Постанова Львівський апеляційний суд № 459/1730/24

Справа № 459/1730/24 Головуючий у 1 інстанції: Мельникович М. В. Провадження № 22-ц/811/4496/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Костюк С.О. з участю: ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шептицького міського суду Львівської області від 21 листопада 2025 року,- ВСТАНОВИВ: в червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , з участю третьої особи Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Шептицької міської ради Львівської області про позбавлення батьківських прав. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та відповідачки народився син - ОСОБА_4 . Рішенням Червоноградського міського суду від 17 лютого 2021 року шлюб між сторонами розірвано. Ще до розірвання шлюбу відповідачка залишила місце проживання сім`ї та майже чотири роки проживає і працює у місті Києві. Позивач проживає разом із малолітнім сином. Рішенням Червоноградського міського суду від 31 серпня 2022 року місце проживання дитини визначено разом із батьком. Усі обов`язки щодо догляду, виховання та матеріального забезпечення дитини виконує батько. З моменту припинення сімейних відносин відповідачка не бере участі у вихованні та утриманні сина, не цікавиться його навчанням, здоров`ям і розвитком, не відвідує шкільні та інші важливі заходи в житті дитини, ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, що відповідно до ст. 164 СК України є підставою для позбавлення її батьківських прав. З наведених підстав просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Шептицького міського суду Львівської області від 21 листопада 2025 року відмовлено у задоволені позову. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що відповідачка тривалий час проживає окремо від сина та не підтримує з ним жодних стосунків, зокрема не бачилася з дитиною близько трьох років. В суді доведено її повну відсутність участі у вихованні, навчанні, фізичному та духовному розвитку сина, а також наявність заборгованості зі сплати аліментів. Позивач постійно проживав разом із сином та самостійно забезпечував його належне виховання і утримання. 22 березня 2025 року позивача було призвано на військову службу. У зв`язку з малолітнім віком дитина не може самостійно піклуватися про себе та потребує постійного догляду та нагляду дорослих. Відповідачка відмовилася забрати сина до себе на час проходження позивачем військової служби, у зв`язку з чим дитина наразі проживає разом із бабусею, матір`ю позивача. Поведінка відповідачки залишається незмінною та свідчить про її свідоме й систематичне ухилення від виконання батьківських обов`язків, що є підставою для позбавлення її батьківських прав щодо сина. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 - щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом (виключною мірою) щодо матері, яка не виконує батьківських обов`язків, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено, а належних та допустимих доказів на підтвердження свідомого (винного) ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, позивач не надав. Позбавлення батьківських прав матері, яка не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, на думку суду першої інстанції, не відповідатиме найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Згідно з частинами першою, другою та шостою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону. Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. Статтею 150 СК України визначено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини. Згідно з ч. 2 та ч. 4 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зазначив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Пунктом 16 цієї постанови роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. У постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19, 607/15704/22 від 29.11.2023 зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України, де вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками». Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, що тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 17 лютого 2021 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Червоноградського міського управління юстиції у Львівській області 07.06.2014 року, актовий запис №111. Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Червоноградського міського управління юстиції у Львівській області. Прізвище відповідачки на ОСОБА_3 змінене свідоцтвом про зміну прізвища, виданим Червоноградським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Червоноградському районі Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) від 07 серпня 2021 року,серія НОМЕР_2 , актовий запис №10. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 31.08.2022 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , з участю третьої особи: органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Червоноградської міської ради про визначення місця проживання дитини, визначено місце проживання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 . Актом КП «Червонограджитлокомунсервіс» №2139/07 від 13.05.2024 року підтверджується, що позивач ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_4 проживають за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації. З витягу з реєстру територіальної громади від 02.05.2024 року вбачається, що ОСОБА_1 з 27.09.2007 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , за цією ж адресою з 01.05.2024 року зареєстрований син сторін, ОСОБА_4 . Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що матір ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , упродовж тривалого часу з ним не проживає, з дитиною не спілкується, не займається його доглядом, вихованням, не допомагає у навчанні, не приймає участі у його житті, розвитку, так як виїхала проживати в інше місто. На підтвердження умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, позивач надав суду характеристику, надану директором ЧЗШ №1 та класним керівником ОСОБА_4 19.05.2022 року, з якої вбачається, що ОСОБА_4 навчається у ЧЗШ №1 з першого класу, завжди має охайний вигляд, приходить у школу у чистому одязі; забезпечений всім необхідним шкільним приладдям та речами для навчання у школі; батько забезпечує хлопчика залежно від потреб, часто буває в школі, має тісний контакт з вчителями, цікавиться поведінкою і навчанням сина, завжди відвідує батьківські зустрічі, 02.12.2023 року ОСОБА_4 нагороджено дипломом за ІІ місце у відкритому чемпіонаті КЗ ЛОР ЛОДЮСШ з греко-римської боротьби. Вищезгадана харектеристика не містять відомостей про винну поведінку відповідачки по справі і не розглядається судом, як така, що в повній мірі безспірно підтверджує факт свідомого ухилення ОСОБА_3 від виконання обов`язків з виховання дитини. З відповіді Виконавчого комітету Червоноградської міської ради Червоноградського району Львівської області №243/4-11 від 29.04.2024 року вбачається, що малолітній ОСОБА_4 проживає з батьком ОСОБА_1 , мати дитини ОСОБА_3 з дитиною не проживає, а проживає та працює у м. Києві. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Червоноградської міської ради розглядалось питання про доцільність проживання дитини з батьком, проведено обстеження умов проживання малолітнього та з`ясовано, що дитина забезпечена усім необхідним, має хороші умови проживання, мама спілкується з дитиною. Судовим наказом Червоноградського міського суду Львівської області від 27 червня 2024 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , стягуються аліменти на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 (однієї чверті) всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на місяць, починаючи з 20.06.2024 року і до досягнення дитиною повноліття. З долученого відповідачкою розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 29 листопада 2024 року вбачається, що заборгованість зі сплати аліментів відсутня, з розрахунку заборгованості по аліментах від 02.07.2025 року вбачається, що заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів відповідно до ВП НОМЕР_4 за період з 01.03.2025року до 01.07.2025 року становить 9 479 грн. Рішенням виконавчого комітету Червоноградської міської ради Червоноградського району Львівської області № 244 від 22 жовтня 2024 року затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Довідкою військової частини НОМЕР_3 від 12 квітня 2025 року №169 підтверджено, що солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_3 з 22.03.2025 року, з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 №257 від 12.09.2025 року солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту «б» (за ставом здоров?я - за наявності ІІІ групи інвалідності). З відповіді начальника служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації від 06.08.2025 року на звернення ОСОБА_1 від 03.07.2025 року щодо ухилення від виконання батьківських обов?язків матір?ю малолітнього сина, ОСОБА_4 - ОСОБА_3 , вбачається, що за інформацією виконавчого комітету Шептицької міської ради, комісією у складі працівників відділу у справах дітей Шептицької міської ради, директора Шептицького міського центру соціальних служб, інспектора сектору ювенальної превенції ВП Шептицького РВП ГУНП У Львівській області здійснено 29.07.2025 року візит за адресою: АДРЕСА_1 , проведено обстеження умов проживання, про що було складено відповідний акт, яким встановлено, що на момент візиту комісії за вказаною адресою перебував малолітній ОСОБА_4 , а також його бабуся ОСОБА_7 . За результатами обстеження умов проживання встановлено, що для малолітнього ОСОБА_4 створено належні умови проживання, дитина забезпечена всім необхідним, зокрема місцем для сну та відпочинку, продуктами харчування, а також одягом та взуттям відповідно до віку та сезону. Як зазначено виконавчим комітетом Шептицької міської ради, ОСОБА_4 пояснив, що мама не приїжджає, давно не не елефонувала до нього; з?ясовано, що дитина навчається у гімназії №l м. Шептицький у 6-в класі, позитивно характеризується за місцем навчання. З моменту мобілізації позивача ОСОБА_4 проживає разом з бабусею. 29.07.2025 до відділу у справах дітей Шептицької міської ради надійшла письмова заява бабусі ОСОБА_7 про тимчасове влаштувати її малолітнього внука ОСОБА_4 у її сім?ю. Наказом відділу у справах дітей Шептицької міської ради від 29.07.2025 №69 дитину тимчасово влаштовано в сім?ю його бабусі ОСОБА_7 . ОСОБА_3 проживає у с. Софіївська Борщагівка Бучанського району Київської області. Виконавчий комітет Шептицької міської ради листом від 30.07.2025 №269/4-11 поінформував Борщагівську сільську рад про залишення малолітнього ОСОБА_4 без батьківського піклування та його тимчасове влаштування в сім?ю бабусі, з також просив вжити, в межах компетенції, відповідних заходів реагування, спрямованих на належне виконання ОСОБА_3 своїх батьківських обов?язків відносно її малолітнього сина ОСОБА_4 . ОСОБА_3 було запрошено на засідання комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Шептицької міської ради, яке відбулося 05.08.2025 року, однак вона на засідання комісії не з?явилась, про причину неявки не повідомила. Виконавчим комітетом Шептицької міської ради від 05.08.2025 поінформовано відповідачку про те, що її малолітній син ОСОБА_4 залишився без батьківського піклування та його тимчасове влаштування в сім?ю бабусі. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який відмовляючи у позові зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, що тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено, і що позбавлення батьківських прав є можливим лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Згідно із ч. 5, 6 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Рішенням виконавчого комітету Червоноградської міської ради Червоноградського району Львівської області від 22.10.2024 року №244 «Про затвердження висновків комісії з питань захисту прав дитини» вирішено вважати доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18). Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини5, 6 статті 19 СК України). Аналізуючи висновок виконавчого комітету Червоноградської міської ради Червоноградського району Львівської області, суд в оскаржуваному рішенні вказав на те, що у висновку наведено загальні формулювання щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, він не містить виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування матір`ю своїми обов`язками. Суд першої інстанції, оцінивши висновок органу опіки та піклування дійшов правильного висновку про його відхилення з підстав неналежного обґрунтування необхідності позбавлення відповідачки батьківських прав, що не суперечить частині шостій статті 19 СК України. Колегія суддів погоджується з такою оцінкою висновку виконавчого комітету Червоноградської міської ради Червоноградського району Львівської області, і крім цього зазначає, що висновок є не достатньо обґрунтованим, із висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав матері дитини сприятиме захисту інтересів дитини, відповідатиме якнайкращим інтересам дитини. Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідачки, її поведінки, факт заперечення відповідачки проти позову про позбавлення її батьківських прав також може свідчити про інтерес до дитини. І в суді першої інстанції, і в суді апеляційної інстанції матір дитини, ОСОБА_3 категорично заперечувала щодо позбавлення її батьківських прав щодо сина ОСОБА_8 , стверджувала про те, що спілкується з сином по телефону, передає йому подарунки, сплачує аліменти, з приводу того, що не бачилася із сином два роки пояснила, що працює, немає можливості приїхати у м. Шептицький, щоб побачити сина. Колегія суддів вважає, що такі пояснення ОСОБА_3 є беззаперечним доказом того, що відповідачка заперечує щодо позбавлення її батьківських прав щодо сина, ОСОБА_4 , що вона бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні. Відмову в задоволенні позову суд першої інстанції обгрунтував і тим, що в межах розгляду даної справи судом не встановлено фактичних даних, які би давали підстави вважати, що поведінку відповідача не можливо змінити, вважаючи, що поведінку матері можливо виправити. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять достатніх доказів ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, тобто такої винної поведінки особи, коли вона свідомо, систематично, не зважаючи на заходи попередження, продовжує не виконувати ці обов`язки. Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування такого виняткового заходу, як позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки позивачем не доведено та судом не встановлено наявності такого обов`язкового елементу як винності в умисному ухиленні матері від виконання її батьківських обов`язків. Позивачем не доведено винної поведінки матері дитини, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, оскільки матір дитини, перебуваючи в іншому місті, немає достатніх можливостей для участі у вихованні дитини. На думку колегії суддів, матеріали справи не містять достатніх та безспірних доказів доказів на підтвердження того, що вона умисно не займається вихованням і розвитком дитини, оскільки, на думку колегії суддів, це пов`язано з її перебуванням в іншому місті. Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням сина сторін, його вихованням і розвитком займається батько, не свідчить про те, що матір дитини не бажає приймати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо нехтує батьківськими обов`язками. Судом апеляційної інстанції при вирішенні питання, яке безпосередньо стосується дитини ОСОБА_4 , йому було надано можливість висловити свою думку, на що ОСОБА_4 в присутності дитячого психолога ОСОБА_9 повідомив про те, що спілкується з мамою по телефону, мама передає йому подарунки, що він матір любить, бажає з нею спілкуватися, бачитися, скучає за нею, останній раз бачив матір два роки тому. Оскільки син сторін, ОСОБА_4 , в суді апеляційної інстанції повідомив суд, що любить матір і хоче з нею спілкуватися, а тому в якнайкращих інтересах дитини буде зберегти їхній зв`язок та не позбавляти його матір батьківських прав. У висновку комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Червоноградської міської ради №436 від 01.10.2024 року зазначено, що на засіданні комісії перебував ОСОБА_1 та пояснив, що мати дитини ОСОБА_3 проживає окремо близько двох років, спілкується з дитиною лише по телефону, не приймає участі у житті і вихованні дитини, на утримання сина коштів не надає, просив надати висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав. Малолітній ОСОБА_4 розповів, що проживає з батьком, мама з ним не проживає, одяг, їжу та ліки купляє батько, мата телефонує йому дуже рідко. Мама дитини ОСОБА_3 на засідання комісії не з`явилася. Комісія з питань захисту прав дитини запропонувала виконавчому комітету Червоноградської міської ради розглянути питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З огляду на сукупність обставин, встановлених у даній справі, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що на поточному етапі життя дитини, збереження її правового зв`язку з матір`ю та відмова у позбавленні відповідачки батьківських прав буде відповідати найкращим інтересам дитини. Враховуючи те, що ОСОБА_3 висловлювала бажання спілкуватися з сином, який також хоче спілкуватися з матір`ю, ствердила про те, що не буде ухилятися від участі у його вихованні, має намір на відновлення відносин із ним, суд вважає, що родинний зв`язок між матір`ю і дитиною можливо відновити, тому відсутня необхідність застосування до відповідачки такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав. За вищенаведеного, колегія суддів погоджується з відмовою суду першої інстанції в задоволенні позову, мотивовану тим, що судом не встановлено фактичних даних, які би давали підстави вважати, що поведінку відповідача не можливо змінити, не містить таких даних і поданий висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Червоноградської міської ради. Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що невиконання відповідачкою батьківських обов`язків та неналежне піклування про дитину не було умисним. З огляду на вище зазначене, не можна не погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, тобто такої винної її поведінки, коли вона свідомо, систематично, не виконує ці обов`язки, і та обставина, що на час розгляду справи вихованням і розвитком дитини займається батько, а мати ОСОБА_3 проживає в іншому місті, не свідчить безумовно про те, що вона не бажає приймати участь у вихованні та утриманні свого сина, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками. З урахуванням вищенаведеного, та підстави, передбачені п. 2 ч.1 ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав, з метою захисту якнайкращих інтересів дитини ОСОБА_4 , 2014 р.н., колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав щодо сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Водночас зважаючи на недоліки допущені відповідачкою у виконанні своїх обов`язків щодо виховання сина ОСОБА_4 , ОСОБА_3 слід попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити свою поведінку. При цьому відповідачка має зважати, що ігнорування нею попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Шептицького міського суду Львівської області від 21 листопада 2025 року - змінити, шляхом доповнення його резолютивної частини новим абзацом такого змісту: «Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ». Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. У зв`язку з перебуванням суддів у відпустці повна постанова складена 08 червня 2026 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк