Постанова КАС ВС № 826/2298/16

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 року м. Київ справа № 826/2298/16 адміністративне провадження № К/9901/58803/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Судді-доповідача - Васильєвої І.А., суддів -Юрченко В.П., Хохуляка В.В. розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Турболінкс» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2018 (суддя: Вєкуа Н.Г.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 (судді: Кузьмишина О.М., Глушенко Я.Б., Пилипенко О.Є.) у справі № 826/2298/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Турболінкс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Турболінкс» (далі - позивач, ТОВ «Турболінкс») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ДФС у м. Києві, податковий/контролюючий орган), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (т. 1 а.с. 75) просило: 1) визнати протиправною відмову ДПІ у Голосіївському районі укласти новий договір про визнання електронних документів з ТОВ «Турболінкс»; 2) визнати протиправними дії ДПІ у Голосіївському районі щодо відмови у прийнятті поданих ТОВ «Турболінкс» податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року, за грудень 2015 року, за січень 2016 року, за лютий 2016 року, за березень 2016 року, у зв`язку з чим визнати прийнятими та зареєстрованими днем їх фактичного отримання ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві: податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2015 року, податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2015 року, податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2016 року, податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2016 року, за березень 2016 року. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в порушення положень податкового законодавства ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві протиправно відмовлено ТОВ «Турболінкс» у прийнятті податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року, за грудень 2015 року, за січень 2016 року, за лютий 2016 року, за березень 2016 року, враховуючи наявний договір про визнання електронних документів, оскільки про розірвання якого позивача не повідомлено у належній формі, а твердження контролюючого органу про відсутність ТОВ «Турболінкс» за місцезнаходженням не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач додав, що також маючи намір укласти новий договір про визнання електронних документів, позивачу було відмовлено в укладенні останнього з підстав не знаходження ТОВ «Турболінкс» за місцезнаходженням, що спростовується інформацією з ЄДР. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.03.2018, залишеного без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ДПІ у Голосіївському районі щодо відмови у прийнятті поданих ТОВ «Турболінкс» податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року. Визнано прийнятими та зареєстрованими звітні податкові декларації з податку на додану вартість за жовтень 2015 року та за листопад 2015 року, подані ТОВ «Турболінкс», днем їхнього фактичного отримання ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, а саме: податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2015 року - 19.11.2015, податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2015 року - 18.12.2015. В іншій частині позову відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з того, що законодавчо обґрунтованими підставами для розірвання договору про визнання електронних документів органом ДПС в односторонньому порядку є: 1) ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих; або 2) зміна платником податків місця реєстрації. Разом з тим, зважаючи на ненадання податковим органом доказів щодо наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про відсутність ТОВ «Турболінкс» за адресою державної реєстрації у період спірних правовідносин, суди дійшли висновку, що розірвання договору про визнання електронних документів від 31.12.2014 №311220141 з підстав не встановлення місцезнаходження ТОВ «Турболінкс» за податковою адресою, а саме: 03150, м. Київ, Голосіївський район, вул. Горького, буд. 48, є необґрунтованим, з огляду на що останній не є розірваним у встановленому законодавством порядку та продовжує свою дію, а тому у ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві продовжують мати місце зобов`язання за даним договором, у тому числі прийняття податкових декларацій з податку на додану вартість, зокрема, за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року, поданими засобами електронного зв`язку. Щодо позовних вимог про визнання податкових декларацій з ПДВ за грудень 2015 року, за січень 2016 року, за лютий 2016 року, за березень 2016 року прийнятими та зареєстрованими днем їхнього фактичного отримання, суди дійшли висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки такі декларації позивачем надіслано до податкового органу у паперовому вигляді засобами поштового відправлення, а не в електронній формі. Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві із відмови в укладанні нового договору про визнання електронних документів з ТОВ «Турболінкс», то суди в цій частині позову відмовили з тих підстав, що договір про визнання електронних документів від 31.12.2014 №311220141 не є розірваним у встановленому законодавством порядку та продовжує свою дію, а, відтак, відсутні підстави для зобов`язання відповідача укласти ще один аналогічний договір. Не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанції ТОВ «Турболінкс» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В доводах касаційної скарги позивач зауважив, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права та порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Додає, що скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій відносно того, що договір про визнання електронних документів від 31 12.2014 № 31122014 не є розірваним у встановленому законодавством порядку та продовжує свою дію, оскільки пунктом 3 розділу 6 Договору передбачено, що договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо платник податків подає до органу ДПС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Отже, договір про визнання електронних документів від 31 12.2014 № 31122014 був дійсним до 04.12.2015, однак відповідачем незаконно було достроково розірвано договір про визнання електронних документів від 31.12.2014 № 31122014 ще до 19.11.2015 (дата подання податкової декларації за жовтень 2015 року, яка не була прийнята відповідачем). Додає, що після цього позивач декілька разів звертався в письмовому вигляді до відповідача з листами з проханням укласти новий договір про прийняття електронних документів на підставі діючих сертифікатів ЕЦП, однак відповідач постійно відмовляв. У зв`язку з цим вже 17.12.2015 позивач звернувся до відповідача з листом № 357/17/12 про підписання договору від 04.12.2015 № 041220151 про визнання електронних документів та надав відповідачу нові посилені сертифікати відкритих ключів на електронному носії. У відповідь на вищезазначений лист відповідач направив лист про не встановлення юридичної особи за місцем знаходження, у зв`язку з чим відповідач не може прийняти пропозицію щодо укладення договору про визнання електронних документів. За переконанням скаржника, як вірно було встановлено судом першої інстанції, відповідачем незаконно було розірвано договір про визнання електронних документів від 31.12.2014 № 31122014, однак станом на 04.12.2015 (дата закінчення строку дії сертифікатів ЕЦП) нові сертифікати ключів позивач не надав відповідачу. Такі сертифікати ЕЦП були надані 17.12.2015, а відтак договір про визнання електронних документів від 31.12.2014 № 31122014 не міг бути пролонгований, а мав бути укладений саме новий договір, про що позивач неодноразово і просив відповідача. Враховуючи викладене позивач зазначає, що висновок судів попередніх про те, що договір про визнання електронних документів від 31.12.2014 № 31122014 є чинним - є помилковим. За твердженням позивача, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині зобов`язання відповідача укласти новий договір про визнання електронних документів і зазначивши в мотивувальній частині факт дійсності договору про визнання електронних документів від ЗІ.12.2014 № 31122014, суди обрали неефективний спосіб захисту прав позивача, оскільки встановивши в мотивувальній частині свого рішення факт дійсності договору про визнання електронних документів від 31.12.2014 № 31122014, суди не прийняли до уваги той факт, що позивач не зможе на підставі цього рішення відновити свої порушені права щодо подачі в електронному вигляді податкової звітності, оскільки його на сьогоднішній день відключено від системи електронної подачі звітності і спонукати відповідача підключити його до цієї системи на підставі оскаржуваного рішення у зв`язку з чинністю договору про визнання електронних документів від 31.12.2014 № 31122014 позивач фактично не зможе. Також позивач наголошує на тому, що рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову щодо визнання податкових декларацій з ПДВ за грудень 2015 року, за січень 2016 року, за лютий 2016 року, за березень 2016 року прийнятими та зареєстрованими днем їх фактичного отримання, є незаконними, оскільки податкові декларації за жовтень та листопад 2015 року, які не прийняті податковим органом, були подані позивачем як засобами електронного зв`язку, так і засобами поштового зв`язку. При цьому, засобами електронного зв`язку позивач ще зміг надіслати декларації за жовтень і листопад 2015 року, оскільки на момент їх направлення були дійсними посилені сертифікати відкритих ключів позивача і останній був підключений до системи електронної подачі податкової звітності. Однак, після закінчення строку дії посилених сертифікатів позивача було відключено від системи електронної подачі податкової звітності, а тому він ніяк не міг направити в подальшому податкові декларації засобами електронного зв`язку. Більш того, У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність шляхом: 1) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; 2) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення, з огляду на що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи було застосовано не ту норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, а саме: застосовано пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України в редакції, яка не була чинною на дату виникнення правовідносин. Заперечення або відзив на касаційну скаргу від податкового органу до Суду не надходили, що не є перешкодою розгляду справи по суті. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ «Турболінкс» та ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві укладено договір про визнання електронних документів від 31.12.2014 № 311220141 (т. 1 а.с. 17-19), згідно з умовами якого предметом останнього є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу. Суди також встановили, що ТОВ «Турболінкс» подано до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві звітні податкові декларації з податку на додану вартість за жовтень 2015 року (19.11.2015), за листопад 2015 року (18.12.2015), що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями квитанцій №1 (т.1 а.с.99-103). Разом з тим, у відповідності до квитанцій №1 вказані податкові декларації не прийняті контролюючим органом з посиланням на виявлені помилки - порушено вимоги Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої наказом від 10.04.2008 №233, а саме: для платника ЄДРПОУ 35730031 не укладено договір про визнання електронної звітності; відправник: Єдине вікно подання електронної звітності Державної фіскальної служби України. ТОВ «Турболінкс» направлено до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві договір про визнання електронних документів від 19.11.2015 № 191120151 (т. 1 а.с. 21-22), від 04.12.2015 № 041220151 (т. 1 а.с. 32-33, проте, згідно з наявними у матеріалах справи копіями квитанцій № 2 (т. 1 зворотній бік а.с. 23, 34), вказані договори прийнято не було із зазначенням виявленої помилки «документ не прийнято, пр. необхідності виправте документ та відправте його знову» та «договір про визнання електронних документів з таким самим змістом вже надіслано та перебуває на розгляді». Податкові декларації з податку на додану вартість за грудень 2015 року, за січень 2016 року, за лютий 2016 року, за березень 2016 року через розірвання договору про визнання електронної звітності та не укладення нового були надіслані позивачем відповідачу у паперовому вигляді засобами поштового відправлення (т. 1 а.с. 106-119). Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Пунктом 46.1 статті 46 ПК України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) визначені як документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Згідно з пунктом 48.1 статті 48 ПК України податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Пунктом 48.7 статті 48 ПК України передбачено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу. Відповідно до пункту 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Пунктом 49.2 статті 49 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Згідно з пунктом 49.3 статті 49 ПК України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Пунктом 49.10 статті 49 ПК України встановлено, що відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється. В контексті наведено суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачем в якості підстави для не прийняття податкових декларацій позивача з ПДВ за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року, за грудень 2015 року, за січень 2016 року, за лютий 2016 року, за березень 2016 року вказано про наявну у податкового органу інформацію про відсутність позивача за місцезнаходженням, про що також зазначено у запереченнях на позовну заяву та зазначено про складання довідки форми 18-ОПП від 04.01.2016 №18/26-50-08-01-14. Так, приписами підпункту «ж» пункту 184.1 статті 184 ПК України у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається, зокрема, у разі якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців наявний запис про відсутність юридичної особи або фізичної особи за її місцезнаходженням (місцем проживання) або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу. Між тим, згідно з пунктом 45.2 статті 45 ПК України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Процедура встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податку до направлення державному реєстратору органом ДПС повідомлення встановленого зразка передбачена розділом XII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за № 1562/20300 (далі - Порядок, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до пункту 12.4 розділу XII Порядку щодо кожного платника податків, стосовно якого виявлена відсутність його за місцезнаходженням (місцем проживання) та не з`ясоване його фактичне місцезнаходження (місце проживання), підрозділ контролюючого органу, який з`ясував зазначений факт, готує та передає підрозділам податкової міліції запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків за встановленою формою. Згідно з пункту 12.5 розділу XII Порядку якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) контролюючого органу приймає рішення про надсилання до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою №18-ОПП (додаток 24) для вжиття заходів, передбачених частиною дванадцятою статті 19 Закону. Копія повідомлення підшивається до реєстраційної частини облікової справи платника податків. Про надсилання такого повідомлення вноситься запис до журналу обліку повідомлень про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за формою №19-ОПП (додаток 25). Аналогічні правила встановлення місцезнаходження платника податків закріплені і у розділі 7 Положення про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, затвердженим наказом ДПС України від 01.08.2012 № 671 (далі - Положення). У свою чергу, порядок внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, врегульовано положеннями статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». В силу приписів абз. 2 частини 12 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у разі надходження (поштовим відправленням або в електронному вигляді в порядку взаємообміну) державному реєстратору від органу доходів і зборів повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов`язаний надіслати поштовим відправленням протягом п`яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки. Згідно з частиною 14 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей датою, яка встановлена для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу. Якщо державному реєстратору повернуто поштове відправлення, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що контролюючий орган надсилає повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням (форма №18-ОПП) державному реєстратору для вжиття заходів, передбачених абзацом 2 частини чотирнадцятої статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», лише після здійснення передбачених Порядком № 1588 заходів для встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 826/25484/15 та від 28.06.2023 у справі № 808/1923/16. В той же час, суди попередніх інстанцій вірно зауважили, що належним доказом відсутності платника податків за адресою своєї державної реєстрації, відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу - є відповідний запис державного реєстратора в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Тоді як, відповідачем не надано жодних доказів щодо наявності в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про відсутність ТОВ «Турболінкс» за адресою: державної реєстрації у період спірних правовідносин. Разом з тим, у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 62-68, 147-148) місцезнаходженням ТОВ «Турболінк» є: 03150, м. Київ, Голосіївський район, вул. Горького, буд. 48, яка відповідає інформації, зазначеній у рядку 6 податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року, за грудень 2015 року, за січень 2016 року, за лютий 2016 року, за березень 2016 року (т. 1 а.с. 97-119). Підсумовуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що розірвання договору про визнання електронних документів від 31.12.2014 №311220141 з підстав не встановлення місцезнаходження ТОВ «Турболінкс» за податковою адресою, а саме: 03150, м. Київ, Голосіївський район, вул. Горького, буд. 48, є необґрунтованим, про що також наголошує позивач у касаційній скарзі, у зв`язку з чим, останній не є розірваним у встановленому законодавством порядку та продовжує свою дію, а відтак ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві продовжує мати зобов`язання за даним договором перед позивачем, у тому числі прийняття податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року. Між тим, беручи до уваги, що податкові декларації з ПДВ за жовтень та листопад 2015 року подані засобами електронного зв`язку, які не були прийняті податковим органом, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність дій ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві щодо відмови у прийнятті поданих ТОВ «Турболінкс» податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2015 року, за листопад 2015 року та як наслідок правильно задовольнити позовні вимоги в частині визнання прийнятими та зареєстрованими звітні податкові декларації з податку на додану вартість за жовтень 2015 року та за листопад 2015 року. Щодо податкових декларацій з податку на додану вартість за грудень 2015 року, за січень 2016 року, за лютий 2016 року, за березень 2016 року, поданих засобами поштового зв`язку, то Суд звертає увагу на наступне. Так, з 01.01.2015 набув чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», згідно з яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та яким пункт 49.4 Податкового кодексу України доповнено абзацом другим такого змісту: «Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством». Відтак, наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 810/2278/16, від 16.06.2020 у справі № 810/1652/16, від 23.10.2020 у справі № 810/5264/15, від 18.12.2024 у справі № 810/107/16. При цьому, статтею 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. В силу положень пункту 49.4-1 статті 49 ПК України акредитований центр сертифікації ключів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, безоплатно надає особам, які мають намір подавати податкову декларацію в електронній формі, послуги у сфері електронного цифрового підпису. Відповідно до статті 9 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документообіг (обіг електронних документів) - сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів. Згідно із статтею 10 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ. Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначаються Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженою наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233, зареєстрованим Міністерстві юстиції України 16.04.2008 за № 320/15011 (далі - Інструкція). Згідно з пунктами 2, 3 розділу ІІ вказаної Інструкції, для подання податкових документів до органів ДПС в електронному вигляді платник податків повинен мати: спеціалізоване програмне забезпечення для формування податкових документів в електронному вигляді у затвердженому форматі (стандарті); доступ до мережі Інтернет та можливість відправлення/приймання електронних повідомлень по електронній пошті; засіб КЗІ (сумісний за форматами даних із засобами КЗІ, що використовуються в органах ДПС); чинні посилені сертифікати відкритих ключів, сформованих акредитованим центром сертифікації ключів для платника податків та уповноважених посадових осіб платника податків, підписи яких є обов`язковими для податкової звітності у паперовій формі. Формат (стандарт) податкового документа в електронному вигляді на основі специфікації eXtensible Markup Language (XML), електронні форми податкових документів та інша інформація про порядок подання податкових документів в електронному вигляді оприлюднюються на WEB-сайті ДПА. Пунктом 7 розділу ІІ Інструкції визначено, що підставою для прийняття податкового документа в електронному вигляді є: його відповідність затвердженому формату (стандарту); підтвердження ЕЦП платника податків та його посадових осіб, підписи яких є обов`язковими для звітів в паперовій формі за умов, встановлених в статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис»; чинність відповідного посиленого сертифіката ключа під час накладання ЕЦП (підтверджується за допомогою позначки часу, отриманої від акредитованого центру сертифікації ключів, або якщо до моменту одержання електронного документа строк дії відповідного сертифіката не був закінчений або відповідний сертифікат не був скасований/ блокований). Згідно з пунктом 7 розділу ІІІ Інструкції, при поданні податкових документів в електронній формі телекомунікаційними каналами зв`язку платник податків та органи ДПС повинні додержуватися такого порядку: платник податків створює податковий документ в електронному вигляді відповідно до затвердженого формату (стандарту) за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення; після підготовки платником податків податкового документа в електронному вигляді на нього накладаються ЕЦП посадових осіб платника податків; після накладання ЕЦП платник податків здійснює шифрування податкового документа в електронному вигляді та направляє його до органів ДПС через телекомунікаційні канали зв`язку; Другий примірник податкового документа в електронному вигляді зберігається у платника податків; після одержання від платника податків податкового документа в електронному вигляді органи ДПС проводять його розшифрування, перевірку ЕЦП, перевірку відповідності електронного документа затвердженому формату (стандарту); перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність; підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції; якщо надіслані податкові документи сформовано з помилкою, то платнику податків надсилається друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття податкових документів в електронному вигляді із зазначенням причин. Положеннями пункту 49.8 статті 49 ПК України передбачено, що прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у прийнятті декларацій з ПДВ за грудень 2015 року, за січень 2016 року, за лютий 2016 року, за березень 2016 року, з підстав подання їх у паперовому виді засобами поштового зв`язку, що є наслідком відсутності визнання їх прийняття та їх реєстрації днем фактичного отримання відповідачем таких декларацій. Крім іншого, Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві із відмови в укладанні нового договору про визнання електронних документів з ТОВ «Турболінкс», з підстав чинності договору про визнання електронних документів від 31.12.2014 №311220141. При цьому, як наголосив сам позивач у касаційній скарзі він хотів укласти новий договір на підставі діючих сертифікатів ЕЦП, тоді як відповідно до пункту 3 розділу 6 Договору, останній діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Більш того, Суд також звертає увагу, що матеріали справи не містить жодних доказів отримання позивачем та надіслання на адресу відповідача нових діючих сертифікатів ЕЦП для укладення нового договору про визнання електронних документів, що також свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині. Відтак, доводи касаційної скарги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанції допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій. Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-ІХ (відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону), та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України. Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, - П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Турболінкс» залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2018 у справі № 826/2298/16, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.А. Васильєва Cудді В.П. Юрченко В.В. Хохуляк