Постанова 4824 № 362/1036/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 362/1036/23 номер провадження: 22-ц/824/8197/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., за участю секретаря - Габунії М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шумило Наталії Миколаївни на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року у складі судді Поповича О.В., у справі позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Глевахівська селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, про визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки, В С Т А Н О В И В: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Глевахівська селищна рада, Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, про визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки. Позовна заява мотивована тим, що на підставі державного акту про право приватної власності на землю серії IУ-КВ №097607-3772, виданого Путрівською сільською радою Васильківського району Київської області 29 січня 2002 року, що зареєстрований за №20 в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю, позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,77 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У зв`язку з тим, що виданий йому державний акт не містив кадастрового номера, позивач звернувся до проектної організації із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості. Після виготовлення вказаної документації, на стадії внесення відомостей до Державного земельного кадастру, рішенням №РВ-3200672742017 від 14 вересня 2017 року Державний кадастровий реєстратор відмовив позивачу в проведенні відповідних дій з тих підстав, що існує перетин земельної ділянки, яка перебуває у його приватній власності із земельними ділянками з кадастровими номерами: 3221487000:06:007:0066 (площа співпадає на 45,3734%); 3221487000:06:007:0065 (площа співпадає на 45,3787%). Вказував, що, звернувшись до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, 17 жовтня 2017 року він отримав відповідь про те, що належна йому на праві власності земельна ділянка має перетин зовнішніх меж із земельними ділянками з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0066, 3221487000:06:007:0065, право власності на які посвідчуються державними актами на право приватної власності на землю серії ЯМ №421477 та ЯМ №421478 від 23 січня 2012 року, що зареєстровані в реєстрі за номерами 322140001005568, 322140001005567. Позивач зазначав, що вказані державні акти видані ОСОБА_4 в 2012 році, тобто через 10 років після отримання ним Державного акту на земельну ділянку, його право власності на належну йому земельну ділянку в установленому законом порядку не припинялось, разом з цим в межах належної йому на праві власності земельної ділянки розташовані земельні ділянки ОСОБА_4 . Таким чином вказана обставина унеможливлює провести державну реєстрацію належної позивачу на праві власності земельної ділянки і як наслідок безперешкодно володіти та розпоряджатися нею. З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив: визнати недійсним державний акт серії ЯМ №421477 від 23 січня 2012 року, виданий Васильківською районною державною адміністрацією, зареєстрований в реєстрі за номером 322140001005568 на ім?я ОСОБА_4 , скасувати його державну реєстрацію та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,3500 га, що розташована на території Путрівської сільської ради, Васильківського району, Київської області, кадастровий номер 3221487000:06:007:0065; визнати недійсним державний акт серії ЯМ №421478 від 23 січня 2012 року, виданий Васильківською районною державною адміністрацією, зареєстрований в реєстрі за номером 22140001005567 на ім?я ОСОБА_4 , скасувати його державну реєстрацію та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,3500 га, що розташована на території Путрівської сільської ради, Васильківського району, Київської області, кадастровий номер 3221487000:06:007:0066. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 , посилаючись на накладення земельних ділянок спадкоємців ОСОБА_4 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на належну йому земельну ділянку площею 0,77 га, обрав неефективний спосіб захисту. Суд першої інстанції виснував, що визнання недійсними державних актів серії ЯМ № 421477 та ЯМ № 421478 і скасування реєстрації земельних ділянок не відновить саме по собі право позивача на володіння чи користування спірною землею, оскільки належним способом захисту могли бути вимоги про витребування майна або усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.Тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на обрання позивачем неефективного способу захисту. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Шумило Н.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що вимога про витребування належної позивачу земельної ділянки чи її частини з володіння та користування відповідачів не зможе забезпечити відновлення порушених прав позивача, оскільки інформація про успадковані відповідачами земельні ділянки з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0065 та 3221487000:06:007:0066 буде значитись в Державному земельному кадастрі до моменту скасування їх державної реєстрації. При цьому місце розташування успадкованих відповідачами земельних ділянок згідно відомостей Державного земельного кадастру частково співпадає з місцем розташування належної позивачу земельної ділянки, який з моменту набуття права власності на неї не змінював меж належної йому земельної ділянки. Вказує, що в результаті поділу належної на праві власності ОСОБА_4 земельної ділянки утворились три земельні ділянки, дві з яких накладаються на земельну ділянку позивача, а правовстановлюючими документами на них є державні акти про право власності на земельні ділянки, то позивач переконаний, що вказані державні акти мають бути визнані судом недійсними, оскільки, вони порушують право позивача на вільне володіння та користування належною йому на праві власності земельною ділянкою. Зазначає, що саме рішення суду про визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0065 та 3221487000:06:007:0066 та скасування їх державної реєстрації буде підставою для скасування речового права спадкодавців на вказані земельні ділянки. Попри те, як вважає позивач, рішення суду про витребування вказаних земельних ділянок (їх частин) у відповідачів на користь позивача не матиме правових наслідків для позивача, які б відновили порушене право позивача та практично не може бути реалізоване. Тому позивач вважає, що ним у 2023 році при зверненні з позовом до суду в даній справі було обрано ефективний спосіб захисту, а відтак висновки суду першої інстанції про те, що задоволення позовних вимог не призводить до захисту або відновлення порушеного речового права позивача, зокрема, повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки, є неправильними. Вказує, що рішення суду про витребування на його користь у відповідачів частин земельних ділянок з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0065 та 3221487000:06:007:0066 не захистить ефективно порушене право позивача та не виконається в подальшому. В свою чергу, висновки суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту, з урахуванням обставин, які стали підставою для звернення з позовом до суду, може негативно вплинути на право власності відповідачів та застосовані заходи, про які просив позивач, не будуть співмірними до принципу непорушності права власності, як вважає позивач, захищають в першу чергу інтереси відповідачів, хоча з позовом до суду звернувся позивач. Посилається на те, що у разі задоволення позовних вимог позивача, відповідачі б не втратили успадковані ними земельні ділянки, адже у власності відповідачів залишилась земельна ділянка площею 2,40 га, що належала ОСОБА_4 па підставі державного акту на право приватної власності на землю Н-КВ №076500-197 від 12 січня 2001 року, в її законних межах, які існували до її розподілу. При цьому земельна ділянка відповідачів та земельна ділянка позивача не мали б перекриття, як це і було до розподілу ОСОБА_4 належної її земельної ділянки площею 2,40 га. Представник ОСОБА_3 - адвокат Трегуб О.А. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, що відновлення меж земельної ділянки позивача за запропонованим ним варіантом за рахунок земельних ділянок відповідачів за відсутності доказів порушення ними прав позивача не відповідає завданням цивільного судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення справи та ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів фізичних осіб. Вказує, що позивач навіть не надав суду доказів належного формування і реєстрації його земельної ділянки. Можливо саме через те, що він виготовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) вже після першого власника - ОСОБА_4 у будь-якому випадку підставою для виділення належних відповідачам земельних ділянок було і залишається рішення Путрівської сільської Ради народних депутатів 13 сесії 23 скликання від 23 травня 2000 року, видане раніше ніж рішення Путрівської сільської Ради народних депутатів 18 сесії 23 скликання від 28 вересня 2021 року, на підставі якого позивачу було надано державний акт про право приватної власності на землю. Крім того, у відзиві представник ОСОБА_3 - адвокат Трегуб О.А заявила про попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 10 000 грн 00 коп. Інші учасники справи, не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав. Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частинами 1-2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,77 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії ІV-КВ № 097607-3772, виданого 29 січня 2002 року Путрівською сільською радою Васильківського району Київської області, що зареєстрований за № 20 в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю. Установлено, що у зв`язку з тим, що виданий державний акт не містив кадастрового номера, позивач звернувся до ліцензованої проектної організації із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості. Під час внесення відомостей до Державного земельного кадастру рішенням № PB-3200672742017 від 14 вересня 2017 державний кадастровий реєстратор відмовив позивачу в проведенні відповідних дій у зв`язку з існуванням перетину земельної ділянки, що перебуває у власності позивача із земельними ділянками з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0066 (площа співпадає на 45,3734%), 3221487000:06:007:0065 (площа співпадає на 45,3787%). Установлено, що листом № Ч-317/0-0.24-947/137-17 від 17 жовтня 2017 року Відділ у Васильківському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області повідомив, що земельна ділянка позивача має перетин зовнішніх меж із земельними ділянками з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0065 та 3221487000:06:007:0066. Право власності на дані земельні ділянки посвідчуються державними актами на право приватної власності на землю серія ЯМ №421477 та ЯМ №421478 від 23 січня 2012 року. Державним реєстратором Відділу сформовано повідомлення про виявлення органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, у документації із землеустрою помилки допущені у його відомостях № 1505385512/1 та №1505385404/1. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0065 та 3221487000:06:007:0066 із заявою про внесення виправлених відомостей про межі земельних ділянок до Державного земельного кадастру не подавалась. Судом першої інстанції встановлено, що вказані земельні ділянки утворені в результаті поділу земельної ділянки площею 2,40 га, що належала ОСОБА_4 , на три частини. Так, у травні 1997 року ОСОБА_4 , як члену колективного сільськогосподарського підприємства «Калинівське», виданий сертифікат на право на земельну ділянку частку (пай), що перебувала у колективній власності. На підставі рішення 13 сесії 23 скликання Путрівської сільської ради народних депутатів від 23 травня 2000 року ОСОБА_4 передана у приватну власність земельна ділянка розміром 2,40 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з цим рішенням Путрівської сільської ради від 23 травня 2000 року ОСОБА_4 12 січня 2001 року виданий Державний акт на право приватної власності на землю П-КВ № 076500-197, розміром 2,40 га, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №1. Крім того, відповідно до рішення № 540 від 29 грудня 2009 року Путрівська сільська рада Васильківського району Київської області вирішила: при проведенні інвентаризації земельних ділянок на території сільради на яких встановлено той факт що земельні ділянки, розміщені в базі даних Васильківського району не у відповідності з розташуванням на місцевості та іншою конфігурацією; погодити зміну конфігурації земельної ділянки без зміни площі та внести зміни до державної бази Земельного кадастру ОСОБА_4 . 31 березня 2010 року ОСОБА_4 подала заяву про розподіл земельної ділянки площею 2,40 га на три частини розмірами 1,70 га, 0,35 га та 0,35 га. Згідно з Державними актами на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 421476, серії ЯМ № 421477, серії ЯМ № 421478, що видані 23 січня 2012 року на підставі рішення Путрівської сільської Ради народних депутатів 13 сесії 23 скликання від 23 травня 2000 року, заяви власника №336 від 31 березня 2010 року, зареєстрованими у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № № 322140001005568, 322140001005567, 322140001005570, ОСОБА_4 стала власником земельних ділянок площами: 1,6999 га, 0,3500 га та 0,3500 га, розташованих за адресою: Київська область, Васильківський район, Путрівська сільська рада, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровими номерами: 3221487000:06:007:0064, 3221487000:06:007:0065, 3221487000:06:007:0066. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується матеріалами спадкової справи №97/2017. Установлено, що спадкоємцями померлої ОСОБА_4 є її діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також її чоловік - ОСОБА_5 . Фактичні обставини щодо перетину земельних ділянок ОСОБА_4 та позивача ОСОБА_1 вже були предметом судового розгляду по справі № 362/5576/17. Так, у жовтні 2017 року ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_4 , у якому просив визнати недійсними державні акти серії ЯМ № 421477 та ЯМ №421478 від 23 січня 2012 року, зареєстровані в реєстрі за номерами 322140001005567, 322140001005568, видані на ім?я ОСОБА_4 та скасувати їх державну реєстрацію. Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року у справі № 362/5576/17 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯМ №421477, виданий 23 січня 2012 року на ім?я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,3500 га, кадастровий номер 3221487000:06:007:0065, що розташована Київська область, Васильківський район, Путрівська сільська рада, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯМ №421478, виданий 23 січня 2012 року на ім`я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,3500 га, кадастровий номер 3221487000:06:007:0066, що розташована Київська область, Васильківський район, Путрівська сільська рада, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Скасовано запис про державну реєстрацію Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯМ № 421477, виданий 23 січня 2012 року на ім`я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,3500 га, кадастровий номер 3221487000:06:007:0065, що розташована Київська область, Васильківський район, Путрівська сільська рада, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в реєстрі за №322140001005568. Скасовано запис про державну реєстрацію Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯМ № 421478, виданий 23 січня 2012 року на ім`я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,3500 га, кадастровий номер 3221487000:06:007:0066, що розташована Київська область, Васильківський район, Путрівська сільська рада, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в реєстрі за №322140001005567. Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 362/5576/17 рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 серпня 2022 року скасовано, а провадження у справі закрито з тих підстав, що на момент пред`явлення позовної заяви відповідач ОСОБА_4 померла, а отже провадження у справі не могло бути відкрито, а відкрите провадження підлягало закриттю. Ці обставини підтверджуються наявними у справі доказами. У даній справі, яка переглядається, звертаючись із позовом до спадкоємців ОСОБА_4 (ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ), позивач ОСОБА_1 на його обґрунтування посилається, зокрема на висновки судової земельно-технічної експертизи, матеріали якої містяться у справі № 362/5576/17. Так, відповідно до висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Баранова Ю.Л. за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 16 липня 2020 року № 20594/19-41 на дату проведення дослідження існує накладення меж земельних ділянок ОСОБА_4 з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0065, 3221487000:06:007:0066 (межі яких визначені згідно координат, наявних в поземельних книгах) на земельну ділянку позивача (згідно проведених топографо-геодезичних робіт). Площа накладення становить 0,2884 на та 0,2013 га відповідно. Також існує накладення меж земельних ділянок ОСОБА_4 з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0065, 3221487000:06:007:0066 (межі яких визначені згідно координат, наявних в поземельних книгах) на земельну ділянку позивача (згідно каталогу координат поворотних точок меж, розміщений на кадастровому плані земельної ділянки, виготовленого ФОП ОСОБА_6 у 2019 році). Площа накладення становить 0,3500 га та 0,3500 га відповідно. Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки при поділі земельної ділянки ОСОБА_4 , що була виготовлена ТОВ «Землересурс» у 2010 році на підставі якої були видані державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯМ №421476, ЯМ №421477, ЯМ №421478 від 23 січня 2012 року, не відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування. Таким чином спірні правовідносини стосуються захисту прав позивача на землю, які, на його думку, підлягають судовому захисту шляхом скасування державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯМ № 421477, ЯМ № 421478, скасування їх державної реєстрації та державної реєстрації земельних ділянок відповідачів. Зі змісту позову у даній справі вбачається, що ОСОБА_1 просив захистити свої права шляхом визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, виданих на ім`я ОСОБА_4 , а саме: державного акта серії ЯМ № 421477 від 23 січня 2012 року, зареєстрованого за № 322140001005568, щодо земельної ділянки площею 0,3500 га з кадастровим номером 3221487000:06:007:0065, та державного акта серії ЯМ № 421478 від 23 січня 2012 року, зареєстрованого за № 322140001005567, щодо земельної ділянки площею 0,3500 га з кадастровим номером 3221487000:06:007:0066, які розташовані на території Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області, а також шляхом скасування державної реєстрації цих актів і державної реєстрації відповідних земельних ділянок. Відповідно до ч.1 ст.3, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України. Згідно з положеннями ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Положеннями ст.124 Конституції України, ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України). Так, за змістом ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Відповідно до ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Нормами глави 29 ЦК України передбачені такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов). Засади захисту права власності, зокрема, передбачають право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України) та від добросовісного набувача (ст.388 ЦК України). Згідно з ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, зокрема, якщо воно вибуло з володіння власників не з їхньої волі. При цьому ст.346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку із передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника. Щодо визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку, Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил ст.ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99, 100), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38,39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30 червня 2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153, 154, 167, 168)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). Також колегія суддів враховує, що до 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавались у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. З 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Законом України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до п.9 ч.1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості. За такого правового регулювання визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсними державних актів серії ЯМ № 421477 та ЯМ № 421478 від 23 січня 2012 року, виданих на ім`я ОСОБА_4 , а також про скасування державної реєстрації цих актів і земельних ділянок з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0065 та 3221487000:06:007:0066, не є ефективним способом захисту його прав, оскільки самі по собі не забезпечують відновлення права ОСОБА_1 на володіння чи користування належною йому земельною ділянкою площею 0,77 га та не усувають фактичного накладення на неї земельних ділянок, оформлених за ОСОБА_4 . Аналогічного правового висновку за подібних фактичних обставин та схожого предмета позову дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), де спір також стосувався накладення однієї земельної ділянки на іншу, а позивач просив визнати недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державний акт на право власності на земельну ділянку. При цьому колегія суддів враховує, що позивач ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , не мають між собою договірних відносин стосовно спірної земельної ділянки, що зумовлює речово-правовий характер спірних правовідносин. Зазначене зумовлює використання відповідних способів захисту. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли сторони не перебували у договірних відносинах один з одним, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту (див. висновки викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Особа може витребувати належне їй майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів місцевого самоврядування або документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право власності, оскільки їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Натомість усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення порушеного права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14- ц (провадження № 14-256цс18), від 09 листопада 2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146). У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст.387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 148). Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння земельною ділянкою, є віндикаційний позов. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) звернула увагу, що у разі застосування витребування як належного способу захисту така вимога не може стосуватися всієї земельної ділянки відповідача, а має бути спрямована лише на ту її частину, яка накладається на земельну ділянку позивача. З урахуванням цього висновку у даній справі належний спосіб захисту прав ОСОБА_1 , за умови доведеності відповідних підстав, мав би стосуватися не земельних ділянок, оформлених за ОСОБА_4 , у цілому, а саме тієї їх частини, яка накладається на земельну ділянку ОСОБА_1 . Таке накладення, відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи, встановлено щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0065 та 3221487000:06:007:0066, а площа накладення становить 0,2884 га та, відповідно, 0,2013 га. За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки заявлені ним вимоги про визнання недійсними державних актів серії ЯМ № 421477 та ЯМ № 421478, скасування їх державної реєстрації та державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0065 і 3221487000:06:007:0066 не є ефективним способом захисту порушеного права та самі по собі не забезпечують відновлення володіння чи користування належною йому земельною ділянкою. Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги про те, що саме скасування державних актів серії ЯМ № 421477 та ЯМ № 421478 і державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3221487000:06:007:0065 та 3221487000:06:007:0066 є ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 , а витребування спірних земельних ділянок або їх частин не забезпечить поновлення його прав та не матиме практичного результату, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані. Такі доводи фактично зводяться до незгоди позивача з правильною правовою оцінкою суду першої інстанції та не усувають основної правової проблеми обраного способу захисту та не спростовують правильного висновку суду про те, що заявлені вимоги самі по собі не відновлюють право ОСОБА_1 на володіння чи користування земельною ділянкою площею 0,77 га і не вирішують спір про належність тієї частини земельних ділянок відповідачів, яка фактично накладається на земельну ділянку позивача. Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шумило Наталії Миколаївни залишити без задоволення. Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 червня 2026 року. Головуючий Судді: