Ухвала ККС ВС № 450/593/26

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2026 року м. Київ справа № 450/593/26 провадження № 51-2295ск26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 березня 2026 року, встановив: Ухвалою слідчого судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_4 на бездіяльність СВ ВП № 3 ЛРУП №2 ГУНП у Львівській областіта Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області. Львівський апеляційний суд ухвалою від 09 березня 2026 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу слідчого судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2026 року на підставі ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі-КПК). Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій порушує питання про перегляд ухвали апеляційної інстанції у касаційному порядку. Перевіривши доводи, наведені у касаційній скарзі, наявну у Суді копію оскарженого судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах. Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного судового рішення в межах кримінального провадження, у відповідності з чим КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку. Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якоїправо на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним. Воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання (пункт 41 рішення у справі «Абрамова проти України» від 18 грудня 2018 року, заява № 41988/08; пункт 78 рішення у справі «Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року, заява № 40160/12 та інші). В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом. Відповідно до положень ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом. Приписами ст. 310 КПК визначено, що оскарження ухвал слідчого судді здійснюється в апеляційному порядку. Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом. Перелік ухвал слідчих суддів, які під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, передбачений ч. 3 ст. 307, ч. 1, 2 ст. 309 КПК. З приписів статей 307, 309 цього Кодексу слідує, що ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність прокурора та поліції, є рішенням, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку під час досудового розслідування. Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження. Отже, відмовляючи у відкритті провадження, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що ухвала слідчого судді Пустомитівського районного суду Львівської області від 16 лютого 2026 року є рішенням, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, а тому діяв відповідно до положень ч. 4 ст. 399 КПК і постановив законне, обґрунтоване, належно вмотивоване судове рішення, з яким погоджується і колегія суддів касаційної інстанції. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду вважає, що обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність їх перевірки за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 09 березня 2026 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3