Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/3970/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 р. Справа № 440/3970/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2025, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, по справі № 440/3970/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, у якій просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії від 29.01.2025 №163750031441; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 10.12.1992 по 04.03.1994 в Акціонерному товаристві закритого типу «Асса», з 11.04.1994 по 28.03.1997 - в Міському Молодіжному Фонді, з 01.04.1997 по 16.04.1997 - в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ПАРАДИЗ», з 22.07.1997 по 31.12.1998 - в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ПАРАДИЗ», з 01.05.2004 по 30.06.2004 та з 01.02.2005 по 31.03.2005 - у Благодійному фонді «Відродження добра», та повторно розглянути заяву від 22.01.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі № 440/3970/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 29.01.2025 №163750031441. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.01.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 10.12.1992 по 04.03.1994, з 11.04.1994 по 28.03.1997, з 01.04.1997 по 16.04.1997, з 22.07.1997 по 31.12.1998, з 01.05.2004 по 30.06.2004 та з 01.02.2005 по 31.03.2005, та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок). Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, яку аргументує порушенням норм матеріального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі №440/3970/25 та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що за наданими позивачем документами до страхового стажу не зараховано період роботи в російській федерації за трудовою книжкою від 21.09.1983 НОМЕР_1 з 10.12.1992 по 04.03.1994, оскільки з 19.06.2023 Україною припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; періоди роботи з 11.04.1994 по 28.03.1997, з 01.04.1997 по 06.04.1997, 22.07.1997 по 30.11.2001 оскільки відсутня назва організації при прийомі на роботу, що є порушенням Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників. Апелянт вказує, що до страхового стажу позивача зараховано частково період роботи з 01.01.1999 по 30.11.2001 відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (довідка ОК-5). Відповідач наголошує, що для зарахування періодів, зазначених в трудовій книжці, необхідно надати уточнюючу довідку про періоди роботи, видану підприємством, на якому працював позивач, на підставі первинних документів за час виконання роботи, та довідку про перейменування організації. Додатково відповідач зазначає про доцільність залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у якості співвідповідача, оскільки позивач територіально відноситься до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому в подальшому буде отримувати пенсію. Позивач скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі № 440/3970/25 без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 у справі № 440/3970/25 залишити без змін. На підставі положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою від 22.01.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняло рішення від 29.01.2025 №163750031441 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Зі змісту вказаного рішення встановлено, що вік позивача (на момент звернення) - 60 років. Страховий стаж особи становить 22 роки 7 місяців 15 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: - період роботи в російській федерації за трудовою книжкою від 21.09.1983 НОМЕР_1 з 10.12.1992 по 04.03.1994, оскільки з 19.06.2023 Україною припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; - періоди роботи з 11.04.1994 по 28.03.1997, з 01.04.1997 по 06.04.1997, 22.07.1997 по 30.11.2001, оскільки відсутня назва організації при прийомі на роботу, що є порушенням Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників. Зараховано частково період роботи з 01.01.1999 по 30.11.2001 відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (довідка ОК-5). Для зарахування періодів, зазначених в трудовій книжці, необхідно надати уточнюючу довідку про періоди роботи, видану підприємством, на якому працював позивач, на підставі первинних документів за час виконання роботи, та довідку про перейменування організації. Вважаючи, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 10.12.1992 по 04.03.1994 в Акціонерному товаристві закритого типу «Асса», з 11.04.1994 по 28.03.1997 - в Міському Молодіжному Фонді, з 01.04.1997 по 16.04.1997 - в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ПАРАДИЗ», з 22.07.1997 по 31.12.1998 - в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ПАРАДИЗ», з 01.05.2004 по 30.06.2004 та з 01.02.2005 по 31.03.2005 - у Благодійному фонді «Відродження добра» та у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу роботи позивача, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди роботи з 10.12.1992 по 04.03.1994, з 11.04.1994 по 28.03.1997, з 01.04.1997 по 16.04.1997, з 22.07.1997 по 31.12.1998, з 01.05.2004 по 30.06.2004 та з 01.02.2005 по 31.03.2005, а відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції відповідно вважав за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Київській області від 29.01.2025 №163750031441. Суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.01.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 10.12.1992 по 04.03.1994, з 11.04.1994 по 28.03.1997, з 01.04.1997 по 16.04.1997, з 22.07.1997 по 31.12.1998, з 01.05.2004 по 30.06.2004 та з 01.02.2005 по 31.03.2005, та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 44 Конституції України). При цьому, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України). Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Законом №1058-IV визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Відповідно до Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV). Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (частина 3 статті 24 Закону №1058-IV). Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з положеннями статті 4 Закону № 1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується, зокрема, на міжнародних договорах з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі закони про пенсійне забезпечення). Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. У відповідності до положень статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація (далі Угода). Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Відповідно до статті 1 Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Відповідно до статті 11 вказаної Угоди, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації. Таким чином, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність та відповідно до наданих державами-учасницями міжнародних угод документів на підтвердження наявності відповідного стажу, виданих у належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації. Колегією суддів встановлено, що 22.01.2025 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області прийняло рішення від 29.01.2025 №163750031441 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Зі змісту вказаного рішення встановлено, що вік позивача (на момент звернення) - 60 років. Страховий стаж особи становить 22 роки 7 місяців 15 днів. За доданими документами до страхового стажу не було зараховано, зокрема період роботи в російській федерації за трудовою книжкою від 21.09.1983 НОМЕР_1 з 10.12.1992 по 04.03.1994, оскільки з 19.06.2023 Україною припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Щодо наведеної вище позиції відповідача колегія суддів зазначає наступне. Так, Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москва. Зазначена постанова набрала чинності 02.12.2022. Відтак, до набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Отже, з огляду на вищевказані наслідки припинення дії міжнародного договору України, колегія суддів вважає, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в ході її виконання, вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу роботи. Крім того, варто зазначити, що надані позивачем первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії лише з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Колегія суддів зазначає, що в трудовій книжці позивача від 21.09.1983 серії НОМЕР_1 містяться записи про те, що позивач, зокрема, з 10.12.1992 по 04.03.1994 працював в Акціонерному товаристві закритого типу «Асса» у м. Москва. Доказів на підтвердження недостовірності записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано. Зважаючи на зазначене вище, колегія суду доходить висновку, що період роботи позивача з 10.12.1992 по 04.03.1994 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Доводи відповідача про те, що до страхового стажу позивача не зараховується період роботи в російській федерації за трудовою книжкою від 21.09.1983 НОМЕР_1 з 10.12.1992 по 04.03.1994, оскільки з 19.06.2023 Україною припинено участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не знайшли підтвердження в ході розгляду колегією суддів. Водночас, доводи відповідача щодо незарахування періодів роботи з 11.04.1994 по 28.03.1997, з 01.04.1997 по 06.04.1997, з 22.07.1997 по 30.11.2001, оскільки відсутня назва організації при прийомі на роботу, часткового зарахування періоду роботи позивача з 01.01.1999 по 30.11.2001 колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке. Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637). Згідно з пунктом 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. Згідно з пунктом 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. При цьому, колегія суддів зазначає, що у спірний період роботи позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція № 58). Відповідно до пункту 2.4. Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Таким чином, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. З огляду на зазначене, колегія суддів вказує, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 09.08.2019 по справі № 654/890/17. Отже, не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Дана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, 04.07.2023 у справі № 580/4012/19. Як зазначено в рішенні Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 29.01.2025 №163750031441 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, за доданими документами до страхового стажу не зараховано: - періоди роботи з 11.04.1994 по 28.03.1997, з 01.04.1997 по 06.04.1997, 22.07.1997 по 30.11.2001, оскільки відсутня назва організації при прийомі на роботу, що є порушенням Інструкції про порядок введення трудових книжок працівників. Зараховано частково період роботи з 01.01.1999 по 30.11.2001 відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (довідка ОК-5). Для зарахування періодів, зазначених в трудовій книжці, необхідно надати уточнюючу довідку про періоди роботи, видану підприємством, на якому працював позивач, на підставі первинних документів за час виконання роботи, та довідку про перейменування організації. Додатково колегія суддів вказує, що згідно з формою документа РС-право, доданої до оскаржуваного рішення, позивачу не зараховано періоди роботи з 01.05.2004 по 30.06.2004 та з 01.02.2005 по 31.03.2005. При цьому, з трудової книжки позивача від 21.09.1983 серії НОМЕР_1 встановлено, що позивач, зокрема: - з 11.04.1994 по 28.03.1997 працював на посаді консультанта у Міському Молодіжному Фонді (ММ-ФОНД); - з 01.04.1997 по 06.04.1997 працював на посаді менеджера з маркетингу у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Парадиз»; - з 22.07.1997 по 30.11.2001 працював на посаді менеджера з маркетингу у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Парадиз»; - з 01.07.2002 по 29.07.2005 працював спеціалістом із соціальних питань у Благодійному фонді «Відродження добра». Доказів на підтвердження недостовірності даних записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано. Колегія суддів звертає увагу, що записи про прийом позивача на роботу до Міського Молодіжного Фонду та Товариства з обмеженою відповідальністю «Парадиз» не містять назв організацій. При цьому, спірні періоди роботи позивача з 11.04.1994 по 28.03.1997, з 01.04.1997 по 06.04.1997, з 22.07.1997 по 30.11.2001, з 01.05.2004 по 30.06.2004 та з 01.02.2005 по 31.03.2005 підтверджуються відповідними записами трудової книжки позивача. Колегія суддів вказує, що оскаржуване рішення пенсійного органу не містить посилання на підстави незарахування до стажу частини роботи у Благодійному фонді «Відродження добра» з 01.05.2004 по 30.06.2004 та з 01.02.2005 по 31.03.2005, тоді як період роботи у даній організації з 01.07.2002 по 31.12.2003, 01.01.2004 по 30.04.2004, 01.07.2004 по 24.07.2004, 01.08.2004 по 31.01.2005, 01.04.2005 по 31.07.2005 зараховано до стажу, що дає право на призначення пенсію. Крім цього, виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, а саме відсутність назви організації при прийомі на роботу, не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем. Отже, колегія суддів доходить висновку, що періоди роботи позивача з 11.04.1994 по 28.03.1997, з 01.04.1997 по 06.04.1997, з 22.07.1997 по 30.11.2001, з 01.05.2004 по 30.06.2004 та з 01.02.2005 по 31.03.2005 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача. Водночас, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у якості співвідповідача з огляду на те, що належним відповідачем у даній справі є саме Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, оскільки саме ним було прийняте незаконне рішення про відмову у призначенні пенсії від 29.01.2025 №163750031441, а тому саме ГУ ПФУ у Київській області повинне зарахувати до страхового стажу позивача вказані вище періоди роботи, повторно розглянути заяву від 22.01.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 29.01.2025 №163750031441, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.01.2025 про призначення пенсії, зарахувавши до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 10.12.1992 по 04.03.1994, з 11.04.1994 по 28.03.1997, з 01.04.1997 по 16.04.1997, з 22.07.1997 по 31.12.1998, з 01.05.2004 по 30.06.2004 та з 01.02.2005 по 31.03.2005, та прийняття вмотивованого рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції. Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.04.2025 по справі № 440/3970/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій