Постанова Одеський апеляційний суд № 493/837/26

Номер провадження: 33/813/1144/26 Номер справи місцевого суду: 493/837/26 Головуючий у першій інстанції Волошин І. С. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.06.2026 року м. Одеса Суддя Одеського апеляційного суду Кострицький В.В., за участю: секретаря судового засідання Булацевської Я.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Горобівського Івана Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Балтського районного суду Одеської області від 30 квітня 2026 року по адміністративному правопорушенню передбаченому ч. 1 ст. 184 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , - У С Т А Н О В И В: Короткий виклад обставин справи З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА №037085 від 23.04.2026 встановлено, що ОСОБА_1 ухилилась від виконання передбачених ст. 150 СК України обов`язків щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 22.04.2026 року близько 13:25год. вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП, а саме в приміщенні вуличного туалету на території Балтського ліцею № 1, за адресою м. Балта, вул. Любомирська, 296, розкришив сірники в скляну банку та підпалив, після чого банка розірвалась, чим порушив громадський порядок і спокій громадян, за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.184 КУпАП. Оскаржуваною постановою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді попередження. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в сумі 665,60грн . Короткий виклад вимог та доводів апеляційної скарги Не погоджуючись із вказаною постановою, адвокат Горобівський І.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просять постанову Балтського районного суду Одеської області від 30.04.2026 року скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ст.247 КУпАП. В обґрунтування апеляційних скарг зазначають, що постанова суду першої інстанції є незаконною і необґрунтованою, винесена з грубим порушенням вимог процесуального права, у зв`язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначали, що ОСОБА_1 не була належним чином сповіщена про час, дату та місце судового засідання, а оскаржувану постанову ухвалено у день надходження до суду, що перешкодило її право на захист. Вважали, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення. Зазначали, що доповнення до апеляційної скарги будуть подані стороною захисту до початку судового розгляду справи. Рух провадження у справі 08.06.2026 року адвокатом Горобівським І.Г. було заявлено клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв`язку. 10.06.2026 року адвокатом Горобівським І.Г. подано змінену(доповнену) апеляційну скаргу. Явка в судове засідання Сторони були повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання, в режимі відео конференції з`явився адвокат Горобівський І.Г. та надав свої пояснення. Позиція апеляційного суду Заслухавши адвоката Горобівського І.Г., перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Згідно з положеннями ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Крім того, суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає обережності дій суду при вирішенні питання про тягар доказування в такій категорії справ. Наведені факти відповідно до статті 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, якщо вони не дають суду змоги однозначно оцінити дії такої особи, як такі, що містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП. Визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 184 КУпАП, суд першої інстанції послався на те, що вина ОСОБА_1 доведена матеріалами справи, а саме : протоколом про адміністративне правопорушення серії ВБА №037085 від 23.04.2026 року, в якому ОСОБА_1 письмово зазначила, що не проконтролювала свого сина, та він вчинив адміністративне правопорушення за ст. 173 КУпАП; рапортом про факт вчинення адміністративного правопорушення №2936 від 22.04.2026 року; рапортом ОСОБА_3 про факт вчинення адміністративного правопорушення від 22.04.2026 року; письмовим поясненням ОСОБА_2 від 23.04.2026 року; письмовим поясненням ОСОБА_1 від 23.04.2026 року; письмовим пояснення ОСОБА_4 від 23.04.2026 року; письмовим пояснення ОСОБА_5 від 23.04.2026 року; письмовим пояснення ОСОБА_6 від 23.04.2026 року. Тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП. При цьому, як вбачається зі змісту постанови, суд першої інстанції не конкретизував, які саме матеріали було досліджено і які саме відомості в них містяться, що на думку суду, доводять наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Указане свідчить про те, що суд першої інстанції допустив неповноту та поверховість при розгляді справи щодо ОСОБА_1 , належним чином із посиланням на відповідні докази не встановив обставин справи, що призвело до передчасного та необґрунтованого висновку про доведеність вини останньої у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 184 КУпАП. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наявні у справі докази та доводи апеляційної скарги . Суд першої інстанції розглянув справу 30 квітня 2026 року, не повідомивши особу, що притягається до адміністративної відповідальності про час та місце розгляду справи. В протоколі про адміністративне правопорушення вказано адресу проживання ОСОБА_1 , однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази надсилання повісток за цією адресою щодо призначення справи до розгляду на 30 квітня 2026 року. Повістка про виклик із датою судового засідання (30 квітня 2026 року) як того вимагає закон, особі що притягається до адміністративної відповідальності, не надходила . При цьому, в матеріалах справи відсутні інші відомості щодо здійснення судом повідомлення ОСОБА_1 про місце та час судового засідання у будь-який інший спосіб, у тому числі але не обмежуючись: здійснення телефонного виклику, надсилання смс-повідомлень, надсилання повідомлень за допомогою застосунку «Viber», розміщення оголошення на сайті суду . Апеляційни суд звертає увагу на те, що матеріали справи надійшли на розгляд суду 30 квітня 2026 року, і в цей же день справу було розглянуто та винесено оскаржувану постанову. Вказане підтверджує, що суд першої інстанції не сповіщав особу про час та місце судового розгляду та поспішно прийняв рішення, унеможлививши реалізацію особою яка притягається до адміністративної відповідальності своїх прав. Винесення судом постанови в день надходження матеріалів свідчить про поспішний розгляд справи та недотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зокрема права на захист. Відповідно до ст. 278 КУпАП суддя при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує, крім іншого, чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду. Згідно з ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Відповідно до ч. 2 ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у пристуності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи, справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи. У постанові Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» звернуто увагу суддів на неухильне виконання вимог ст.268 КУпАП та неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, які притягаються до відповідальності. Вказані вище вимоги процесуальних норм КУпАП не дотримані суддею суду першої інстанції і розгляд справи відбувся за відсутності належного повідомлення ОСОБА_1 про дату та місце розгляду справи, що потягло за собою в подальшому незаконне притягнення останньої до адміністративної відповідальності. Згідно з ст. 248 КУпАП розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і судом. Така загальна (основна) засада (принцип) судочинства як рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч. 1 ст. 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст. 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (ст. 129 Конституції України, розділ I Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). За таких обставин, суддею суду першої інстанції не дотриманий конституційний принцип, що «ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя , яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередньо участь у судовому процесі, або бути позбавленим такого права », який також знайшов своє закріплення і формулювання також у рішенні КСУ від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа про рівність сторін судового процесу). Формулюючи у своєму рішенні незаперечне право особи на судову присутність, суд керувався правовими постулатами «доброї совісті» (bonae fidei), оскільки для громадян не може бути жодних перешкод об`єктивного характеру, якщо відбувається розгляд в суді індивідуально-конкретної справи. Таким чином, присутність особи, яка має право брати безпосередньо участь і виступати в суді, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, у передбачений законом строк і порядок оскаржити постанову по справі, є невід`ємним правом (правом на справедливий суд, гарантованим ст. 6 Конвенції), а для суддів усіх інстанції - важливим елементом законного і справедливого правосуддя. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення ЄСПЛ у справах «Домбо Бехер Б.В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands) від 27.10.1993, заява № 14448/88, п. 33); «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland) від 23.10.1996 р., заява № 17748/91, п. 38). Аналогічною є і усталена судова практика ЄСПЛ у справах щодо України, коли неодноразово був застосований «принцип рівності», зокрема у п. 26 і 29 рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), згідно якої «принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом» (див., інші рішення та mutatis mutandis, «Кресс проти Франції» (Kress v. France), заява № 39594/98, п. 72, 2001-VI; «Ф.С.Б. проти Італії» (F.C.B. v. Italy), рішення від 28.08.1991, заява серія A № 208-B, п. 33; «Т. проти Італії» (Т. v. Italy), рішення від 12.10.1992, заява серія A № 245-C, п. 26; «Кайя проти Австрії» (Kaya v. Austria), заява № 54698/00, рішення від 08.06.2006, п. 28). За наслідками розгляду цієї справи ЄСПЛ дійшов висновку, «що у провадженні, яке розглядається, важливі процесуальні гарантії були відсутні та що ці процесуальні недоліки, у світлі обставин справи, були достатньо серйозними, щоб піддати сумніву справедливість провадження. Відповідно було порушення п. 1 ст. 6 Конвенції». Враховуючи вказані вище фактичні обставини справи у взаємозв`язку з положеннями процесуальних норм національного законодавства та прецедентної судової практики ЄСПЛ, виходячи із засад судочинства, в тому числі і з принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена судом першої інстанції, а тому апеляційний суд вбачає що були істотно порушені права та законні інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, внаслідок чого судове рішення підлягає безумовному скасуванню через порушення суддею норм процесуального права, згідно яких особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право на справедливий суд. Згідно ч. 1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України. Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків, щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством. Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей полягає у бездіяльності, внаслідок якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно і у неповному обсязі. Таке ухилення може бути у формі бездіяльності, пов`язаної із незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей. Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей. Відповідно до ч. 1 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 СК України). Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. У частині 2 пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" № 3 від 30.03.2007 визначено, що означає «не піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя»: незабезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявлення інтересу до її внутрішнього світу; не створення умов для здобуття нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Отже ухиленням від виконання батьківських обов`язків не вважається будь-яка дія, а лише невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей. Розглядаючи справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1ст. 184 КУпАП, суд першої інстанції залишив поза увагою зазначені вимоги законодавства, та не з`ясував яким саме чином ОСОБА_1 не виконувала свої батьківські обов`язки, а також не зазначив в чому саме проявилося неналежне виконання нею батьківських обов`язків і чим конкретно воно підтверджено. Апеляційний суд звертає увагу на те, що статтею 184 КУпАП передбачено відповідальність за незабезпечення батьками умов для виховання дітей, тобто не результат, а сам процес, однак у протоколі про адміністративне правопорушення вказані посилання відсутні. Крім того, виходячи із системного аналізу вказаного законодавства України, усталеної правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення(рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права (ст. 3 Основного Закону) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці КСУ, ВСУ, ВС і прецедентних рішеннях ЄСПЛ, вважаємо, що зазначена справа, належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюється гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію права при вирішенні питання щодо меж судового розгляду справи, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема положень КПК, які регламентують подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення, що є невід`ємним правом осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності та їх захисників (правом на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції), а для суддів усіх інстанцій важливим елементом законного і справедливого правосуддя, оскільки мова не йде про норми, які встановлюють виключення або спеціальне правове регулювання. Діючим законодавством передбачено, що судовий розгляд проводиться лише в межах адміністративного обвинувачення , яке міститься в протоколі про адміністративне правопорушення і встановлення інших обставин, які знаходяться за межами обвинувачення та погіршують становище особи , яка притягається до адміністративної відповідальності є неприпустимим, оскільки порушує право на захист від конкретного обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення. Конкретність пред`явленого особі обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, забезпечує можливість організувати ефективний захист своїх інтересів. Разом з тим, неконкретність обвинувачення не тільки не дозволяє особі, яка притягується до адміністративної відповідальності належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а й позбавляє суд належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. Так, з урахуванням положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» Рішення від 30.05.2013 року та «Карелін проти Росії» Рішення від 20.09.2016 року, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її , а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципи рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, в фактично судом). За таких обставин провадження у справі про адміністративне правопорушення має бути закрито у зв`язку з відсутністю складу правопорушення. З огляду на вишщевикладене, апеляційний суд вважає, що формулювання обвинувачення, що міститься у протоколі, є не точним та не конкретним. Особу не може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП на підставі протоколу, що містить неконкретне формулювання обвинувачення. За наявності неконкретно сформульованого обвинувачення, суд першої інстанції безпідставно вирішив питання про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП. Апеляційний суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази , які б свідчили про те, що ОСОБА_1 ухилялася від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання свого сина. Суд першої інстанції вирішив справу за відсутності в матеріалах справи вказаних доказів та без опитування ОСОБА_1 . Докази ухилення матері від виконання батьківських обов`язків необхідно для встановлення як об`єктивної так і суб`єктивної сторони, які є обов`язковими елементами складу адміністративного правопорушення. Поясненням ОСОБА_4 встановлено, що остання працює психологом в Балтському ліцеї №1 , 22.04.2026 року близько 13:25 год вона йшла з корпусу початкової школи повз вуличний туалет і побачила, що з туалету йде дим та відчула їдкий хімічний запах. Остання одразу ж підійшла ближче , щоб з`ясувати що там відбувається, біля туалету стояв учень 7-В класу ОСОБА_7 ,а в туалеті знаходився учень 7-В класу ОСОБА_8 , який підпалював в банці невідому мені речовину сірниками. Вона негайно повідомила директора та інспектора ВСОБ про дану подію. Поясненнями ОСОБА_6 встановлено, що він навчається у 7-В класі Балтського ліцею №1, 22.04.2026 року його однокласник ОСОБА_2 поросив його , щоб після 4 уроку ОСОБА_7 пішов з ОСОБА_9 до магазину, останній в магазині придбав сірники і вони повернулись до вуличного туалету школи, де ОСОБА_10 дістав з рюкзака скляну банку на третину заповнену сіркою, яку приніс з дому і почав підпалювати. ОСОБА_7 казав ОСОБА_11 , що цього не потрібно робити, але останній не послухав і підпилив. В цей момент проходила психолог і побачила дим, після чого відвела їх до директора. Пояснення відібрано в присутності матері ОСОБА_12 та психолога ОСОБА_4 .. Поясненнями ОСОБА_5 встановлено, що остання навчається в 7-В класі Балтського ліцею №1 разом з ОСОБА_13 . В лютому місяці остання почала помічати, що ОСОБА_14 до школи приносить сірники та на уроках розкришує головки сірників. Так як ОСОБА_15 є старостою в класі, вона неодноразово робила йому зауваження, не приносити сірники оскільки це небезпечно, але ОСОБА_14 її не слухав. 22.04.2026 року остання бачила як ОСОБА_14 дістав банку з рюкзака з сіркою, та вона сказала йому щоб він більше не приносив до школи і викинув. Разом з тим, суд першої інстанції залишив поза увагою, що частина доказів, долучених до протоколу про адміністративне правопорушення, а саме долучені до протоколу письмові пояснення свідчать про те, що подія пов`язана із даним правопорушенням відбувалась 22.04.2026 року на перерві після четвертого уроку в Балтському ліцеї №1, при тому як син ОСОБА_1 - ОСОБА_8 , саме у приміщенні шкоди збирав сірники у банку, на що вказано у поясненнях ОСОБА_5 з лютого 2026 року, коли подія пов`язана із даним правопорушенням відбулась 22.04.2026 року, а тому суд безпідставно встановив факт неналежного виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків, так як не встановлено рівень виховної роботи в Балтському ліцеї №1 з ОСОБА_13 . Матеріали справи про адмінправопорушення не містять належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, викладених у протоколі про адмінправопорушення. Відсутність належних та допустимих доказів у матеріалах справи позбавляє суд можливості належним чином перевірити твердження органу поліції про винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та наявність в її діях складу адміністративного правопорушення. Протоколом про адміністративне правопорушення фіксуються обставини вчиненого правопорушення, які повинні бути підтверджені іншими доказами і які мають бути долучені до протоколу. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом». Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Відповідно до ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує серед інших питань і питання чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення. Відповідно до ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що спричиняють вчиненню адміністративний правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об`єднаного Королівства» (№46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень. Якість складання постанови суду є дуже важливою стадією розгляду справи про адміністративне правопорушення, й фактично є «обвинуваченням» держави щодо особи, що потребує належного до цього ставлення. Тому уповноваженим особам слід дотримуватися правил та процедур під час винесення рішень у справах про адміністративні правопорушення, прав та гарантій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, здійснювати належну кваліфікацію правопорушення тощо. Таким чином, суд першої інстанції при підготовці справи до судового розгляду не перевірив ці обставини та не вчинив процесуальних дій, необхідних для усунення вказаних недоліків справи, і як наслідок дійшов висновків про винуватість особи на підставі припущень. Встановлення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за відсутності в матеріалах справи доказів ухилення нею від виконання батьківських обов`язків суперечить ст. 62 Конституції України, згідно якої обвинувачення не може грунтуватися на припущеннях. Отже, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту саме ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків щодо її малолітнього сина. Апеляційний суд також звертає увагу на відсутність об`єктивної сторони адміністративного ч. 1 ст. 184 КУпАП, якою передбачено відповідальність за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо: 1) забезпечення необхідних умов життя малолітніх та/або неповнолітніх дітей, дітей, дітей. 2) забезпечення необхідних умов навчання малолітніх та/або неповнолітніх 3) забезпечення необхідних умов виховання малолітніх та/або неповнолітніх. Під ухиленням від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей слід розуміти як пряме невиконання батьками або особами, які їх замінюють, цих обов`язків та свідомого нехтування ними. Вчинення дитиною дій, що мають ознаки незразкової поведінки, не завжди свідчить про невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо виховання дитини. З матеріалів справи та оскаржуваної постанови суду вбачається, що не знайшло свого підтвердження в чому ж саме проявилася об`єктивна сторона вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП. В протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено яким саме чином особа не виконувала свої батьківські обов`язки, в чому саме проявилося таке неналежне їх виконання, а також чим конкретно це підтверджено. Зокрема, не вказано у який спосіб ОСОБА_1 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання сина, які саме дії вчинила чи не вчинила ОСОБА_1 , спрямовані на ухилення від виконання батьківських обов`язків, чи була заподіяна шкода інтересам сина (оскільки як цього вимагає диспозиція ч.1 ст.184 КУпАП потерпілими від адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП є саме неповнолітні особи по відношенню яких здійснюється ухилення від виконання батьківських обов`язків). Крім того, слушними є доводи сторони захисту, щодо відсутності суб`єктивної сторони адміністративного правопорушення ч. 1 ст. 184 КУпАП, яке передбачає форму вини у вигляді умислу. Згідно оскаржуваної постанови суду ОСОБА_1 ухилилась від виконання обов`язків щодо виховання свого малолітнього сина, який 22.04.2026 року близько 13:25 год. вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП, а саме в приміщенні вуличного туалету на території Балтського ліцею № 1, за адресою м. Балта, вул. Любомирська, 296, розкришив сірники в скляну банку та підпалив, після чого банка розірвалась, чим порушив громадський порядок і спокій громадян, чим вчинила правопорушення, передбачене ч.1 ст.184 КУпАП. Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. Заслуговує на увагу, що в момент, коли відбувся інцидент, неповнолітній син перебував у навчальному закладі . Суперечливим є формулювання «ухилилася від виконання батьківських обов`язків» в розумінні того, що інцидент за участю її неповнолітнього сина трапився на перерві між уроками під час перебування дітей у закладі освіти відповідальність за життя та здоров`я дітей, відповідальність за шкільну дисципліну, в тому числі серед учнів, протягом усього часу, коли учні перебувають у школі або навіть за її межами, але під опікою школи, покладається на працівників закладу освіти. У матеріалах справи відсутні докази про будь-яку негативну поведінку ОСОБА_1 , зокрема про факти зловживання алкогольними напоями чи наркотичними засобами, перебування на обліку у лікаря-нарколога, відсутні факти притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності, які б могло би свідчити про антисоціальну поведінку останньої, і як наслідок ухилення від догляду за дитиною та її виховання. Будь-які докази на підтвердження наявності умислу ОСОБА_1 у вчиненні порушення матеріали справи не містять, а отже є відсутньою є суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 184 КУпАП. Всупереч ст. 247 КУпАП, суд першої інстанції не встановив обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення, зокрема не встановив, чи була подія та чи є склад адміністративного правопорушення, формально підійшовши до розгляду справи про адміністративне правопорушення. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Горобівського Івана Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити. Постанову Балтського районного суду Одеської області від 30 квітня 2026 року - скасувати. Провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, закрити з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду В.В. Кострицький