Постанова 4813 № 523/1856/22

Номер провадження: 22-ц/813/224/26 Справа № 523/1856/22 Головуючий у першій інстанції Середа І.В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді: Драгомерецького М. М., суддів: Громіка Р. Д., Сегеди С. М., при секретарі: Узун Н. Д., переглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Халдай Ілля Віталійович на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_3 , в інтересах якої діє адвокат Халдай Ілля Віталійович звернулась з позовом до Одеської міської ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті її чоловіка ОСОБА_4 , тривалістю три місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили, посилаючись на те, що вона є дружиною спадкодавця, але своєчасно подати заяву у нотаріальну контору не могла, так як є громадянкою Ізраїлю і постійно там проживає за адресою АДРЕСА_1 , те, що після смерті чоловіка залишилося майно на території України їй довгий час не було відомо, а пізніше вона не змогла приїхати в Україну через запровадження у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні, обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19. Судом першої інстанції було витребувано від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сакал Інни Миколаївни копії матеріалів спадкової справи, відкритої щодо майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . У ході підготовчого розгляду справи було здійснено заміну відповідача Одеської міської ради на належного - ОСОБА_2 , у зв`язку з чим позивачкою були уточненні позовні вимоги. В судовому засіданні в суді першої інстанції представник позивачки адвокат Халдай І. В. підтримав позов та зазначив, що позивачка не знала про наявність у чоловіка майна в Україні. Відповідачка з клопотаннями до суду першої інстанції не зверталася, відзив на позов не подавала. 12 жовтня 2023 року рішенням Суворовського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини залишено без задоволення. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду не надходив. В судове засідання, призначене на 27 травня 2026 року об 14:30 год сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 196-198). Відповідачці ОСОБА_2 судова повістка направлялась судом на відому адресу її проживання, однак поштогве відправлення повернулось до апеляційного суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою. Згідно ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Таким чином, оскільки судові повістки-повідомлення неодноразово направлялась на всі відомі суду адреси відповідачки, та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідачки про дату, час та місце розгляду справи. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність не з`явившихся учасників справи, які своєчасно і належним чином були повідомлені про час і місце розгляду справи. Згідно положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення вказаним вимогам відповідає, а подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання позивача у Ізраїлі сам по собі не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки перебування позивачки поза межами України не позбавляло її можливості подати заяву про прийняття спадщини поштою, як передбачено підпунктом 2.1 пункту 2 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України в редакції на час відкриття спадщини. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, судом встановлено, що 17 лютого 2001 року в міському відділі реєстрації актів громадянського стану Одеського обласного управління юстиції укладено шлюб між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №118. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_7 », що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Рамат Ган, республіка Ізраїль, помер ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Управлінням у справах населення та імміграції Міністерства внутрішніх справ, держави Ізраїль, акт смерті зареєстрований у Книзі реєстрації актів смерті за 2020 рік (а.с. 5-6). Позивачка є громадянкою Ізраїлю, що підтверджується посвідченням особи, виданим 06 травня 2021 року. На підставі заяви відповідачки ОСОБА_2 від 18.06.2020 після смерті її сина ОСОБА_4 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сакал В. М. була заведена спадкова справа №27/2020 щодо майна померлого . Інші особи не зверталися із заявами про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за життя ОСОБА_4 був власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 виданого 31 жовтня 1994 року Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської Ради народних депутатів. Як вбачається з матеріалів спадкової справи 17 лютого 2022 року приватним нотаріусом посвідчено свідоцтво про право на спадщину за законом згідно з яким вона успадкувала 1/6 частину вказаної квартири. Як визначено п. 1.12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5, якщо спадкодавець, якому належало майно на території України, мав останнє місце проживання на території іноземної держави, місце відкриття спадщини визначається на підставі Закону України „Про міжнародне приватне право. Згідно ст. 70 Закону України «Про міжнародне приватне право», з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Відповідно до вимог ст. 71 вказаного Закон у, спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 наголошує на неможливості вчасно звернутись із заявою про прийняття спадщини з причин, які об`єктивно не залежали від неї, а саме постійне проживання позивачки поза межами України та впровадження в країні карантину знаходиться у причинному зв`язку з тим, що строк для звернення був пропущений. Позивачка зазначає, що після смерті чоловіка залишилося майно на території України їй довгий час не було відомо, а пізніше вона не змогла приїхати в Україну через запровадження у багатьох країнах світу, в тому числі і в Україні, обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19. Колегія суддів, відхиляючи вказані доводи апеляційної скарги, зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, прав та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Відповідно до частини 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За вимогами ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. У постанові від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23 Велика Палата ВС сформувала основні підходи щодо визначення поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини. Велика Палата ВС завернула увагу, що головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою. Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту (які не є спадкоємцями за законом першої черги або іншої черги спадкоємців, які набували право на спадкування за законом) тощо. Посилання позивачки на те, що їй не було відомо було про наявність у померлого чоловіка майна на території України, а коли дізналася про відкриття спадщини, то своєчасно не змогла приїхати в Україну для її оформлення через запровадження з березня 2020 року у багатьох країнах світу, у тому числі в Україні, обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, розглядаються судом критично. За нормами ст. 1 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України. Постановою Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі №522/18483/21 визначено, що карантинні обмеження та перебування за кордоном не є поважними причинами для визначення додаткового строку для прийняття спадщини, якщо спадкоємець мав можливість подати заяву через консульські установи, поштою або електронним повідомленням. Поважними причинами пропуску строку є лише ті, що пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій щодо прийняття спадщини. Крім того, спеціальний механізм подання заяви про прийняття спадщини через консульські установи України встановлений Наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року №142/5/310 «Про затвердження Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України». За зверненням громадянина України консул (або уповноважений секретар із консульських питань) засвідчує справжність підпису на заяві про прийняття спадщини, проставляє на заяві свій підпис та гербову печатку, після чого спадкоємець повинен направити заяву в Україну засобами міжнародного поштового зв`язку. Таким чином, громадянам України немає необхідності виїжджати з країни свого постійного проживання та повертатися в Україну для прийняття спадщини (підпункт 3.13 Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України та пункт 3.23 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства України від 22 лютого 2012 року №296/5). Крім цього, пунктом 3.5. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено, якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса. У екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, спадкоємець має право направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини електронне повідомлення (аналог телеграми), в якому вказати про прийняття спадщини (пункт 2.1. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Апеляційний суд, досліджуючи обставини справи, звертає увагу на те, що позивачка звернулась з даним позовом більш ніж через два роки з моменту смерті спадкодавця. Колегія суддів вважає, що і такі підстави як необізнаність щодо існування спадкового майна або його обсягу в Україні не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку на прийняття спадщини. Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування . Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Частиною 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Приписами ч. 1 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно ч. 3 ст. 89 ЦПК України суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Виходячи з викладеного, з урахуванням значного пропуску строку для прийняття спадщини, можливості подати заяву про прийняття спадщини через консульські установи України та/або надіслати поштою, а в екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, - направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини електронне повідомлення (аналог телеграми), в якому вказати про прийняття спадщини, що можливо і при встановленні карантинних обмежень, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачка не довела об`єктивних та непереборних обставин, які позбавили її можливості своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини. Наведені у апеляційній скарзі доводи, що судом першої інстанції не досліджено та не надано належної оцінки доказам, які містяться у справі, зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки під час розгляду справи в суді першої інстанції, які їх обґрунтовано спростували. Такі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин. Оскільки позивачем не було надано достатніх, достовірних та належних доказів вчинення спірного правочину під впливом тиску, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, а тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін. Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Жоффер де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року зазначено, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. За таких обставин, доводи наведені у апеляційній скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення та трактування норм права на власний розсуд. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши вимоги заяви, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого, законного та справедливого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Халдай Ілля Віталійович- залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2023 року- залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 08 червня 2026 року. Судді Одеського апеляційного суду М. М. Драгомерецький Р. Д. Громік С. М. Сегеда