Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/15135/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" червня 2026 р. Справа№ 910/15135/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Майданевича А.Г. суддів: Суліма В.В. Крижного О.М. розглянувши у письмову провадженні, без виклику учасників судового процесу, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 року у справі № 910/15135/25 (суддя Ягічева Н.І.) за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Cервіс» про стягнення 170 103,45 грн,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2025 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Cервіс», в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Житло-Cервіс» 24738,25 грн авансу, який підлягає поверненню, у зв`язку із припиненням дії договору поставки та підключення обладнання № 17.05/2021 від 17.05.2021. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування майна № 10-0197-23-00021 від 27.02.2023 у зв`язку з настанням страхового випадку (затоплення нежилих приміщень з №1 по №5 групи прим. №1 літ. А за адресою м. Київ, вул. Кловський узвіз, 7) виплачено страхове відшкодування власнику пошкодженого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАННОНІЯ-ТРЕЙД ко», а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, якою, на думку позивача, є відповідач. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/15135/25 у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції послався на те, що позивачем не було доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів, що саме внаслідок дій відповідача відбулось затоплення приміщення, та як наслідок, наявності відповідальності відповідача за завдання збитків страхувальнику майна, що свідчить про відсутність складу цивільного правопорушення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «УСГ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/15135/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Так, апелянт зауважив, що саме відповідач який утримує на балансі відповідне майно, зокрема, забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Крім того, апелянт вказав, що відповідачем не було надано доказів на спростування його вини у завданні шкоди. За таких обставин вбачається, що шкода майну страхувальника була завдана неправомірними діями відповідача, які полягають у неналежному виконанні покладених на нього обов`язків щодо утримання внутрішньобудинкових мереж будинку №7А по вул. Кловський узвіз у м. Києві. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Так, заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю «Житло-Cервіс» у своєму відзиві, наданому до суду 08.04.2025, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. При цьому, відповідач вказав, що на виконання вимог п. 5 ч. 2 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України апелянт не надав заперечень або пояснень, які саме висновки суду першої інстанції не відповідають конкретним обставинам справи. Крім того, на думку відповідача, скаржник навмисно вводить суд в оману та надає викривлену інформацію стосовно залиття нежитлового приміщення. Водночас, відповідач вказав, що оскільки затоплення відбулось з трубопроводу холодного водопостачання в середині нежитлового приміщення, який прикріплений до стелі та проходить над гіпсокартоном, це повністю виключає вину відповідача у неналежному утриманні внутрішньобудинкових мереж. Разом з цим, відповідач зауважив, що скаржиком не доведено прямого причинного зв`язку між нібито протиправною поведінкою відповідача та збитками, що завдані Товариству з обмеженою відповідальністю «ПАННОНІЯ-ТРЕЙД ко», як орендарю нежитлового приміщення, в результаті залиття, що сталася 19.02.2024, а тому у відповідача відсутній обов`язок відшкодувати позивачу завдані збитки. Так, скаржником не надано жодного належного доказу, який би свідчив про порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині утримання внутрішньо будинкових мереж, а відтак не доведено вину відповідача у заподіяні шкоди. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., суддів: Суліма В.В., Коротун О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/15135/25 залишено без руху. Апелянтом усунено недоліки та подано до суду докази оплати судового збору у розмірі 4 542,00 грн. Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2026 відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/15135/25. Розгляд апеляційної скарги призначено за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). З огляду на наявність у матеріалах справи належних доказів повідомлення сторін про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2026 року, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції Згідно зі статтею 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною. Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів. Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин. Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа №910/11471/24 розглядалась протягом розумного строку. Так, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга в межах викладених скаржником доводів та вимог не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції 27.02.2023 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «УСГ» (страховик) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паннонія - Трейд ко» (страхувальник) був укладений договір добровільного страхування майна № 10-0197-23-00021, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням та користуванням майном - приміщенням ресторану у будинку 7 А по вул. Кловський узвіз у м. Києві. 19.02.2024, о 3 годині ночі в приміщенні ресторану у будинку 7 А по вул. Кловський узвіз у м. Києві відбулась страхова подія - затоплення приміщення водою. 20.02.2024 страхувальник звернувся до позивача з заявою про сплату страхового відшкодування згідно з договором страхування. Позивач з урахуванням умов договору страхування, склав страховий акт №МН-2724, згідно з яким вплив рідини (об`єкт страхування) визнано страховим випадком та призначено до виплати страхове відшкодування в розмірі 170 103,45 грн. На підставі складеного страхового акту позивач сплатив на користь страхувальника суму страхового відшкодування в загальному розмірі 170 103,45 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №59499 від 11.03.2024. Так, за твердженням позивача, внаслідок залиття приміщення водою за адресою: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 7-А завдано шкоди, суму якої було виплачено позивачем, як страховиком у зв`язку з чим відповідач має відшкодувати таку шкоду, яка у відповідності до вимог ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України, підлягає стягненню на користь позивача внаслідок неналежного утримання внутрішньо будинкових мереж у порядку суброгації, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови. Предметом розгляду у даній справі є позовна вимога про стягнення з відповідача суми виплаченого позивачем страхового відшкодування потерпілій особі, якій було завдано шкоду в результаті настання затоплення. За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Відповідно до статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною другою статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Згідно з частиною першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Згідно зі ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки. Вказаними вище законодавчими приписами врегульовано правовідносини суброгації (від лат. «subrogare» - заміщення, обрання взамін), яка є одним із видів уступки права, що полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов`язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду. Так, до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Вказана правова позиція викладена в п. 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц . Під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №910/18279/19. Відповідно до статті 1 Закону України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Згідно статті 8 вказаного Закону, страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Статтею 5 Закону України "Про страхування" передбачено, що залежно від вольового характеру страхування може бути добровільним або обов`язковим. Суд зауважує, що саме залежно від виду укладеного договору страхування потерпілою стороною страховик і набуде можливості застосувати право вимоги в порядку суброгації чи регресу. Поняття добровільного майнового страхування розкривають положення статті 6 Закону України "Про страхування" та статей 979, 982 Цивільного кодексу України. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником. Основним призначенням добровільного страхування є майновий захист інтересів страхувальника, що покликаний зменшити шкідливі для власника (володільця) наслідки пошкодження чи знищення його майна. Варто зазначити, що в процесі реалізації прав та обов`язків, які виникають з таких договорів, також має місце делікт (деліктна відповідальність), внаслідок настання якого і виникає страховий випадок, коли страхувальник зазнає майнової шкоди, а в подальшому можуть виникнути і відносини суброгації. Статтями 512, 514 Цивільного кодексу України передбачено, що в установлених законом випадках кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою. Ці норми кореспондуються з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування". Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. У разі виплати страховою компанією страхового відшкодування до неї у межах фактичних витрат від потерпілої особи переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. В таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора, а саме потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди. Отже, за суброгацією відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов`язанні (зміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. Це означає, що одна особа набуває прав і обов`язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц. Так, правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем, в зв`язку із виплатою на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої сторони у деліктному зобов`язанні. Як правильно встановлено судом першої інстанції, для правильного вирішення питання щодо стягнення в порядку суброгації (відповідно до положень статті 27 Закону України «Про страхування», статті 993 Цивільного кодексу України) суми шкоди, завданої внаслідок страхової події, важливим є встановлення особи, відповідальної за заподіяння шкоди. Пунктом 3 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (стаття 22 Цивільного кодексу України). Згідно частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України визначає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. З огляду на зазначені норми законодавства, для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність чотирьох умов: протиправної поведінки боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення зобов`язання боржником, а не якихось інших обставин, зокрема, дій самого кредитора або третіх осіб; вини боржника. Відсутність будь-якої з зазначених умов виключає настання цивільно-правової відповідальності виконавця у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків. У даному випадку, позивач має довести, серед іншого, протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли у страхувальника, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки. Судом першої інстанції встановлено, що позивачем на підтвердження позовних вимог до позову долучено: акт залиття від 21.02.2024; звіт №МН-2724 про незалежну оцінку; страховий акт МН-2724 від 11.03.2024; заяву страхувальника; платіжну інструкцію №59499 від 11.03.2024. Так, за твердженням позивача, саме відповідач який утримує на балансі відповідне майно несе відповідальність за його експлуатацію згідно з Законом України «Про житлово-комунальні послуги. Залиття приміщення в свою чергу сталося внаслідок неналежного утримання внутрішньо будинкових мереж відповідачем. Колегія суддів відхиляє такі доводи позивача з огляд на наступне. Статтею 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: - забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; - інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Відповідно до положень ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є: 1) послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об`єкти газоспоживання споживача; 2) послуг з постачання та розподілу електричної енергії - енергопостачальник або інший суб`єкт, визначений законом; 3) послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; 4) послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; 5) послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; 6) послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення; 7) послуг з управління побутовими відходами - адміністратор послуги з управління побутовими відходами, а у разі його відсутності - визначений у встановленому законодавством порядку суб`єкт господарювання, який здійснює збирання та перевезення побутових відходів. Відповідно до п. 1, 2, 3, 4 розд. II Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 № 190: - виконавець послуги з централізованого водопостачання централізованого водовідведення обслуговує вуличні, квартальні та дворові мережі водопостачання та водовідведення, споруди і обладнання, а також технологічні прилади й пристрої на них, які перебувають у нього на балансі або на які є відповідний договір на обслуговування зі споживачем; - мережі водопостачання та водовідведення споживача експлуатуються та обслуговуються споживачем. Обслуговування мереж споживача може здійснюватися виконавцем послуги з централізованого водопостачання / централізованого водовідведення на умовах окремого договору; - межею розподільчих мереж, які обслуговує виконавець послуги з централізованого водопостачання/централізованого водовідведення, є перший колодязь із запірною арматурою у місці приєднання до водопровідної мережі споживача відповідно до акта розмежування майнової належності та експлуатаційної відповідальності сторін (додаток 1). - водопровідні вводи до теплових пунктів (далі - ТП), котелень, окремо побудованих насосних станцій для підвищення тиску, а також розподільчі мережі від цих об`єктів експлуатують підприємства, на балансі або в користуванні яких перебувають ці об`єкти. Експлуатацію мереж водопостачання та водовідведення. утримання їх у належному стані в межах ТП та котелень здійснюють організації, на балансі або в користуванні яких перебувають ці об`єкти. відповідно до п. 8 розд. II Правил № 190 за стан водопровідних мереж, які проходять у технічних підвалах і до яких приєднані внутрішньобудинкові мережі, відповідають юридичні та фізичні особи, у яких вони знаходяться у власності або користуванні (управлінні, господарському віданні, оренді), або які здійснюють фактичне користування такими мережами. Крім того, саме на споживача покладено обов`язок із забезпечення експлуатації, ремонту та усунення аварійних ситуацій на об`єктах мережах водопостачання та водовідведення, які йому належать (перебувають у користуванні), власними силами або із залученням інших суб`єктів господарювання (п. 9 розд. II Правил № 190). Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних належних та допустимих в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів, які підтверджують, що відповідач є балансоутримувачем нежитлової будівлі в м. Києві по вул. Кловський узвіз,

7. Водночас, як встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, матеріали справи також не містять будь-яких належних та допустимих доказів, що підтверджують обставини залиття приміщення внаслідок неналежного утримання внутрішньо будинкових мереж Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло-Cервіс". Тобто, позивачем не надано, а матеріали справи не мітять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність поведінки відповідача та те, що саме протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною завдання збитків, які виникли у страхувальника майна, як безумовний наслідок такої протиправної поведінки. При цьому, колегія суддів зауважує, нежитлова будівля офісного центру за адресою: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 7, є інвестиційним об`єктом, який збудований за кошти інвесторів (юридичних та фізичних осіб) та є спільною сумісною власністю власників. Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно частини 1 статті 219 Господарського кодексу України (чинною на момент виникнення спірних правовідносин) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до частини 1 статті 224 та частини 1 статті 225 Господарського кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) учасник господарських відносин, який порушив установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. Як зазначалось судом вище відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність не настає. При цьому, колегія суддів зауважує, що у спорах, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, на кредитора покладений обов`язок доведення факту неправомірності (протиправності) поведінки відповідача, прямого (безпосереднього) причинного зв`язку між неправомірними діями або бездіяльністю особи, яка заподіяла шкоду, і самою завданою шкодою та обґрунтування його розміру. Тобто, відшкодування шкоди включає в себе не тільки поняття "шкоди", але й покладення обов`язку на потерпілу сторону щодо доведення її розміру. За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: - протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; - шкідливий результат такої поведінки (збитки); - причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов`язання, розмір збитків, причинний зв`язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором. Проте, як було встановлено вище, позивачем не було доведено за допомогою належних, допустимих та достатніх доказів, що саме внаслідок дій відповідача відбулось затоплення приміщення, та як наслідок, наявності відповідальності відповідача за завдання збитків страхувальнику майна, що в свою чергу свідчить про відсутність складу цивільного правопорушення. При цьому, колегія суддів враховую твердження позивача викладені у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, що працівниками відповідача було проведено обстеження нежитлових приміщень другого поверху та з`ясовано, що витоки води в нежитлових приміщеннях другого поверху та в місцях загального користування другого поверху відсутні. Водночас, аргументуючи свої заперечення, відповідач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАННОНІЯ-ТРЕЙД ко» використовує нежитлове приміщення для функціонування ресторану, в якому функціонує приміщення для приготування їжі (кухня). Оскільки для забезпечення роботи кухні ресторану необхідно наявність водопостачання, орендарем нежитлового приміщення Товариством з обмеженою відповідальністю «ПАННОНІЯ-ТРЕЙД ко» було прокладено горизонтальний трубопровід під стелею приміщення від стоячих (вертикальних) трубопроводів, які розміщені в санвузлі ресторану, а ймовірною причиною міг бути перекіс трубопроводу холодного водопостачання в місці встановлення запірного вентиля, через пошкодження кріплення трубопроводу до стелі. Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази. Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що доводи відповідача, зокрема, щодо відсутності вини відповідача у заподіянні шкоди (залиття) є більш вірогідними. Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що відповідачем не було надано доказів на спростування його вини у завданні шкоди. За таких обставин не вбачається, що шкода майну страхувальника була завдана неправомірними діями відповідача, які полягають у неналежному виконанні покладених на нього обов`язків щодо утримання внутрішньобудинкових мереж будинку №7А по вул. Кловський узвіз у м. Києві. З огляду на викладене, встановивши відсутність достовірних доказів, які свідчили б про наявність з боку відповідача повного складу цивільного правопорушення, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України). Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції. Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається. Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 року у справі № 910/15135/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 слід залишити без змін. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 року у справі № 910/15135/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 у справі № 910/15135/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/15135/25 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя А.Г. Майданевич Судді В.В. Сулім О.М. Крижний