Окрема думка КАС ВС № 240/21185/24

15 червня 2026 року м. Київ справа №240/21185/24 адміністративне провадження №К/990/34728/25 ОКРЕМА ДУМКА судді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду Рибачука А.І. на постанову Верховного Суду від 10.06.2026, ухвалену у справі №240/21185/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025. Верховний Суд постановою від 10.06.2026 скасував рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025 у справі №240/21185/24 та ухвалив нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовив. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове судове рішення про відмову в задоволення позову, Верховний Суд виходив із того, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми частини п`ятої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) та, як наслідок, дійшли помилкового висновку стосовно необхідності здійснення виплати позивачу як учаснику бойових дій щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, а не у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» (далі - постанова №369), який становить 1000,00 грн. Ухвалюючи наведену вище постанову колегія суддів Касаційного адміністративного суду послалась на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в її постанові від 05.03.2024 у зразковій справі № 440/14216/23, відповідно до яких виплата пенсійним органом у 2023 році щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України має здійснюватись в порядку визначеному частиною п`ятою статті 13 Закону 3551-XII в редакції Закону України від 20.03.2023 № 2983-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» (далі - Закон № 2983-ІХ) та розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2023 № 754 «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» (далі - постанова №754). На моє переконання, вищенаведені висновки суду є помилковими, а тому вважаю за необхідне викласти окрему думку й навести на її обґрунтування такі мотиви. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Таким чином, сучасне розуміння права передбачає визнання людини найвищою соціальною цінністю, а забезпечення прав і свобод людини і громадянина - головною метою державної влади, яка реалізує свою компетенцію тільки в межах Конституції та законів України. Стаття 8 Конституції України закріплює визнання та дію принципу верховенства права і роз`яснює його зміст наступним чином: а) як найвищу юридичну силу Конституції України, яка передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; б) як пряму дію норм Основного Закону країни, що передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. При цьому, основним способом такого застосування Конституції України є її судове тлумачення. Відповідно до частини першої статті 129 Конституції України суди зобов`язані вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, серед іншого, означає врахування тлумачення Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яке надається Європейським судом з прав людини як мінімальний стандарт демократичного суспільства. Принцип законності, що є складовою верховенства права у розумінні Європейського суду з прав людини, має бути заснованим на визнанні й прийнятті прав і свобод людини як найвищої цінності, на противагу можливості суб`єктам владних повноважень діяти в якихось ситуаціях на свій розсуд. Щорічна разова грошова допомога як пільга для особливої категорії осіб - учасників бойових дій, була запроваджена з 01.01.1999 у зв`язку із внесенням Законом України від 25.12.1998 № 367-XIV «Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 367-XIV) змін до статті 12 Закону № 3551-ХІІ і приурочена така виплата була до 5 травня. За змістом статті 12 Закону № 3551-ХІІ (в редакції Закону № 367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Разом з тим, Держава, взявши на себе зобов`язання соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України шляхом надання їм пільг і гарантій соціального захисту відповідно до Закону № 3551-ХІІ, час від часу змінювала (звужувала) обсяги та розміри щорічної разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій, шляхом внесення змін до статті 12 Закону № 367-XIV та прийняття Кабінетом Міністрів України постанов, якими встановлювався розмір такої допомоги значно менший ніж той, який було визначено статтею 12 Закону № 3551-ХІІ, в редакції Закону № 367-XIV. В свою чергу Конституційний Суд України (в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008 та від 27.02.2020 № 3-р/2020) та Верховний Суд (у рішенні від 29.09.2020 у зразковій справі № 440/2722/20, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021) у правовідносинах, які виникли до запровадження в Україні воєнного стану, сформували чіткі та однозначні правові висновки, за якими виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня повинна відбуватися у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII; передання Кабінету Міністрів України повноважень встановлювати цей розмір через бюджетне законодавство є неконституційним. За позицією Верховного Суду, суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які є дефектними, тобто такими, що не відповідають Конституції та законам України. Надалі Законом № 2983-ІХ шляхом внесення змін до статті 12 Закону № 3551-ХІІ виплату зазначеної щорічної разової грошової допомоги було приурочено до Дня Незалежності України та вкотре делеговано Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення розміру такої допомоги. 02.04.2024 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 369, якою визначив, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24.04.2024 учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, у розмірі 1000,00 гривень. Отже, Держава вкотре, перебуваючи в умовах воєнного стану, звузила обсяг соціальних гарантій, передбачених для учасників бойових дій Законом № 3551-ХІІ, встановивши підзаконним нормативно-правовим актом розмір разової грошової виплати до Дня Незалежності України, який є істотно меншим за розмір, визначений законом, у зв`язку з чим вважаю за необхідне зазначити таке. Вже у період дії воєнного стану в Україні Конституційний Суд України ухвалив рішення від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 та від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022, в яких вказав на необхідність посиленого з боку Держави соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а також на неможливість обмеження або скасування права на соціальний захист цієї особливої категорії осіб із спеціальним юридичним статусом. Так, у рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 Конституційним Судом України констатовано, що конституційні принципи, закріплені у статті 17 Конституції України є осердям конституційного ладу України, від захисту яких залежить його втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина (друге речення пункту 5 мотивувальної частини), а також наголошено на головній ролі Збройних Сил України та інших військових формувань в обороні України, які своєю мужньою боротьбою забезпечують ефективний захист Української держави та Українського народу від агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, яка набула повномасштабного характеру з 24.02.2022 (абзац перший підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини). За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України (абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 18.12.2018 № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019). Конституційний Суд України також висловлював ще низку юридичних позицій, згідно із якими: "З урахуванням встановленого Конституцією України функціонального призначення Збройних Сил України, в умовах триваючої збройної агресії Російської Федерації проти України законодавче регулювання порядку реалізації права на соціальний захист, гарантованого частиною першою статті 46 Конституції України, має здійснюватися у системному взаємозв`язку з вимогами щодо посиленого соціального захисту військовослужбовців у розумінні частини п`ятої статті 17 Основного Закону України"; припис частини п`ятої статті 17 Конституції України чітко покладає на державу конституційний обов`язок щодо створення системи посиленої соціальної підтримки військовослужбовців і членів їхніх сімей; "виконання державою конституційного обов`язку щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів покликане не тільки забезпечити соціальний захист кожного з них індивідуально, а й сприяти виконанню громадянами України обов`язку щодо захисту Вітчизни - України, її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності"; заходи в сфері оборони держави мають бути своєчасними, послідовними та комплексними, оскільки від їх ефективного запровадження залежить стан обороноздатності України (абзаци четвертий - сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022). Розвиваючи зазначені юридичні позиції, Конституційний Суд України у рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 вказав на те, що зі змісту частин першої, другої, п`ятої статті 17 Конституції України у їх взаємозв`язку з частиною першою статті 46, частиною першою статті 65 Основного Закону України випливає конституційний обов`язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня. Також у цьому рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 Конституційний Суд України наголосив на тому, що встановлений частиною п`ятою статті 17 Основного Закону України обов`язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї. У Рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що "частину п`яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки" (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини); а також, що "з урахуванням вимог частини п`ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України)" (перше речення абзацу п`ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини). Конституційний Суд України також зазначав, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016); статус військовослужбовців будь-яких категорій обумовлено військовою службою, інститут якої надає їм спеціальний статус (друге речення абзацу десятого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 № 1-р(II)/2019); "статус військовослужбовців обумовлює високий ризик отримання поранення, ушкодження здоров`я чи навіть загибелі під час виконання службових обов`язків під час захисту Вітчизни" (друге речення абзацу п`ятого підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022). Отже, вже у період дії воєнного стану в Україні Конституційний Суд України у правовідносинах щодо соціального захисту сформував та розвинув юридичну позицію, яку не мав право ігнорувати Верховний Суд, розглядаючи цю справу, суть якої зводиться до того, що Держава Україна без рівноцінної заміни чи компенсації в односторонньому порядку безвідносно до її фінансових можливостей не може відмовитися від зобов`язання щодо додаткових гарантій соціального захисту осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, а також осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої 20.02.2014, частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими. Починаючи з 24.02.2022 збройна агресія Російської Федерації проти України набула повномасштабного характеру. Головну роль в обороні України відіграють Збройні Сили України та інші військові формування, які своєю мужньою боротьбою здійснюють ефективний захист Української держави та Українського народу. В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та ветеранів війни, які брали участь у захисті Батьківщини та в бойових діях є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Визначені конституційні принципи щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу, основою конституційного ладу України, тож від їх захисту залежить їх втілення загалом, зокрема й гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина. Усвідомлюючи та високо цінуючи внесок ветеранів у безпеку й оборону України, захист розвитку й існування її громадянського суспільства, держава покладає на себе зобов`язання забезпечити гідну систему підтримки ветеранів, їхніх сімей та членів сімей загиблих (померлих) захисників України. Державна система підтримки ветеранів повинна бути спрямована на ефективну адаптацію ветеранів до мирного життя після завершення військової служби, максимальне відновлення здоров`я та благополуччя осіб, які під час здійснення обов`язків військової служби постійно перебували у середовищі підвищеного ризику, утвердження всебічної поваги до ветеранів, їхніх сімей та сімей загиблих ветеранів в суспільстві, а також на ефективну реалізацію системи пільг та соціальних гарантій на рівні органів державної влади. Таким чином, Держава Україна без рівноцінної заміни чи компенсації безвідносно до її фінансових можливостей не може в односторонньому порядку відмовитись від зобов`язань щодо додаткових гарантій соціального захисту осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ та які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності, а деякі з яких продовжують боронити країну в умовах повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, яка наразі триває. Враховуючи наведені вище юридичні підходи Конституційного Суду України щодо конституційного обов`язку держави забезпечити посилений соціальний захист як діючих військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів, так і осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності (ветерани війни), та членів їхніх сімей, статус яких обумовлюється високим ризиком отримання поранення, ушкодження здоров`я чи навіть загибелі під час виконання службових обов`язків під час захисту Вітчизни, а також виходячи із системного тлумачення наведених норм права, змушений констатувати, що визначення Урядом у своїй постанові інших (менших), ніж були гарантовані Законом № 3551-ХІІ, в редакції Закону №367-XIV, розмірів щорічної допомоги до Дня Незалежності України для учасників бойових дій, свідчить про неналежне виконання Державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни та осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ та підриває довіру до Держави, оскільки порушуються сама суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту таких осіб. З урахуванням наведеного вважаю, що до спірних правовідносин у цій справі не підлягають застосуванню положення статті 12 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 2983-ІХ та постанова № 369, оскільки вони фактично звужують зміст та обсяг соціальних гарантій учасників бойових дій порівняно з тими, які були встановлені Законом № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, та не відповідають конституційним приписам щодо особливого соціального захисту осіб, які захищали незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. Встановлення законодавцем і Кабінетом Міністрів України значно меншого розміру щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України свідчить про необґрунтоване звуження державою раніше гарантованого рівня соціального забезпечення ветеранів війни, що суперечить статті 17 Конституції України, правовим позиціям Конституційного Суду України та підриває довіру до Держави як гаранта соціального захисту осіб, які наразі виконують або вже виконали свій конституційний обов`язок із захисту Вітчизни. За таких обставин, на моє глибоке переконання, при вирішенні спору в цій справі підлягали застосуванню положення статті 12 Закону № 3551-ХІІ у редакції Закону № 367-XIV, яка визначала учасникам бойових дій розмір щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у кратному співвідношенні до мінімальної пенсії за віком. Окремо вважаю за необхідне зазначити, що колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи цю справу, помилково застосувала правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.03.2024 у зразковій справі № 440/14216/23, оскільки правовідносини у зазначеній справі та у справі № 240/21185/24 не є подібними ані за предметом спору, ані за нормативно-правовим регулюванням з огляду на те, що у справі № 440/14216/23 спірні правовідносини стосувались визначення розміру разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2023 рік особі з інвалідністю внаслідок війни, які врегульовані статтею 13 Закону № 3551-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України №754, а у справі, в якій викладено цю окрему думку, спір стосується визначення розміру разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік учаснику бойових дій і врегульовані такі правовідносини статтею 12 Закону № 3551-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України №369. Суддя Верховного Суду А. І. Рибачук