Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/18148/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/18148/25 Головуючий у 1 інстанції - Жук Р.В. Суддя-доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В., за участю секретаря Фищук Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив: - визнати протиправною відмову, оформлену листом ІНФОРМАЦІЯ_1 №14/2312 від 14.03.2025, якою відмовлено у задоволенні заяви від 27.02.2025 з приводу здійснення дій щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про непридатність до військової служби ОСОБА_1 згідно довідки виданої замість військового квитка від 07.12.2012 № 1/577; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про непридатність до військової служби ОСОБА_1 згідно довідки виданої замість військового квитка від 07.12.2012 № 1/577. Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій він просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) та іншим ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на військову службу по мобілізації до моменту набрання законної сили рішенням суду у відповідній адміністративній справі за позовною заявою №0904-1 від 09.04.2025. В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняє активні дії з проведення незаконної, на його думку, процедури проходження військово-лікарської комісії для подальшого взяття позивача на військовий облік та мобілізації в майбутньому. Окрім того, позивач посилається на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 в адміністративній справі № 160/2592/23, та зазначає що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. У разі якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період (воєнний стан), він набуде юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію відновлення порушених прав. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у задоволенні заяви відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, постановити нову ухвалу, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що заявником не доведено наявності передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки з поданих матеріалів не вбачаються очевидні ознаки протиправності дій відповідача, а наведені доводи підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті. Суд зазначив, що позивач не надав належних доказів на підтвердження відсутності у нього статусу військовозобов`язаного та не довів існування реальної загрози істотного ускладнення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення без застосування заходів забезпечення позову. При цьому, суд виходив із того, що можливе настання негативних наслідків для позивача має лише ймовірний характер, а чинне законодавство передбачає механізми судового захисту та відновлення порушених прав у разі встановлення протиправності дій суб`єкта владних повноважень. Також, суд звернув увагу, що заявлений захід забезпечення позову адресовано не лише відповідачу, а й невизначеному колу інших ІНФОРМАЦІЯ_2, що не відповідає вимогам конкретності такого заходу. Крім того, суд дійшов висновку, що заборона вчиняти дії щодо призову на військову службу фактично призводила б до вирішення спору по суті до ухвалення рішення у справі, що суперечить призначенню інституту забезпечення позову та правовим позиціям Верховного Суду, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у вжитті заходів забезпечення позову, не врахувавши, що позивач позбавлений можливості самостійно надати докази своєї непридатності до військової служби через відмову відповідача у наданні відповідних документів та нерозгляд судом клопотання про їх витребування. Апелянт зазначає, що внаслідок проведення щодо нього, на його думку, незаконної військово-лікарської комісії, зміни облікового статусу та вчинення дій, спрямованих на його мобілізацію, існує реальна загроза призову на військову службу під час розгляду справи. При цьому, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, апелянт стверджує, що процедура мобілізації є незворотною, а тому у разі призову до ухвалення рішення суду ефективне поновлення його прав стане неможливим. Також апелянт вказує, що заявлений захід забезпечення позову не є тотожним задоволенню позовних вимог, оскільки предметом спору є внесення до Реєстру відомостей про його непридатність до військової служби, а тимчасова заборона здійснювати його призов спрямована виключно на збереження існуючого становища та забезпечення реального виконання можливого рішення суду. Крім того, апелянт вважає обґрунтованим поширення заборони не лише на відповідача, а й на інші ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки чинне законодавство допускає здійснення мобілізаційних заходів не за місцем військового обліку особи. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача. У відповідності до вимог частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову. Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або - очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Згідно частини другої статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України). При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. У той же час, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, дотримання дозволеного законодавством способу забезпечення позову. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 07.04.2020 у справі № 826/13413/18. Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Як свідчать матеріали справи, предметом позову у даній справі є правомірність відмови, оформленої листом ІНФОРМАЦІЯ_1 №14/2312 від 14.03.2025, якою відмовлено у задоволенні заяви від 27.02.2025 з приводу здійснення дій щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про непридатність до військової служби ОСОБА_1 згідно довідки виданої замість військового квитка від 07.12.2012 № 1/577 та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про непридатність до військової служби ОСОБА_1 згідно довідки виданої замість військового квитка від 07.12.2012 № 1/577. Подаючи заяву про забезпечення позову позивач посилається на те, що він є непридатним до військової служби згідно з довідкою, виданою замість військового квитка від 07.12.2012 № 1/577, однак відповідач, на його думку, безпідставно не врахував зазначені відомості та не вніс відповідну інформацію до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. При цьому, позивач зазначає, що працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно нього вже були вчинені дії щодо проходження військово-лікарської комісії, зміни облікового статусу та організації його призову на військову службу під час мобілізації, що, на його переконання, створює реальну загрозу мобілізації до вирішення спору по суті. На обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивач вказує, що у разі його призову на військову службу під час розгляду справи він набуде статусу військовослужбовця, а з огляду на правову позицію Верховного Суду щодо незворотності процедури мобілізації, ефективне поновлення його прав та виконання можливого рішення суду про задоволення позову буде істотно ускладненим або неможливим. У зв`язку з цим позивач просив заборонити відповідачу та іншим ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії щодо його призову на військову службу до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі. Водночас, викладені у заяві про забезпечення позову аргументи про те, що позивач є непридатним до військової служби на підставі довідки, виданої замість військового квитка від 07.12.2012 № 1/577, що стосовно нього нібито було незаконно проведено військово-лікарську комісію, змінено його обліковий статус та вчиняються дії, спрямовані на його подальшу мобілізацію, а також про те, що можливий призов під час розгляду справи унеможливить поновлення його прав, колегія суддів оцінює критично, оскільки відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України забезпечення позову є винятковим процесуальним засобом, який застосовується не для попереднього вирішення спору чи перевірки обґрунтованості позовних вимог, а виключно за наявності належно підтверджених обставин, які свідчать про реальну загрозу істотного ускладнення або неможливості виконання майбутнього судового рішення чи про очевидні ознаки протиправності оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Натомість наведені позивачем обставини безпосередньо стосуються предмета спору, пов`язані з оцінкою доказів щодо правомірності відмови відповідача у внесенні відповідних відомостей до Реєстру та потребують повного з`ясування фактичних обставин справи під час її розгляду по суті, що виключає можливість визнання таких обставин очевидними на стадії вирішення питання про забезпечення позову. До вищевикладеного слід додати, що сама ж лише незгода із рішенням суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що безумовно, рішення, дії або бездіяльність суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів правовідносин. Це може завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Однак, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 826/14951/18 від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19 та від 29.01.2020 у справі № 280/4367/19. Щодо доводів апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував неможливість подання ним додаткових доказів через відмову відповідача у наданні документів та нерозгляд клопотання про їх витребування, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки предметом розгляду у даному випадку є наявність або відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову, а не повнота доказової бази для вирішення спору по суті. Сам по собі факт наявності клопотань про витребування доказів або незгода позивача з обсягом наявних у нього доказів не свідчить про існування передбачених статтею 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що проведення щодо нього військово-лікарської комісії, зміна облікового статусу та вручення повістки свідчать про очевидну протиправність дій відповідача, оскільки встановлення законності чи незаконності таких дій є безпосереднім предметом судового дослідження та потребує оцінки належних, допустимих і достатніх доказів, що можливо виключно під час розгляду справи по суті. Надана позивачем власна оцінка спірних правовідносин не може підміняти собою судовий розгляд та бути підставою для висновку про очевидну протиправність дій суб`єкта владних повноважень. Не беруться колегією суддів до уваги доводи апелянта про те, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист його прав через можливість мобілізації до вирішення спору по суті, оскільки такі твердження мають припущувальний характер та не підтверджені належними доказами існування реальної та безпосередньої загрози його призову саме під час розгляду даної справи. При цьому, саме лише посилання на потенційну можливість настання певних негативних наслідків не є достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову. Щодо посилань апелянта на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, колегія суддів зазначає, що наведені у ній висновки стосуються правових наслідків вже здійсненого призову особи на військову службу та не встановлюють безумовного обов`язку суду в кожній справі щодо оскарження рішень чи дій ІНФОРМАЦІЯ_2 застосовувати заходи забезпечення позову. Навпаки, питання про необхідність такого забезпечення у кожному конкретному випадку вирішується судом з урахуванням наявності передбачених статтею 150 КАС України підстав, які мають бути належним чином доведені заявником. Колегія суддів також не бере до уваги доводи апелянта про те, що заявлений спосіб забезпечення позову не є тотожним задоволенню позовних вимог, оскільки заборона відповідачу та іншим ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти будь-які дії щодо призову позивача фактично спрямована на досягнення того правового результату, якого позивач прагне досягти за наслідками розгляду справи, а саме усунення наслідків оскаржуваних дій та збереження для себе статусу особи, яка не підлягає мобілізації. За таких обставин, застосування такого заходу забезпечення призвело б до фактичного вирішення спірних правовідносин до ухвалення рішення у справі, що суперечить правовій природі інституту забезпечення позову. Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо необхідності поширення заборони на невизначене коло інших ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки заходи забезпечення позову повинні бути чіткими, конкретними та адресованими визначеним суб`єктам. Натомість використане у заяві формулювання «та іншим ІНФОРМАЦІЯ_2» не дозволяє встановити конкретне коло осіб, щодо яких має бути застосована відповідна судова заборона, що саме по собі свідчить про невідповідність заявленого заходу вимогам процесуального закону щодо його визначеності та можливості виконання. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди позивача з правовою оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції, та необхідності дострокового вирішення спірних питань, які підлягають встановленню під час розгляду позову по суті, однак не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність передбачених статтею 150 КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Таким чином, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття адміністративним судом заходів забезпечення позову відповідно до положень ст. 150 КАС України. Також, надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт незаконності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Ганечко О.М. Кузьменко В.В.