Постанова КГС ВС № 926/3689/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Київ cправа № 926/3689/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., представників учасників справи: позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі - Товариство, позивач) - Єгоров В.С. (адвокат), відповідача - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці (далі - Відділ, відповідач, скаржник) - не з`явився, розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відділу на рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.12.2025 (суддя Ярошенко В.П.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 (судді: Ржепецький В.О., Зварич О.В., Міліціанов Р.В.) у справі за позовом Товариства до Відділу, про стягнення заборгованості в сумі 2 565 025,99 грн. ВСТУП Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо сплати вартості поставленого природного газу. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. Товариство звернулося до суду з позовом до Відділу про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу в сумі 2 565 025,99 грн, з яких: 1 944 773,07 - сума основного боргу, пеня - 3 019 95,54 грн, 3% річних - 55 540,27 грн та інфляційні витрати - 262 717,11 грн. 1.2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що на виконання укладеного сторонами договору постачання природного газу позивач поставив відповідачу природний газ в період з січня до квітня 2024 року на суму 6 367 357,55 грн. Однак, відповідач здійснив оплату за поставлений йому природний газ не в повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Господарський суд Чернівецької області рішенням від 29.12.2025, яке Західний апеляційний господарський суд постановою від 26.02.2026 залишив без змін, позов задовольнив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. Відділ звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.12.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 у справі №926/3689/25 скасувати повністю; ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи касаційної скарги (нова редакція) 4.1. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: - статті 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у контексті звільнення від цивільно-правової відповідальності (сплати 3% річних та інфляційних втрат) саме державних установ оборонного сектору (якою є Відділ), прострочення виконання зобов`язань якими відбулося внаслідок введення воєнного стану та першочергового спрямування бюджетних асигнувань на потреби національної безпеки та оборони; - статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» щодо можливості покладення майнової відповідальності на квартирно-експлуатаційні відділи, які є неприбутковими установами, за договорами постачання енергоносіїв, у випадках, коли фінансування таких видатків не було забезпечено з боку головного розпорядника коштів - Міністерства оборони України; - статті 625 ЦК України в умовах бюджетного законодавства стосовно того, чи може вважатися «простроченням боржника» несплата коштів установою, яка фінансується виключно з Державного бюджету України, якщо така несплата зумовлена відсутністю затверджених лімітів та асигнувань у системі Державної казначейської служби (порушення вимог Бюджетного кодексу України); - Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами (наказ МФУ від 24.12.2012 № 1407) у системному зв`язку зі статтями 612, 625 ЦК України, зокрема, суди не надали правової оцінки тій обставині, що бюджетна установа позбавлена можливості самостійно розпоряджатися коштами поза процедурою, визначеною цим Порядком.

5. Позиція інших учасників справи 5.1. Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи їх необґрунтованість, і просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 6.1. Товариство (Постачальник) та Відділ (Споживач) 25.12.2023 уклали договір №23-5070/24-БО-Т постачання природного газу (далі - Договір), за яким постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ (далі - газ) за ДК 021:2015 код 09120000-6 «Газове паливо» (природний газ), а споживач зобов`язався прийняти його та оплатити на умовах цього Договору (пункт 1.1. Договору). 6.2. Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з січня 2024року до 15 квітня 2024 року, в кількості 517,98000 тис.куб.метрів (пункт 2.1. Договору). 6.3. Загальний обсяг природного газу, замовлений Споживачем за цим Договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених Споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії Договору (пункт 2.1.1. Договору). 6.4. Підписуючи цей Договір, споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС (пункт 2.3. Договору). 6.5. Відповідно до пункт 3.5. Договору, приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. 6.6. Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акта надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ (пункт 3.5.1. Договору). 6.7. На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник протягом 3-х (трьох) робочих днів готує та надає Споживачу два примірники акта приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника, а саме: акт на передачу обсягу I та акт на передачу обсягу II (пункт 3.5.2. Договору). 6.8. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акта зобов`язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (пункт 3.5.3. Договору). 6.9. У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акта до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору (пункт 3.5.4. Договору). 6.10. Відповідно до положень пункт 4.1.1 Договору ціна газу за 1000 куб. м газу без ПДВ становить - 6 183,33 грн. 6.11. Крім того, податок на додану вартість за ставкою 20% за 1000 куб. м газу разом з ПДВ - 7 420,00 грн (пункт 4.1.1. Договору). 6.12. Загальна вартість цього Договору на дату укладення становить 6 794 161,62 грн, крім того ПДВ складає 1 358 832,32 грн, разом з ПДВ - 8 152 993,945 грн (пункт 4.3. Договору). 6.13. Пунктом 5.1. Договору сторони визначили, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акта приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. 6.14. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта приймання- передачі природний газ здійснюється Споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акта приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду. 6.15. За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим Договором (пункт 7.1. Договору). 6.16. У разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього Договору, Споживач зобов`язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 7.2.Договору). 6.17. На виконання умов Договору протягом січня-квітня 2024 року позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 6 367 357,55 грн згідно з актами приймання передачі природного газу, а саме: - Акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2024, обсяг переданого газу: 14,23129 тис.м.куб., вартістю: 107 928,49 грн; - Акт приймання-передачі природного газу від 12.02.2024, обсяг переданого газу: 134,68160 тис.м.куб., вартістю: 222 9504,01 грн; - Акт приймання-передачі природного газу від 11.03.2024, обсяг переданого газу: 113,60785 тис.м.куб., вартістю: 1880651,54 грн; - Акт приймання-передачі природного газу від 29.02.2024, обсяг переданого газу: 9,30331 тис.м.куб., вартістю: 70 555,26 грн; - Акт приймання-передачі природного газу від 10.04.2024, обсяг переданого газу: 113,92443 тис.м.куб., вартістю: 1 885 892,16 грн; - Акт приймання-передачі природного газу від 31.03.2024, обсяг переданого газу: 10,29226 тис.м.куб., вартістю: 78 055,34 грн; - Акт приймання-передачі природного газу від 10.05.2024, обсяг переданого газу: 6,93316 тис.м.куб., вартістю: 114 770,75 грн; 6.18. Ці акти приймання-передачі підписані без претензій та зауважень відповідачем щодо кількості та вартості поставки природного газу. 6.19. Відповідач здійснив оплату за поставлений йому природний газ не в повному обсязі, а лише на загальну суму 4 422 584,48 грн. 6.20. Заперечуючи проти позовних вимог, Відділ зазначав, що у зв`язку із нестачею кошторисних призначень на момент укладання Договору з постачальною організацією, Відділу не вистачило коштів для повного виконання фінансових зобов`язань за цим Договору. Сума заборгованості складає 1 944 773,07 грн. Відділ посилався на те, що є бюджетною установою та фінансується з Державного бюджету України та згідно з чинним законодавством не має повноважень збільшувати суму Договору за для погашення утвореної заборгованості. Скаржник також покликався на лист Торгово-промислової палати України (далі - ТТП) від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 на підставі статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, що засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Відповідач вважав, що у зв`язку з настанням цих форс-мажорних обставин, пеня, інфляційні втрати та 3% річних не нараховуються на суму основної заборгованості.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції 7.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.03.2026 для розгляду справи №926/3689/25 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л. 7.2. Верховний Суд ухвалою від 29.04.2025, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №926/3689/25 за касаційною скаргою Відділу на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. 7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій 8.1. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду, прийнята за результатами перегляду рішення. 8.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке. 8.3. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. 8.4. Так, обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник у касаційній скарзі з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (див. пункт 4.1. цієї постанови). 8.5. У контексті доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає таке. 8.6. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. 8.7. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 8.8. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. 8.9. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. 8.10. Колегія суддів виходить з того, що відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. 8.11. Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. 8.12. Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. 8.13. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). 8.14. Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 8.15. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. 8.16. Суди попередніх інстанцій встановили, що правовідносини у цьому спорі між сторонами виникли на підставі договору постачання природного газу. 8.16.1. Як свідчить зміст судових рішень, відповідач не спростовує обставини порушення ним грошового зобов`язання перед позивачем, а також правомірність нарахування останнім відповідної суми заборгованості. Доводи відповідача у справі ґрунтуються виключного на обставинах непереборної сили, які, на його думку, тягнуть за собою юридичні наслідки у вигляді відсутності підстав для нарахування на суму основної заборгованості пені, інфляційних втрат та 3% річних. 8.17. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що відповідач не виконав належним чином умови Договору в частині оплати за поставлений природний газ. Станом на час вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений природний газ становить 1 944 773,07 грн. Щодо твердження відповідача, про те, що нарахування пені, 3% річних та інфляційних збитків є безпідставним, ураховуючи військову агресію проти України, суд першої інстанції зазначив, що всупереч умовам договору відповідач не надав суду передбачених законом та договором доказів настання форс-мажорних обставин, а також доказів їх надсилання позивачу, зокрема, сертифікату, виданого відповідною торговельною палатою або іншим компетентним органом стосовно невиконання відповідачем спірного договору. Суд першої інстанції зазначив, що доданий відповідачем лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність форс-мажорних обставин. До того ж відповідач не надав будь-яких доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання ним зобов`язань за Договором. Суд першої інстанції перевірив розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат і встановив, що такі здійснені арифметично та методологічно правильно та підлягають задоволенню. 8.18. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, також зазначив, що Відділ не навів обставин здійснення ним необхідних та вичерпних дій щодо забезпечення, у тому чи іншому порядку, передбаченому чинним законодавством або організаційними, розпорядчими або фінансовими документами відповідача та Міністерства оборони України, виконання його обов`язку за договором в частині своєчасної сплати за отриманий товар. Також суд зазначив, що відповідач не підтвердив поданими доказами і сукупності заходів, які могли б характеризувати обставини, засвідчені листом ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, як такі, що об`єктивно унеможливлюють виконання відповідачем зобов`язань за умовами договору, а саме зусиль та матеріальних витрат, які відповідач поніс з метою виконання свого обов`язку в повному обсязі, але вони виявилися недостатніми для відвернення наслідків об`єктивних не залежних від нього обставин. Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання за договором від поставки природного газу. 8.18.1. Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання відповідно до умов Договору та не розрахувався за поставлений природний газ, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач правомірно нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати у зазначених у позовній заяві розмірах, відповідно до умов Договору та положень чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи. 8.19. Верховний Суд виходить з того, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). 8.20. Згідно із частинами першою та другою статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. 8.21. При цьому, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.06.2022 у справі №477/874/19 за змістом частини першої статті 614 ЦК України вина як підстава відповідальності за порушення зобов`язанням - це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов`язанням, зокрема, для запобігання шкоди. 8.22. Отже, з огляду на нормативну конструкцію статті 614 ЦК України наявність вини особи презюмується, однак може бути спростована. 8.23. Водночас саме відповідач має доводити суду відсутність вини, тобто вжиття ним усіх можливих заходів і вчинення дій для запобігання заподіянню шкоди позивачу, свою добросовісну та розумну поведінку (див. постанови Верховного Суду від 19.03.2026 у справі №916/3821/21, від 23.01.2025 у справі №910/11202/22). 8.24. Колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язанням, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язанням, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язанням, відсутність у боржника необхідних коштів. 8.25. Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, посилався на наявність форс-мажорних обставин, посвідчених листом ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. 8.26. Верховний Суд застосовує правову позицію, яка міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2026 у справі №910/881/24, в якій зазначено таке: «64. Згідно з частиною 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

65. Зі змісту наведеної норми слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

66. Підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.

67. Водночас сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин. Обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку (постанови Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22, від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, від 29.06.2023 у справі №922/999/22 та від 13.12.2023 у справі №922/193/23)». 8.27. Суд також звертає увагу, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина перша статті 617 ЦК України, частина друга статті 218 ГК України та стаття 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). 8.28. Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТТП та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. 8.29. Форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі (див. постанову Верховного Суду від 10.03.2026 у справі №908/1965/24). 8.30. Ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16). 8.31. Тож, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками. 8.32. Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21 дійшов висновку про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. 8.33. Неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (див. постанову Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21). 8.34. Верховний Суд у постановах від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, від 27.02.2025 у справі №520/2941/24 також зазначив, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не змогла виконати ті чи інші зобов`язання. 8.35. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 дійшов висновку про те, що: «сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати. Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Звідси Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу». 8.36. Колегія суддів також зазначає, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб за кожним окремим договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів, і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин, тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. (див. постанови Верховного Суду від 19.02.2026 у справі №910/6947/24, від 18.09.2025 у справі №910/2003/24, від 11.09.2025 у справі №922/3826/24, від 26.08.2025 у справі № 910/14817/22). 8.37. Суди попередніх інстанцій встановили, що правовідносини, пов`язані із настанням форс-мажорних обставин, сторони врегулювали в пункті 10.1. Розділу 10 договору постачання природного газу, згідно з яким, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору, і сторони не могли передбачити їх. 8.38. У пункті 10.4. Договору визначено, що сторони зобов`язані негайно повідомити про форс мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтвердні документи щодо їх настання відповідно до законодавства. Достатнім доказом дії обставин непереборної сили є документ, виданий ТПП або іншим органом, уповноваженим чинним законодавством України на засвідчення обставин непереборної сили. 8.39. Тобто, сторони договору у випадку настання форс-мажорних обставин передбачили необхідність надання відповідачем позивачу сертифікату ТПП про форс-мажорні обставини, оскільки саме сертифікат ТПП є документом на засвідчення обставин непереборної сили. 8.40. Водночас, як встановили суди попередніх інстанцій сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини відповідач до суду не надав, а тому суди визнали твердження відповідача про настання форс-мажорних обставин в господарській діяльності відповідача та, як наслідок, звільнення відповідача від виконання зобов`язанням у строк, встановлений договором, безпідставними. 8.41. Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду попередніх інстанцій не спростовують. 8.42. Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. 8.43. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання чи не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). 8.44. Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. 8.45. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України). 8.46. Стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди (постанова Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19). 8.47. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, у постановах Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18, на які посилається скаржник). 8.48. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). 8.49. Питання розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання також було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19, за наслідками розгляду якого об`єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці). 8.50. Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (див. постанову Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). 8.51. Отже стаття 625 ЦК України закріпила право кредитора вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних, яке нормативно закріплене зазначеним способом захисту майнового права та інтересу. 8.52. Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). 8.53. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язанням незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17). 8.54. Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій визнали його арифметично правильним та здійсненим у відповідності до умов укладеного договору та зазначених вище норм права. 8.55. Верховним Судом не встановлено за доводами касаційної скарги неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм права з міркувань, викладених у цій постанові. 8.56. Верховний Суд зазначає, що зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що надані докази суди попередніх інстанцій не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позову. Висновки судів попередніх інстанцій у цій справі зроблені на підставі встановлених судами обставин та оцінки зібраних доказів. 8.57. За наведених доводів касаційної скарги не убачається, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, не дослідили та не оцінили за правилами статей 86, 237-238 ГПК України надані та зібрані у справі докази. 8.58. Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі. 8.59. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16). 8.60. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19). 8.61. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно, ураховуючи предмет, підставу позову, доводи та заперечення учасників справи. 8.62. Суд наголошує, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 8.63. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень за наведеними у касаційній скарзі доводами і які визначені, як підстава касаційного оскарження і, які б могли бути підставою для скасування судових рішень. 8.64. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень. 8.65. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються Верховним Судом. 8.66. Доводи Товариства, викладені у відзиві та додаткових поясненнях, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями. 8.67. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови. 9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 9.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів попередніх інстанцій - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

10. Судові витрати 10.1. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернівці на рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.12.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 у справі №926/3689/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 29.12.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.02.2026 у справі №926/3689/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Т. Малашенкова Суддя І. Бенедисюк Суддя Ю. Власов