Постанова 4819 № 766/19297/25

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер: 766/19297/25 Головуючий в І інстанції: Рядча Т.І. Номер провадження: 22-ц/819/952/26 Доповідач: Базіль Л.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (суддя-доповідач) Базіль Л.В. суддів: Бездрабко В.О., Приходько Л.А. секретар Сорокіна В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 березня 2026 року, ухвалене у складі судді Рядчої Т.І. у цивільній справі № 766/19297/25 за позовом Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог, на стороні позивача, Державна казначейська служба України до ОСОБА_1 про відшкодування коштів в порядку регресу, - ВСТАНОВИВ: 26.12.2025 року Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від імені якого діє представник Галковський Г.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування коштів в порядку регресу. Позов обґрунтовано тим, що Державою через неналежне виконання своїх посадових обов`язків державним виконавцем Лепською А.В. було сплачено по рішенню суду в справі №766/11307/20 моральну шкоду в розмірі 15000 грн на користь ОСОБА_2 . Відповідно до частин першої та другої статті 81 Закону № 889-VIII «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний відшкодувати державі шкоду, заподіяну внаслідок неналежного виконання ним посадових обов`язків. Факт протиправної дії відповідачки підтверджується ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 11.02.2016 у справі № 668/13954/15-ц. Посилаючись на те, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України грошові кошти у розмірі 15000,00 грн у порядку регресу та понесені судові витрати. Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 березня 2026 року замінено позивача з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на Дніпровське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 30 березня 2026 року у задоволені позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_3 покликаючись на незаконність та необґрунтованість рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30.03.2026 року просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі, відшкодувати судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що спеціальним нормативним актом, що регулює спірні правовідносини є Закон України «Про державну службу» (далі-Закон № 889-VIII), який передбачає імперативний обов`язок державного службовця відшкодувати шкоду державі, якої він завдав своїми незаконними діями будучи на державній посаді, що не було враховано судом та помилково застосовано положення ч. 4 ст. 1191 ЦК України. Вказує, що в даному випадку факт протиправної дії відповідача підтверджується ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 11.02.2016 року № 668/13954/15-ц та рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 30.08.2016 у справі № 668/3391/16-а, що стали підставою для прийняття рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16.07.2021 № 766/11307/20 про стягнення 15000,00 грн моральної шкоди. Акцентує увагу на тому, що шкода Державному бюджету нанесена саме 01.05.2025 року у зв`язку із виконанням рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16.07.2021 року у справі № 766/1130/20 після звільнення відповідачки 07.07.2016 року з припиненням державної служби, відтак відсутні підстави проведення будь-яких перевірок після звільнення державного службовця, який припинив державну службу, а до звільнення ОСОБА_1 шкода Державному бюджету фактично нанесена не була. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу, відповідач ОСОБА_1 вказує, що аргументи скаржника щодо переваги положень Закону №889-VIII над приписами ЦК України вочевидь побудовані на суб`єктивному тлумаченні норм матеріального права, яке позбавлене нормативного обґрунтування. Звертає увагу, що положеннями ст. ст. 80, 81, 82 Закону № 889-VIII не визначено можливості регресної вимоги до державного службовця щодо відшкодування саме моральної шкоди. Вважає, що лише в межах дисциплінарного провадження, яке у даній справі не проводилось, можна було б зробити висновок про наявність вини державного службовця, ступінь такої вини з урахуванням тяжкості вчиненого проступку, обставин, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність. Покликаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, стягнути з Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на її користь витрати на правничу допомогу, понесені нею в суді апеляційної інстанції в розмірі 6000,00 грн. Представник позивача, ОСОБА_4 приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції надав пояснення на підтримання доводів апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити. Інші учасники справи будучи повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Від відповідача ОСОБА_1 надійшла через систему "Електронний суд" заява, в якій вона просить судове засідання призначене на 10 червня 2026 року провести без її участі. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За викладеного, апеляційний суд ввавжав можливим розглянути справу за відсутності не з`явлених учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи і інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази суду подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 11.02.2016 року у справі № 668/13954/15-ц задоволено скаргу ОСОБА_2 на дії державного виконавця, та визнано незаконною та скасовано постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні Лепської А.В. від 09.09.2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження по виконавчому провадженню № 48641235. З вказаної ухвали слідує, що 09.09.2015 року державний виконавець Лепська А.В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 48641235 та надала боржнику ОСОБА_2 . 7-ми денний строк для добровільного виконання боргового зобов`язання, але не зважаючи не це 09.09.2015 року державним виконавцем була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошено заборону на його відчуження, яка була спрямована до реєстраційної служби Суворовського РУЮ у м. Херсоні. Суд зазначив, що в постанові про арешт майна боржника в порушення ч.6 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» не прийнято до уваги, що майно, на яке накладено обтяження знаходиться у спільній частковій власності, а тому відповідно до вимог закону приводить до необхідності стягнення частки майна, що належить боржнику та порушення прав інших осіб. Судом також було встановлено, що боржник ОСОБА_2 несвоєчасно отримала копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а саме 22.10.2015 року та 23.10.2015 року подала заяву про відкладення проведення виконавчих дій. На підставі встановлено, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_2 була позбавлена можливості в добровільному порядку виконати зобов`язання, оскільки несвоєчасно отримала копію постанови про відкриття виконавчого провадження та без дотримання 7-ми денного строку для добровільного виконання. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 30 серпня 2016 року позов ОСОБА_2 до відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні про визнання незаконними дій державного виконавця, визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця ВДВС Суворовського РУЮ у м. Херсоні Лепської А.В. щодо винесення постанов від 04.01.2016 року про стягнення виконавчого збору та витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, а також постанов від 20.01.2016 року про відкриття на їх підставі виконавчих проваджень № 49894305, № 49894312 та скасовано вказані постанови. З вказаного рішення вбачається, що державним виконавцем безпідставно були винесені постанови про стягнення виконавчого збору та витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, а також на їх підставі відкриті виконавчі провадження, оскільки державним виконавцем до початку примусового виконання судового рішення було отримано квитанцію про оплату боргу в повному обсязі, жодні виконавчі дії, в зв`язку з добровільним виконанням постанови, виконавцем фактично не було проведено. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 16.07.2021 у справі № 766/1130/20, з урахуванням ухвали Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2025 року про виправлення описки, позовну заяву ОСОБА_2 до Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області про стягнення моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади на користь ОСОБА_2 15000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої рішенням Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). В цьому рішенні суд вказав, що вважає доведеним факт завдання позивачу моральної шкоди діями посадових осіб Суворовського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Херсоні. Постановою Херсонського апеляційного суду від 18.11.2021 року, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 16.07.2021 року, залишено без змін. На виконання рішення суду згідно платіжної інструкції № 1456195 від 29.04.2025 Державне казначейство виплатило 15000 грн ОСОБА_2 . Наказом № 1494/1 від 05.07.2016 ОСОБА_1 , державного виконавця Суворовського РВДВС м. Херсон ГТУЮ у Херсонській області, звільнено із займаної посади 07.07.2016 за власним бажанням. Отже, спірні правовідносини, які виникли в даній справі, стосуються порушених прав боржника у виконавчому провадженні, ОСОБА_2 внаслідок винесення державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні Лепською А.В. незаконних рішень по виконавчим провадженням № 49894305, № 49894312 та шкоди, яку понесла держава внаслідок витрачання з бюджету коштів на виплату моральної шкоди, завданої ОСОБА_2 незаконними діями органів державної влади в розмірі 15000,00 грн, яку позивач стягує з винної особи в порядку регресу. За положеннями Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 року, який був чинним на час виникнення правовідносин у цій справі (винесення незаконних постанов у ВП), працівники органів державної виконавчої служби, зокрема, державні виконавці є державними службовцями. Таким чином на момент прийняття постанов у ВП № 49894305, № 49894312 відповідач ОСОБА_1 була державним службовцем. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що в даній справі, першочерговому застосуванню підлягають спеціальні норми права, а саме ст. ст. 80-82 ЗУ «Про державну службу»(далі-Закон № 889-VIII). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 Закону № 889-VIII матеріальна та моральна шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Держава в особі суб`єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) у розмірі та порядку, визначеному законом, до державного службовця, який заподіяв шкоду. За ч. 3 ст. 80 Закону № 889-VIII у разі застосування зворотної вимоги (регресу) державний службовець несе матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю. Отже, у разі застосування зворотної вимоги (регресу) відповідач може нести матеріальну відповідальність тільки за шкоду, умисно заподіяну його протиправними діями або бездіяльністю, відшкодування моральної шкоди наведеними нормами закону не передбачено. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон), кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету. Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом. Абзацом 2 ч. 2 ст. 6 Закону визначено особливості пред`явлення регресу до посадової особи з вини якої завданої збитків державному бюджету, які залежать від встановлення в діях посадової, службової особи органів державної влади складу кримінального правопорушення. У разі встановлення в діях посадової, службової особи державного органу складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили, державні органи в установленому законодавством порядку реалізують право зворотної вимоги (регресу) до такої особи щодо відшкодування збитків, завданих державному бюджету, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інше не встановлено законодавством. Проте, якщо рішенням суду не встановлено в діях посадових, службових осіб складу кримінального правопорушення, органи державної влади після виконання рішень суду про стягнення коштів, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб цих органів. За результатами службового розслідування державні органи та органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у місячний строк можуть звернутися до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету, з пред`явленням зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування до посадових, службових осіб таких органів, винних у завданні збитків (крім відшкодування виплат, пов`язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди). Приймаючи до уваги викладене, зважаючи на відсутність в матеріалах справи доказів, які б підтверджували наявність в діях відповідача ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення,, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України грошових коштів у розмірі 15000,00 грн у порядку регресу, як того вимагає позивач не має. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються вище викладеним, а тому колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив спір та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Вирішуючи питання відшкодування відповідачу ОСОБА_1 суми судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного перегляду справи, колегія суддів враховує наступне. Однією із засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, що пов`язані з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта шоста статті 137 ЦПК України). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Вбачається із матеріалів справи, що професійну правничу допомогу відповідачу ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції надав адвокат Осипенко А.В. на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги від 08.05.2026 року, який укладений між адвокатом Осипенко А.В. та ОСОБА_1 і підписаний сторонами за допомогою електронного підпису. На підтвердження витрат на оплату послуг адвоката, апеляційному суду надано Акт прийому-передачі наданих послуг професійної правничої (правової) допомоги за договором від 08.05.2026 року, відповідно до якого адвокат Осипенко А.В. надав, а ОСОБА_1 отримала наступні послуги загальною вартістю 6000,00 грн: ознайомлення та вивчення апеляційної скарги з додатками - 2 год.; визначення способів доказування; роз`яснення та узгодження з клієнтом правової позиції по справі. Надання консультацій клієнту щодо стратегії захисту та представництва її інтересів в Херсонському апеляційному суді - 1 год.; пошук та дослідження судової практики (судів апеляційної інстанції та Верховного Суду) - 1 год.; підготовка та складання відзиву на апеляційну скаргу - 2 год. Також суду було платіжну інструкцію від 10.05.2026 року про сплату 6000,00 грн на користь Осипенко А.В.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 23.04.2021 року, серії ХС № 000303. Водночас заявлені витрати не повною мірою відповідають критеріям реальності, неминучості, розумності, пропорційності, визначеним положеннями статті 141 ЦПК України, з огляду на таке. Колегія суддів зауважує, що вивчення апеляційної скарги та надання консультації є складовою підготовкою та складанням відзиву на апеляційну скаргу, тому не є окремими видами робіт, виконаних адвокатом. Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданою послугою); зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, апеляційний суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з позивача на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 3000 грн. Повний текст постанови складений 12.06.2026 року. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України апеляційний суд УХВАЛИВ Апеляційну скаргу Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, подану представником Бобровською Катериною Олексіївною, яка діє в порядку самопредставництва залишити без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 березня 2026 року залишити без змін. Стягнути з Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ -43315529) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати понесені в суді апеляційної інстанції на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуюча Л.В. Базіль Судді: В.О. Бездрабко Л.А. Приходько