Постанова КЦС ВС № 522/2174/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 року 10 червня 2026 року м. Київ справа № 522/2174/21 провадження № 61-9502св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) -Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер», відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , відповідач за первісним та зустрічним позовами - Обслуговуючий кооператив «Екодом-1», третя особаза зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Вікант», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ханбер» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року у складі судді Косіциної В. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2025 рокуу складі колегії суддів: Сегеди С. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер» (далі - ТОВ «Ханбер») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1» (далі - ОК «Екодом-1») про визнання правочинів недійсними. Позовна заява мотивована тим, щоТОВ «Ханбер» виступало замовником будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 (наразі будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_7 З метою забезпечення будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , ТОВ «Ханбер» уклало договір про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1 з ОК «Екодом-1», відповідно до умов якого сторони домовилися об`єднати зусилля під час будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 . 15 грудня 2015 року між ТОВ «Ханбер»та ОК «Екодом-1» підписано додаткову угоду до договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року, умовами якої передбачено положення, у тому числі, щодо порядку розподілу площ у клубному будинку «GRAF» між ТОВ «Ханбер» та ОК «Екодом-1», а саме: - всі приміщення, створені у результаті будівництва об`єкта належать ТОВ «Ханбер»; ОК «Екодом-1» може здійснювати за попередньою письмовою згодою ТОВ «Ханбер», продаж приміщень об`єкту (прав на них) (зміни до підпункту 2.1.1. договору); - приміщення, що не були продані ОК «Екодом-1», після введення об`єкту в експлуатацію можуть бути продані ТОВ «Ханбер» або оформлені у власність ТОВ «Ханбер» (зміни до підпункту 2.2.3. договору). У жовтні 2019 року ТОВ «Ханбер»стало відомо про існування підписаних колишнім головою ОК «Екодом-1» ОСОБА_2 з ОСОБА_1 договорів про сплату пайових внесків: - договору від 12 квітня 2017 року № 14 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1», предметом якого є паркомісце під будівельним номером АДРЕСА_2 ; - договору від 21 березня 2019 року № НОМЕР_2 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1», предметом якого є квартира під будівельним номер АДРЕСА_3 . Вказувало, що за весь час дії договору про співробітництво від 22 жовтня 2015 року № 1, ТОВ «Ханбер» не надавало ОК «Екодом-1» згоди на відчуження ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_4 та паркомісця № НОМЕР_1 а у клубному будинку «GRAF» за адресою: АДРЕСА_5 . Без отримання погодження загальних зборів учасників ТОВ «Ханбер», колишній голова ОК «Екодом-1» ОСОБА_3 не мала повноважень на відчуження (продаж) ОСОБА_1 будь-яких об`єктів нерухомості. Перебуваючи у злочинній змові з ОСОБА_1 , колишній голова ОК «Екодом-1» ОСОБА_3 з перевищенням повноважень та з метою збагачення виготовила на користь ОСОБА_1 оспорювані договори. Такі дії ОСОБА_3 є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні від 22 серпня 2019 року № 4201916000000440, в якому ОСОБА_3 повідомлено про підозру, досудове розслідування триває. Вважало, що договір від 12 квітня 2017 року № 14 та договір від 21 березня 2019 року № НОМЕР_2, укладені між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_1 , є недійсними, оскільки ОК «Екодом-1» не мало повноважень на їх укладення без погодження з ТОВ «Ханбер», відповідно до умов договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року та додаткової угоди від 15 грудня 2015 року. Ураховуючи наведене, ТОВ «Ханбер» просило суд: -визнати недійсним договір від 12 квітня 2017 року № 14 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1», укладений між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_1 ; -визнати недійсним договір від 21 березня 2019 року № НОМЕР_2 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1», укладений між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_1 . Короткий зміст зустрічних позовних вимог У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Ханбер», ОК «Екодом-1», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайленд» (далі - ТОВ «Сайленд»)про визнання правочину недійсним, витребування майна та визнання права власності. Зустрічна позовна заява мотивована тим, щододаткова угода від 15 грудня 2015 року, укладена між ТОВ «Ханбер» та ОК «Екодом-1», є фіктивною та укладеною вже в період виникнення спірних правовідносин між ним і відповідачами за зустрічним позовом, з метою ухилення від виконання зобов`язань за договорами про сплату пайових внесків від 12 квітня 2017 року № 14, від 21 березня 2019 року № НОМЕР_2, укладених між ним та ОК «Екодом-1». Вказував, що оспорювана додаткова угода від 15 грудня 2015 року стала підставою для прийняття Міністерством юстиції України наказу від 06 лютого 2020 року № 452/5 про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким його було позбавлено права власності на квартиру АДРЕСА_4 та паркомісце АДРЕСА_6 . 25 травня 2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В. С. на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 58321569 та право власності на квартиру АДРЕСА_7 було зареєстровано за ТОВ «Сайленд». Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсною додаткову угоду від 15 грудня 2015 року № 1 до договору про співробітництво № 1, укладеного 22 жовтня 2015 року між ТОВ «Ханбер» та ОК «Екодом-1». Протокольною ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2021 року позову ТОВ «Ханбер» та зустрічний позов ОСОБА_1 об`єднано в одне провадження для спільного розгляду. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2021 року клопотання ОСОБА_1 про залишення частини зустрічних позовних вимог без розгляду задоволено. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Сайленд» про витребування квартири АДРЕСА_7 та визнання права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України. Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16 серпня 2022 року залучено до участі у справі як третю особу за зустрічним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма Вікант» (далі - ТОВ «Фірма «Вікант»). Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24 червня 2025 року, у задоволенні позову ТОВ «Ханбер» відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову ТОВ «Ханбер» у зв`язку із недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог, оскільки для застосування такого способу захисту як визнання правочину недійсним слід встановити порушення суб`єктивного цивільного права (інтересу) позивача, його невизнання чи оспорення. Суди вважали, що оскільки право власності на квартиру, яка є предметом оспорюваного договору зареєстроване не за відповідачами, а за третьою особою - ТОВ «Фірма «Вікант», а щодо паркомісця - відсутні відомості про державну реєстрацію права власності, тому позивач не довів як його права та законні інтереси порушені оспорюваними договорами, а у випадку визнання їх недійсним, як його майнові права будуть захищені та відновлені. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позовуОСОБА_1 , суди виходили із того, що на час укладання додаткової угоди № 1 від 15 грудня 2015 року до договору про співробітництво № 1, укладеного 22 жовтня 2015 року між ТОВ «Ханбер»та ОК «Екодом-1», ОСОБА_1 не був учасником спірних правовідносин, тому йому не належить право оспорення додаткової угоди, стороною якої він не був. Суд зазначив, що ОСОБА_1 не довів як його права та законні інтереси порушені оспорюваною угодою і як в результаті визнання її недійсною його майнові права будуть захищені та відновлені. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ТОВ «Ханбер», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року, постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2025 року в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Ханбер» скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ТОВ «Ханбер» задовольнити. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, тому на підставі частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи У липні 2025 року касаційна скарга ТОВ «Ханбер» надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України. У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ТОВ «Ханбер» мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статтей 15, 16, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та дійшли необґрунтованого висновку щодо неправомірності звернення товариства до суду із цим позовом та відсутності порушення його прав і законних інтересів оспорюваними договорами. Зазначає, що при укладенні договору від 12 квітня 2017 року № 14 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1» та договору від 21 березня 2019 року № НОМЕР_2 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1» було допущено порушення зобов`язання, передбачене умовами договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року та додаткової угоди до цього договору від 15 грудня 2015 року, а саме щодо отримання ОК «Екодом-1» згоди ТОВ «Ханбер» на відчуження ОСОБА_1 майнових прав або об`єктів нерухомості: квартири АДРЕСА_8 . Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ТОВ «Ханбер» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 760/17256/19, від 23 квітня 2025 року у справі № 522/1957/21, від 06 квітня 2021 року у справі № 804/6862/14, від 13 травня 2019 року у справі № 617/205/15-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 911/604/19, від 21 січня 2019 року у справі № 904/887/18, від 20 березня 2019 року у справі № 910/2822/16, від 31 липня 2019 року у справі № 910/2030/18, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу задоволено та продовжено заявнику строк для подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Ханбер». У жовтні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Заяць К. В., подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що доводи викладені у касаційній скарзі є необґрунтованими, підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, які відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України, відсутні. Фактичні обставини справи, встановлені судами З метою забезпечення будівництва за адресою: АДРЕСА_1 22 жовтня 2015 року ТОВ «Ханбер» уклало з ОК «Екодом-1» договір про співробітництво № 1, відповідно до умов якого, сторони домовилися об`єднати зусилля під час будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями за вказаною адресою (том 1, а. с. 11-17). Відповідно до п. 2.1. договору від 22 жовтня 2015 року № 1 сторони домовилися, що поділ об`єкта здійснюється у таких долях: 2.1. доля ТОВ «Ханбер» складає 2 295,9 кв. м квартир, розташованих на 3, 4, 5, 7 поверхах і одне паркомісце; 2.1.2. доля ОК «Екодом-1» складає всі інші приміщення об`єкта. 15 грудня 2015 року ТОВ «Ханбер» та ОК «Екодом-1» уклали додаткову угоду № 1 до договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року № 1, відповідно до якої сторони дійшли до згоди внести зміни до пункту 2.1. договору, виклавши його у такий редакції: 2.1.1. всі приміщення створені в результаті будівництва об`єкта належать ТОВ «Ханбер»; 2.2.2. ОК «Екодом-1» здійснює, по попередній письмовій згоді ТОВ «Ханбер», продаж приміщень об`єкта (прав на них) на підставі договорів пайової участі, відповідно до чинного законодавства України і отримує грошові кошти від продажу, які направляють виключно на будівництво об`єкта. ОК «Екодом-1» не має права здійснювати продаж приміщень об`єкта або інше відчуження прав на приміщення без отримання згоди ТОВ «Ханбер» (том 1, а. с. 18-19). 12 квітня 2017 року між ОК «Екодом-1» (обслуговуючий кооператив) та ОСОБА_1 (учасник) було укладено договір № 14 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1», за яким ОК «Екодом-1» зобов`язалося організувати будівництво дворівневого підземного паркінгу у багатоповерховому житловому будинку з підземним паркінгом та вбудовано-прибудованими громадськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок внесків учасника та внесків інших асоційованих членів обслуговуючого кооперативу, здати його в експлуатацію, передати учаснику нежитлове приміщення в об`єкті будівництва та всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності, а учасник зобов`язується сплатити внески у розмірах та у порядку, встановленому договором (том 1, а. с.118-120). 21 березня 2019 року між ОК «Екодом-1» (обслуговуючий кооператив) та ОСОБА_1 (учасник) було укладено договір № НОМЕР_2 про сплату пайових внесків у ОК «Екодом-1», відповідно до умов якого ОК «Екодом-1» зобов`язалося організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок внесків учасника та внесків інших асоційованих членів обслуговуючого кооперативу, здати його в експлуатацію та передати учаснику квартиру в об`єкті будівництва, зокрема, квартиру АДРЕСА_4 , а також всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності, а учасник зобов`язується сплатити внески у розмірах та у порядку, встановленому договором (том 1, а. с. 113-115). Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 жовтня 2019 року № 184059430 державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В. О. 31 липня 2019 року на підставі договору про сплату пайових внесків від 21 березня 2019 року № НОМЕР_2 та акту прийому-передачі від 07 липня 2019 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_9 (том 1, а. с. 20-21). Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 жовтня 2019 року № 184058749 державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком В. О. 31 липня 2019 року на підставі договору про сплату пайових внесків від 12 квітня 2017 року № 14 та акту прийому-передачі від 06 березня 2019 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_5 , паркомісце АДРЕСА_10 (том 1, а. с. 22-23). На момент розгляду справи судами право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_4 та паркомісце АДРЕСА_6 було припинено. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 серпня 2022 року № 307518120 право власності на квартиру АДРЕСА_7 було зареєстровано за ТОВ «Фірма «Вікант» 13 червня 2022 року (том 4, а. с. 75-78). 24 жовтня 2019 року ТОВ «Ханбер» та ОК «Екодом-1» звернулися до Міністерства юстиції України зі скаргою на рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничука В. О. від 01 серпня 2019 року, індексний номер 48051368, від 01 серпня 2019 року, індексний номер 48050240 (том 1, а. с. 24-39). Наказом Міністерства юстиції України «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 06 лютого 2020 року № 452/5,серед іншого, частково задоволено скарги ТОВ «Ханбер», ОК «Екодом-1» від 24 жовтня 2019 року та скасовано рішення державного реєстратора Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничука В. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 серпня 2019 року № 48051368 та № 48050240 (том 1, а. с. 40). Підставою прийняття зазначеного наказу став висновок Колегії від 22 січня 2020 року за результатами розгляду скарг ТОВ «Ханбер», ОК «Екодом-1» від 24 жовтня 2019 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 жовтня 2019 року за № 37231-33-19, та ОСОБА_4 від 27 листопада 2019 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2019 року за № 41886-33-19 (том 1, а. с. 41-53). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Касаційна скарга ТОВ «Ханбер» задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині відповідають, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див.: постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)). За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У частині першій статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі. Разом із тим, виходячи зі змісту статті 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином. При вирішенні позову про визнання недійсним договору враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося (див.: постанову Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 910/8072/20). У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено. Разом із тим, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (вказаний правовий висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17). У пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 (провадження № 14-40цс21) містяться висновки про те, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо ж повернення майна відчужувачу не відновлює права позивача, то суд може застосувати інший ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог (подібний висновок викладено у пункті 8.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (провадження № 12-1гс23)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та сторонами те, що на час розгляду справи судом першої інстанції власником квартири АДРЕСА_7 є ТОВ «Фірма «Вікант», а відомості про державну реєстрацію права власності на паркомісце № 14а на АДРЕСА_5 відсутні. Оспорюючи договори про сплату пайових внесків від 12 квітня 2017 року № 14 та від 21 березня 2019 року № НОМЕР_2, які укладені між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_1 , ТОВ «Ханбер» посилалося на те, що ОК «Екодом-1» не мало повноважень на їх укладення без погодження з товариством відповідно до умов договору про співпрацю від 22 жовтня 2015 року та додаткової угоди від 15 грудня 2015 року. Разом із тим, ТОВ «Ханбер» не вказує, як права товариства будуть захищені при визнанні вказаних договорів недійсним. Наслідками недійсності договору є реституція, тобто повернення сторін до попереднього стану, проте право власності на предмет оспорюваного договору від 21 березня 2019 року (квартири) належить ТОВ «Фірма «Вікант», а право власності ОСОБА_1 на паркомісце, яке є предметом договору від 12 квітня 2017 року припинено. Тобто визнання недійсними договорів, укладених між ОК «Екодом-1» та ОСОБА_1 , не матиме наслідком повернення майна у власність ТОВ «Ханбер», оскільки воно на час розгляду справи судом першої інстанції не є власником зазначеного майна. По суті це призведе до пред`явлення нового позову, а обставини за його позовом встановлені судами у цій справі, позивачем буде використано як преюдиційні. Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що відсутнє порушення суб`єктивного цивільного права (інтересу) ТОВ «Ханбер» та невизнання чи оспорення його для того, щоб застосувати такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним. Визнання оспорюваних договорів недійсними не призведе до повернення сторін до попереднього стану, тому відсутні підстави для задоволення позову ТОВ «Ханбер». Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про залишення позову ТОВ «Ханбер» без задоволення. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі. Інші наведені в обґрунтування касаційної скарги доводи, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки судами попередніх інстанцій належно досліджено всі зібрані у справі докази та надано їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає без задоволення касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника. Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ханбер» залишити без задоволення. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2025 року в частині вирішення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ханбер» до ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу «Екодом-1» про визнання правочинів недійсними залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк