Постанова Миколаївський апеляційний суд № 2-982/2009

09.06.26 22-ц/812/1118/26 Єдиний унікальний номер судової справи 2-982/2009 Номер провадження 22-ц/812/1118/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 09 червня 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О., з секретарем судового засідання Богуславською О.М., за участю: представника заявника ОСОБА_1 адвоката Островської О.В., переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ухвалу, яка постановлена Новоодеським районним судом Миколаївської області 27 березня 2026 року під головуванням судді Кічули В.М. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, стягувач ОСОБА_2 , про зняття обтяження, УСТАНОВИЛА: У лютому 2026 року ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Островську Оксану Володимирівну, звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Інгульський ВДВС), стягувач ОСОБА_2 . Свою скаргу обґрунтував тим, що 07 серпня 2009 року Новоодеським районним судом Миколаївської області ухвалено рішення по справі №2-982/2009, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за договором позики 820 000 грн., а також 1 700 грн. державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 250 грн., а всього 821 950 грн. 00 коп. 04 вересня 2009 року державним виконавцем Інгульського ВДВС Корець С.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №14578896. Вказане провадження було відкрито на підставі виконавчого листа №2-982-2009, виданого 28 серпня 2009 року Новоодеським районним судом Миколаївської області. В межах виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а саме: все нерухоме майно. 30 грудня 2010 року, керуючись п.4 ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» (№606-XIV від 21 квітня 1999 року в редакції, що діяла на момент винесення постанови), державним виконавцем ВДВС Корець С.В. винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу. Станом на 16 лютого 2026 року, відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, повторне пред`явлення виконавчого документа до виконавчої служби не здійснювалося. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, обтяження майна ОСОБА_1 у вигляді арешту нерухомого майна не знято, отже постанова про зняття арешту з майна не виносилася. Листом від 17 лютого 2026 року за №23071 Інгульський ВДВС повідомив, що станом на 17 лютого 2026 року відсутні підстави для зняття обтяження у вигляді арешту з усього майна ОСОБА_1 . Заявник зазначав, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд зняти обтяження у вигляді арешту з усього його нерухомого майна, яке було накладено в межах виконавчого провадження №14578896, реєстраційний номер обтяження: 9032242. Заперечуючи проти скарги, представник Інгульського ВДВС просив відмовити скаржнику у задоволенні скарги, посилаючись на наступне. Зазначав, що аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року) дає підстави дійти висновку, що арешт майна є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року) підлягає примусовому виконанню. Вказував, що згідно з п.4 ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа. З посиланням на положення Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року), які визначають наслідки завершення виконавчого провадження, стверджував, що у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту. Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2026 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано Інгульський ВДВС зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , який було накладено в межах виконавчого провадження №14578896, реєстраційний номер обтяження: 9032242. Судове рішення мотивовано тим, що врахувавши відсутність виконавчого провадження, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника та недоведеність необхідності подальшого застосування такого арешту на нерухоме майно боржника, суд визнав бездіяльність виконавчої служби щодо не зняття арешту з майна скаржника невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. В апеляційній скарзі Інгульський ВДВС, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просив скасувати ухвалу суду та ухвалити у справі нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що з огляду на норми Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року), у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених нормами п.4 ч.1 ст.40 Закону України, зняття арешту з майна боржника не передбачено. В даному випадку мова йде про повернення виконавчого документа стягувачу. Відповідно до законодавства, за таких обставин, виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б настати правові наслідки, передбачені ч.2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року). Доказів підтверджуючих виконання судового рішення скаржник не надав. Звернуто увагу, що висновки суду першої інстанції суперечать положенням ст.129-1 Конституції України, ст.18 ЦПК України, яким визначено обов`язковість виконання судових рішень, ч.4 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження, якою визначені підстави для зняття арешту з майна боржника, а також актуальній правовій позиції Верховного Суду. Учасники справи правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ВДВС та представника заявника адвоката Островської О.В., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи, що 07 серпня 2009 року Новоодеським районним судом Миколаївської області ухвалено рішення по справі №2-982/2009, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 820 000 грн., а також 1 700 грн. державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 250 грн., а всього 821 950 грн. 00 коп. (а.с.9) 28 серпня 2009 року Новоодеським районним судом Миколаївської області видано відповідний виконавчий лист №2-982-2009 (а.с.5). 04 вересня 2009 року державним виконавцем Корець С.В. на підставі вказаного виконавчого листа винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №14578896. В межах виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а саме: все нерухоме майно. 30 грудня 2010 року, за п.4 ч.1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 жовтня 2016 року), державним виконавцем відділу Корець С.В. винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу. Станом на 16 лютого 2026 року, відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень, вищевказаний виконавчий документ на виконанні не перебуває, доказів його повторного пред`явлення до ВДВС не надано. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на 11 червня 2025 року наявне обтяження: арешт нерухомого майна, власник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , реєстраційний номер обтяження №9032242, обтяжувач: Ленінський ВДВС ММУЮ, головний державний виконавець Корець С.В., об`єкт обтяження: невизначено майно, все нерухоме майно (а.с.7). Звертаючись до суду зі скаргою ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що йому на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановою державного виконавця накладений арешт. Зазначав, що державний виконавець повернув виконавчий лист стягувачу, проте арешт з майна та заборону на його відчуження не зняв. Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон №606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року. Відповідно до ч.3 ст.5 Закону №606-XIV (в редакції, на час винесення постанови про відкриття провадження) державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.55 Закону №606-XIV (в редакції, на час винесення постанови про арешт майна) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копія постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника не пізніше наступного після її винесення дня надсилається боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів, зазначених у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк Аналогічні положення містяться і у ст.56 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII). Так, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі №712/12136/18 викладено висновок про те, що відповідно до ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень. Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Відповідно до ст.38 Закону №606-XIV (в редакції, на день винесення постанови про повернення виконавчого документу) у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника. За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред`явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна. Відповідно до ст.59 Закону №606-XIV з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить ч.3 ст.59 Закону №1404-VIII). У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (ч.5 ст.59 Закону № 606-XIV; ч.5 ст.59 Закону №1404-VIII). Згідно з положеннями ст.41 Конституції України та ст.321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. В постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі №2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі №161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі №645/6694/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі №127/1541/14-ц, від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09, від 18 січня 2023 року у справі №127/1547/14-ц, викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Встановивши, що виконавче провадження №14578896 з примусового виконання виконавчого листа №2-982/2009, виданого 28 серпня 2009 року Новоодеським районним судом Миколаївської області, було завершене 30 грудня 2010 року, та виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст.40 Закону №606-XIV у зв`язку з тим, що стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення скарги. При цьому районний суд обґрунтовано виходив з того, що з моменту закінчення виконавчого провадження минуло багато часу, виконавче провадження вже знищене у зв`язку із закінченням строку його зберігання. Тому подальше накладення арешту на майно боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння своїм майном та обмежує права ОСОБА_1 , позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності майном. Крім того, на час розгляду цієї справи в автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості щодо наявності відкритих виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчого листа №2-982/2009, виданого 28 серпня 2009 року Новоодеським районним судом Миколаївської області, щодо боржника ОСОБА_1 та стягувача ОСОБА_2 . Враховуючи відсутність виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на нерухоме майно боржника та відсутність у необхідності подальшого застосування такого арешту на майно боржника, бездіяльність виконавчої служби щодо не зняття арешту з майна заявника є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння його майном. Таким чином, розглядаючи скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Інгульського ВДВС, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі ст.ст.76-78,81,89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги про те, що повернення виконавчого документа стягувачу не передбачає зняття арешту та не вважається, що виконавче провадження закінчено не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, з огляду на те, що такі норми закону не позбавляють стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Проте матеріалами справи встановлено, що на час звернення ОСОБА_1 до суду виконавче провадження щодо нього відсутнє, строки пред`явлення виконавчого листа до виконання вже сплинули, звернень до суду з питань поновлення цих строків не надходило, стягувач до суду з питань, пов`язаних з виконанням судового рішення не звертався (протилежного суду не надано). Отже з урахуванням цих обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що наявність арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 . Аргументи скарги про те, що судом першої інстанції не встановлювалися обставини та відсутні докази на підтвердження виконання судового рішення скаржником, не надані, зокрема, факт сплати заборгованості за межами виконавчого провадження, не є прийнятним, оскільки в даному випадку такі обставини стосуються тільки інтересів стягувача, але не державної виконавчої служби у цій справі. З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу Інгульського ВДВС залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення. Ухвалу Новоодеського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.О. Тищук Повний текст судового рішення складено 15 червня 2026 року