Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 908/843/26

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.06.2026 м. Дніпро Справа № 908/843/26 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кошлі А.О. (доповідач) суддів: Демчини Т.Ю., Кучеренко О.І. за участі: секретаря судового засідання: Кахикало А.С. представника позивача Кисельова О.О. представника відповідача (апелянт) Сердюченко В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 (суддя Зінченко Н.Г.) у справі № 908/843/26 за позовом: Запорізької міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» про стягнення 1 831 870,80 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції: 03.04.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Запорізької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» про стягнення 1 831 870,80 грн несплаченої орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:012:0077 площею 1,1328 га за договором оренди землі від 04.09.2006 (зареєстрований 02.10.2006 за № 040626100866) за період з 01.01.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2025. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Запорізькою міською радою (Орендодавець) та ТОВ «Запоріжтеплоенерго» (Орендар) 04.09.2006 укладено договір оренди землі, зареєстрований 02.10.2006 за № 040626100866, за умовами якого відповідачу передано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,1328 га для розташування виробничої бази за адресою: м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова,

4. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.05.2018 у справі № 908/4582/15, залишеним без змін постановами Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.2018 та Верховного Суду від 20.11.2018, внесено зміни до пунктів 5, 9 договору оренди, встановлено орендну плату у розмірі 170 497,73 грн за календарний рік (3% від нормативної грошової оцінки землі в цінах 2015 року). Позивач стверджує, що відповідач за вказаний період не сплачував орендну плату, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 1 831 870,80 грн. Претензія від 02.02.2026 залишена відповідачем без виконання. Одночасно з позовною заявою Запорізька міська рада подала заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ТОВ «Запоріжтеплоенерго», а саме: на будівлю складу літера Б-3, інв. № 410013, площею 2094,80 кв.м, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Анатолія Бойка (кол. Адм. Нахімова), 4, в межах суми заявлених позовних вимог 1 831 870,80 грн. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 заяву Запорізької міської ради про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» (69005, м. Запоріжжя, вул. Професора Анатолія Бойка (кол. Адм. Нахімова), буд. 4, ідентифікаційний код юридичної особи 31920825), а саме: на будівлю складу літера Б-3, інв. № 410013, площею 2094,80 кв.м, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Анатолія Бойка (кол. Адм. Нахімова), 4, у межах суми ціни позову 1 831 870,80 грн до постановлення у даній справі рішення суду та набрання ним законної сили. Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд виходив з того, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Суд першої інстанції зазначив, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову, послався на аналогічну правову позицію, наведену в постановах Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 910/7912/18, від 21.09.2019 у справі № 902/483/18, від 08.10.2018 у справі № 913/257/18 та від 10.01.2019 у справі № 910/11906/18. Суд дійшов висновку, що застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно ТОВ «Запоріжтеплоенерго» направлено на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів позивача, що вжиття таких заходів сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді і в разі задоволення позову забезпечить захист прав і законних інтересів позивача. Суд визнав обраний захід забезпечення позову розумним, адекватним та ефективним. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги: Не погодившись з ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 у справі № 908/843/26, Товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 у справі № 908/843/26 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви Запорізької міської ради про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ТОВ «Запоріжтеплоенерго», а саме: на будівлю складу літера Б-3, інв. № 410013, площею 2094,80 кв.м, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Анатолія Бойка (кол. Адм. Нахімова), 4, в межах суми заявлених позовних вимог 1 831 870,80 грн відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована наступним: Апелянт зазначає, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав позивача. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя, а інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову. Скаржник наголошує, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. ТОВ «Запоріжтеплоенерго» вказує, що умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову шляхом доказування відповідних обставин, а обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу, зокрема вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову. Саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви. Апелянт стверджує, що позивачем не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, або дій, які можуть призвести до відчуження належного позивачу майна чи коштів на момент виконання рішення. Самі лише посилання позивача на те, що відповідач має можливість розпоряджатися майном та коштами, а також припущення відчуження такого майна, не є достатньою підставою для забезпечення позову. Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, внаслідок чого припустився порушення застосування норм процесуального права. Скаржник зазначає, що предметом позову є вимоги про стягнення заборгованості, розмір якої у порівнянні з вартістю нерухомого майна не є значним. Накладення арешту на нерухоме майно, яке за результатами вирішення спору не набуватиметься позивачем, не є доцільним заходом забезпечення, оскільки збереження саме зазначеного майна не є необхідним для виконання рішення у справі. Крім того, застосований судом захід забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами. Апелянт посилається на те, що діючий ГПК України розмежовує поняття майна та грошових коштів для цілей вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення на них арешту, та наводить позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.11.2020 у справі № 911/949/20, згідно з якою арешт, накладений судом для забезпечення позову лише на майно, не поширює свою дію на кошти, оскільки для їх арешту суд має вжити окремий захід забезпечення позову. ТОВ «Запоріжтеплоенерго» вказує, що саме по собі твердження позивача про можливість вільного розпорядження відповідачем належним йому майном не є тією обставиною, яка б могла свідчити про намір вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення. Посилання позивача на наявність у відповідача спірної заборгованості також не є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вказана заборгованість на час подання позову є предметом спору та підлягає доведенню на загальних підставах під час розгляду справи по суті. Апелянт також зазначає, що позивачем не наведено фактичних обставин, які б свідчили про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача у разі задоволення позову, та обставин, які б підтверджували, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову ускладнить чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Не подано позивачем і доказів відсутності або недостатності у відповідача коштів для стягнення спірної заборгованості в разі задоволення позову або інших доказів, які б доводили скрутне матеріальне становище відповідача. Скаржник вважає, що посилання суду першої інстанції на те, що метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду, є нічим іншим, як припущеннями позивача та припущеннями суду першої інстанції. Жодних обставин, підтверджених наявними в матеріалах справи доказами, які є достатніми для задоволення заяви про забезпечення позову, не існує. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі: Запорізька міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 у справі № 908/843/26 без змін, посилаючись на наступне: Запорізька міська рада зазначає, що доводи та міркування, викладені в заяві про забезпечення позову, апелянтом не спростовані. Позивач посилається на обставини справи, зокрема на те, що ТОВ «Запоріжтеплоенерго» на підставі договору міни № 15 від 15.08.2003 та Акту приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 15.08.2003 є власником нерухомого майна за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Анатолія Бойка, 4, до складу якого увійшли будівлі складу літ. Б-3 площею 2094,8 кв.м вартістю 1 498 331,93 грн та тимчасові складські приміщення літ. В-2 та літ. О-3 загальною вартістю 938 036,16 грн. Між сторонами 04.09.2006 укладено договір оренди землі, зареєстрований 02.10.2006 за № 040626100866, умови якого змінено рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.05.2018 у справі № 908/4582/15, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій. За ТОВ «Запоріжтеплоенерго» за період з 01.01.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2025 рахується заборгованість зі сплати орендної плати у сумі 1 831 870,80 грн. Претензія від 02.02.2026 залишена відповідачем без виконання. Позивач стверджує, що пред`явлення позову без його забезпечення дозволило б ТОВ «Запоріжтеплоенерго» вчинити дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, що в подальшому могло б унеможливити або суттєво ускладнити виконання судового рішення. Накладення арешту на нерухоме майно в межах суми заявлених позовних вимог є необхідним, оскільки Товариство має заборгованість перед місцевим бюджетом та в добровільному порядку, після направлення претензії, не здійснює намірів щодо її сплати. Арешт накладено на єдине належне відповідачу нерухоме майно будівлю складу літера Б-3, інв. № 410013, площею 2094,80 кв.м, і виключно у межах суми, заявленої до стягнення. Запорізька міська рада посилається на висновки Верховного Суду, зокрема на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, згідно з якою можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане. Також позивач посилається на постанови Верховного Суду від 11.12.2023 у справах № 922/3528/23 та № 904/1934/23, де зазначено, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами на рахунках або відчужити майно є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, а вимога надання доказів щодо очевидних речей свідчить про застосування судом завищеного або заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Позивач також посилається на постанову Верховного Суду від 06.10.2022 у справі № 905/446/22, згідно з якою у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 07.10.2024 у справі № 908/1291/24, від 07.01.2025 у справі № 910/1/21, від 27.02.2025 у справі № 910/268/23, від 07.04.2025 у справі № 915/1386/24, а також у постанові від 06.08.2025 у справі № 759/22148/24, де зазначено, що одночасне накладення арешту на рухоме, нерухоме майно та грошові кошти в межах суми позову не є подвійним забезпеченням позову. Позивач також посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 та від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, де зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення, а їх невжиття навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Також позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 та практику Європейського суду з прав людини (рішення у справах «+4 посилання»), наголошуючи на необхідності забезпечення ефективного засобу юридичного захисту. Запорізька міська рада зазначає, що орендна плата є одним із основних джерел наповнення міського бюджету, а існуюча заборгованість відповідача порушує інтереси територіальної громади м. Запоріжжя в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та недоотримання місцевим бюджетом відповідного доходу. Позивач наголошує, що в умовах воєнного стану та перебування міста в безпосередній близькості до лінії бойового зіткнення невиконання Товариством зобов`язань зі сплати орендної плати позбавляє можливості ефективно здійснювати благоустрій, розвивати інфраструктуру, здійснювати посилення сил оборони міста та відновлення пошкоджених об`єктів. Крім того, позивач зазначає, що відповідно до контррозрахунку, наданого представником відповідача у відзиві на позовну заяву, Товариство визнає «правомірною» заборгованість у сумі 1 364 215,00 грн. Позивач вважає, що ухвала суду першої інстанції є вмотивованою та прийнятою з додержанням норм матеріального та процесуального права. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді: Згідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Кучеренко О.І., Демчина Т.Ю. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2026 визнано неповажними наведені Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 у справі № 908/843/26, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» залишено без руху, надано скаржнику строк 10 днів для усунення недоліків шляхом подання клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку з відповідними доказами та обґрунтуванням причин пропуску. На виконання ухвали про залишення без руху апеляційної скарги, 11.05.2026 скаржник подав клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги, в обґрунтування якого зазначив, що ухвала Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 була постановлена без участі та без повідомлення відповідача, на момент постановлення ухвали та протягом встановленого строку апеляційного оскарження ТОВ «Запоріжтеплоенерго» не мало зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС «Електронний суд» (реєстрація здійснена лише 28.04.2026), а ухвала була доставлена до електронного кабінету Товариства 04.05.2026, що є датою фактичного вручення. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2026 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 у справі № 908/843/26. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 у справі № 908/843/26. Витребувано у Господарського суду Запорізької області копії матеріалів справи № 908/843/26, необхідних для розгляду апеляційної скарги. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 09.06.2026 о 09.40 годині. 26.05.2026 року матеріали справи № 908/843/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду. 09.06.2026 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду. Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного: Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026, якою задоволено заяву Запорізької міської ради про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго», а саме: на будівлю складу літера Б-3, інв. № 410013, площею 2094,80 кв.м, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Анатолія Бойка (кол. Адм. Нахімова), 4, у межах суми ціни позову 1 831 870,80 грн до постановлення у даній справі рішення суду та набрання ним законної сили. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції припустився порушення застосування норм процесуального права, оскільки позивачем не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення; що застосований захід забезпечення позову не є співмірним із заявленими позовними вимогами; що накладення арешту на нерухоме майно у спорі про стягнення грошових коштів не є доцільним; що висновки суду першої інстанції ґрунтуються виключно на припущеннях. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів апелянта, посилаючись на усталену практику Верховного Суду, зокрема на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 та постанови від 11.12.2023 у справах № 922/3528/23 та № 904/1934/23, згідно з якими у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно є беззаперечною, а саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення. З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: - 04.09.2006 між Запорізькою міською радою та ТОВ «Запоріжтеплоенерго» укладено договір оренди землі, зареєстрований 02.10.2006 за № 040626100866, за умовами якого відповідачу передано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,1328 га з кадастровим номером 2310100000:05:012:0077 для розташування виробничої бази за адресою: м. Запоріжжя, вул. Адмірала Нахімова, 4, строком на двадцять років; - рішенням Господарського суду Запорізької області від 17.05.2018 у справі № 908/4582/15, залишеним без змін постановами Донецького апеляційного господарського суду від 28.08.2018 та Верховного Суду від 20.11.2018, внесено зміни до пунктів 5, 9 договору оренди, встановлено нормативну грошову оцінку земельної ділянки у розмірі 5 683 257,60 грн в цінах 2015 року та орендну плату у розмірі 170 497,73 грн за календарний рік (3% від нормативної грошової оцінки); - ТОВ «Запоріжтеплоенерго» на підставі договору міни № 15 від 15.08.2003 є власником нерухомого майна за адресою: м. Запоріжжя, вул. Професора Анатолія Бойка, 4, зокрема будівлі складу літера Б-3, інв. № 410013, площею 2094,80 кв.м; - позивачем заявлено вимоги про стягнення 1 831 870,80 грн несплаченої орендної плати за період з 01.01.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2025; - 02.02.2026 Запорізька міська рада направила ТОВ «Запоріжтеплоенерго» претензію про сплату заборгованості, яка залишена без виконання. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі. Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову унормовані у статті 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з положеннями частини 1 якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 137 цього Кодексу заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (частина 2 статті 136 Господарського процесуального кодексу України). Інститут забезпечення позову є одним із важливих механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту прав та інтересів учасників судового процесу. Забезпечення позову за своєю правовою природою виступає засобом запобігання можливому порушенню прав чи охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб. Його основною метою є недопущення порушення в майбутньому прав та законних інтересів позивача, а також забезпечення реального виконання рішення суду та уникнення можливих труднощів під час його виконання у разі задоволення позову. Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17). У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахування: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17. Для забезпечення позову достатньо обґрунтованим є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Колегія суддів звертає увагу, що відповідний захід забезпечення повинен бути пов`язаний з предметом спору, щоб збалансувати інтереси всіх учасників процесу та запобігти ситуаціям, коли рішення не буде виконане або призведе до додаткових спорів. Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога позивача, зокрема, про стягнення 1 831 870,80 грн несплаченої орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:012:0077 площею 1,1328 га за договором оренди землі від 04.09.2006 (зареєстрований 02.10.2006 за № 040626100866) за період з 01.01.2021 по 28.02.2022 та з 01.01.2023 по 31.12.2025. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у Відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19. Вирішуючи питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів зауважує, що суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав Позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21). Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України). Колегія суддів зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22). Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23. Поряд з цим, заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21). Таким чином, безпідставним є посилання апелянта на те, що відсутні будь-які докази та факти, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та що скаржником вчиняються дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після подання позову до суду. Адже не підлягає доведенню нічим не обмежене право відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном. Частиною 4 ст. 137 ГПК України визначено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 466989674 від 06.03.2026 ТОВ «Запоріжтеплоенерго» (ЄДРПОУ 31920825) на підставі договору міни № 15 від 15.08.2003 та Акту приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 15.08.2003 є власником нерухомого майна, яке розташоване за адресою: м. Запоріжжя вул. Професора Анатолія Бойка (кол. Адмірала Нахімова),

4. До складу майна увійшли: будівлі складу літ. Б-3 інв. № 410013, площею 2094,8 кв.м; тимчасові складські приміщення та частина диспетчерського пункту літ. В-2 інв. № 410070, площею 922,3 кв.м; тимчасові складські приміщення та частина диспетчерського пункту літ. О-3 інв. № 41007 площею 1062,6 кв.м. Згідно вищевказаного Акту приймання-передачі нерухомого майна № 1 від 15.08.2003 будівля складу літера Б-3, інв. № 410013, площею 2094,80 кв.м має вартість 1 498 331,93 грн, тимчасові складські приміщення в будівлі центрального диспетчерського пункту літери В-2, площею 922,30 кв.м та літ. О-3, площею 1062,60 кв.м. мають вартість 938 036,16 грн. З огляду на вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що застосування обраних позивачем заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту нерухоме майно, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго», а саме: на будівлю складу літера Б-3, інв. № 410013, площею 2094,80 кв.м, яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. вул. Професора Анатолія Бойка (кол. Адм. Нахімова), у межах ціни позову безпосередньо пов`язані із предметом позову та є адекватними заходами забезпечення позову, оскільки такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення/часткового задоволення позову. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений захід забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 у справі № 908/843/26 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284, Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжтеплоенерго» на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 у справі № 908/843/26 залишити без задоволення. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 06.04.2026 у справі № 908/843/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складений 16.06.2026. Головуючий суддя А.О. Кошля Суддя Т.Ю. Демчина Суддя О.І. Кучеренко