Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 160/20317/25

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2026 року справа №160/20317/25 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Пивовар І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 160/20317/25 (головуючий І інстанції Галатіна О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.05.2025 №050650006333 про відмову у задоволенні заяви про призначення пенсії за віком від 29.04.2025; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 29.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 03.08.1987 по 28.07.1988, з 09.08.1988 по 03.09.1990, з 01.10.1990 по 16.07.1995, з 17.07.1995 по 29.04.1996, з 06.05.1996 по 27.09.1996, з 09.10.1996 по 08.04.1997, з 15.04.1997 по 31.03.1999 та з 12.07.2004 по 01.11.2004. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся із заявою про призначення пенсії за віком згідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області винесено рішення про відмову у призначенні пенсії Позивачу. Поряд із цим, до страхового стажу не зараховано певні періоди роботи Позивача. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2025 року адміністративну справу №160/20317/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд за підсудністю до Донецького окружного адміністративного суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 160/20317/25 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.05.2025 №050650006333 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком від 29.04.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 03.08.1987 по 28.07.1988, з 09.08.1988 по 03.09.1990, з 01.10.1990 по 16.07.1995, з 17.07.1995 по 29.04.1996, з 06.05.1996 по 27.09.1996, з 09.10.1996 по 08.04.1997, з 15.04.1997 по 31.03.1999 та з 12.07.2004 по 01.11.2004. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено практично ті самі доводи якими обґрунтовано відзив на позовну заяву. Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , 29.04.2025 року звернувся за призначенням пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Відповідно до Постанови № 25-1 за принципом екстериторіальності документи позивача розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення № 050650006333 від 07.05.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком. Відповідно до вищезазначеного рішення зазначено, що вік заявника 63 роки. Страховий стаж складає 15 років 06 місяців. Результати розгляду документів доданих до заяви: - до страхового стажу не враховано всі періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 07.08.1982, оскільки дата народження зазначена на титульній сторінці документу дата народження ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) не відповідає паспортним даним заявника ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 07.08.1982 (в частині спірних періодів) Позивач працював: - з 03.08.1987 по 28.07.1988 в Міській клінічній лікарні №1 Дніпропетровська (запис 1-2); - з 09.08.1988 по 03.09.1990 у Вузловій лікарні станції Волноваха Донецької залізниці (запис 3-4); - з 01.10.1990 по 16.07.1995 у Волноваському відео-інформаційному центрі (запис 5-6); - з 17.07.1995 по 29.04.1996 на Малому підприємстві Телеком м. Волноваха Донецької області (запис 7-8); - з 06.05.1996 по 27.09.1996 у ТОВ Агропромислова компанія Юнком (запис 9-10); - з 09.10.1996 по 08.04.1997 на Малому підприємстві Телеком м. Волноваха Донецької області (запис 11-12); - з 15.04.1997 по 31.03.1999 у Волноваській районній організації Донецької області Союз Чорнобиль (запис 13-14); - з 12.07.2004 по 01.11.2004 у Селянському фермерському господарстві Афродіта м. Волноваха Донецької області (запис 15-16). Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, судом першої інстанції зазначено наступне. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України Про пенсійне забезпечення. Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011, передбачено, що Пенсійний фонд України (його територіальні органи) входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Одними з основних завдань Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення персоніфікованого обліку надходжень від сплати єдиного внеску; керівництво та управління солідарною системою загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; призначення (перерахунок) пенсій, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Відповідно до покладених завдань і функцій, саме Пенсійний фонд України є суб`єктом владних повноважень у сфері правовідносин щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому згідно з вимогами частини 2статті 4 КАС України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів. Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування). Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Судом встановлено, що відповідачем не зараховано до страхового стажу позивача всі періоди згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 07.08.1982, оскільки дата народження зазначена на титульній сторінці не відповідає паспортним даним. Як зазначено вище, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 07.08.1982 (в частині спірних періодів) Позивач працював: - з 03.08.1987 по 28.07.1988 в Міській клінічній лікарні №1 Дніпропетровська (запис 1-2); - з 09.08.1988 по 03.09.1990 у Вузловій лікарні станції Волноваха Донецької залізниці (запис 3-4); - з 01.10.1990 по 16.07.1995 у Волноваському відео-інформаційному центрі (запис 5-6); - з 17.07.1995 по 29.04.1996 на Малому підприємстві Телеком м. Волноваха Донецької області (запис 7-8); - з 06.05.1996 по 27.09.1996 у ТОВ Агропромислова компанія Юнком (запис 9-10); - з 09.10.1996 по 08.04.1997 на Малому підприємстві Телеком м. Волноваха Донецької області (запис 11-12); - з 15.04.1997 по 31.03.1999 у Волноваській районній організації Донецької області Союз Чорнобиль (запис 13-14); - з 12.07.2004 по 01.11.2004 у Селянському фермерському господарстві Афродіта м. Волноваха Донецької області (запис 15-16). Суд зазначає, що УПФ не враховані положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 Про трудові книжки працівників, згідно з якими відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. Суд звертає увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 30 листопада 2018 року у справі №235/4179/17. Крім того, на переконання суду, відповідач, у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV, зокрема, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень скористався таким правом. У даному випадку позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не отримало (не витребувало) та не перевірило підтверджуючі документи про страховий стаж позивача. Відповідачем не доведено вжиття всіх передбачених законодавством заходів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивача. Наведені обставини свідчать про неналежну перевірку наданих позивачем документів, не забезпечення повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивача та передчасні висновки про недостатність у позивача страхового стажу для призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, без належного дослідження документів та без врахування норм права, що регулюють спірні правовідносини. Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при оформленні підтверджуючих документів. За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо. З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач неправомірно не зараховано позивачу до його страхового стажу періоду роботи з 03.08.1987 по 28.07.1988, з 09.08.1988 по 03.09.1990, з 01.10.1990 по 16.07.1995, з 17.07.1995 по 29.04.1996, з 06.05.1996 по 27.09.1996, з 09.10.1996 по 08.04.1997, з 15.04.1997 по 31.03.1999 та з 12.07.2004 по 01.11.2004. Незарахування спірних періодів стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29 червня 2010 року № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки. Відтак, суд висновує, що відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення від 07.05.2025 №050650006333. З огляду на зазначене, оскільки факт отримання позивачем допомоги по безробіттю та перебування на роботах, що дають право на призначення пенсії підтверджується насамперед відповідними записами у його трудовій книжці, суд констатує, що рішення від 07.05.2025 №050650006333 про відмову в призначенні пенсії Позивачу прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області без дотримання положень статті 2 КАС України та статті 46 Конституції України, отже, є протиправним та підлягає скасуванню. Після скасування судом рішення, саме відповідач зобов`язаний, з урахуванням зроблених висновків суду, зарахувати до загального страхового стажу позивача спірні періоди. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, спосіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 (заява № 38722/02)). Ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, а тому рішення суду про зобов`язання відповідача перерахувати позивачу пенсію є формою втручання у дискреційні повноваження. З системного аналізу положень Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії. Згідно абзацу другому частини 4 статті 245 КАС Україні у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Враховуючи викладене, а також з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення (перерахунку) пенсії та визначення наявності підстав, за яких призначається (перераховується) пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (перерахунку), суд першої інстанції дійшов висновку за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 29.04.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 03.08.1987 по 28.07.1988, з 09.08.1988 по 03.09.1990, з 01.10.1990 по 16.07.1995, з 17.07.1995 по 29.04.1996, з 06.05.1996 по 27.09.1996, з 09.10.1996 по 08.04.1997, з 15.04.1997 по 31.03.1999 та з 12.07.2004 по 01.11.2004. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані. Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 160/20317/25 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 160/20317/25 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 16 червня 2026 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя А.А. Блохін Судді Т.Г. Гаврищук І.В. Пивовар