Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3616/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/3616/25 пров. № А/857/22125/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року, ухвалене суддею Зозуля Д.П. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 460/3616/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 26 лютого 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов`язати призначити і виплачувати з 22.01.2025 пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно доводів позивача, наданими доказами підтверджено періоди проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. На день аварії позивач перебував у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відповідним посвідчення потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи 3 категорії та є підставою для застосування початкової величини зниження пенсійного віку. Вважає, що на час звернення до пенсійного органу він набув право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із обрахованим періодом фактичного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення. Вважає, що при обрахунку загального періоду проживання/роботи у цій зоні підлягають врахуванню періоди з 26.04.1986 по 16.07.1988 (2 роки 7 місяців 24 дні) та з 09.10.1990 по 26.10.1991 (1 рік 17 днів), що становить 3 роки 8 місяців 11 днів. А також вважає, що застосовними є норми про врахування початкової величини зниження пенсійного віку як особі, яка по 31 липня 1986 проживала/працювала в цей період в означеній зоні. Щодо періоду з 09.10.1990 по 26.10.1991, зазначає, що з 08.10.1990 він повернувся з військової служби у с. Яринівка Сарненського району і не зареєстрував свого місця проживання. З 26.11.1990 влаштувався на роботу водієм Сарненського УМС з розташуванням у м. Сарне. Враховуючи невелику віддаленість до с. Яринівка (7 км) щодня повертався у с.Яринівка, де продовжував проживати, незважаючи на реєстрацію місця проживання у свого товариша в АДРЕСА_1 , яка була необхідною йому для працевлаштування. Відповідачі правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.9), виданим 16.11.1993 Рівненською обласною державною адміністрацією, та довідкою Рівненської обласної державної адміністрації №2533 від 27.12.2024 (а.с.8). 22.01.2025 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення йому пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи були передані ГУ ПФУ в Хмельницькій області для вирішення питання про призначення пенсії. Так, 30.01.2025 Головним управлінням ПФУ в Хмельницькій області за результатами розгляду заяви позивача прийнято рішення №172650010138 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у зв`язку з відсутністю необхідного проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років та у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4 років. При цьому, зазначено, що період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 34 роки 6 місяців 1 день, в т.ч. станом на 01.01.1993 2 роки 7 місяців 24 дні. До періодів проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не враховано: період проходження строкової військової служби з 20.12.1988 по 08.10.1990, оскільки відсутня інформація про місцезнаходження військової частини; період роботи з 26.11.1990 по 10.03.1993 в Сарненському УМС, оскільки м.Сарни відноситься до зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії. Позивач, вважаючи рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку протиправним, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права на належне пенсійне забезпечення. Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначаєЗакон №796-XII. Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у наступному вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно з частиною першоюстатті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV. Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІпередбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи: - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років; -особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. З наведених положень Закону вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії станом на 01.01.1993 не менше 3 роки, а у зоні посиленого радіологічного контролю - не менше 4 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Тобто обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону №796-XII - є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років з моменту аварії або у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років до 01.01.1993. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом/ у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони посиленого радіологічного контролю, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС. Положення Закону №796-ХІІ за дотримання умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше ніж на 6 років (стосується зони гарантованого добровільного відселення) та 5 років (стосується зони посиленого радіологічного контролю). Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1(далі Порядок №22-1), передбачено, що при призначенні (перерахунку) пенсії за віком надаються, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи, та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування. Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є: - документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII). Відповідно до правового висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23 підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17, від 17 червня 2020 року у справі №572/456/17 та від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/24. Крім того, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 2 жовтня 2024 року у справі №500/551/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Спір між позивачем і відповідачами у цій справі виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та відповідно, її права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку. Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України). Згідно доводів пенсійного органу позивачем не виконано умов для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку. Зі змісту спірного рішення слідує, що обрахований пенсійним органом період проживання та роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 в сукупності становить 2 роки 7 місяців 24 дні. Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що період проживання позивача в с.Яринівка Сарненського району Рівненської області з 01.01.1986 по 19.12.1988 та з 11.03.1993 по даний час не дає йому права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, оскільки є меншим за необхідні 3 роки. Також період проживання позивача в м.Сарни в період з 27.09.1991 по 10.03.1993 не є достатнім для зниження позивачу пенсійного віку як особі, яка постійно проживала (працювала) або постійно проживає (працює) у зоні посиленого радіологічного контролю, оскільки є меншим необхідних 4 років. Водночас судом першої інстанції слушно вказано на необґрунтованість доводів позивача щодо проживання у зоні гарантованого добровільного відселення в період з 09.10.1990 по 26.10.1991, оскільки факт проживання в с.Яринівка за адресою його батьків не підтверджені жодними доказами та не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи) на території зони гарантованого добровільного відселення. Долучене до матеріалів справи посвідчення постраждалої особи від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) свідчить лише про факт проживання позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років. Враховуючи встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зменшенням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23. Звідси, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ОСОБА_1 на час звернення до пенсійного органу не набув права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. Обставини щодо наявності у позивача необхідного страхового стажу в такому випадку вже не мають жодного правового значення. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Слід зазначити, що відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі №460/3616/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді В. С. Затолочний Н. М. Судова-Хомюк