Постанова 4813 № 2-4057/11

Номер провадження: 22-ц/813/6021/26 Справа № 2-4057/11 Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І. Доповідач Громік Р. Д. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Громіка Р.Д., суддів Драгомерецького М.М., Сегеди С.М., за участю секретаря Скрипченко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, ВСТАНОВИВ: 1.

ОПИСОВА ЧАСТИНА. Короткий зміст заяви про забезпечення позову. 11 листопада 2025 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_2 адвоката Адабаш С.А. надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить накласти арешт на нерухоме майно, а саме на 49/100 ідеальної частки цегельного заводу за номером 27, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Заява вмотивована тим, що позивачем заявлені матеріальні вимоги в розмірі 3752074,11 грн, що є значною сумою. Враховуючи те, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а також те, що існує реальна загроза відчуження грошових коштів з боку відповідача ОСОБА_1 , вважає за необхідне накласти арешт на вказане нерухоме майно. Також зазначила, що сторони у свій час вважали суму боргу і вартість частки заводу відповідними, тому накладення арешту на зазначену частку цегельного заводу буде, на погляд позивача, співмірним заявленим позовним вимогам. Окрім цього, саме зазначена частка за домовленістю сторін є потенційним об`єктом забезпечення позовних вимог ОСОБА_2 . Короткий зміст ухвали суду першої інстанції. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2025 року заяву представника позивача ОСОБА_2 адвоката Адабаш Світлани Аксентіївни про забезпечення позову, задоволено. Накладено арешт на 49/100 ідеальної частки цегельного заводу за номером 27 (двадцять сім), що знаходиться по АДРЕСА_1 . Короткий зміст та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга вмотивована тим, що на час постановлення оскаржуваної ухвали власником 49/100 ідеальної частки цегельного заводу була ОСОБА_4 , яка не залучена до участі у справі. 2.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція апеляційного суду Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права. У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Так, задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції послався на те, що наявні правові підстави для забезпечення позову шляхом накладення арешту на 49/100 ідеальної частки цегельного заводу за номером 27 (двадцять сім), що знаходиться по АДРЕСА_1 Однак колегія суддів повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції не може з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі до суду, у провадженні якого перебуває справа. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним. До видів забезпечення позову законом віднесено, зокрема, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України). За змістом наведених норм це стосується майна, що належить відповідачу. Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися майном, що належить відповідачу, а в певних випадках і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено: «конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майновим наслідкам заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19)). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2022 року у справі №522/1514/21 (провадження № 61-19123св21). У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №759/13257/19 (провадження № 61-18169св19) зазначено, що «вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має враховувати співмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. З наявної в матеріалах справи заяви про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру стосуються прав третьої особи, яка не є відповідачем у справі. При цьому забезпеченням позову захищаються законні права (інтереси) позивача у разі, коли відповідач діє недобросовісно. Відтак, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми ЦПК України, оскільки арешт може бути накладено на майно відповідача, а не третьої особи, і суд повинен виходити із наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовної вимоги. Таким чином, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й правильно застосувавши норму процесуального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову». До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 травня 2024 року у справі №824/2/24 (провадження № 61-1444ав24). У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №755/5333/20 (провадження № 61-17180св20) вказано, що «при задоволенні заяви позивача про накладення арешту на нерухоме майно та заборони його відчуження, суди не звернули уваги, що позов забезпечується накладенням арешту на майно, що не належить відповідачу. Тому є помилковим накладення арешту на майно особи, яка не є відповідачем у справі». Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі №372/333/20 (провадження № 61-19492св20) та від 21 квітня 2022 року у справі №755/5300/21 (провадження № 61-18391св21), від 18 січня 2023 року у справі №755/9322/20 (провадження № 61-14783св20), від 25 вересня 2024 року у справі №756/19178/21 (провадження № 61-13112св23). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричиненню значної шкоди позивачу. Вживаючи заходи забезпечення позову та накладаючи арешт на спірну земельну ділянку, суди виходили з того, що між сторонами виник спір і невжиття вказаних заходів забезпечення позову у разі його задоволення може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду. З матеріалів справи вбачається, що 10 квітня 2025 року ОСОБА_4 набувала права власності на 49/100 ідеальної частки цегельного заводу за номером 27, що знаходиться по АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав. Таким чином, апеляційний судом встановлено, що на час постановлення ухвали (25.11.2025) про накладення арешту на спірне нерухоме майно її власником була ОСОБА_4 , яку не було залучено до участі у справі. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. Таким чином, розглядаючи справу, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно застосовано норму процесуального права, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2025 року скасувати. Постановити нове судове рішення. У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 адвоката Адабаш Світлани Аксентіївни про забезпечення позову відмовити. Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 15 червня 2026 року. Головуючий Р.Д. Громік Судді: М.М. Драгомерецький С.М. Сегеда