Постанова ККС ВС № 404/5854/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Київ справа № 404/5854/24 провадження № 51-684км26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції: засудженого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , розглянуву відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024121010001098, за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК), за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року щодо ОСОБА_6 . Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 16 квітня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років. Суд також вирішив питання щодо обрахування строку відбування покарання, накладеного арешту, процесуальних витрат, і долю речових доказів у кримінальному провадженні. За вироком суду, 20 квітня 2024 року близько 18:47 ОСОБА_6 в порушення пунктів 2.1 (а), 2.9 (а) Правил дорожнього руху(далі - ПДР), будучи позбавленим посвідчення водія на право керування транспортним засобом, перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, керував автомобілем «Mercedes-Benz S 500», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_8 , при цьому достовірно знаючи про технічну несправність у вигляді встановлених шин різних розмірів, різних моделей з різними малюнками протектора на передню та задню вісь, що суперечить вимогам п. 31.4.5 (г) ПДР, здійснював рух по проїзній частині вул. Героїв-рятувальників зі сторони вул. Академіка Корольова в напрямку вул. Героїв України у м. Кропивницькому. Надалі ОСОБА_6 під час наближення до регульованого світлофором перехрестя з вул. Євгена Тельнова, керуючи вказаним транспортним засобом, проявив необережність щодо забезпечення вимог безпеки дорожнього руху, чим порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3 (б, д) ПДР. Перед наближенням до вищевказаного перехрестя, на жовтий сигнал світлофору, ОСОБА_6 розпочав рух через перехрестя, не впевнився у відсутності автомобіля на перехресті, проявив особисту неуважність і безпечність, чим грубо порушив пункти 8.7.3 ( ґ) і (е) та 8.10 ПДР. Розпочавши рух на червоний сигнал світлофору, ОСОБА_6 виїхав на перехрестя, де відбулось зіткнення з автомобілем «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 , який розпочав проїзд перехрестя на жовтий сигнал світлофору з метою проїзду в напрямку просп. Університетського. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , малолітня ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому середньої третини лівої ключиці, які згідно з висновком судово-медичної експертизи від 06 травня 2024 року № 297 відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що викликали тривалий розлад здоров`я строком понад 21 добу. Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 24 листопада 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 задовольнив частково, змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання. Постановив ОСОБА_6 вважати засудженим за ч. 1 ст. 286-1 КК до покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 85000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Не погоджується з рішенням апеляційного суду про застосування ст. 69 КК, і як результат - призначення засудженому ОСОБА_6 покарання у виді штрафу, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі винного, та свідчить про порушення апеляційним судом вимог статей 50, 65 КК. Вказує, що суд апеляційної інстанції не навів переконливих мотивів наявності підстав для застосування положень ст. 69 КК та обмежився формальним переліком пом`якшуючих обставин, не навів жодних мотивів, чому саме ці обставини є виключними, та не обґрунтував, у чому саме полягає істотне зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення. Наведені у судовому рішенні обставини, що пом`якшують покарання, дані про особу засудженого, зокрема щире каяття, усунення заподіяної шкоди та наявність на утриманні дитини з інвалідністю, істотно не знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення, а тому вагомі підстави для застосування положень ст. 69 КК відсутні. Зазначає, що ОСОБА_6 вчинено кримінальне правопорушення, об`єктом якого є безпека руху й експлуатації транспорту, а додатковим обов`язковим об`єктом - життя та здоров`я особи, непорушність яких гарантовано Конституцією України. Законодавцем виокремлено в окремий склад кримінального правопорушення порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, у зв`язку з його підвищеною суспільною небезпечністю порівняно з кримінальним правопорушенням, передбаченим ч. 1 ст. 286 КК, для задоволення інтересу суспільства (публічного інтересу), який полягає у створенні безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереженні життя і здоров`я громадян та суворому покаранні осіб, які керуючи транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння створюють підвищену небезпеку для учасників дорожнього руху. Сам факт керування транспортним засобом у стані сп`яніння вже характеризує підвищений рівень небезпечності діяння та свідоме ігнорування особою вимог безпеки дорожнього руху, що виключає можливість визнання наведених судом обставин такими, які істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення. Прокурор також вказує, що у кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_6 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності: постановою Подільського (Ленінського) районного суду міста Кропивницького (Кіровограда) від 13 січня 2023 року за ч. 3 ст. 130 КУпАП, ч. 5 ст. 126 КУпАП до адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років, без конфіскації транспортного засобу (справа № 405/6305/22, провадження № 3/405/1189/22); постановами Фортечного (Кіровського) районного суду міста Кропивницького (Кіровограда) від 06 червня 2022 року за ч. 1 ст. 130 КУпАП до стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік (справа № 404/2401/22, провадження 3/404/622/22); від 12 грудня 2022 року за ч. 1 ст. 130, ч. 2 ст. 130, ч. 3 ст. 130 КУпАП до стягнення у виді штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років (справа № 404/3807/22, провадження 3/404/1067/22); від 25 грудня 2023 року за ч. 3 ст. 130 КУпАП, ч. 5 ст. 126 КУпАП до стягнення у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років без конфіскації транспортного засобу (справа № 404/10529/23, провадження 3/404/3840/23); від 26 березня 2024 року за ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 КУпАП до стягнення у виді штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років (справа № 404/1566/24, провадження 3/404/608/24); від 25 квітня 2024 року за ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 КУпАП до стягнення у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 20 років та без конфіскації транспортного засобу, без оплатного вилучення транспортного засобу (справа № 404/3329/24, провадження 3/404/1213/24); від 18 червня 2024 року за ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 КУпАП до стягнення у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років та без конфіскації транспортного засобу, без оплатного вилучення транспортного засобу (справа № 404/4691/24, провадження 3/404/1700/24). З наведеного убачається, що ОСОБА_6 вчинено адміністративні правопорушення, зокрема і після вчинення кримінального правопорушення та під час досудового розслідування. Вказані судові рішення набули законної сили, про що свідчать дані Єдиного державного реєстру судових рішень. Тобто ОСОБА_6 свідомо систематично ігнорував норми чинного законодавства, норми встановленої у суспільстві моралі, та знаючи, що він є учасником ДТП за участі потерпілої дитини, після вчинення ДТП, вчинив нові адміністративні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 126, ч. 3 ст. 130 КУпАП, що свідчить про правовий нігілізм та повну відсутність правосвідомості, каяття, критичної оцінки своїх дій та бажання виправитись. Вказане характеризує особу засудженого як суспільно небезпечного, схильного до девіантної поведінки, виправлення якого неможливо досягти шляхом призначення найбільш м`якого покарання у виді штрафу. Прокурор не погоджується з мотивами апеляційного суду стосовно відсутності в матеріалах справи доказів притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності, оскільки судовий розгляд кримінального провадження здійснено на підставі ч. 3 ст. 349 КК, і судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР. Вказані обставини стороною захисту не оскаржувалися та не спростовувалися. На підтвердження даного факту судом досліджено довідку з адміністративної практики щодо притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності, копію витягу з реєстру боржників щодо останнього. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_6 основне покарання у виді штрафу, в порушення вимог ч. 2 ст. 50, ст. 53 та частин 1, 2 ст. 65 КК не обґрунтував питання співмірності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, враховуючи, що штраф як вид покарання згідно із п. 1 ч. 1 ст. 51 КК є найбільш м`яким видом покарання, неодноразово застосовувався до правопорушника та не був ефективним. Відповідно до довідки Подільського відділу ДВС у місті Кропивницькому станом на 02 січня 2026 року ОСОБА_6 мав заборгованість зі сплати штрафів за адміністративні правопорушення у розмірі 1 589 733 грн та 25 відкритих виконавчих проваджень. Вказане свідчить про неефективність та недоцільність призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу. Також судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки характеристиці ОСОБА_6 нібито за місцем роботи в ПП Марсель, яку судом взято до уваги як позитивну. Відповідно до довідки з Пенсійного фонду № 1100-0605-5/60630 від 19 вересня 2024 року ОСОБА_6 у трудових відносинах зі страхувальниками не перебуває, що повністю спростовує факт його роботи в ПП ОСОБА_11 . Крім того, керівником ПП Марсель є рідна сестра засудженого - ОСОБА_12 , що пояснює її зацікавленість у вирішенні справи. Факт наявності у ОСОБА_6 на утриманні дитини з інвалідністю не є правовою підставою для уникнення кримінальної відповідальності, однак в сукупності із відсутністю працевлаштування, наявністю заборгованостей зі сплати штрафів, має бути судом враховано при визначенні виду покарання та його розміру, що в порушення вимог ст. 53 КК не було зроблено судом апеляційної інстанції. Прокурор також зазначає, що посилаючись на обопільну форму вини ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , як на підставу до застосуванням ст. 69 КК, апеляційний суд не врахував, що кожна особа несе індивідуальну відповідальність за свої дії та наслідки, які настали. При цьому, стан наркотичного сп`яніння, в якому перебував засуджений, істотно знижує здатність водія контролювати свої дії, адекватно реагувати на дорожню обстановку та приймати відповідальні рішення, створюючи реальну загрозу тяжких наслідків для учасників дорожнього руху. Аналізуючи ступінь вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення та його суспільну небезпечність, необхідно врахувати: перебування засудженого у стані наркотичного сп`яніння; керування транспортним засобом особою, яка позбавлена права керування ним внаслідок вчинення систематичних адміністративних правопорушень; експлуатацію ОСОБА_6 технічно несправного транспортного засобу; грубе порушення ПДР (проїзд перехрестя на червоний сигнал світлофора). Зазначене свідчить про високий ступінь суспільної небезпеки діяння та вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину. Водночас рішення апеляційного суду не містить аргументів, які доводять, що застосування саме такого заходу примусу як штраф буде достатнім для виконання мети покарання, визначеної ст. 50 КК, з огляду на те, що таке стягнення неодноразово призначалося ОСОБА_6 за вчинення адміністративних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, однак позитивного впливу на поведінку обвинуваченого не мали. За таких обставин, на думку прокурора, призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді штрафу не враховує ні тяжкість (реальну суспільну небезпечність) вчиненого кримінального правопорушення, ні особу обвинуваченого, а тому не відповідає принципу індивідуалізації, пропорційності і справедливості покарання, а отже є явно несправедливим внаслідок м`якості. Від захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу прокурора, де захисник просить залишити касаційну скаргу без задоволення, на обґрунтування чого наводить відповідні мотиви. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні прокурор підтримала наведені у касаційній скарзі доводи та просила задовольнити скаргу. Засуджений та його захисник заперечили проти задоволення касаційної скарги та просили оскаржене судове рішення залишити без зміни. Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступного висновку. Відповідно до приписів ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також у рішенні має бути наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення. Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства. Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Колегія суддів погоджується з викладеними в касаційній скарзі прокурора доводами про те, що апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 , наведених вище вимог закону не дотримався та дійшов помилкового висновку про наявність підстав до застосування положень ст. 69 КК. Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд першої інстанції згідно з вимогами ст. 65 КК врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Так, місцевий суд врахував, що ОСОБА_6 вчинив необережний нетяжкий злочин проти безпеки руху та експлуатації транспорту внаслідок якого потерпіла отримала середньої тяжкості тілесне ушкодження; характеризується позитивно; офіційно не працює; не одружений; має на утриманні неповнолітню дитину з інвалідністю 1 групи; що відомості про перебування на обліку в закладах з надання психіатричної та наркологічної допомоги відсутні; осудний; раніше не судимий, проте неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 130 КУпАП. Обставинами, які пом`якшують покарання, місцевий суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку, наявність на утриманні малолітньої дитини з інвалідністю. Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено. Враховуючи обставини кримінального провадження та наведені вище дані про особу обвинуваченого, який працює, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, добровільно відшкодував завданий збиток, має на утриманні малолітню дитину з інвалідністю, виключно позитивно характеризується, раніше не судимий, а також ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, місцевий суд дійшов висновку про можливість попередження вчинення нових кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_6 у разі призначення йому покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк в межах санкції ч. 1 ст. 286-1 КК з його реальним відбуванням в умовах ізоляції від суспільства, з позбавленням права керувати транспортними засобами, враховуючи неодноразове притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 130 КУпАП. Підстав до застосування положень статей 69, 75 КК суд не встановив. Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою обвинуваченого, не погодився з висновками місцевого суду та змінив вирок в частині призначеного покарання, призначив ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 5000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 85000 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 років. Обґрунтовуючи своє рішення щодо застосування ст. 69 КК, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд не врахував факт того, що у ДТП крім ОСОБА_6 винуватий і ОСОБА_9 , який звільнений судом від кримінальної відповідальності у зв`язку з примиренням з представником потерпілої ОСОБА_13 , при тому, що ОСОБА_6 також примирився з ОСОБА_13 , яка під час апеляційного розгляду підтвердила цей факт, що відсутні претензії морального та матеріального характеру до ОСОБА_6 , ним відшкодовано матеріальні збитки, остання просила не позбавляти його волі, дати можливість перебувати на свободі. Цей суд виходив із того, що місцевий суд не врахував виключно позитивні характеристики ОСОБА_6 за місцем проживання та роботи, наявність офіційного доходу, розкаяння, яке виразилось у конкретних діях, усунення заподіяної шкоди та негативних наслідків, переконання ОСОБА_6 в усвідомленні наслідків своєї поведінки, бажання виправитись та змінити ситуацію, у тому числі шляхом погашення заборгованості у виконавчому провадженні про стягнення штрафів. Апеляційний суд також взяв до уваги, що колишня дружина ОСОБА_6 - ОСОБА_8 звернулася до апеляційного суду з проханням не позбавляти обвинуваченого волі, адже в іншому випадку вона залишиться без матеріальної та моральної підтримки у лікуванні їх спільної дочки ОСОБА_14 , 2015 року народження, яка у зв`язку з інвалідністю потребує постійного догляду, лікування та соціальної адаптації. Апеляційний суд не погодився і з висновками суду першої інстанції про неможливість призначення ОСОБА_6 основного покарання із застосуванням ст. 69 КК у зв`язку з систематичним вчиненням адміністративних правопорушень, оскільки у матеріалах справи відсутні копії відповідних судових рішень, які набрали законної сили. Підсумовуючи це, суд зазначив, що обопільна форма вини, необережність, розкаяння, відшкодування шкоди, усунення негативних наслідків, позитивні характеризуючи дані, думка потерпілої, бажання переосмислити свою поведінку та виправитись, соціальні зв`язки, обов`язки ОСОБА_6 як чоловіка та батька хворої дитини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, його суспільну небезпечність та свідчать про те, що ОСОБА_6 можливо призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу у максимальному розмірі, передбаченому законом, яке хоча і не передбачено санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК, однак буде достатнім для виправлення ОСОБА_6 на свободі, а не в умовах виправної колонії. Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду, з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а ч. 2 ст. 50 цього Кодексу передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених. За ч. 1 ст. 69 КК суду надано дискреційні повноваження призначити більш м`яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідний злочин, виключно за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі України про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом`якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. З урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Водночас таке рішення суд може ухвалити лише за наявності обґрунтованого переконання в тому, що застосування положень ст. 69 КК дозволить досягти кожної із встановлених у кримінальному законі цілей його застосування до винного, що має знайти відповідне переконливе відображення в мотивах постановленого судом рішення. Взаємне поєднання обставини (обставин), яка пом`якшує покарання, з обставиною (обставинами), яка істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням даних про особу, які належним чином характеризують винуватого, є підставою до застосування положень ст. 69 КК. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини (з урахуванням даних про особу) у своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим, де зміст поняття «явно несправедливе покарання» охоплює не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру, яка вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним законом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене для досягнення його цілей, враховуючи обставини, які пом`якшують покарання, та дані про особу винного. Отже, підставою призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності. При цьому, принаймні одна з установлених обставин, яка пом`якшує покарання, має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. За усталеною практикою Верховного Суду, при визначенні поняття (юридичного змісту) обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, Верховний Суд виходить із системного тлумачення статей 66 та 69 КК, а також положень тих статей Особливої частини цього Кодексу, що визначають певні обставини, які пом`якшують покарання, як ознаки окремих привілейованих складів кримінальних правопорушень. Закон про кримінальну відповідальність визначає як обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його вчинення у стані сильного душевного хвилювання, особливий психофізичний стан породіллі під час пологів або відразу після пологів, стан необхідної оборони при перевищенні її меж, які істотно знижують ступінь тяжкості умисних вбивств або тяжкого тілесного ушкодження, у привілейованих видах кримінальних правопорушень, визначених у статтях 116-118, 123, 124 КК. Вказане висвітлює підхід законодавця до визначення обставин, які можуть братися до уваги під час вирішення питання про можливість застосування положень ст. 69 вказаного Кодексу. Виходячи з системного тлумачення кримінального закону, обставини чи сукупність обставин, які відповідно до ст. 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, як і ті, що зумовили виокремлення привілейованих складів злочинів. Ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв`язку із факторами, які безпосередньо обумовлюють вчинення кримінального правопорушення і саме тому впливають на його суспільну небезпеку в момент вчинення. Суд, посилаючись при призначенні покарання на ст. 69 КК, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином вони істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення. Колегія суддів не погоджується з висновком апеляційного суду про те, що обопільна форма вини учасників ДТП у цьому кримінальному провадженні істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. У випадках, коли передбачені ст. 286-1 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суд повинен з`ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них. Особливості причинного зв`язку, які мають місце у складних системах, пов`язаних із використанням транспортних засобів, обумовлені поведінкою не однієї, а декількох осіб, кожна з яких зобов`язана додержуватися спеціальних правил, недотримання яких у конкретному випадку одночасно призводить до спричинення суспільно небезпечного наслідку. При цьому, як встановлено місцевим судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, порушення ПДР ОСОБА_6 є самостійними, не були вимушеними та не обумовлені створенням аварійної ситуації іншим водієм. ОСОБА_6 не мав пріоритету в русі, мав можливість шляхом виконання ПДР уникнути зіткнення, а отже і спричинення суспільно небезпечних наслідків. Враховуючи приписи ч. 2 ст. 394 КПК такі обставини не оскаржувались в апеляційному порядку. Отже, у цьому провадженні порушення ПДР обома учасниками ДТП не є обставиною, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення в розумінні приписів ст. 69 КК. Інші, наведені апеляційним судом обставини, а саме вчинення злочину через необережність, розкаяння, відшкодування шкоди, усунення негативних наслідків, позитивні характеризуючи дані, думка потерпілої, бажання переосмислити свою поведінку та виправитись, соціальні зв`язки, обов`язки ОСОБА_6 як чоловіка та батька хворої дитини, також істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого засудженим кримінального правопорушення в розумінні ст. 69 КК, проте правильно були враховані місцевим судом як підґрунтя до призначення мінімального покарання в межах санкції, визначеної в ч. 1 ст. 286-1 КК. Щодо посилання апеляційного суду на позицію законного представника потерпілої, то Верховний Суд неодноразово зазначав, що позиція потерпілої сторони стосовно визначення засудженому виду та розміру покарання не є процесуальною вимогою і не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом України про кримінальну відповідальність, і у справах публічного обвинувачення не є обов`язковою для суду, враховується в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження та не має над ними пріоритету (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17). Апеляційний суд безпідставно залишив поза увагою, що за фактичними обставинами, встановленими місцевим судом, і які ніким не заперечувались під час судового розгляду, дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286-1 КК, будучи позбавленим посвідчення водія на право керування транспортним засобом, перебував в стані наркотичного сп`яніння. Стосовно неодноразового притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за порушення ПДР судом досліджено довідку з адміністративної практики щодо притягнення ОСОБА_6 до відповідальності в справах про адміністративні правопорушення, копію витягу з реєстру боржників щодо останнього. Вказані обставини стороною захисту не оскаржувалися та не спростовувалися. Посилання апеляційного суду на те, що матеріали кримінального провадження не містять завірених належним чином копій судових рішень, які набрали законної сили в справах про адміністративні правопорушення за ч. 3 ст. 130 КУпАП, як і завіреної довідки з адміністративної практики стосовно неодноразового притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності в контексті підтвердження обґрунтованості висновків місцевого суду про систематичне вчинення останнім адміністративних правопорушень, Верховний Суд розглядає через призму недотримання судом апеляційної інстанції приписів ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26 КПК під час виконання вимог ст. 358 цього Кодексу. Надана суду копія постанови Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 серпня 2024 року щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 130, ч. 5 ст. 126 КУпАП є роздруківкою з Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР), достовірність відомостей з якої сторонами під сумнів не ставилась, як і достовірність даних довідки з адміністративної практики стосовно притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності. При цьому, відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»судові рішення, внесені до ЄДРСР, який є автоматизованою системою збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України, а згідно з ч. 3 ст. 6 вказаного Закону суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до ЄДРСР. За правозастосовними підходами Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року в справі № 756/10060/17 невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію. Твердження апеляційного суду про те, що у постанові Кіровського районного суду м. Кіровограда від 19 серпня 2024 року відсутні конкретні дані про повторність вчинення адміністративного правопорушення є непереконливим, оскільки за вказаним судовим рішенням ОСОБА_6 визнано винуватим за ч. 3 ст. 130 КУпАП та встановлено, що він притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 130 КУпАП двічі протягом року, та за ч. 5 ст. 126 КУпАП протягом року. Неодноразове притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності негативно характеризує особу засудженого в аспекті застосування приписів ст. 69 КК, адже свідчить про стале небажання дотримуватись встановлених правил у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Жодна із встановлених апеляційним судом обставин, що пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку, наявність на утриманні малолітньої дитини з інвалідністю, в аспекті застосування ст. 69 КК не є такою, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, отже в цій справі відсутні підстави до призначення покарання більш м`якого, ніж передбачено законом на підґрунті, взятому до уваги апеляційним судом, як-то обопільна форма вини, необережність, розкаяння, відшкодування шкоди, усунення негативних наслідків, позитивні характеризуючи дані, думка потерпілої, бажання переосмислити свою поведінку та виправитись, соціальні зв`язки, обов`язки ОСОБА_6 як чоловіка та батька хворої дитини. Підсумовуючи викладене вище, колегія суддів доходить висновку про те, що оскаржене судове рішення не відповідає вимогам ст. 419 КПК, за тих самих обставин, тобто за відсутності підстав до застосування положень ст. 69 КК, апеляційним судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, про що слушно зазначає прокурор у касаційній скарзі. Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а оскаржена ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі приписів пунктів 1 - 3 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене в постанові касаційного суду та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам кримінального процесуального закону. Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу прокурора задовольнити. Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 24 листопада 2025 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3