Постанова 4857 № 500/3164/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/3164/25 пров. № А/857/36244/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Довгої О. І., Запотічного І. І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року (головуючий суддя Юзьків М.І.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Тернопіль, у справі №500/3164/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : 26.05.2025 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), в якому просила суд: визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 27.02.2025 № 192650012820 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком згідно з статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за винятком підтвердженого страхового стажу; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити і виплачувати з 11.12.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 20.06.1999 по 31.07.2003 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.06.1991. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 20.06.1999 по 31.07.2003 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 24.06.1991. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 20.06.1999 по 31.07.2003 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 24.06.1991. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.06.1999 по 31.07.2003 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 24.06.1991 є безпідставним, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення. Водночас, оскільки, позивачкою не підтверджено необхідний період (не менше чотирьох років) проживання (навчання та період роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 18.07.1986 (дата реєстрації місця проживання) до 01.01.1993 за наявності якого позивачка може набути право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 27.02.2025 № 192650012820 в частині відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком згідно з статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є правомірним та скасуванню не підлягає. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскільки відсутня інформація в системі персоніфікованого обліку щодо отримання позивачкою заробітної плати та сплати роботодавцем страхових внесків у період з 20.06.1999 по 31.07.2003, то підстави для врахування до страхового стажу періодів роботи позивачки згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 24.06.1991, а саме з 20.06.1999 по 31.07.2003, відсутні. Також, з рішенням суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог, не погодилася ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, просить змінити рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року та позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, досліджуючи записи трудової книжки позивача, виходив з того, що позивач з 01.09.1987 по 08.06.1988 навчалась в Тернопільській бухгалтерській школі, а з 01.09.1988 по 01.03.1991 в Тернопільському технікумі радянської торгівлі. Таким чином суд першої інстанції погодився з відповідачем, що позивач станом на 01.01.1993 працювала (проживала) у четвертій зоні посиленого радіологічного контролю - 3 роки 2 місяці 11 днів. Проте, позивач звертає увагу суду, що під час навчання позивача в м. Тернополі (відстань в межах 70 км), вона постійно проживала в м. Чорткові Тернопільської області, за умови літніх і зимових канікул щороку, визначеного періоду з червня по серпень та січень місяці. Також зазначає, що у 1993 році їй видано посвідчення серії НОМЕР_2 , яке є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Отже, ще у 1993 році при видачі посвідчення вже вирішувалося питання щодо її проживання не менше 4 років у зоні посиленого радіоекологічного контролю. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає частково. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає та зареєстрована з 18.07.1986 по теперішній час в м. Чортків, Чортківського району, Тернопільської області, що підтверджується довідкою відділу «Центру надання адміністративних послуг» Чортківської міської ради від 22.08.2024 № б/н (арк. справи 15). Позивачка 19.01.2025 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Для прийняття рішення за результатами поданої заяви, за принципом екстериторіальності, структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №192650012820 від 27.02.2025 відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону № 796, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу роботи (арк. справи 13). Причиною вказаної відмови стало те, що за результатами розгляду документів до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 24.06.1991, оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про застраховану особу. У відповідності до вказаного рішення до 01.01.1993 за наданими документами позивачка проживала в четвертій зоні - 3 роки 2 місяці 11 днів, всього термін проживання у вище зазначеній зоні до 31.12.2014 становить 25 років 2 місяців 11 днів. Страховий стаж позивачки становить 24 років 8 місяці 19 дні. Позивачка не погодившись з оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 27.02.2025 № 192650012820, вважаючи його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, звернулась до суду із цим позовом. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон №796-ХІІ). Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: Право на пенсію із зменшенням пенсійного віку мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки встановлюється лише тим особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання в цей період та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше, ніж на 5 років. За положеннями пункту 4 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років. Верховний Суд у постанові 17 червня 2020 року по справі № 572/456/17 вказав на те, що під час розгляду справи щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» потрібно перевірити, чи постійно проживав або постійно працював позивач у зоні посиленого радіологічного контролю. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має статус громадянина потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого Тернопільською облдержадміністрацією 10.03.1993. (а.с.14). Відповідно до статті 15 Закону № 796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Згідно з частиною 3 статті 65 Закону № 796-XII посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Зазначене кореспондується зі змістом пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501. Відповідно до абзацу 3 пункту 5 Порядку №501 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років і відселені або самостійно переселилися з цих територій, а також постійно проживають або постійно працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б. Пунктом 10 Порядку №501 встановлено, що посвідчення видаються громадянам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 р. прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач щодо наявності у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та чинності посвідчення серії НОМЕР_2 не заперечує. Водночас, щодо аргументів про не зарахування відповідачем до страхового стажу позивачки періоду роботи з 20.06.1999 по 31.07.2003 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 24.06.1991, оскільки в системі персоніфікованого обліку відсутні відомості про застраховану особу, апеляційний суд зазначає таке. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Вказаний Закон набрав чинності з 01 січня 2004 року. Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду. Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV). У свою чергу, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788- XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій. Положеннями статті 56 Закону № 1788- XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, а також зокрема, військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби. Як встановлено статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XIІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637). Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. У свою чергу, з метою забезпечення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування в Україні діє система персоніфікованого обліку та Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр), в розумінні пункту 1 частини першої статті 1 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 2464-VI реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону. Реєстр застрахованих осіб складається з електронних облікових карток застрахованих осіб, до яких включаються відомості про застрахованих осіб, інформація про набуття прав на одержання страхових виплат за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та інформація про виплати за всіма видами загальнообов`язкового державного соціального страхування і соціальними та іншими виплатами, передбаченими законодавством, та електронного реєстру листків непрацездатності, порядок організації ведення та надання інформації з якого встановлюється Кабінетом Міністрів України. Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є податкові органи, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття Згідно з абзацом 3 частини першої статті 21 Закону № 1058-VI персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до частини шостої статті 21 Закону № 1058-VI (в редакції, чинні до жовтня 2017 року), відомості про осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-10, 12-15, 18 статті 11 цього Закону, подаються до територіального органу Пенсійного фонду страхувальниками-роботодавцями, відповідними підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують цим особам заробітну плату, грошове забезпечення (заробіток), допомогу. В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII до вказаної вище статті були внесені зміни, відповідно до яких зазначена законодавча норма викладена в наступній редакції: «Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства». Таким чином, обов`язок щодо подання до Пенсійного фонду відомостей про заробітну плату застрахованої особи, на яку сплачено страхові внески, покладається саме на роботодавця. Вказане кореспондується також з нормами частини другої статті 20 Закону № 2464-VI, відповідно до яких персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства. В свою чергу до обов`язків Пенсійного фонду та його територіальних органів стосовно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру відносяться: 1) забезпечення своєчасного внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру; 2) здійснення контролю за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру (частина 1 статті 14-1 Закону № 2464-VI). Провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють порядок внесення відомостей про застрахованих осіб до Реєстру страхувальників, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що такий обов`язок та, відповідно, відповідальність за правильність заповнення звітності та достовірність даних є саме страхувальник або уповноважений орган. Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі № 226/1994/17 при розгляді аналогічних спорів: неодноразово вказував на те, що відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством, на якому вона працює. Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.06.1999 по 31.07.2003 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 24.06.1991 є безпідставним, а тому вимоги апеляційної скарги в цій частині є безпідставними, а позовні вимоги підлягають до задоволення. Щодо аргументів про визнання протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 27.02.2025 № 192650012820 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком згідно з статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язання відповідача призначити і виплачувати з 11.12.2025 позивачу пенсію за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то апеляційний суд зазначає таке. Спірним у цій справі є питання проживання (роботи) позивача не менше чотирьох років у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993. Так, механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1). Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Відповідно до положень підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, для потерпілих від Чорнобильської катастрофи є: Згідно з абзацом дев`ятим підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1, документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є: - для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення; - для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування; - для осіб, які евакуйовані із зони відчуження у 1986 році, додаються документи, видані Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; - посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). З аналізу наведених норм убачається, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». А, факт проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення засвідчують довідки видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 11 листопада 2024 року у справі № 460/19947/23. У постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі № 500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2025 року у справі № 460/27065/23 вказав, що наявність у позивача посвідчення особи, яка постійно проживала на території зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія) не є безумовною підставою, яка автоматично підтверджує право позивача на зменшення його пенсійного віку та призначення пенсії за пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII, позаяк положенням цієї норми чітко встановлені підстави за яких пенсійний вік зменшується, а пенсія призначається зі зменшенням пенсійного віку - а зокрема «якщо особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років». Згідно копії трудової книжки позивачки НОМЕР_1 від 24.06.1991, (арк. справи 17 - 18) судом першої інстанції встановлено, що у ній містяться записи про трудову діяльність позивачки за спірні періоди, а саме: - запис № 1 - з 01.09.1987 по 08.06.1988 навчалась в Тернопільській бухгалтерській школі; - запис № 2 - з 01.09.1988 по 01.03.1991 навчалась в Тернопільському технікумі радянської торгівлі; - записи № 10, 11 - з 20.06.1999 по 10.03.2011 працювала в магазину ПП « ОСОБА_2 ». Відповідно до постанови Кабінету Української РСР від 23.07.1991 № 106, м. Чортків включено до переліку населених пунктів, віднесених до ІV зони посиленого радіоекологічного контролю. Як це убачається з матеріалів справи, а саме довідки відділу «Центру надання адміністративних послуг» Чортківської міської ради від 22.08.2024 № б/н позивачка з 18.07.1986 по теперішній час проживає та зареєстрована в м. Чортків, Чортківського району, Тернопільської області. Водночас судом апеляційної інстанції враховано, що у періоди з 01.09.1987 по 08.06.1988 та з 01.09.1988 по 01.03.1991 позивач навчалась у м. Тернополі, який хоч і не відноситься до території зони посиленого радіоекологічного контролю, водночас від місця постійного проживання позивача перебуває на відстані 70 км. Також при прийнятті рішення апеляційний суд враховує доводи позивача, що у період перебування на канікулах (літніх та зимових) вона постійного проживала в м. Чорткові Тернопільської області, оскільки такі узгоджуються з інформацією про реєстрацію місця проживання, яка є узагальненням відомостей згідно паспорта позивача та реєстру територіальної громади, а також довідки Чортківського ліцею №7, за якими позивач з 01.09.1977 по 25.06.1987 навчалась у середній школі м. Чорткова, а з 18.07.1986 і по даний час зареєстрована за різними адресами у м. Чортків. Водночас, доказів у підтвердження того, що у період літніх та зимових канікул у період навчання з 01.09.1987 по 08.06.1988 в Тернопільській бухгалтерській школі та у період навчання з 01.09.1988 по 01.03.1991 в Тернопільському технікумі радянської торгівлі позивач проживала поза адресою своєї постійної реєстрації відповідачем не надано, а судом не здобуто, що дає підстави стверджувати, що станом на 01.01.1993 позивачка проживала у четвертій зоні посиленого радіологічного контролю понад 4 роки. Враховуючи наведене, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи не підтверджено, що у позивачки в сукупності наявний необхідний період (не менше чотирьох років) проживання (навчання та період роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 18.07.1986 (дата реєстрації місця проживання) до 01.01.1993 за наявності якого позивачка може набути право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 27.02.2025 № 192650012820, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком згідно з статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним та підлягає скасуванню. Оскільки судом апеляційної інстанції визнано протиправним та скасовано рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії, враховуючи що пенсійним органом у спірному рішенні не заперечується, що на момент звернення з заявою позивачці виповнилось 55 років, підтвердження судом апеляційної інстанції проживання позивача станом на 01.01.1993 року не менше чотирьох років, що дає право на зниження віку виходу на пенсію на два роки, а також підтвердження пенсійним органом факту проживання у зоні посиленого радіаційного контролю понад 9 років після 01.01.1993 року, що дає право на додаткових три роки зменшення віку виходу на пенсію, що сумарно становить визначених законодавцем п`ять років, визнання відповідачем страхового стажу 28 роки 8 місяців 19 днів та зарахування судом до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.06.1999 по 31.07.2003 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 24.06.1991, що загалом є достатнім для призначення пенсії у відповідності до вимог ст. 55 Закону 796-XII. Водночас щодо вимоги про зобов`язання відповідача виплачувати з 11.12.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то суд апеляційної інстанції зауважує таке. 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1). Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі Постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Аналізуючи зазначені норми Порядку № 22-1, суд апеляційної інстанції зазначає, що: - сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; - після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10); - виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи. Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо призначення пенсії є Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, як структурний підрозділ що визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову. Водночас орган, який повинен проводити виплату призначеної пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, який у справу залучений як третя особа, а не відповідач, а тому суд позбавлений процесуальної можливості зобов`язувати такий вчинити певні дії щодо предмета спору. Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивач на час звернення з заявою до відповідача відповідав усім вимогам для призначення пенсії за ст. 55 Закону 796-XII, що судом першої інстанції не враховано, що є підставою таке рішення про відмову скасувати, зобов`язавши відповідача зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 20.06.1999 по 31.07.2003, та призначити пенсію. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції часткового задовольняючи позовних вимог, неповно встановив фактичні обставини справи, що має наслідком апеляційну скаргу позивача задовольнити частково, скасувавши рішення в частині відмови в позові та позов задовольнити частково. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача, то такі висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі №500/3164/25 в частині відмови в позові скасувати та позов в цій частині задовольнити частково. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 27.02.2025 № 192650012820 щодо відмови ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком згідно з статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити з 11.12.2025 ОСОБА_1 пенсію за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В решті рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі №500/3164/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді О. І. Довга І. І. Запотічний