Постанова КЦС ВС № 199/6599/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2026 року м. Київ справа № 199/6599/24 провадження № 61-3781св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В., учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Свистунової О. В., від 25 лютого 2026 року, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 27 березня 1998 року уклали договір зберігання, який було оформлено власноручно написаними відповідачем трьома розписками, за змістом яких він отримав на відповідальне зберігання грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, 10 000 доларів США та 9 000 доларів США, тобто у загальному розмірі 29 000 доларів США.

3. Оскільки на вимогу позивачки відповідач вказані кошти не повернув, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти, надані на відповідальне зберігання за договором зберігання від 27 березня 1998 року, в розмірі 29 000 доларів США. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

4. Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра, у складі судді Спаї В. В., від 08 липня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, надані йому на відповідальне зберігання за договором зберігання від 27 березня 1998 року, в розмірі 29 000 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

5. Суд першої інстанції виходив з того, що сторонами укладено договір зберігання, за яким відповідач мав повернути отримані на зберігання кошти за першою вимогою позивачки, проте не виконав своїх зобов`язань.

6. Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 13 жовтня 2025 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

7. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 08 липня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, надані йому на відповідальне зберігання за договором зберігання від 27 березня 1998 року, в розмірі 29 000 доларів США. Вирішено питання розподілу судових витрат.

8. Колегія суддів скасовуючи рішення районного суду вказала, що суд першої інстанції не мав передбачених законом підстав для ухвалення заочного рішення без належного повідомлення відповідача про судові засідання.

9. Водночас, вирішуючи спір по суті, апеляційний суд врахував, що ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_2 отримав від неї на зберігання грошові кошти у розмірі 29 000 доларів США, проте, незважаючи на пред`явлену ОСОБА_1 у квітні 2024 року вимогу про повернення коштів, взяті на зберігання кошти не повернув. Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову в позові. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 11. 21 березня 2026 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи № 199/6599/24, які у травні 2026 року надійшли до Верховного Суду.

13. Протоколом повторного розподілу справи між суддями Верховного Суду від 03 червня 2026 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Тітова М. Ю., суддею-доповідачем у справі визначено суддю Шиповича В. В. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2023 року в справі № 537/1118/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Вказує, що між сторонами не укладався договір зберігання, оскільки у розписках відсутні реквізити та істотні умови цього договору, зокрема розписки не містять відомостей про сторони, строк та умови зберігання чи порядок повернення грошових коштів, не зазначено від кого отримано грошові кошти, відсутні паспортні чи інші ідентифікаційні дані сторін.

16. Зауважує, що позивачка не довела факт підписання ним цих розписок, оскільки в тексті розписок вказано прізвище, ім`я та по батькові на російській мові, не зазначено від кого отримані кошти та як ці розписки стосуються позивачки.

17. Стверджує, що судом не досліджено оригіналів розписок та не перевірено їх наявність у позивачки. При цьому відповідач має сумніви щодо наявності у позивачки оригіналів розписок.

18. Звертає увагу, що за відсутності у матеріалах справи доказів направлення позивачкою та вручення відповідачу вимоги про повернення коштів, позов пред`явлено передчасно, а строк виконання зобов`язання не настав. Розписки складені у 1998 році та не містять конкретного строку виконання зобов`язання, а звернення до суду відбулось у 2024 році. Ці обставини, без пред`явлення вимоги про повернення коштів, свідчать про сплив розумного строку зберігання. Відзив на касаційну скаргу не подано Фактичні обставини справи

19. Суди встановили, що 27 березня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір зберігання, який було оформлено власноручно написаними відповідачем трьома розписками, відповідно до яких ОСОБА_2 зобов`язався повернути грошові кошти в сумі 10 000 доларів США, 10 000 доларів США, 9 000 доларів США, отримані ним на відповідальне зберігання. 20. 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_2 лист-вимогу про повернення грошових коштів у строк до 30 травня 2024 року включно. Однак ця вимога ОСОБА_2 не виконана. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

21. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

22. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

23. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

24. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

25. Статтею 153 ЦК УРСР (тут і далі - в редакції на момент укладення договору між сторонами) було визначено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

26. Відповідно до статті 161 ЦК УРСР зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

27. Згідно з статтею 162 ЦК УРСР одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

28. Відповідно до статті 165 ЦК УРСР якщо строк виконання зобов`язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов`язання в семиденний строк з дня пред`явлення вимоги кредитором, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов`язання.

29. Відповідно до частини першої статті 413 ЦК УРСР за договором схову одна сторона (охоронець) зобов`язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості.

30. Особа, що здала майно на схов, вправі в будь-який час зажадати його від охоронця, а охоронець зобов`язаний повернути майно на першу вимогу особи, що здала його на зберігання, незалежно від строку схову (частина перша статті 415 ЦК УРСР).

31. Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

32. За змістом статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

33. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (частина друга статті 938 ЦК України).

34. Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (частина перша статті 949 ЦК України).

35. Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 127/2972/21 вказав, що за загальним правилом, договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу. Розписка, квитанція або інший документ є документом, який видається зберігачем поклажодавцю за договором зберігання, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання зберігачем від поклажодавця певної речі (речей).

36. Велика Палата Верховного Суду наголошує на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

37. У розглядуваній справі встановлено, що розписки від 27 березня 1998 року, які знаходяться у ОСОБА_1 , містять конкретні відомості про дату, вид і розмір майна отриманого ОСОБА_2 та його зобов`язання повернути це майно. 38. 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 направила поштою письмову вимогу ОСОБА_2 про повернення їй до 30 травня 2024 року 29 000 доларів США отриманих відповідачем за розписками від 27 березня 1998 року, проте відповідач кошти в добровільному порядку не повернув.

39. Апеляційний суд, встановивши, що за розписками від 27 березня 1998 року ОСОБА_2 отримав і зобов`язався повернути грошові кошти в загальній сумі 29 000 доларів США, проте на вимогу позивачки кошти не повернув, дійшов правильного по суті висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

40. Доводи відповідача про те, що між сторонами договір не укладався, спростовані наявними в матеріалах справи доказами. При цьому відповідач не заперечував факту власноручного складання ним розписок та не надав розумного пояснення їх іншого походження.

41. Щодо строку пред`явлення письмової вимоги позивачкою, то колегія суддів звертає увагу, що складені ОСОБА_2 розписки не містять визначеної дати повернення коштів, а відповідач міг самостійно, в будь-який час, повернути отримані за розписками кошти.

42. Однак відомості про те, що відповідач інформував позивачку про бажання повернути кошти, а ОСОБА_1 відмовилась від отримання майна, в матеріалах справи відсутні.

43. Складення розписок від 27 березня 1998 року російською мовою не є підставою для визнання цих доказів недопустимими чи неналежними.

44. Видаючи розписки із зобов`язанням повернути кошти, відповідач, як повнолітня, дієздатна особа, мав зважати на юридичні наслідки своїх дій.

45. Доводів щодо видачі розписок внаслідок погроз чи насильства касаційна скарга не містить.

46. Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_2 на те, що судами не досліджено існування оригіналів розписок та не перевірено їх наявність у позивачки, оскільки до матеріалів справи позивачкою були долучені засвідчені їх копії, а відповідач не звертався із клопотаннями про витребування оригіналів письмових доказів.

47. Відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

48. Згідно з протоколу судового засідання в апеляційному суді 25 лютого 2026 року, яке супроводжувалось технічною фіксацією (відеозаписом), представник відповідача - адвокат Сидоренко О. А. був присутній в судовому засіданні, однак будь-яких заяв чи клопотань, зокрема і про витребування доказів не заявляв. Натомість представник позивачки - адвокат Волошина К. Ю., яка також брала участь у цьому судовому засіданні, повідомила суду, що у неї при собі наявні оригінали відповідних розписок, які їй надала позивачка.

49. Касаційна скарга не містить доводів щодо іншої правової кваліфікації правовідносин, які склались між сторонами у зв`язку з виданими відповідачем розписками, а пред`явлений і задоволений апеляційним судом позов фактично спрямований на стягнення з відповідача коштів, отриманих ним згідно з розписками і не повернутих на вимогу позивачки.

50. За встановлених у цій справі обставин, висновки апеляційного суду по суті вирішення спору не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарзі.

51. Інші доводи касаційної скарги переважно спрямовані на необхідність Верховному Суду здійснити переоцінку доказів у справі, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.

52. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц).

53. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

54. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain від 09 грудня 1994 року, заява № 18390/91, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

55. Оскаржена постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

56. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников