Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/2057/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/2057/25 пров. № А/857/45567/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О. І., Запотічного І. І., розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року (головуючий суддя Волдінер Ф.А.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Луцьк, у справі № 140/2057/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : 02.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив: визнати протиправним та скасувати рішення від 27.12.2024 №032350030142 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати пенсію у зв`язку з втратою годувальника на неповнолітніх дітей з часу звернення за призначенням такої пенсії. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що пенсійний орган, під час розгляду заяви про призначення пенсії по втраті годувальника та доданих до нього документів протиправно не врахував всі періоди роботи. Вказав на те, що періоди роботи з 01.09.1995 по 26.06.1999, з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2002 по 30.12.2005, з 12.01.2006 по 31.12.2007, з 15.02.2013- 31.05.2014, з 02.06.2014 по 17.12.2015 підлягають зарахуванню до страхового стажу у повному обсязі, що дає підстави для призначення пенсії по втраті годувальника на неповнолітніх дітей. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стаж у годувальника (10 років), оскільки такий складає - 09 років 11 місяців 23 дні. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення. Вказує на те, що за документи про родинні відносини приймаються як свідоцтво про шлюб так і рішення суду. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач 23.12.2024 через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника (за померлу ОСОБА_2 ) на неповнолітніх дітей відповідно до ст. 36 Закону №1058-ІV. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області розглянуло вказану заяву за принципом екстериторіальності та прийняло рішення від 27.12.2024 №032350030142 про відмову у призначенні пенсії, оскільки відсутній необхідний страховий стаж годувальника (10 років), оскільки такий складає - 09 років 11 місяців 23 дні. Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Згідно з п.1 ч.1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Частинами 1, 2, 3, 4 статті 24 Закону №1058-VI передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Закон №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004. Згідно з частиною першою статті 36 Закону №1058-IV, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. За приписами частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону; 2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років;3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років. Відповідно до частини третьої статті 36 Закону №1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Пунктом 3 частини першої статті 45 Закону №1058-IV також передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Частиною 1 статті 32 Закону №1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років. З матеріалів справи убачається, що позивач 23.12.2024 через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника (за померлу ОСОБА_2 ) на неповнолітніх дітей відповідно до ст. 36 Закону №1058-ІV. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області розглянуло вказану заяву за принципом екстериторіальності та прийняло рішення від 27.12.2024 №032350030142 про відмову у призначенні пенсії, оскільки відсутній страховий стаж годувальника (09 років 11 місяців 23 дні). Водночас, з листа ГУ ПФУ у Київській області від 19.02.2025 №1000-0202-8/23061, наданого на адвокатський запит, вбачається, що до страхового стажу зараховано наступні періоди роботи: - з 01.09.1995 по 26.06.1999 - 3 роки 9 місяців 26 днів - навчання; - з 01.01.2002 по 31.12.2003 - 2 роки - робота в Любомльській філії ЗІТ СК ГАЛИЦЬКА, (зараховано згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку); - з 01.01.2002 по 30.12.2005 - 8 місяців 10 днів - робота в Любомльській філії ЗІТ СК ГАЛИЦЬКА (зараховано згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку); - з 12.01.2006 по 31.12.2007 - 7 місяців 16 днів - ФОП ОСОБА_3 , (зараховано згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку); - з 15.02.2013- 31.05.2014 - 1 рік 3 місяці 14 днів - отримання допомоги від Управління соціального захисту населення Любомльської районної державної адміністрації; - з 02.06.2014 по 17.12.2015 - 1 рік 6 місяців 17 днів - отримання допомоги від Управління соціального захисту населення Любомльської районної державної адміністрації. Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно калькулятора часу роботи зарахований стаж складає 12 років 7 місяців 19 днів при необхідному стажі 10 років, проте пенсійним органом реально зараховано згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку - 09 років 11 місяців 23 дні. Щодо аргументів апеляційної скарги апеляційний суд зазначає таке. У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон України № 1788-ХІІ), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж). Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню. Положеннями ч.1 ст.56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637). Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Пунктами 3, 17 18, 23 - 25 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку. Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі. У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до стажу роботи на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Так, на момент внесення записів у трудову книжку годувальника діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (далі Інструкція №58). Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Згідно пункту 2.3 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Пунктом 2.4 Інструкції №58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Суд апеляційної інстанції зазначає, що у годувальника була належним чином оформлена трудова книжка, у якій містяться відповідні записи про періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства. Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком. При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17. Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії. Крім того, апеляційний суд зазначає, що працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків і це не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача такого періоду роботи. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року по справі № 535/1031/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а. Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи також враховує правові позиції висловлені Верховним Судом у постановах від 17.07.2019 у справі № 144/669/17 (провадження №К/9901/22935/18), від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 (провадження №К/9901/35103/18) згідно яких працівник не повинен відповідати за ймовірне неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо обов`язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а відтак, несплата страхувальником страховим внесків або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу годувальника - ОСОБА_2 періоди її роботи з 01.09.1995 по 26.06.1999, з 01.01.2002 по 31.12.2003, з 01.01.2002 по 30.12.2005, з 12.01.2006 по 31.12.2007, з 15.02.2013- 31.05.2014, з 02.06.2014 по 17.12.2015 згідно відомостей її трудової книжки, у зв`язку з чим рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.12.2024 №032350030142 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню. Таким чином, оскільки набутого страхового стажу, враховуючи визнаний пенсійним органом і спірний, який має бути зарахований до страхового стажу ОСОБА_2 , є більше необхідних 10 років, то ОСОБА_1 має право на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з 23.12.2024 Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника, тому таке рішення пенсійного органу слід визнати протиправним і скасувати і для повного та ефективного захисту прав, інтересів позивача необхідно зобов`язати відповідача призначити пенсію у зв`язку з втратою годувальника на неповнолітніх дітей. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 140/2057/25 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний