Постанова КЦС ВС № 398/3286/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2026 року м. Київ справа № 398/3286/24 провадження № 61-7398св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 січня 2025 року під головуванням судді Подоляк Я. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Дьомич Л. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про припинення обтяження нерухомого майна та припинення іпотеки, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог 1. 19 лютого 2007 року між позивачем та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № KGALGK01582004 строком дії до 18 лютого 2024 року, в забезпечення якого укладено договір іпотеки № KGALGK01582004, відповідно до якого позивач передав в іпотеку будинок загальною площею 173,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Відомості про іпотеку та заборону відчуження предмета іпотеки були внесені до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: реєстраційний номер іпотеки: 4519718 від 19 лютого 2007 року; номер запису про обтяження: 15256 від 19 лютого 2007 року, реєстратор Олександрійський міський нотаріальний округ приватний нотаріус Хоменко В. Ю.

3. У період з 19 лютого 2007 року по 2012 рік з кредиту у розмірі 35 000 доларів США, ним було сплачено банку 26 453 доларів США, що становить майже 76 % від суми кредиту, про що свідчить графік погашення кредиту. В пункті 7.1 умов кредитного договору № KGALGK01582004 зазначений кінцевий термін кредиту - 18 лютого 2024 року. В пункті 7.3 кредитного договору зазначено, що забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

4. В пункті 2 умов договору іпотеки зазначено, що за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем. В пункті 35.2 договору іпотеки зазначений строк кредиту з 19 лютого 2007 року по 18 лютого 2024 року. Не зважаючи на те, що в пункті 35.2 договору іпотеки зазначений строк кредиту з 19 лютого 2007 року по 18 лютого 2024 року, в пункті 30 договору іпотеки зазначено термін дії договору - до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.

5. На зворотному боці договору іпотеки № KGALGK01582004 від 19 лютого 2007 року зазначена заборона приватного нотаріуса Хоменка В. Ю. від 19 лютого 2007 року на відчуження зазначеного у договорі житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 до припинення дії договору іпотеки.

6. Пункт 30 договору іпотеки не має ніякої юридичної сили, та не породжує правових наслідків з наступних причин.

7. Відповідно до частини першої статті 251 та частини першої статті 252 ЦК України є певний період у часі, із закінченням якого пов`язана дія чи подія, що має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, що має юридичне значення.

8. Посилання на повне виконання основного зобов`язання не є подією, яка повинна неминуче настати, а швидше є подією можливість настання якої є ймовірною, тобто не відповідає закріпленому в нормі критерію «неминучості». Тому в розумінні приписів статті 252 ЦК України посилання на повне виконання зобов`язання в обґрунтування строку дії договору не є ні строком, ні терміном. А відтак, умова договору про його дію до повного виконання забезпеченого зобов`язання не є встановленням сторонами строку дії даного договору.

9. Формулювання положення договору про строк його дії до припинення забезпеченого зобов`язання не відповідає поняттю строку/терміну в розуміння статті 251, 252 ЦК України, а тому не створює правових наслідків стосовно погодження строку дії договору. Таким чином, юридичні наслідки в частині встановлення строку дії договору породжують тільки його положення, які містять конкретну дату його дії.

10. Із настанням такої дати на підставі частини п`ятої статті 3 та частини першої статті 17 ЗУ «Про іпотеку» припиняється чинність іпотеки, незалежно від виконання основного зобов`язання, на забезпечення якого укладено договір, адже зазначена підстава припинення іпотеки є альтернативою припинення основного зобов`язання. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області рішенням від 29 січня 2025 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 30 квітня 2025 року, відмовив у задоволенні позову.

12. Місцевий суд відмовляючи у задоволенні позову, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виснував про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що основне зобов`язання за кредитним договором № KGALGK01582004 від 19 лютого 2007 року є погашеним, тому відсутні правові підстави для припинення правовідносин, які виникли у сторін з метою забезпечення виконання вказаного зобов`язання. Твердження позивача про те, що після закінчення строку кредитування/строку повернення кредиту, іпотека є припиненою незалежно від виконання основного зобов`язання, на забезпечення якого укладено договір іпотеки, є помилковим, оскільки законодавством не передбачено такої підстави для припинення зобов`язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору. Відомостей про виконання рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області у справі № 1118/9927/12 про звернення стягнення на предмет іпотеки сторонами суду не надано. Крім того, навіть якщо кредитор не скористався своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», це не є безумовною підставою для припинення іпотеки. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

13. У червні 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 січня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 квітня 2025 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

14. Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20, від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 725/6951/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 540/406/19, від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц; у постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14, від 21 травня 2012 року у справі № 6-68цс11,а також у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30 березня 2012 року.

15. Касаційну скаргу обґрунтовував тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права. Заявник зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що завадило повному й об`єктивному розгляду справи.

16. Також заявник вказує на те, що АТ КБ «ПриватБанк» відступило право вимоги за іпотечним договором компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», укладеним між банком та ним, проте його не було повідомлено про відступлення. На підтвердження зазначеного заявником було надано витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 17 січня 2013 року та інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 жовтня 2020 року.

17. Крім того, 03 жовтня 2017 року компанію «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» було ліквідовано без правонаступництва. Відповідно до статті 609 ЦК України, факт ліквідації юридичної особи (кредитора) за відсутності правонаступника є безумовною підставою для припинення зобов`язання.

18. У касаційній скарзі заявник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно прийняв та врахував відзив відповідача, поданий після закінчення процесуальних строків, що, відповідно до норм процесуального права, тягне за собою наслідки у вигляді залишення такого документа без розгляду.

19. Заявник не погоджується із твердженнями судів про те, що згідно з пунктом 30 договору іпотеки його дія триває до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Заявник зазначає, що цей пункт договору не породжує правових наслідків, оскільки суперечить вимогам статей 251, 252 ЦК України.

20. Суди попередніх інстанцій не дослідили наявний у матеріалах справи доказ, а саме повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» про дострокове погашення заборгованості. Надіславши таку вимогу, банк змінив строк виконання зобов`язання, у зв`язку з чим втратив право здійснювати подальше нарахування відсотків та стягувати заборгованість за кредитним договором. Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

21. У серпні 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» через підсистему «Електронний суд» подало відзив на касаційну скаргу, в якій просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

22. Надання позивачем нових доказів на стадії касаційного розгляду справи, а також зміна підстав позову та наведення нового нормативно-правового обґрунтування вимог у Верховному Суді (всупереч тим, що були заявлені в суді першої інстанції) є неприпустимим та грубим порушенням норм ЦПК України.

23. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та на підставі встановлених судами фактичних обставин справи. Згідно з частиною другою цієї ж статті, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи постанові суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а також збирати чи приймати до розгляду нові докази.

24. Зокрема, ОСОБА_1 безпідставно додає до касаційної скарги нові докази, а саме копії: листа-відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 09 березня 2023 року, листа-відповіді Торгово-промислової палати України від 27 жовтня 2017 року, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 жовтня 2020 року. Одночасно з цим заявник неправомірно змінює підстави позову, посилаючись на припинення кредитного та іпотечного договорів через наявність протягом певного часу помилкового запису в реєстрі про те, що іпотекодержателем нібито була компанія «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», а не АТ КБ «ПриватБанк».

25. Проте всі зазначені документи та обставини вже були предметом дослідження й оцінки в інших судових справах за участю тих самих сторін: АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 .

26. Щодо посилань заявника на лист-відповідь Національного банку України від 26 вересня 2019 року про відсутність інформації в Кредитному реєстрі Національного банку України про кредитну заборгованість ОСОБА_1 , слід зазначити, що метою створення та ведення кредитного реєстру Національного банку України є вдосконалення процесів управління кредитними ризиками банків. Тобто цей реєстр має значення виключно для Національного банку України як регулятора, що відстежує загальні фінансові ризики банківського сектору, і не є підтвердженням виконання боржником своїх зобов`язань перед конкретним банком.

27. Крім того, Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо створення та ведення Кредитного реєстру Національного банку України та вдосконалення процесів управління кредитними ризиками банків» набрав чинності лише 04 березня 2018 року, тоді як спірний кредитний договір сторони уклали - 19 лютого 2007 року.

28. Позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів припинення зобов`язань за кредитним договором шляхом їх належного виконання. У матеріалах справи відсутній будь-який документ, який би підтверджував виконання позивачем свого зобов`язання перед банком у порядку, передбаченому статтею 545 ЦК України, а тому іпотека є дійсною та чинною.

29. АТ КБ «ПриватБанк» повністю погоджується з оскаржуваними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, а також із викладеними в них правовими висновками, у зв`язку з чим касаційна скарга ОСОБА_1 є безпідставною та задоволенню не підлягає. Рух справи в суді касаційної інстанції

30. Верховний Суд ухвалою від 30 липня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області. 31. 18 серпня 2025 року цивільна справа № 398/3286/24 надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи 32. 19 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № KGALGK01582004. Згідно умов кредитного договору позивач отримав через касу банку готівкою кредитні кошти на строк з 19 лютого 2007 року по 18 лютого 2024 рік включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 35 000 доларів США на наступні цілі: купівля житлового будинку, а також 5 950 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 1,0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Періодом сплати вважати період з 20 по 25 число кожного місяця, сума щомісячного платежу 476,82 доларів США. Забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека будинку АДРЕСА_1 (пункти 7.1., 7.3 кредитного договору).

33. Того ж дня, між сторонами було укладено договір іпотеки № KGALGK01582004, предметом якого є надання в іпотеку нерухомого майна - будинок загальною площею 173,1 кв. м на АДРЕСА_1 , як забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.

34. Згідно договору іпотеки № KGALGK01582004 від 19 лютого 2007 року в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 19 лютого 2007 року № KGALGK01582004, укладеним між банком та ОСОБА_1 по поверненню кредиту в сумі 40 950,00 доларів США, з них на купівлю житлового будинку 35 000,00 доларів США та 5 950,00 доларів США на сплату страхових платежів на строк з 19 лютого 2007 року по 18 лютого 2024 року включно. Останній надав в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 173,1 кв. м, який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 лютого 2007 року та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також, в договорі зазначено, що іпотека поширюється на земельну ділянку загальною площею 822,1 кв. м, на якій розташовано майно і яка буде належати іпотекодавцю на праві власності у разі її приватизації (пункти 35.2-35.4 умов іпотечного договору).

35. Відповідно до пункту 30 умов договору іпотеки, термін дії договору - до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.

36. Також, на зворотному боці договору іпотеки № KGALGK01582004 від 19 лютого 2007 року зазначена заборона приватного нотаріуса Хоменка В. Ю. від 19 лютого 2007 року на відчуження зазначеного в договорі житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 до припинення дії договору іпотеки.

37. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28 червня 2023 року, на нерухоме майно, а саме: житловий будинок загальною площею 173,1 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 822,1 кв. м, власником якого є ОСОБА_1 встановлено іпотеку та накладено заборону. Іпотекодержателем є АТ КБ «ПриватБанк».

38. У грудні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, посилаючись на те, що 19 лютого 2007 року між банком та відповідачем було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 35 000 доларів США зі сплатою відсотків 12 % річних, строком до 18 лютого 2024 року. Проте позичальник порушив свої зобов`язання щодо щомісячного повернення частини кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом і станом на 02 серпня 2012 року його заборгованість складає 43 106,22 доларів США.

39. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області рішенням від 18 вересня 2013 року позов задовольнив частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № KGALGK01582004 від 19 лютого 2007 року, що становить 43 106,22 доларів США, що за курсом 7,99 грн, відповідно до службового розпорядження НБУ від 02 серпня 2012 року складає 344 418,70 грн, звернув стягнення на будинок загальною площею 173,1 кв. м та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк».

40. Кропивницький апеляційний суд постановою від 05 листопада 2013 року рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградського області від 18 вересня 2013 року скасував в частині звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалив в цій частині нове рішення. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № KGALGK01582004, укладеного 19 лютого 2007 року, у розмірі - 43 106,22 доларів США, що в перерахунку відповідно до офіційного курсу гривні до іноземної валюти складає - 344 418,70 грн, звернув стягнення на житловий будинок, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору іпотеки від 19 лютого 2007 року, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій необхідних для продажу предмета іпотеки. Початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановити на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчої дії. Рішення суду в частині вирішення вимог щодо виселення ОСОБА_1 та зняття з реєстраційного обліку залишив без змін.

41. У серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 19 лютого 2007 року на загальну суму 19 026,03 доларів США. 42. 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву до АТ КБ «ПриватБанк» про припинення правовідносин за кредитним договором, договором іпотеки, вилучення запису про іпотеку та припинення заборони на нерухоме майно.

43. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області рішенням від 02 березня 2020 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.

44. Вирішуючи первісний позов суд вказав, що АТ КБ «ПриватБанк» використав своє право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, звернувшись в 2012 році до суду із позовом про примусове стягнення цих коштів у судовому порядку із боржника ОСОБА_1 , тому банк втратив право на проценти за користування кредитом.

45. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд зазначив, що ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження відступлення АТ КБ «ПриватБанк» на користь «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ» прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами.

46. Кропивницький апеляційний суд постановою від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградського області від 02 березня 2020 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про припинення правовідносин за кредитним договором, договором іпотеки, вилучення запису про іпотеку та припинення заборони на нерухоме майно залишив без змін.

47. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області рішенням від 21 січня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області Хоменка В. Ю., про скасування запису в Державному реєстрі іпотек, вилучення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку та припинення заборони в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, відмовив.

Позиція Верховного Суду

48. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

49. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

50. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

51. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

52. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

53. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

54. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

55. Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

56. Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України.

57. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

58. Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

59. Частина перша статті 626 ЦК України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

60. Згідно з частинами першою та третьою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

61. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

62. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

63. За змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

64. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

65. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 ЦК України).

66. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (частина перша статті 572 ЦК України).

67. Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

68. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на дату укладення іпотечного договору) визначено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

69. Таким чином, іпотека є самостійним видом забезпечення виконання зобов`язання.

70. Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» регламентовано, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

71. Згідно з вимогами частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

72. У справі, що переглядається, судами встановлено, що відповідно до пунктів 1.2, 7.1 кредитного договору № KGALGK01582004 від 19 лютого 2007 року банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 19 лютого 2007 року по 18 лютого 2024 року. Кредит надається в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплати відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки.

73. Пунктами 2.2.1, 2.2.2., 2.2.4 кредитного договору № KGALGK01582004 передбачено, що позичальник зобов`язується використати кредит на цілі, зазначені в пункті 7.1 даного договору. Сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до пунктів 7.1, 2.3.1., 2.3.2., 2.3.3., 3.1, 3.2 даного договору. Повну сплату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту. Погашення кредиту зробити в порядку, сумах і строки, передбачені пунктом 7.1 та пунктом 2.3.3. цього договору.

74. Даний договір у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, згідно пункту 7.1 набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів або оформлення касових документів з метою використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі виданих позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором. Договір може бути змінений у встановленому даним договором порядку. Припинення дії даного договору здійснюється відповідно до діючого законодавства України (пункт 5.1 кредитного договору).

75. Відповідно до пунктів 35.2, 35.3, 35.4 умов договору іпотеки № KGALGK01582004 від 19 лютого 2007 року в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 19 лютого 2007 року № KGALGK01582004, укладеним між банком та ОСОБА_1 по поверненню кредиту в сумі 40 950,00 доларів США, останній надав в іпотеку нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 173,1 кв. м, який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 лютого 2007 року та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також, в договорі зазначено, що іпотека поширюється на земельну ділянку загальною площею 822,1 кв. м, на якій розташовано майно і яка буде належати іпотекодавцю на праві власності у разі її приватизації.

76. Відповідно до пункту 30 умов договору іпотеки, термін дії договору - до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.

77. На зворотному боці договору іпотеки № KGALGK01582004 від 19 лютого 2007 року зазначена заборона приватного нотаріуса Хоменка В. Ю. від 19 лютого 2007 року на відчуження зазначеного в договорі житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 до припинення дії договору іпотеки.

78. Умовами кредитного договору № KGALGK01582004 встановлено обов`язок ОСОБА_1 повернути отримані кредитні кошти, сплатити відсотки, в зазначені даним договором строки.

79. Статтею 629 ЦК встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

80. Главою 50 ЦК визначено підстави припинення зобов`язання, серед яких відсутня така підстава як закінчення строку дії договору.

81. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження повного виконання основного зобов`язання за кредитним договором № KGALGK01582004 від 19 лютого 2007 року. З огляду на це, відсутні правові підстави для припинення акцесорного (забезпечувального) зобов`язання, яке виникло між сторонами на підставі договору іпотеки з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору.

82. Оскільки основне кредитне зобов`язання залишається невиконаним, суди дійшли правильного та законного висновку про відсутність будь-яких правових підстав для припинення договору іпотеки та скасування пов`язаних із ним реєстраційних обтяжень. З огляду на це, висновки судів повністю відповідають фактичним обставинам справи.

83. Велика Палата Верховного Суду в пунктах 32-35 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 висловила правову позицію про те, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

84. Заявник стверджує, що пункт 30 договору іпотеки, який передбачає дію договору до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, нібито суперечить вимогам статей 251, 252 ЦК України та не породжує правових наслідків, проте колегія суддів не погоджується з цими доводами з огляду на таке.

85. Відповідно до статті 3 Закону України «Про іпотеку», цей вид забезпечення за своєю правовою природою має похідний (акцесорний) характер від основного зобов`язання і за замовчуванням є дійсним до моменту повного припинення кредитного договору. Сама по собі відсутність у договорі іпотеки конкретної календарної дати його закінчення не зумовлює недійсності його умов, а лише вказує на те, що обтяження залишається чинним протягом усього періоду існування невиконаного боргу. Оскільки Глава 50 ЦК України та стаття 17 Закону України «Про іпотеку» не пов`язують припинення забезпечувальних правовідносин зі спливом строків кредитування за наявності кредитної заборгованості, оскаржуваний пункт договору є правомірним та обов`язковим для виконання сторонами згідно зі статтею 629 ЦК України.

86. Доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили вимогу-повідомлення про дострокове погашення заборгованості, а банк через її направлення нібито втратив право стягувати заборгованість є безпідставними з огляду на таке.

87. Направлення вимоги дійсно змінює строк виконання зобов`язання і припиняє право банку нараховувати нові (додаткові) відсотки на майбутнє. Проте, зміна строку не припиняє самого зобов`язання та не позбавляє кредитора права стягнути фактично сформоване тіло кредиту й відсотки, нараховані до моменту пред`явлення вимоги.

88. Оскільки заявник не надав доказів повного погашення кредиту, відповідно до статті 545 ЦК України, основне зобов`язання є невиконаним, а отже, похідне від нього обтяження (іпотека) залишається чинним.

89. Направлення вимоги є інструментом примусового стягнення боргу, а не підставою для звільнення від нього.

90. Що стосується доводів ОСОБА_1 про неповідомлення його про відступлення права вимоги та ліквідацію компанії «Юкрейн Мортгейдж Лоун Файненс № 1 ПІ-ЕЛ-СІ», то колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 22-24) свідчать про помилковість записів щодо права вимоги вказаної компанії, на що обґрунтовано вказував і відповідач у відзиві на касаційну скаргу. Наразі право вимоги за кредитним та іпотечним договорами належним чином зареєстровано за АТ КБ «ПриватБанк». Ліквідація сторонньої юридичної особи за відсутності правонаступництва не є підставою для припинення зобов`язань заявника перед банком у розумінні статті 609 ЦК України, оскільки кредитор за основним та забезпечувальним договорами є чинним і не ліквідований.

91. Також заявник у касаційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції прийняв відзив відповідача поза межами процесуального строку, колегія суддів зазначає, що ці твердження повністю спростовуються матеріалами справи з огляду на таке.

92. Як убачається з матеріалів справи, ухвалою суду першої інстанції про відкриття провадження у справі від 02 липня 2024 року відповідачу було встановлено строк для подання відзиву з дня вручення копії цієї ухвали. Відповідно до частини сьомої статті 178 та статті 272 ЦПК України, перебіг процесуального строку на подання відзиву розпочинається виключно з наступного дня після належного вручення копії судового рішення учаснику справи.

93. Оскільки в матеріалах справи відсутні відомості (поштові повідомлення) про вручення відповідачу копії ухвали від 02 липня 2024 року засобами поштового зв`язку, першим документально підтвердженим моментом, коли АТ КБ «ПриватБанк» дізналося про наявність судового процесу, є 12 серпня 2024 року (день подання відповідачем заяви про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді), а також 13 серпня 2024 року (дата направлення судових повісток).

94. Зважаючи на те, що відзив на позовну заяву відповідач подав до суду 23 серпня 2024 року (тобто на 11-й день після фактичного отримання доступу до матеріалів справи), АТ КБ «ПриватБанк» реалізувало своє процесуальне право в межах загального 15-денного строку, визначеного законом. Таким чином, суд першої інстанції діяв у відповідності до норм ЦПК України, забезпечуючи дотримання принципів змагальності та рівності сторін, а доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

95. Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 295/7291/20, від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 725/6951/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 540/406/19, від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц; у постановах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 17 вересня 2014 року у справі № 6-6цс14, від 21 травня 2012 року у справі № 6-68цс11, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

96. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

97. Посилання в касаційній скарзі про неврахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 від 30 березня 2012 року, не заслуговують на увагу, так як вказане судове рішення не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 263 ЦПК України і не є підставою для касаційного оскарження судових рішень на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

98. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача. Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

99. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

100. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Щодо судових витрат

101. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

102. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 січня 2025 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 30 квітня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров