Ухвала КЦС ВС № 695/530/26

УХВАЛА 08 червня 2026 року м. Київ справа № 695/530/26 провадження № 61-6488ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Золотоніський відділ державної виконавчої служби у Золотоніському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення юридичного факту та скасування арешту нерухомого майна, ВСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення юридичного факту та скасування арешту нерухомого майна, в якій просила: - встановити факт припинення зобов`язання ОСОБА_1 перед АТ «БМ-2018», яке є правонаступником АТ «БМ Банк», за кредитним договором № 6/60/090908 від 09 вересня 2008 року; - скасувати арешт на належний ОСОБА_1 на праві власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , накладений 24 лютого 2015 року ВДВС Золотоніського МРУЮ у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, зареєстрований 24 лютого 2015 року Золотоніським міськрайонним управлінням юстиції, реєстраційний номер запису про обтяження 8840845.

2. Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області ухвалою від 17 лютого 2026 року, яка залишена без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року, відмовив у відкритті провадження у справі. Ухвала мотивована тим, захист прав боржника має здійснюватись шляхом оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України або шляхом пред`явлення позову про зняття арешту з майна. 3. 13 травня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Литвин О. П.,через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року.

4. У касаційній скарзі заявник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права. Вказує, що будь-який спір про право відсутній у зв`язку з припиненням юридичної особи, яка могла б претендувати на належне боржнику майно та відсутність її правонаступника. Вказує, що у зв`язку з припиненням юридичної особи-кредитора фактичне виконання рішення суду про стягнення боргу та зняття арешту з цих підстав неможливе. Крім того, звертає увагу, що відомості про правонаступника припиненої юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутні.

5. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

6. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

7. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

8. Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

9. Відповідно до пункту 7 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, перелік яких визначений частиною першою статті 315 ЦПК України.

10. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

11. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

12. Частиною шостою статті 294 ЦПК України визначено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

13. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

14. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

15. При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

16. Отже, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження в ній.

17. Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області рішенням від 19 березня 2014 задовольнив позов ПАТ «БМ Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «БМ Банк» заборгованість по кредитному договору № 6/60/090908 від 09 вересня 2008 року на загальну суму 31237, 37 грн, з яких: прострочена заборгованість 18612, 56 грн, заборгованість по відсотках 4953, 71 грн, пеня за період з 09 вересня 2008 року по 10 листопада 2013 року у розмірі 7671, 10 грн та судовий збір у розмірі 312, 40 грн.

18. Також суди встановили, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу частини будинку від 08 червня 2007 року та свідоцтва про право на спадщину від 18 вересня 2025 року.

19. Листом Золотоніського ВДВС у Золотоніському районі Черкаської області № 79252 від 03 грудня 2025 року встановлено, що з 19 лютого 2015 року по 02 червня 2015 року на виконанні у Золотоніському МРВ ВДВС ГТУЮ у Черкаській області перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 по виконавчому листу № 695-43-14-ц, виданому 01 квітня 2014 року Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «БМ Банк» заборгованості в розмірі 31 549,77 грн. У зв`язку з тим, що боржником рішення добровільно виконане не було, 24 лютого 2015 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна.

20. Після проведених державним виконавцем заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», та керуючись вимогами п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», 02 червня 2015 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження було завершене.Крім того, листом Золотоніського ВДВС у Золотоніському районі Черкаської області №1043 від 12 січня 2026 року ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні заяви про зняття арешту з майна боржника, оскільки виконавчий лист не виконано, а повернуто стягувачу, підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні.

21. Згідно відомостей з ЄДР станом на 19 грудня 2025 року АТ «БМ-2018» було правонаступником ТОВ «БМ Банк»; державну реєстрацію припинення юридичної особи АТ «БМ-2018» в результаті ліквідації проведено 23 березня 2021 року. Відомості про правонаступника стягувача відсутні. Інформація про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ «БМ Банк» та ОСОБА_1 09 серпня 2008 року, заміну стягувача у виконавчому провадженні НОМЕР_2 на іншу особу відсутня. В Єдиному реєстрі боржників відсутня інформація щодо ОСОБА_1 та виконавче провадження НОМЕР_2.

22. Відмовляючи у відкритті провадження в цій справі, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з поданої заяви вбачається спір про право, а тому вона не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки встановлення такого факту буде порушувати права іпотекодержателя.

23. Верховний Суд погоджується з такими висновками суду з огляду на те, що вимога про встановлення факту припинення зобов`язання та скасування арешту на нерухоме майно може встановлюватися судами лише при розгляді спору про право цивільне. Його встановлення є елементом оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог кредитора.

24. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

25. У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо.

26. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у даній справі сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин.

27. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

28. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

29. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.

30. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

31. Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

32. Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами попередніх інстанцій пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо його застосування чи тлумачення, тому у відкритті касаційного провадження суд відмовляє.

33. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 17 лютого 2026 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Судді А. А. Калараш Є. В. Петров В. В. Пророк