Постанова КЦС ВС № 509/4257/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 509/4257/18 провадження № 61-9518св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, відповідачі: ОСОБА_1 , державний реєстратор Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шкода Тетяна Миколаївна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Самодуровою Наталією Валеріївною, на постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 рокуу складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2018 року заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області (далі - ДАБІ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шкоди Т. М. про скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності на об`єкт нерухомого майна. Позовна заява мотивована тим, що державним реєстратором Шкодою Т. М. у порушення Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме, не перевіривши відповідність заявлених прав на об`єкти, які підлягали реєстрації, безпідставно проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на об`єкти нерухомого майна, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, земельна ділянка, 1\7, тобто, на об`єкти, які взагалі не підлягають державній реєстрації, оскільки є тимчасовими спорудами. Зазначені протиправні дії порушують встановлений законодавством України порядок реєстрації прав власності на об`єкти нерухомого майна, у тому числі права власності на тимчасові споруди, які не введено до експлуатації в установленому законом порядку та взагалі не підлягають державній реєстрації. Ураховуючи наведене, прокурор просив суд: - скасувати рішення державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості» Шкоди Т. М. 2712008198 від 17 серпня 2018 року про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості майна, а саме: АДРЕСА_1, земельна ділянка, 1/7; - скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, земельна ділянка, 1/7. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року у складі судді Бочарова А. І. у задоволенні позову заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, ДАБІ до ОСОБА_1 , державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шкоди Т. М. про скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності на об`єкт нерухомого майна відмовлено. Рішення районного суду мотивовано тим, що спірне рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 відповідає вимогам законодавства, якими визначено перелік документів, необхідний для реєстрації виділу окремого об`єкту нерухомого майна зі складу нерухомого майна, що складається з двох або більше об`єктів, а також із того, що реєстрація на тимчасові споруди не проводилась. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, ДАБІ задоволено. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року скасовано. Прийнято постанову, якою позовні вимоги заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, ДАБІ до ОСОБА_1 , державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шкоди Т. М. про скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності на об`єкт нерухомого майна задоволено. Скасовано рішення державного реєстратора КП «Реєстрація нерухомості» Шкоди Т. М. індексний номер 2712008198 від 17 серпня 2018 року, про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1, земельна ділянка, 1/7. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно, розташований за адресою: АДРЕСА_1, земельна ділянка, 1/7. Стягнуто з ОСОБА_1 , державного реєстратора Одеської філії КП «Реєстрація нерухомості» Шкоди Т. М. на користь прокуратури Одеської області, в рівних частках судовий збір за розгляд справи у судах першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 8 810 грн, по 4 405 грн з кожного. Скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд зазначив, що суд неправильно застосував відповідне законодавство і неналежно встановив фактичні обставини. Задовольняючи позов прокурора, апеляційний суд зазначив, що державним реєстраторам всупереч вимог законодавства зареєстровано право власності на тимчасові споруди та за відсутності документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, а, отже, спірне рішення державного реєстратора є незаконним та підлягає скасуванню. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій у липні 2025 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Самодурова Н. В., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що спір віднесено до юрисдикції адміністративного суду, оскільки оскаржуються дії суб`єкта владних повноважень при здійсненні управлінських дій. Вказує, що у прокурора не було повноважень на звернення до суду із цим позовом, оскільки ним не дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме прокурор не звертався до органу державної влади, в інтересах якого подавав позов. Судом апеляційної інстанції не забезпечено повного та всебічного розгляду справи, не встановлено характеру спірних правовідносин, не враховано відсутність порушеного права держави в особі Міністерства юстиції України та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, в інтересах яких було заявлено позов прокурором, оскільки вказані особи не уповноважені на захист прав держави у суді у подібних правовідносинах та не мають жодного майнового інтересу до спірного нерухомого майна. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У вересні 2025 року заступник керівника Одеської обласної прокуратури, подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними та не впливають на правильність вирішення спору судом апеляційної інстанції, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. 19 серпня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2026 року справу призначено до розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Cтаном на 07 грудня2012 року, як свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на будівлі та споруди господарського двору № 2 , розташовані за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 2 531,70 кв. м було зареєстовано на праві приватної спільної часткової власності за ОСОБА_1 - 7\100, ОСОБА_3 - 11\100, СТОВ «Агрофірма Ніва» - 82\100. На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Гурською О. В. 17 липня 2014 року за номером 999, частина будівлі та споруд господарського двору № 2 , належних ОСОБА_3 , зареєстровано за ОСОБА_1 . З огляду на свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, у відомості про складові частини об`єкту нерухомого майна та в технічний опис майна увійшли будівлі і споруди, а також тимчасові споруди, на які право власності з 07 грудня 2012 року було зареєстроване у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. 17 серпня 2018 року державним реєстратором Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шкодою Т. М. проведено реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на будівлі та споруди господарського двору № 2 , який складається з: літ. «Б» зерносклад № 2, загальною площею 385,9 кв. м, тимчасові споруди: літ. «О» павільони 14-35, літ. «П» павільони 1-13; літ. «Щ» павільони 1-22; літ. «Р» хорона; літ. «С, Т» навіси; літ. «У, Ф» склади; № 7,8 споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 земельна ділянка 1\7. Підставою для реєстрації державним реєстратором зазначено такі документи: довідка для складання фактичного користування, видавником якої є: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ,СТОВ Агрофірма «Нива»; заява співвласника щодо надання згоди на виділ від 25 липня 2018 року № 1012, видавником якої є: приватний нотаріус Сватенко О. В.; заява співвласника щодо надання згоди на виділ від 25 липня 2018 року № 1011, видавником якої є приватний нотаріус Сватенко О. В., витяг з реєстру поштового обслуговування від 15 серпня 2018 року № 07\65001-138, видавником якої є ПАТ «Укрпошта»; висновок щодо технічної можливості виділу об`єкта нерухомого майна від 24 липня 2018 року № 149, видавником якого є ПП «ЗЖЦ «РЕСУРС»; технічний паспорт від 07 серпня 2018 року № 1\0093-18, видавником якого є ПП «ЗЖЦ «РЕСУРС». 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення представник заявника вказує неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 820/3936/16 (провадження № 11-803апп18), від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 (провадження № 12-60гс23), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19); від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20); від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19); від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 (провадження № 12-30гс21), у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2020 року у справі № 683/3191/17 (провадження № 61-21354св19), від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20), від 11 грудня 2024 року у справі № 466/370/23 (провадження № 61-8881св24), від 26 вересня 2023 року у справі № 910/13835/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвокатаСамодурової Н. В., підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають. Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, в тому числі, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Законом України «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. За змістом статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. Згідно із частинами першою, другою статті 10 Закону України «Про прокуратуру» у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура. Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників. Статтею 11 Закону України «Про прокуратуру» встановлено повноваження керівника обласної прокуратури, до яких, зокрема, належить представництво обласної прокуратури у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями. У разі відсутності керівника обласної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника обласної прокуратури, а в разі його відсутності один із заступників керівника обласної прокуратури. Частиною другою статті 15 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі. Згідно зі положеннями частин першою, третьої, шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням). Частиною першою статті 24 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Відповідно до частини першої статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. Згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 № 12-194гс19). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Судами попередній інстанцій не було перевірено, чи, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області у цій справі, прокурор звертався попередньо до них та чи повідомляв про встановлені порушення, на його думку, прав цих органів, та не була надана відповідна правова оцінка. Цей обов`язок для суду є обов`язковим і він передбачений частиною п`ятою статті 175 ЦПК України, згідно з якою у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому. Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 826/13768/16) послалась на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, згідно з яким за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу. Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача. Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Також Велика Палата Верховного Суду послалася на Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону», у яких щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи. Консультативна рада європейських прокурорів, створена Комітетом міністрів Ради Європи 13 липня 2005 року, у Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом. Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації). З огляду на наведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не можуть тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень. Отже, питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», навівши відповідне обґрунтування цього. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 червня 2021 року у справі № 420/26/20 (провадження № К/9901/34621/20). Розглянувши справу по суті позовних вимог, суди не врахували наведених норм права, не перевірили дотримання прокурором визначеного статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку щодо обґрунтування підстав для здійснення представництва держави у суді та не врахували, що прокурор взагалі не звертався до органів державної влади, в інтересах держави в особі яких подав позов, а саме до Міністерства юстиції України та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області. З урахуванням вимог частини третьої статті 400 ЦПК України підлягає скасуванню й рішення районного суду, яке не було оскаржене. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо, зокрема, позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності (пункт 1 частини першої статті 257 ЦПК України). До подібних правових висновків щодо підстав для залишення позову прокурора без розгляду дійшла й Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та від 10 грудня 2025 року у справі № 344/12305/18 (провадження № 14-66цс25). Згідно із частиною першою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. Керуючись статтями 400, 402, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Самодуровою Наталією Валеріївною, задовольнити частково. Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 червня 2025 року скасувати. Позовну заяву заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі: Міністерства юстиції України, Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області до ОСОБА_1 , державного реєстратора Одеської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Шкоди Тетяни Миколаївни про скасування рішення державного реєстратора та запису про право власності на об`єкт нерухомого майна залишити без розгляду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк