Постанова 4824 № 759/18403/25

Унікальний номер справи 759/18403/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7660/2026 Головуючий у суді першої інстанції Н. О. Петренко Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 03 червня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Євграфової Є.П., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відповідач ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Натина Андрієм Олексійовичем, на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Н.О. Петренко, в приміщенні Святошинськогорайонного суду м. Києва, в с т а н о в и в : Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (КП «Київтеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка станом на 30.06.2025 року становить 171 056,84 грн. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води та абонентського обслуговування. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 171 056, 84 грн., яка складається з: заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 15 726,82 грн.; інфляційної складової у боргу у розмірі 2594,91 грн., три відсотки річних у розмірі 628,21 грн; заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 6909,48 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 1140,97 грн., три відсотки річних у розмірі 275,97 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 21 581,41 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 3560,94 грн., три відсотки річних у розмірі 862,07 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 27515,74 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 4540,10 грн., три відсотки річних у розмірі 1099,15 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30181,91 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 3900,01 грн., три відсотки річних у розмірі 924,65 грн., пеня у розмірі 1124,97 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 38 268,96 грн.; інфляційну складову боргу у розмірі 5110,29 грн., три відсотки річних у розмірі 1212,82 грн., пеня у розмірі 1475,60 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1477,24 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 783,75 грн.; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 161,77 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 3028,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника Натина А.О. звернувся з апеляційною скаргою. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 не є одноособовим власником даної нерухомості. Власниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 є 4 особи, а саме: батько, матір, сестра та він. З моменту одруження, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Зауважує, що строки за які суд стягнув заборгованість за комунальні послуги виходять за межі позовної давності, навіть з врахуванням пандемії COVID-19 та воєнного стану, введеного в Україні з 24.02.2022 року. Звертає увагу апеляційного суду також на ту обставину, що з відповідача стягнуто також інфляційну складову. Однак таке, на думку апелянта, прямо суперечить принципу «суд знає закони», оскільки Постановою КМУ від 05 березня 2022 року №206, було заборонено нарахування інфляційної складової, інше. КП «Київтеплоенерго» правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалося. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Натина А.О. подану апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з викладених у ній підстав. Представник КП «Київтеплоенерго» у судове засіданні суду апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив. Враховуючи те, що позивач повідомлявся про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності представника позивача і відповідача, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, представника ОСОБА_1 - адвоката Натина А.О., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково. У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного. Вирішуючи спір у даній справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, споживач зобов`язаний оплатити комунальні послуги, якщо він фактично користується ними, відсутність договору про надання комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, що й відповідає спірним правовідносинам. Перевіряючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Так, частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Положеннями п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ч. 1 ст. 68 Житлового кодексу України, пп. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення встановлено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Згідно з пунктами 5, 10 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами; у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. З огляду на те, що обов`язок по оплаті вартості житлово-комунальних послуг покладається на споживача законом, відсутність оформленого між сторонами письмового договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживачів від оплати таких послуг (постанова Верховного Суду України від 30.10.2013 року у справі № 6-59цс13). Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі №755/14208/17-ц (провадження № 61-6040св19), постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18) Відповідно до статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 28 березня 2018 року в газеті «Хрещатик» № 34 (5085) КП «Київтеплоенерго» було опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води. Частиною 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції від 24 червня 2004 року, яка була чинна на час спірних правовідносин, було визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання. 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги, згідно якого новий кредитор КП «Київтеплоенерго» набуло права вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення у розмірі 15 726, 82 грн та централізованого постачання гарячої води в розмірі 6 909, 48 грн. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 , під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Проте відповідач своєчасно не сплачували за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту укладання та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Відповідно до Додатку № 1 до Договору про відступлення права вимоги (цесії) №602-18 від 11 жовтня 2018 року позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 15 726,82 грн. Відповідно до Додатку № 2 до Договору про відступлення права вимоги (цесії) №602-18 від 11 жовтня 2018 року позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з постачання гарячої води за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 у сумі 6 909, 48 грн. Отже, з 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго». Звертаючись до суду, позивач вказував, що відповідач користується послугами, але не виконує зобов`язання по сплаті заборгованості за надані послуги з центрального опалення та постачання гарячої води. Свої зобов`язання відповідач виконує неналежно, внаслідок чого виникла заборгованість. З наданих позивачем копій корінців нарядів, що видавались на включення (відключення) опалення встановлено, що для будинку за адресою: АДРЕСА_3 безперебійно надавались послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання. У відповідності до довідки про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії / послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ, за адресою: АДРЕСА_3 наявний лічильник опалення, заводський номер: 2272, обсяг (Гкал) у період з 01 травня 2018 року по 30 червня 2025 року склав 5686, 7947 (а.с. 26). Правовідносини з постачання централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (Послуги) регулюються Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Поставою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 (Правила) та іншими нормативно-правовими актами у сфері житлово-комунальних послуг. Крім того, з 01 травня 2018 року на них поширювалася дія Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-ІV. Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. На виконання вимог Закону від 24 червня 2004 року КП «Київтеплоенерго» на основі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). Надання послуг до 01 травня 2018 року мешканцям вказаного будинку здійснювалося на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630, який опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Постановою. Такі договори є договорами приєднання, а отже можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови. Ч. 7 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у редакції від 24 червня 2004 року, яка була чинна на час спірних правовідносин, було визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання. Квартира за адресою: АДРЕСА_1 під`єднана до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, а отже відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води. Проте, відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, в результаті чого утворилась заборгованість у визначеному позивачем розмірі. Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, висновки суду про наявність боргу відповідають встановленим обставинам та вимогам закону. Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що вимоги про стягнення заборгованості мало б бути завлено позивачем і до інших власників житла, з огляду на таке. З реєстру територіальної громади м. Києва станом на 21.07.2025 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований, зокрема, відповідач: ОСОБА_1 (05.01.1999). За правилами частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. У розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, споживачем є, у тому числі, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Отже, аналіз наведених положень вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у житлі власника, адже така особа на рівні з власником користується усіма житлово-комунальними послугами. Колегія суддів робить висновок, що позивачем пред`явлено позов до належного відповідача, який у період виникнення боргу був зареєстрований у кв. АДРЕСА_4 . Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , а отже отримує житлово-комунальні послуги та є їх споживачем. Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції 2017 року, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. У пункті 29 Правил зазначено, що споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання). Отже, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в установленому законом порядку свою відсутність не оформляв. Частиною 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого «проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг…», оскільки матеріалами справи підтверджено реєстрацію відповідача у зазначеній вище квартирі, а ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що в період часу з 2016 року він проживав за іншою адресою, а отже не був споживачем житлово-комунальних послуг, що надавалися позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , не заслуговують на увагу суду, оскільки останній зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем та споживачем наданих послуг. Крім того, суд бере до уваги і те, що ОСОБА_1 , у випадку сплати заборгованості, має право звернутись до інших співвласників з вимогами про відшкодування йому, стягнутої з нього заборгованості, а позивач мав право заявляти позовні вимоги, як до всіх боржників разом так і до кожного з них окремо. Щодо застосування позовної давності колегія суддів зазначає наступне. В апеляційній скарзі відповідач просить застосувати позовну давність до вказаної заборгованості. З огляду на те, що районним судом вказана справа розглянута в порядку спрощеного провадження, без виклику сторін, апеляційний суд вважає за можливе вирішити заяву про застосування позовної давності на стадії апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Як встановлено ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Як роз`яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для нього. Виходячи з наведеного, позовна давність застосовується лише у випадку обґрунтованості, доведеності позову. Як вбачається із штампа вхідної кореспонденції позовну заяву про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги було подано до Деснянського районного суду міста Києва 01 липня 2025 року. При цьому, заявлено вимоги про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по квітень 2025 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зроблено правовий висновок про те, що перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу» (п. 59 Постанови). Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої корона вірусом SARS - CоV - 2» на всій території України встановлено карантин з 12.03.2020 до 22.05.2020, дія якого постановами Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392, від 22.07.2020 № 641 (з урахуванням змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956), від 09.12.2020 № 1236 продовжена до 30.06.2021. Оскільки з позовом до суду КП «Київтеплоенерго» звернулось 13 серпня 2025 року, апеляційний суд доходить висновку про пропуск позивачем позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року по березень 2017 року, про застосування якої заявлено відповідачем у справі. Враховуючи викладене, позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» про стягнення із відповідача на користь позивача суми боргу за централізоване опалення та централізоване гаряче водопостачання підлягають задоволенню в межах позовної давності, а саме за період з березня 2017 року по 01 травня 2018 року. Як вбачається з розрахунку заборгованості станом на березень 2017 року за відповідачем рахується заборгованість з оплати за централізоване опалення в сумі 9 417, 01 грн., отже заборгованість стягнута за рішенням суду підлягає зменшенню з 15 726, 82 грн. (15 726, 82 - 9 417, 01) грн. до 6 309, 81 грн., інфляційна складова боргу за цей період підлягає також зменшенню з 2 594, 91 грн. до 1 041, 11 грн., 3 % річних з 628, 21 грн до 252,05 грн. Що стосується вимоги позивача про стягнення заборгованості, що утворилась до травня 2018 року з послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 6 909, 48 грн., то така заборгованість підлягає зменшенню до 532,25 грн. саме така заборгованість утворилась станом на березень 2017 року, інфляційна складова боргу за цей період підлягає також зменшенню з 1140,07 грн. до 87,82 грн., 3 % річних з 275,97 грн до 21,26 грн. Щодо решти заборгованості, яка утворилась після 01 травня 2018 року та складається з: заборгованості за спожиті за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 21 581,41 грн.; інфляційної складової боргу у розмірі 3560,94 грн., три відсотки річних у розмірі 862,07 грн.; заборгованості за спожиті з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 27515,74 грн.; інфляційної складової боргу у розмірі 4540,10 грн., три відсотки річних у розмірі 1099,15 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії у розмірі 30181,91 грн.; інфляційної складової боргу у розмірі 3900,01 грн., три відсотки річних у розмірі 924,65 грн., пені у розмірі 1124,97 грн.; заборгованість за спожиті з 01.11.2021 послуги з постачання гарячої води у розмірі 38 268,96 грн.; інфляційної складової боргу у розмірі 5110,29 грн., три відсотки річних у розмірі 1212,82 грн., пеня у розмірі 1475,60 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1477,24 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 783,75 грн.; заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 161,77 грн., колегія суддів погоджується з висновками суду про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення такої заборгованості, яка утворилась після 01 травня 2018 року, так як ті обставини, які суд вважав встановленим є доведеними, висновки суду відповідають вимогам закону в цій частині рішення. Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірне стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, колегія суддів зазначає наступне. Так, з матеріалів справи убачається, що за порушення відповідачами зобов`язання зі сплати заборгованості по житлово-комунальним послугам позивачем нараховано 3 % річних та інфляційні втрати. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, в якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора вимагати сплату грошей за надані послуги. Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, відтак КП «Київтеплоенерго» має право на стягнення інфляційних втрат, пені та 3 % річних, нарахованих на розмір основної заборгованості. Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги. Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією РФ проти України, в Україні було введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі. Кабінет Міністрів України своєю Постановою № 1405 від 29 грудня 2023 р. скасував заборону на припинення нарахування штрафів та пені, а також на стягнення заборгованості населення за житлово-комунальні послуги. Із долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості убачається, що позивачем було нараховано пеню, 3 % річних та інфляційні втрати за період з 01 січня 2024 року, що узгоджується з положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 1405 від 29 грудня 2023(а. с. 6-9). Отже, встановивши на підставі наявних у матеріалах справи доказів те, що позивач надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, а відповідач, будинок якого підключений до мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, є споживачем зазначених послуг, від отримання яких у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся, однак оплату спожитих житлово-комунальних послуг здійснював неналежним чином, що призвело до утворення заборгованості, колегія суддів доходить висновку про виникнення у позивача права на стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, а також застосування передбачених частиною другою статті 625 ЦК України заходів відповідальності, а саме інфляційних втрат та 3% річних. Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині розміру заборгованості до 01 травня 2018 року. В частині іншої заборгованості рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст. 375 ЦПК України не підлягає скасуванню. Отже, загальний розмір стягнутої заборгованості підлягає зменшенню з 171 056, 84 грн. до 152 025,68 грн. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягнуті з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору за подачу позову до суду підлягають також зменшенню з 3 028,00 грн. до 2 691, 12 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Враховуючи, що апеляційна скарга відповідача задовольняється частково, з позивача підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 404,26 грн. пропорційно задоволеної частини апеляційної скарги. Керуючись ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Натина Андрієм Олексійовичем , на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року змінити. Зменшити суму стягнутої з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з центрального опалення з 15 726, 82 грн. до 6 309,81 грн., інфляційну складову з 2 594,91 грн до 1 041, 11 грн., 3 % річних від суми боргу з 628,21 грн до 252,05 грн. Зменшити суму стягнутої з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання з 6 909,48 грн. до 532, 25 грн., інфляційну складову з 1140,07 грн. до 87,82 грн., 3 % річних від суми боргу з 275,97 грн до 21,26 грн. Зменшити загальний розмір стягнутої з ОСОБА_1 заборгованості з 171 056, 84 грн до 152 025,68 грн. Зменшити суму стягнутого з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судового збору з 3 028,00 грн до 2 691,12 грн. В іншій частині рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року залишити без змін. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (ЄДРПОУ 40538421; місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Площа І. Франка, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 404,26 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена 11 червня 2026 року. Судді Л. Д. Поливач Є. П. Євграфова О. І. Шкоріна