Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/8100/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2026 р. Справа № 520/8100/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 року по справі № 520/8100/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області треті особи: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Національна поліція України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, у якому просить суд: - визнати протиправними дії ОСОБА_2 в листі ГУНП в Харківській області №134874-?2026 від 19.03.2026 щодо розгляду вимоги про відшкодування шкоди від "07" березня 2026 р. у відповідності до п. 12 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, затвердженого наказом МЮУ, Генеральної прокуратури України, МФУ від 04.03.1996р. № 6/5/3/41. - зобов`язати уповноважених осіб ГУНП в Харківській області розглянути вимогу про відшкодування шкоди від "07" березня 2026 р. у відповідності до п. 12 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, затвердженого наказом МЮУ, Генеральної прокуратури України, МФУ від 04.03.1996р. № 6/5/3/41. - судові витрати покласти на відповідача. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 відмовлено у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа - Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Національна поліція України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі стосується відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить суд скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/8100/26 від 14 квітня 2026 року, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідачі подали відзив, в яких просять суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/8100/26 від 14 квітня 2026 року залишити без змін. За приписами ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав. З положень частини п`ятої статті 21 КАС України випливає, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. За визначенням, наведеним у пункті 2 частини першої статті 4 КАС України, публічно-правовим спором є, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або Отже, характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратурою або судом, визначено статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Указані положення кореспондуються із нормами, наведеними у частині першій статті 1 Закону №266/94-ВР. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України (в інших випадках заподіяння шкоди цими органами) діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України). Статті 1173, 1174 Цивільного кодексу України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Водночас цими нормами не заперечується обов`язковості наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади чи посадової особи до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії органу державної влади чи посадової особи, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і доведення наявності цих умов лежить на позивачеві, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України. Відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Порядок застосування та реалізація вказаних вище норм Цивільного кодексу України у відносинах щодо відшкодування майнової шкоди, в тому числі завданої органом державної влади, зокрема, органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду або органом державної влади при виконанні ними своїх повноважень наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 (справа №755/13879/16-ц), 20.09.2018 (справа № 686/23731/15-ц), 22.04.2019 (справа №236/893/17). Аналізуючи вказані норми, у співставленні з фактичними обставинами справи, суд зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправними дії ОСОБА_2 в листі ГУНП в Харківській області №134874-2026 від 19.03.2026 щодо розгляду вимоги про відшкодування шкоди від "07" березня 2026 р. у відповідності до п. 12 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, затвердженого наказом МЮУ, Генеральної прокуратури України, МФУ від 04.03.1996р. № 6/5/3/41 та зобов`язати уповноважених осіб ГУНП в Харківській області розглянути вимогу про відшкодування шкоди від "07" березня 2026 р. у відповідності до п. 12 Положення про застосування Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, затвердженого наказом МЮУ, Генеральної прокуратури України, МФУ від 04.03.1996р. № 6/5/3/41, є способом примусового зобов`язання відшкодувати позивачу завдану йому шкоду. Адміністративні суди, можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції. Беручи до уваги, що вимоги позивача за своїм змістом і метою є вимогами про стягнення шкоди і непов`язані з вимогами вирішити публічно-правовий спір, їхній розгляд адміністративним судом неможливий. Аналогічні висновки у подібних правовідносинах було викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.07.2018 у справі № 826/2004/18, від 05.12.2018 у справі № 803/980/17, у постановах від 12.05.2022 у справі №420/6424/18 та від 13.02.2020 у справі №500/2395/18. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильними і обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа: Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, Національна поліція України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, оскільки даний позов має вирішуватися місцевим загальним судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 по справі № 520/8100/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко