Постанова КЦС ВС № 163/630/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ справа № 163/630/25 провадження № 61-693св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), відповідачка - ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Полуніна Катерина Анатоліївна, на постанову Волинського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року у складі колегії суддів Здрилюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У березні 2025 року ОСОБА_1 (ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Вишнівської сільської ради Ковельського району Волинської області, про визначення порядку участі батька у вихованні дитини та усунення цих перешкод. Позов обґрунтовував тим, що він є батьком дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яку народила відповідачка, з якою він у зареєстрованому шлюбі не перебував і не перебуває. Після народження дочка була зареєстрована та проживає разом з відповідачкою за місцем проживання батьків останньої - у с. Хворостів Любомльського району Волинської області. З 2009 року позивач постійно проживає і працює у Республіці Польща за адресою: АДРЕСА_1 . Спочатку відносини з відповідачкою були цивілізованими, вона не забороняла йому зустрічатися з дочкою за місцем її проживання, також відвідувала його з дочкою у Польщі, проживаючи у нього. За згодою відповідачки дочка була зареєстрована громадянкою Франції у Посольстві Французької Республіки у м. Варшава. З 2019 року відносини з відповідачкою погіршилися, вона почала проявляти до нього неприязнь через відмову зареєструвати із нею шлюб та повідомила, що разом з дочкою поїде на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччини (далі - ФРН), де мешкала із громадянином цієї держави ОСОБА_5 . 27 вересня 2019 року відповідачка без його дозволу вивезла дочку до ФРН. На території цієї держави ним була ініційована судова процедура, внаслідок якої було підтверджено незаконність вивезення дитини, та відповідачку зобов`язано повернутися разом з дочкою в Україну і надалі до завершення судового провадження в`їжджати з дитиною до ФРН лише за його письмовою згодою. Після цього відповідачка відмовилася надавати йому можливість спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, що призвело до ініціювання судових спорів обома сторонами, які залишені судом без розгляду, оскільки в кінці 2020 року їх відносини налагодилися. За письмовою згодою відповідачки дитина спочатку протягом тижня, а потім місяця, проживала разом з ним у Польщі. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року росії в Україну відповідачка надала згоду на постійне проживання дочки разом з ним у Польщі. Дочка у м. Варшава відвідувала школу, отримувала стипендію, успішно навчалася, а відповідачка відвідувала її. Але 17 липня 2023 року відповідачка викрала дочку з території Польщі і перевезла в Україну, після чого на його дзвінки не відповідає і не дає можливості бачитися з дочкою та приймати участь у її вихованні, чим порушує як права дитини, так і його права як батька. Неодноразові спроби вирішити це питання мирним шляхом були безуспішними. На підставі викладеного позивач просив суд ухвалити рішення, яким визначити порядок участі ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у такий спосіб: - встановити ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) спілкування з дочкою в тому разі, якщо батьками не погоджено разом тимчасовий виїзд дитини за межі місця проживання, наступні періоди: а) перший та третій тиждень кожного місяця з 09 год 30 хв суботи до 19 год 30 хв наступного дня неділі, протягом яких дитина має перебувати за місцем перебування батька на території України; б) половину терміну під час перебування дитини на шкільних канікулах, якщо батьками не погоджено тимчасовий виїзд за межі її місця проживання, протягом якого дитина також має перебувати за місцем перебування батька на території України; - зобов`язати ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) перешкоди у спілкуванні з дитиною, у тому числі зобов`язати ОСОБА_3 не перешкоджати ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) спілкуванню з дочкою засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку; - зобов`язати ОСОБА_3 узгоджувати із ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) виїзд дочки, а також його тривалість та місце призначення за межі України не пізніше, ніж за місяць до запланованої дати виїзду, а за межі місця її проживання ( АДРЕСА_2 ) не пізніше, ніж за десять днів до дати виїзду - на адресу його проживання ( АДРЕСА_3 ). - стягнути витрати зі сплати судового збору. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Любомльський районний суд Волинської області рішенням від 15 жовтня 2025 року позов задовольнив частково. Встановив ОСОБА_1 (ОСОБА_1) порядок його участі у вихованні та спілкуванні з дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: - систематичні побачення та спілкування з дочкою першого та третього тижня кожного місяця у суботу та неділю з 10 год до 19 год, які проводити у присутності матері ОСОБА_3 за її місцем проживання на АДРЕСА_2 або в іншому узгодженому з нею місці; - необмежене спілкування з дочкою засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку в зручний для дитини час, що не передбачає безпосереднього фізичного спілкування. Зобов`язав ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 (ОСОБА_1) у побаченнях та спілкуванні із дочкою ОСОБА_4 У задоволенні решти заявлених позовних вимог відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав, що порядок участі позивача у спілкуванні та вихованні дитини у спосіб надання дозволу на необмежене спілкування дитини з батьком різними засобами комунікації, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування, не в повній мірі відповідає не лише правам та інтересам позивача, але й самої дитини. Натепер підстав для встановлення позивачу побачень та спілкування з дитиною без присутності матері та надання йому дозволу забирати дитину до місця свого проживання в Республіці Польща або до місця тимчасового перебування в Україні, у тому числі в період шкільних канікул дитини, немає, оскільки такий спосіб може зашкодити здоров`ю дитини та її психоемоційному стану. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 (ОСОБА_1) оскаржив його в апеляційному порядку. Волинський апеляційний суд постановою від 16 грудня 2025 року рішення Любомльського районного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив частково. Визначив ОСОБА_1 (ОСОБА_1) порядок його участі у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у такий спосіб: - встановив ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) спілкування з дочкою в тому разі, якщо батьками не погоджено разом тимчасовий виїзд дитини за межі місця проживання, наступні періоди: а) перший та третій тиждень кожного місяця з 09 год 30 хв суботи до 19 год 30 хв наступного дня неділі, протягом яких дитина має перебувати за місцем перебування батька на території України, яке він зобов`язаний повідомити матері не пізніше, ніж за одну добу до дати зустрічі; б) половину терміну під час перебування дитини на шкільних канікулах, якщо батьками не погоджено тимчасовий виїзд за межі її місця проживання, протягом якого дитина має перебувати за місцем перебування батька на території України, яке він зобов`язаний повідомити матері не пізніше, ніж за одну добу до дати зустрічі; - матері забезпечити необмежене спілкування батька з дочкою засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку з урахуванням режиму дня дитини; - матері узгоджувати з батьком виїзд дочки, його тривалість та місце призначення за межі України завчасно, з урахуванням необхідності обставин виїзду у кожному конкретному випадку. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) 3 028,00 грн судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій. Визначаючи порядок участі батька у вихованні дитини, апеляційний суд керувався тим, що дитина постійно з липня 2023 року проживає з відповідачкою, на яку покладено обов`язок виховувати дитину у любові до свого батька, незалежно від особистих взаємовідносин з ним. У спірних правовідносинах не встановлено та відповідачем не доведено, що позивач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам спільної дочки сторін. Питання щодо належного спілкування батька з дитиною може бути вирішене за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання дитини з батьком. Суд апеляційної інстанції задовольнив позов у частині вимог про зобов`язання матері узгоджувати з батьком виїзд дочки, його тривалість та місце призначення за межі України завчасно, з урахуванням необхідності обставин виїзду у кожному конкретному випадку, обґрунтувавши такий висновок тим, що відповідачка ізолювала позивача від можливості належним чином виконувати свої батьківські обов`язки стосовно дитини щодо її належного виховання та спілкування батька з дочкою. Короткий зміст вимог касаційної скарги 15 січня 2026 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Полуніна К. А., через підсистему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Волинського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року у цій справі, яку уточнивши в лютому 2026 році, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року в частині визначення порядку участі ОСОБА_1 у вихованні дочки ОСОБА_4 , а саме: спілкування дитини з батьком першого та третього тижня кожного місяця з 09 год 30 хв суботи до 19 год 30 хв неділі за місцем перебування батька; перебування дитини з батьком протягом половини терміну шкільних канікул; обов`язку матері узгоджувати з батьком виїзд дитини за межі України та її місця проживання та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вказаних позовних вимог, а в іншій частині постанову залишити без змін. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Полуніна К. А., посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц, від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/2012, від 10 квітня 2024 року у справі № 381/1881/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 705/5061/21, від 22 січня 2025 року у справі № 285/7632/23, а також, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Заявниця зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки подіям які сталися 09 лютого 2024 року та 13 березня 2024 року у дитячому садочку, який відвідувала малолітня дитина. Вказані події призвели до того, що за будь-якої згадки або розмови про батька у дитини виникає виражена емоційна реакція страху та напруги, дитина боїться, що батько може знову її забрати без дозволу матері та вивезти до Польщі, як це було раніше, що підтверджується психологічним висновком. Мати не перешкоджає спілкуванню дитини з батьком, однак дитина сама категорично відмовляється від зустрічей з батьком, мотивуючи це страхом перед тим, що батько не повернення її до матері. Провадження у суді касаційної інстанції 16 лютого 2026 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю. Верховний Суд ухвалою від 05 травня 2026 року призначив справу до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Доводи відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє ОСОБА_13, у відзиві на касаційну скаргу просить Верховний Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Фактичні обставини справи, встановлені судами Сторони у шлюбі не перебували, ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_4 . Позивач ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) є громадянином Французької Республіки, проживає в Республіці Польща за адресою: АДРЕСА_4 . Малолітня ОСОБА_4 народилася в місті Ковель (Україна), від народження є громадянкою України, а також має громадянство Французької Республіки, проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_2 . Рішенням виконавчого комітету Вишнівської сільської ради від 29 серпня 2023 року № 9/6 затверджено висновок про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_3 . Орган опіки та піклування дійшов висновку, що проживання дитини з матір`ю відповідає її інтересам. Зі змісту повідомлення директора Хворостівського закладу дошкільної освіти від 15 березня 2024 року № 6, адресованого завідувачу сектору «Служба у справах дітей» Вишнівської сільської ради, вбачаєтсья, що 09 лютого 2024 року ОСОБА_1 увірвався в дитячий садок, де на той момент діти перебували на тихій годині, і силоміць намагався викрасти малолітню ОСОБА_4, схопивши її з ліжечка, спробував покинути дитячий заклад, відштовхуючи усіх на своєму шляху, проте співробітники вчасно зреагували і встигли закрити усі двері. ОСОБА_1 нецензурно лаявся в адресу співробітників дитсадка, простягав до них руки, тому змушені були зателефонувати до матері дитини та на лінію поліції «102». В ході розмови з`ясували, що ОСОБА_1 хоче забрати дитину до м. Варшава. По прибуттю матері дитини ОСОБА_3 вдалося його вговорити відпустити дитину, проте після цього він наніс ОСОБА_3 удар в область голови та, дізнавшись про прибуття поліції, відразу покинув заклад. Після цих подій у ОСОБА_4 змінився емоційний стан, вона стала дуже тривожною, на кожний незрозумілий шерхіт вона підривається і оглядається, а коли у дитячий садок приходять люди, намагається на деякий час заховатися, щоб побачити на власні очі хто прийшов. У спілкуванні дитина зі страхом каже, що боїться, що по неї прийде і забере ОСОБА_11 (так вона називає свого біологічного батька). Позивач у соціальній мережі на своїй сторінці опублікував пропозицію про сплату коштів за надання допомоги забрати дочку ОСОБА_4 у матері, що доведено доданим представником відповідача скріншотом цієї публікації. На підставі звернення ОСОБА_3 психологом ОСОБА_12 щодо малолітньої ОСОБА_4 проведено ряд діагностичних методик та психологічних консультацій з метою встановлення психоемоційного стану та індивідуально-психологічних особливостей, що відображено у листі КНП «Любомльське територіальне медичне об`єднання» Любомльської міської ради» від 04 березня 2025 року №

195. За результатами спостереження та обстеження малолітньої ОСОБА_4 психологом виявлено ряд особливостей переживання дівчинкою сімейної ситуації: 1) причиною занепокоєння дитини є сімейні відносини, що її біологічний батько може її забрати від мами; 2) мама - дуже близька і значуща людина, дівчинка багато в чому копіює поведінку матері; 3) дитина хоче дистанціюватися від батька. Психологом надано рекомендації про те, що контакт дитини з батьком є вкрай небажаним та заподіює шкоду її розвитку, вихованню та правильному будуванню життєвих цінностей. Дитині потрібно забезпечити розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі; створити найкращі умови для морального, духовного та фізичного розвитку; сприяти забезпеченню її благополучного життя та щасливого дитинства. Рекомендовано забезпечити обмеження (відсутність) контакту дитини з батьком до досягненню нею повноліття, що дасть можливість дитині нормально розвиватись до стабільного дорослого стану, коли вона зможе приймати рішення самостійно та бути невразливою при можливому контакті з батьком, при самостійному прийнятті рішення щодо спілкування з ним. Натепер ОСОБА_4 навчається у Любомльському ліцеї № 1, що підтверджується довідкою навчального закладу від 18 квітня 2025 року №

54. Відповідно до характеристики з місця навчання ОСОБА_4 зарекомендувала себе як старанна, дисциплінована, працелюбна, уважна учениця. Мама дитини постійно відвідує навчальний заклад, цікавиться успіхами у навчанні дочки, бере активну участь у житті класу, постійно спілкується з класним керівником. Рішенням виконавчого комітету Вишнівської сільської ради від 29 січня 2025 року №1/8 затверджено висновок органу опіки та піклування Вишнівської сільської ради про визначення способу участі батька у спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_4 . Відповідно до висновку орган опіки та піклування вважав доцільним: дозволити необмежене спілкування дитини з батьком засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку, що не передбачають безпосереднього фізичного спілкування; надати батькам право змінювати порядок участі ОСОБА_1 у вихованні дочки за домовленістю між ними, враховуючи бажання малолітньої дитини з метою забезпечення всебічного розвитку та сімейного виховання; у разі виникнення непорозумінь та спорів між батьками у питаннях участі у вихованні, проведення зустрічей батька з дитиною, а також невиконання таких рекомендацій, один із батьків має право звернутися із позовом до суду для вирішення спірних питань. Також орган опіки та піклування у висновку зазначив, що для забезпечення найкращих інтересів малолітньої дитини доцільно спонукати батьків до укладення мирової угоди щодо предмету спору.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства. Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини, ухваленої резолюцією 44/25 від 20 листопада 1989 року на 44-й сесії Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй (набула чинності 02 вересня 1990 року, ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року)) (далі - Конвенція про права дитини). Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо виховання дитини. Статтею 7 Конвенції про контакт з дітьми від 15 травня 2003 року, яка ратифікована Законом України від 20 вересня 2006 року, передбачено, що під час вирішення спорів стосовно контакту судові органи вживають усіх належних заходів для: забезпечення поінформованості кожного з батьків про важливість для їхньої дитини та їх обох установлення та підтримання регулярного контакту з їхньою дитиною; заохочення батьків та інших осіб, які мають сімейні зв`язки з дитиною, до досягнення мирових угод стосовно контакту, зокрема шляхом використання сімейного посередництва та інших процедур для вирішення спорів; забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб. В аспекті наявності підстав для встановлення обмежень щодо побачень батька з дитиною заслуговує на увагу рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 19 жовтня 2023 року («Терещенко проти України», заява № 35481/20), у якому суд констатував порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) при зменшенні періодичності побачень батька з дитиною (4 дні на місяць) без відповідних і достатніх підстав для цього, зокрема якщо ці обмеження відповідали найкращим інтересам дитини. Крім того, судом констатовано не врахуванням національними судами положення статті 19 СК України, відповідно до якої, вирішуючи спори щодо участі батьків у вихованні дитини, суди могли не погоджуватися з висновком органу опіки та піклування, лише якщо висновок органу був недостатньо обґрунтованим або суперечив інтересам дитини. Рівноцінне спілкування малолітньої дитини з батьком в тій же мірі, що і з матір`ю, відповідає її якнайкращим інтересам. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. У статті 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. За положеннями частин першої та другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками, інтереси кожного з батьків, а також інтереси суспільства. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства. Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги позивача в частині визначення порядку участі батька у вихованні дитини, керувався тим, що натерпе підстави для встановлення позивачу побачень та спілкування з дитиною без присутності матері та надання йому дозволу забирати дитину до місця свого проживання в Республіці Польща або до місця тимчасового перебування в Україні, у тому числі в період шкільних канікул дитини відсутні, оскільки такий спосіб може зашкодити здоров`ю дитини та її психоемоційному стану. Суд першої інстанції визначив спосіб участі ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) у вихованні його дочки, та встановив такий графік спілкування, а саме: - систематичні побачення та спілкування з дочкою першого та третього тижня кожного місяця у суботу та неділю з 10 год 00 хв до 19 год 00 хв, які проводити у присутності матері ОСОБА_3 за її місцем проживання на АДРЕСА_2 або в іншому узгодженому з нею місці; - необмежене спілкування з дочкою засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобу зв`язку в зручний для дитини час, що не передбачає безпосереднього фізичного спілкування. Зобов`язав ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) у побаченнях та спілкуванні із дочкою ОСОБА_4 . Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове судове рішення, яким визначивпозивачу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) порядок його участі у вихованні малолітньої дочки ОСОБА_4 у такий спосіб: - встановив ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) спілкування з дочкою в тому разі, якщо батьками не погоджено разом тимчасовий виїзд дитини за межі місця проживання, наступні періоди: а) перший та третій тиждень кожного місяця з 09 год 30 хв суботи до 19 год 30 хв наступного дня неділі, протягом яких дитина має перебувати за місцем перебування батька на території України, яке він зобов`язаний повідомити матері не пізніше, ніж за одну добу до дати зустрічі; б) половину терміну під час перебування дитини на шкільних канікулах, якщо батьками не погоджено тимчасовий виїзд за межі її місця проживання, протягом якого дитина має перебувати за місцем перебування батька на території України, яке він зобов`язаний повідомити матері не пізніше, ніж за одну добу до дати зустрічі; - матері забезпечити необмежене спілкування батька з дочкою засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, з урахуванням режиму дня дитини; - матері узгоджувати з батьком виїзд дочки, його тривалість та місце призначення за межі України завчасно, з урахуванням необхідності обставин виїзду у кожному конкретному випадку. Апеляційний суд, ухвалюючи нове судове рішення, надав оцінку долученому до матеріалів справи повідомленню Службі у справах дітей Вишнівської сільської ради № 6 від 15 березня 2024 року директора Хворостівського закладу дошкільної освіти, в якому зазначено про події, які мали місце у закладі дошкільної освіти 09 лютого 2024 року та 13 березня 2024 року, а також письмовий опис діагностичних методик та психологічних консультацій, підписаний психологом ОСОБА_12 04 березня 2025 року за № 195, та зазначив, що долучені до справи документи не можуть вважатися належними, допустимими і достовірними доказами, оскільки, викладена у них інформація щодо порушення батьком прав та інтересів саме дитини не перевірена судом першої інстанції шляхом опитування осіб, які були свідками зазначених обставин, у судовому засіданні. Відповідних клопотань стороною відповідача не заявлено і в суді апеляційної інстанції. Щодо письмового опису діагностичних методик та психологічних консультацій, підписаного психологом ОСОБА_12 від 04 березня 2025 року № 195, апеляційний суд звернув увагу, що його виконано на бланку Комунального некомерційного підприємства «Любомльське територіальне медичне об`єднання» Любомльської міської ради без зазначення, кому ж саме його адресовано. Крім того, у ньому описано, що спілкування з дитиною відбувалося у присутності матері, про страх та розгубленість дитини при згадці про батька, що він може її забрати від мами і вивезти до Польщі, як це зробив раніше. Зі слів дівчинки, коли вона була в Польщі, батько не давав їй бачитися з мамою, коли вона цього хотіла, забороняв розмовляти з мамою наодинці по телефону, коли мама до них приїжджала, та не дозволяв їм залишатися удвох у кімнаті чи самостійно з мамою виходити на прогулянки. Однак апеляційний суд дійшов висновку, що сумнівно дитина майже через 2-3 роки могла запам`ятати такі подробиці, які мали місце, коли їй було лише 5-6 років. Визначаючи порядок участі батька у вихованні дитини, апеляційний суд керувався тим, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, врахував, що дитина постійно з липня 2023 року проживає із відповідачкою, на яку покладено обов`язок виховувати дитину у любові до свого батька, незалежно від особистих взаємовідносин з ним. Суд апеляційної інстанції не встановив, а відповідачка не довела, що позивач є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам спільної дочки сторін. Апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог у частині зобов`язання матері узгоджувати з батьком виїзд дочки, його тривалість та місце призначення за межі місця її проживання ( АДРЕСА_2 ) не пізніше ніж за десять днів до дати виїзду - на адресу його проживання ( АДРЕСА_3 ), вказавши, що такі вимоги не є конкретизованими, не передбачені нормами чинного законодавства та перешкоджатимуть повноцінному життю дитини і суперечать правам та інтересам дитини, а відповідно до вимог частини четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані поважати дитину. Водночас суд апеляційної інстанції у постанові визначив зобов`язання матері узгоджувати з батьком виїзд дочки, його тривалість та місце призначення за межі України завчасно, з урахуванням необхідності обставин виїзду у кожному конкретному випадку. Такий висновок у цій частині позовних вимог апеляційний суд обґрунтував тим, що відповідачка ізолювала позивача від можливості належним чином виконувати свої батьківські обов`язки стосовно дитини щодо її належного виховання та належного спілкування батька з дочкою. Також суд апеляційної інстанції вказав, що у свою чергу позивач зобов`язаний повідомляти відповідачці не пізніше, ніж за одну добу до дати зустрічі з дитиною місце його з дитиною перебування на території України, та, обираючи години для спілкування з дочкою засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв`язку, враховувати режим дня дитини. З такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погоджується. Колегія суддів не бере до уваги доводи заявниці про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 754/9026/16-ц, від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/2012, від 10 квітня 2024 року у справі № 381/1881/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 705/5061/21, від 22 січня 2025 року у справі № 285/7632/23, оскільки фактичні обставини у справі, яка переглядається, та у справах, на які містяться посилання у касаційній скарзі, є різними, що обумовлює і різність їх правового регулювання. Щодо доводів касаційної скарги про те, що відсутність комунікації та контактів дитини з батьком обумовлена виключно внутрішнім страхом та небажанням самої дитини, що підтверджується її поведінкою, реакцією на спроби спілкування батька з дочкою, колегія суддів зазначає таке. Суд апеляційної інстанції розглянув справу у межах заявлених позовних вимог про визначення порядку участі батька у вихованні дитини та усунення перешкод цьому, врахувавши положення статті 159 СК України і фактичні обставини справи на час її розгляду, та застосував спосіб захисту прав позивача, викладений ним у позовній заяві, який є ефективним та спрямований на забезпечення найкращих інтересів дитини. У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків або одного з них та їх небажанням чи неможливістю винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку у найкращих інтересах своїх дітей. Батьки не змогли погодити між собою порядок участі батька у вихованні дитини, отже цей порядок визначив суд у межах своїх повноважень, врахувавши всі обставини справи у сукупності. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 червня 2026 року у справі № у справі № 504/477/23, провадження № 61-6956св24. Рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини та спілкування дитини з тим із батьків, з яким вона не проживає, не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини. Апеляційний суд, частково задовольняючи позовні вимоги, керувався тим, що реалізація дискреційних повноважень суду щодо встановлення порядку участі батька у вихованні дочки у цій справі пов`язана саме із забезпеченням найкращих інтересів дитини, яка має право підтримувати стійкий психоемоційний зв`язок з батьком та сприймати позивача як її батька. Тому за обставин цієї справи апеляційний суд, встановивши порядок участі батька у вихованні дочки, збалансував інтереси матері і батька з інтересами дитини. У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятого судом апеляційної інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні. Щодо судових витрат У підпункті «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України зазначено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Полуніна Катерина Анатоліївна, залишити без задоволення. Постанову Волинського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович