послуг) від 31.03.2026 адвокатом були або будуть надані Бурбело В.І. відповідні послуги, які передбачені договором про надання професійної правничої допомоги від 19.11.2025 : надання правової інформації 19.11.2025, аналіз наданих документів 19.11.2025, консультацій і роз`яснень з правових питань 20.11.2025, правовий супровід 20.11.2025, підготовка проекту позовної заяви та її погодження від 19.11.2025-08.12.2025, складання позовної заяви 08.12.2025, оформлення примірників позовної заяви для всіх учасників справи 08.12.2025, вивчення судової практики та аналіз правових позицій ВС (19.11.2025-08.12.2025 ), складання відповіді на відзив, складання заяви про приєднання доказів, тощо інші дії за необхідності. Адвокатом були надані ОСОБА_3 на виконання договору відповідні послуги, які передбачені договором про надання професійної правничої допомоги від 19.11.2025. Юридичні послуги (роботи) надані адвокатом Петренко О.В. належної якості, зауважень з боку ОСОБА_1 не мається. Оплата ОСОБА_1 здійснена всього станом на 31.03.2026 у сумі 15 000.00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру. Вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачкою витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції. Суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, яка вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.04.2023 у справі № 540/707/20. Колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 340/1498/22. Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Так, представник відповідача заперечував проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що витрати за надання правничої допомоги неспівмірні зі складністю справи. Крім того, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.02.2023 р. у справі № 755/2587/17. Щодо послуги : «надання правової інформації, аналіз наданих документів, консультації і роз`яснення з правових питань, правовий супровід, підготовка проекту позовної заяви та її погодженн, оформлення примірників позовної заяви для всіх учасників справи, вивчення судової практики та аналіз правових позицій ВС» колегія суддів зазначає, що такі послуги є складовими процесу написання позовної заяви та не можуть вважатись окремими послугами правового характеру, а відтак окремому стягненню з відповідача на користь позивача не підлягають. З урахуванням наведеного, проаналізувавши зроблений представником позивача розрахунок, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням співмірності витрат на оплату послуг адвоката, враховуючи, що сама по собі справа є нескладною, практика судів адміністративної юрисдикції у подібних правовідносинах є однозначною та численною, тому підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 2 000.00 грн. Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі № 520/32098/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко