Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/16524/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 р. Справа № 440/16524/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 (головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко) у справі №440/16524/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом, в якому просив суд: - визнати протиправною відмову ГУНП в Полтавській області, оформлену листом №269934-2025 від 08.12.2025 (849289), у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 (в редакції до 19.07.2022 та після 19.07.2022); - стягнути з ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 17 273, 67 грн. відповідно до ст.117 КЗпП (з врахуванням редакцій до 19.07.2022 та після 19.07.2022) з одночасною компенсацією ПДФО відповідно до пункту 168.5 статті 168 ПК України. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову ГУНП в Полтавській області, оформлену листом №269934-2025 від 08.12.2025, у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 . Стягнуто з ГУНП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 17 273 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив скасувати таке рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для виплати позивачу грошової компенсації податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку №44. Зазначає, що несвоєчасна виплата середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції сталась саме з вини відповідача, під час врегулювання відносин, пов`язаних з проходженням служби в підрозділі Національної поліції України, що встановлено рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 у справі №440/7381/25. Вважає, що з метою відновлення його прав у повному обсязі процедура нарахування суми грошової компенсації за несвоєчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні має супроводжуватися з одночасною компенсацією податку з доходів фізичних осіб Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, зазначив, що останні ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а тому просить скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду в цій частині - без змін. Позивач подав відповідь на відзив, в якому, зазначив, що наведені відповідачем доводи є необґрунтованими та передчасними, посилаючись при цьому на аналогічний спір у справі №440/10819/25, яка перебуває на розгляді Верховного Суду. Просить прийняти рішення у даній справі з моменту набуття законної сили постановою Верховного Суду у справі №440/10819/25. Також, відповідач не погодившись з рішенням суду, в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив скасувати таке рішення суду в цій частині та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що з огляду на норми чинного законодавства, а саме ст.117 КЗпП України, в редакції Закону України від 01.07.2022 за №2352-ІХ, максимальний показник тривалості часу затримки розрахунку при звільненні обмежений у 6 місяців. Зазначає, що розглядаючи спір, суд першої інстанції не врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, та не застосував, викладені в ній правові висновки до спірних правовідносин у даній справі. Також , судом не враховано, що на виконання судового рішення у справі №440/7381/25 позивачу сплачено 9 094,49 грн., що становить лише 7,5% від грошового забезпечення, виплаченого позивачу при звільненні зі служби, а отже, навіть у разі задоволення позовних вимог, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу співмірності не повинна перевищувати 9 007,05 грн. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якій, заперечуючи проти доводів скаржника, зазначив, що розрахунок середнього заробітку, наведений відповідачем, є необґрунтованим та суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформованим у постановах від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 та від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, відзивів на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції до 11.08.2020, звільнений за п.2 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу) згідно з наказом від 10.08.2020 за №336 о/с. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 у справі №440/7381/25, зокрема, зобов`язано ГУНП в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату з урахуванням фактично сплачених сум ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції з урахуванням індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44. 25.11.2025 на виконання рішення суду ГУНП в Полтавській області виплачено позивачу доплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції (з урахуванням індексації грошового забезпечення) у сумі 8 639,77 грн. (7 002,77 грн. одноразова грошова допомога з урахуванням індексації та 1 637,00 грн. - компенсація сум податку з доходів фізичних осіб). У відповідь на звернення позивача, ГУНП в Полтавській області листом №269934-2025 від 08.12.2025 повідомило позивача про відсутність підстав для виплати середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні зі служби в поліції. Позивач, не погоджуючись із відмовою відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні (в редакції до 19.07.2022 та після 19.07.2022), звернувся з позовом до суду. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до ст.ст.116, 117 КЗпП України, а тому зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 17 273,00 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент проведення остаточного розрахунку) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою ст.117 КЗпП України. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Колегія суддів звертає увагу, що правовідносини, які регулюються ст.117 КЗпП України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні. У постанові від 01.05.2024 у справі №140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на визначення приписами ст.117 КЗпП України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами ст.116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення. Отже, датою виникнення правовідносин, врегульованих ст.117 КЗпП України у цій справі, є 12.08.2020 - наступний день після звільнення позивача із займаної посади. Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Так, абз.3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абз.1 п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Положеннями ч.ч.1,2 ст.94 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Правовий висновок щодо необхідності застосування Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі по тексту-Порядок №260), при обрахунку грошового забезпечення за час вимушеного прогулу із урахуванням кількості календарних днів у подібних правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 815/2959/17, від 26.04.2019 у справі № 815/1829/17 та від 17.03.2021 у справі № 815/6557/16. Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Пунктом 9 розділу І Порядку № 260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата. Зі змісту положень Порядку №260 вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби. Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні (11.08.2020), а саме одноразової грошової допомоги з урахуванням індексації грошового забезпечення, здійснений відповідачем лише 25.11.2025 на виконання рішення суду у справі №440/7381/25, що підтверджується довідкою банку (а.с.5), а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 12.08.2020 (з дня, наступного за датою звільнення 11.08.2020) по 25.11.2025 включно. Колегія суддів враховує, що до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №3248-IV), тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню ст.117 КЗпП України (в редакції Закону №2352-IX). Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема й у справі №489/6074/23, Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (п.п.116,117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23). Як вже зазначалося вище, 11.08.2020 є датою звільнення позивача, а тому останніми двома календарними місяцями, що передували звільненню, є відповідно червень та липень 2020 року. Згідно з довідкою про доходи (а.с.20, зворотний бік арк.) розмір середньоденного грошового забезпечення за період червень - липень 2020 року складає - 477,14 грн. У свою чергу, періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є період з 12.08.2020 по 18.07.2022, тобто 706 днів, та з 19.07.2022 по 19.01.2023, тобто 184 календарних дні, або шість місяців як це встановлено ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX). Таким чином, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 477,14 грн./день за 890 днів (706 днів + 184 днів) становить - 424 654,60 грн. Водночас, колегія суддів вважає, що зазначена сума середнього заробітку є надмірною та підлягає зменшенню з огляду на наступне. Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Законом №2352-IX ст.117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, приписи ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. За позицією Великої Палати у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.». В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у згаданій Великою Палатою постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Колегія суддів зазначає, що згідно з довідкою, наданою відповідачем (а.с.20), при звільненні позивачу виплачено 118 262,60 грн., а сума, яка виплачена позивачу на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 26.08.2025 у справі № 440/7381/25 становила 8 639,77 грн. (а.с.5). Отже, загальний розмір належних при звільненні виплат становив 126 902,37 грн. (118 262,60 грн. + 8 639,77 грн.). Враховуючи наведене вище, невиплачена на день звільнення сума у розмірі 8 639,77 грн. складає 6,8% від загального розміру належних при звільненні виплат у сумі 126 902,37 грн. (8639,77/126 902,37 х 100). З урахуванням принципу пропорційності 6,8% від загального розміру компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 12.08.2020 по 19.01.2023 (424 654,60 грн.) складає суму 28 876,51 грн. (424 654,60 х 6,8%). Разом з цим суд першої інстанції, з урахуванням того, що позивач просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 17 273, 00 грн., беручи до уваги положення ч.2 ст.9 КАС України, стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 17 273,00 грн. Доводи апеляційної скарги відповідача про неврахування судом першої інстанції принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми середнього заробітку, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом враховані зазначені принципи. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд бере до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. Судом враховано, що період затримки розрахунку при звільненні з урахуванням положень ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-ІХ) становив більше ніж 5 років, невиплачена на день звільнення сума складає 6,8% від загального розміру належних при звільненні виплат. Колегія суддів вважає, що відповідачем не наведено належних доводів, що належна до виплати на користь позивача сума середнього заробітку, визначена судом першої інстанції у розмірі 17 273, 00 грн., є суттєво завищеною та необґрунтованою. Підсумовуючи наведене вище, колегія суддів вважає правильними та обґрунтованими висновки суду в частині визнання протиправною відмову ГУНП в Полтавській області, оформлену листом №269934-2025 від 08.12.2025, у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 та стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за невчасне нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 17 273,00 грн. Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильності вищенаведених висновків суду. Щодо доводів апеляційної скарги позивача стосовно права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з одночасною компенсацією ПДФО відповідно до п.168.5 ст.168 ПК України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з пунктом 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. На підставі п.165.1 ст.165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: - сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги, компенсацій, вартість соціальних послуг та реабілітаційної допомоги (включаючи грошові компенсації особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю при реалізації індивідуальних програм реабілітації осіб з інвалідністю, суми допомоги по вагітності та пологах), винагород і страхових виплат, які отримує платник податку з бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та у формі фінансової допомоги особам з інвалідністю з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю згідно із законом, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України, а також вартість соціальної допомоги в натуральній формі малозабезпеченим сім`ям, що отримана від надавачів соціальних послуг відповідно до Закону України "Про соціальні послуги", у тому числі (але не виключно): а) сума грошової допомоги, яка надається згідно із законом, указами Президента України та актами Кабінету Міністрів України членам сімей військовослужбовців, поліцейських чи осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які загинули (безвісно пропали) або померли під час виконання службових обов`язків та/або захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України; б) сума державних премій України або стипендій України, призначених законом, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, винагород спортсменам - чемпіонам України, призерам спортивних змагань міжнародного рівня, у тому числі спортсменам з інвалідністю, а також вартість державних нагород чи винагород від імені України, крім тих, що виплачуються коштами чи іншим майном, сума Нобелівської чи Абелівської премій, а також сума міжнародних премій у сфері наукової, науково-технічної діяльності, стипендій, грантів, що виплачуються (надаються) в рамках фінансування наукових (науково-технічних) проектів, виконання яких здійснюється відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та які зареєстровані відповідно до статті 66 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність"; в) сума коштів з Державного бюджету України дійсним членам (академікам) та членам-кореспондентам Національної академії наук України, Української академії аграрних наук, Академії медичних наук України, Академії педагогічних наук України, Академії правових наук України та Академії мистецтв України як щомісячна довічна плата за звання дійсного члена та члена-кореспондента; г) сума допомоги, яка виплачується (надається) жертвам нацистських переслідувань або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також особам, які мають звання "Праведник Миру"; ґ) сума допомоги, яка виплачується (надається) особам, визнаним репресованими та/або реабілітованими згідно із законом, або їх спадкоємцям з бюджетів або інших джерел, визначених міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; е) сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримувана платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії не підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати; є) сума грошової компенсації за витрату часу, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України, яку отримують фізичні особи за ведення записів та подання відомостей відповідно до програм державних вибіркових обстежень, що проводяться органами державної статистики; ж) сума грошової компенсації, що виплачується військовослужбовцям за належне їм для отримання жиле приміщення; з) сума щорічної разової грошової допомоги, яка надається згідно із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; и) сума грошової допомоги (у тому числі в натуральній формі), що надається фізичним особам або членам їхніх сімей (діти, дружина, батьки), військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом у зв`язку з мобілізацією, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та/або компенсаційні виплати з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; і) вартість соціальних послуг, які надаються згідно із Законом України "Про соціальні послуги" та Класифікатором соціальних послуг надавачем соціальних послуг, якого включено до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, за рахунок надавачів соціальних послуг отримувачу соціальних послуг, якого включено до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Винятки, передбачені цим підпунктом, не поширюються на виплату заробітної плати, грошової (вихідної) допомоги при виході на пенсію (у відставку) та виплату, пов`язану з тимчасовою втратою працездатності. Відповідно до пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу. Згідно з пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. На підставі п.168.5 ст.168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян. Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі по тексту - Порядок №44). Відповідно до п.1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби. Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби (пункт 2 Порядку № 44). Відповідно до п.3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб". Згідно з п.4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. На підставі п.5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Аналіз наведених положень Порядку №44 дає підстави для висновку, що виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат. В свою чергу, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки. На підставі ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією військовослужбовцям сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення), тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв`язку із виконанням обов`язків під час проходження служби. Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними постановах від 19.05.2022 у справі №520/11620/2020, від 26.04.2024 у справі №380/1169/20, а також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, в подібних правовідносинах. Колегія суддів зазначає, що на час розгляду даної справи Верховний Суд від висновку, викладеного у зазначених вище постановах, не відступав. Посилання позивача на справу №440/10819/25, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки зазначена справа перебуває на розгляді в Верховному Суду, рішення по ній не винесено. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44 при нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують наведених вище висновків суду. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2026 у справі №440/16524/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц