Ухвала КАС ВС № 160/5179/25

УХВАЛА 15 червня 2026 року м. Київ справа №160/5179/25 адміністративне провадження №К/990/24486/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: - визнати бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити ним певні дії, а саме: зазначити всі захворювання позивача в постанові ВЛК у відповідності до глави 20 «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого Наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008 (далі - Положення № 402); - визнати бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити ним певні дії, а саме визначити придатність позивача за станом здоров`я до військової служби, із урахуванням акту дослідження стану здоров`я (додаток 4) від 16.08.2024; - визнати бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити ним певні дії, а саме визначити обмеження позивача, - ступінь його придатності до військової служби; - стягнути з відповідача - суб`єкта владних повноважень кошти на відшкодування моральної шкоди, у розмірі ста мінімальних заробітних плат для працездатних осіб, заподіяної його протиправним рішенням, дією та бездіяльністю. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2025, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2026, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою. Ухвалою Суду від 05.05.2026 касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2026 у справі № 160/5179/25 повернуто скаржнику на підстав пункту 4 частини п`ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. 07.05.2026 від ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла повторна касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2026. Ухвалою Суду від 26.05.2026 касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2026 у справі № 160/5179/25 повернуто скаржнику на підстав пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. 28.05.2026 від ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» до Суду втретє надійшла касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2026. Частиною першою статті 334 КАС України передбачено, що за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, Суд дійшов таких висновків. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано пункт 1.1, 2.2 та 3.8 Розділу II Положення № 402 без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 160/3746/20, від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18, від 16.02.2023 у справі № 600/3273/22-а та від 14.11.2024 у справі № 160/18552/23. Обов`язковими умовами при скарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі). Автор касаційної скарги, обґрунтовуючи наявності підстав касаційного оскарження визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, вказує, що суд першої інстанції у справі № 160/5179/25, всупереч вимогам статті 163 КАС України, прийняв до розгляду відзив відповідача (ТЦК), який було подано із суттєвим порушенням процесуального строку, без відповідного клопотання про його поновлення та без винесення судом процесуальної ухвали. Апеляційний суд вказане порушення проігнорував, чим повністю відступив від висновку Верховного Суду у справі № 160/18552/23 та порушив принцип рівності сторін (практика ЄСПЛ у справах «Руіз-Матеос проти Іспанії» та «Вержбицький проти Польщі»). При цьому скаржник цитує зміст постанов Верховного Суду, наведених ним на обґрунтування підстав касаційного оскарження визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС Україн, наполягаючи на тому, що суди у цій справі № 160/5179/25 не урахували висновків суду касаційної інстанції щодо застосування пункту 1.1, 2.2 та 3.8 Розділу II Положення № 402, якими врегульовано питання організації та проведення військово-лікарської експертизи щодо різних категорій осіб та порядок ухвалення рішень ВЛК. При цьому скаржник вказує у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права у спірних правовідносинах, не наводить доводів щодо подібності правовідносин у цій справі № 160/5179/25 та у справах № 160/3746/20, № 810/5009/18, № 600/3273/22-а, № 160/18552/23, не викладає висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду. Між тим, керуючись частиною п`ятої статті 4 Закону України від 22.12.2005 № 3262-IV «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, з`ясовано, що постанов Верховного Суду у справах № 160/3746/20 та № 160/18552/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає. Варто зауважити, що правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Посилання скаржника у касаційній скарзі щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів обох інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. У цій справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не навів конкретні порушення процедури ВЛК (наприклад, неприйняття певних медичних документів, відсутність обстеження певним лікарем та інше), не надав і відповідні докази (подані відповідачу-1 документи або заяви щодо проходження ВЛК, виклик поліції тощо). Разом з тим, надання оцінки діагнозу позивача, встановлення причинного зв`язку захворювань, виходить за межі судового розгляду. Суди першої та апеляційної інстанції зауважили, що в компетенції суду перебуває лише питання дотримання відповідачем положень законодавства саме щодо процедури проведення військово-лікарської експертизи позивача. Тож суд позбавлений можливості на підставі документів, які не оцінювались відповідачем-1 як спеціально уповноваженим органом, надати оцінку правильності висновку ВЛК в частині оцінки стану здоров`я позивача як такої. У постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, зауваживши, що ІНФОРМАЦІЯ_6 листом від 19.09.2018 № 2/2103 запропонував позивачу з метою врегулювання конфлікту та винесення остаточного рішення щодо ступеню придатності до військової служби, пройти повторно медичний огляд щодо придатності у Центральній військово-лікарській комісії. Разом з тим, позивач не звертався до Центральної військово-лікарської комісії для перегляду висновку відповідача та не скористався своїм правом на проведення повторно медичного огляду щодо придатності до військової служби. В свою чергу, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби виходить за межі судового розгляду суду касаційної інстанції. У постанові від 16.02.2023 у справі № 600/3273/22-а Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка рішення госпітальної (гарнізонної) ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням № 402 при проведенні медичного огляду військового, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК, а остаточного рішення, яке підлягає судовому оскарженню, з приводу придатності позивача до військової служби та встановлення причинного зв`язку захворювань, ВЛК регіону чи ЦВЛК (в межах справи) не приймали, тому позивач не дотримався вимог Положення № 402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимог адміністративного позову. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Отже, доводи скаржника про наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, фактично побудовані на незгоді з установленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами справи та їх правовою оцінкою. Скаржник, посилаючись на неврахування судами висновків Верховного Суду щодо обов`язковості перевірки судом саме процедурної та формальної правомірності рішень ВЛК, не відмежовує питання права від питання факту. Натомість автор скарги вказує на помилку суду у справі № 160/5179/25 щодо прийняття до розгляду відзиву відповідача-1 (ТЦК), який, за доводами скаржника, було подано із суттєвим порушенням процесуального строку. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Також на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 1.1 та 2.2 Розділу ІІ Положення № 402 у взаємозв`язку із статтями 74, 76 КАС України. Касатор вказує, що формування такого висновку необхідне для забезпечення принципу юридичної визначеності, щоб унеможливити свавілля ВЛК та ТЦК при фальсифікації підсумкових документів. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Обґрунтовуючи необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування пунктів 1.1, 2.2 Розділу ІІ Положення № 402 у взаємозв`язку із статтями 74, 76 КАС України касатор вказує про відсутність висновку суду касаційної інстанції щодо права суду визнавати належним та допустимим доказом підсумкову Довідку ВЛК, яка на момент її затвердження та видачі особі була дефектною (не містила підпису Голови комісії, номера, дати, підпису особи про ознайомлення), але була штучно «виправлена» відповідачем заднім числом вже під час судового розгляду справи, а також чи допускається зміна експертного статусу особи з «обмежено придатного» на «придатний» без проведення обов`язкового колегіального консиліуму лікарів за наявності безстрокової довідки МСЕК. Однак доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та наполяганні на переоцінці доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. Слід зауважити, що зазначеним доводам скаржника вже надавалася оцінка в ухвалі Верховного Суду від 26.05.2026 у цій же справі. Викладені у нинішній касаційній скарзі аргументи фактично повторюють раніше висловлену позицію скаржника, спрямовану на переоцінку встановлених судами обставин справи та досліджених доказів, що відповідно до процесуального закону не може слугувати належним обґрунтуванням необхідності формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та виходить за межі перегляду судових рішень судом касаційної інстанції, визначених у статті 341 КАС України. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Поряд із цим, на обґрунтовування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку із пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Так, пунктом першим частини другої статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 - 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; Аналіз вищенаведеної норми дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження. За відсутності обґрунтованих підстав визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З аналізу доводів касаційної скарги слідує, що скаржник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду цієї справи. Згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. З матеріалів касаційної скарги слідує, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції ухвалено 03.04.2026, а 28.05.2026 через підсистему «Електронний суд» було втретє подано касаційну скаргу, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження. Ухвалою Суду від 05.05.2026 вперше подану касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03.04.2026 у справі № 160/5179/25 повернуто скаржнику на підстав пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, оскільки у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Надалі, ухвалою Суду від 26.05.2026 вдруге подану касаційну скаргу позивача на зазначені судові рішення було повернуто з аналогічних підстав, оскільки скаржник знову не виконав вимоги процесуального закону щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження. Згідно з інформацією, наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про повернення касаційної скарги від 26.05.2026) доставлена в Електронний кабінет 26.05.26 о 22 год 40 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. Одночасно з касаційною скаргою скаржник порушує питання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що вперше подав касаційну скаргу в межах строку, визначеного процесуальним законом. Слід зазначити, що право у визначених законом випадках на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду. Водночас, обов`язок доведення обставин, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду. Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків. Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Поважними причинами пропуску строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду. Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, зазначає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини другої статті 332 КАС України у системному зв`язку із частиною восьмою статті 169 КАС України, зі змісту яких слідує, що скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Водночас та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин. Загальний строк, що минув з дати виготовлення повного тексту постанови апеляційного суду і до дати звернення із цією касаційною скаргою становить більше тридцятиденного строку на касаційне скарження. Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику двох попередніх касаційних скарг не належить до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника. Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Зважаючи на зміст норм процесуального права, якими врегульовано питання строків касаційного оскарження та їх поновлення, вимоги до процедурних рішень суду касаційної інстанції, ухвалених з цього питання, а також беручи до уваги продемонстровані Верховним Судом підходи до поновлення процесуальних строків, Суд зазначає, що процесуальний строк, зокрема строк на касаційне оскарження у разі повторного подання касаційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов: - первісне звернення до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на касаційне оскарження; - повторне подання касаційної скарги відбулось в межах строку касаційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань; - скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на касаційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з касаційною скаргою; - доведено, що повернення попередньо поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду касаційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником; - наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами. Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що належними доказами. Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із частиною другої статті 330 КАС України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що скаржником не зазначено об`єктивних причин його пропуску та не надано доказів, що це підтверджують. Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи, а також клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку. На підставі викладеного, керуючись частиною 4 статті 330, статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі № 160/5179/25. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи; 2) клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько Ж.М. Мельник-Томенко В.М. Соколов , Судді Верховного Суду