Постанова Одеський апеляційний суд № 496/1234/24

Номер провадження: 22-ц/813/1209/26 Справа № 496/1234/24 Головуючий у першій інстанції Трушина О. І. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09.06.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач), судді Назарова М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В., учасники справи: заявник ОСОБА_1 представник заявника - Смірнов Володимир Сергійович заінтересована особа Біляївський відділ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Смірнова Володимира Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 серпня 2025 року, постановлену у складі судді Горяєва І.М., у приміщенні того ж суду, у цивільний справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Біляївський відділ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту, що має юридичне значення,- установив: Короткий зміст обставин справи Заявник звернувся до Біляївського районного суду Одеської області із заявою, в якійпросить встановити факт його постійного проживання у неповнолітньому віці на території України станом на 24 серпня 1991 року. Заявник мотивує свою заяву, тим, що він був документований паспортним документом України, що був виданий Біляївським відділом CMC в Одеській області 23.06.2022 року, однак через пошкодження його, повторно звернувся до вказаного відділу ДМС із заявою щодо документування паспортом громадянина України. Однак Біляївський відділ ДМС повідомив, що заявник у необхідно звернутися до суду для підтвердження факту його постійної: проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року, та на момент набрання чинності ЗУ Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) у судовому порядку. Заявник багатодітний батько, тож в нього виникають труднощі у документуванням своїх дітей, що досягли відповідного віку. Так, відповіддю того ж самого відділу ДМС щодо документування доньки заявника - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було прийнято рішення про тимчасову відмову в оформленні та видачі дівчині паспорта громадянина України, мотивуючи тим, що дані, отримані з відомчих інформаційних систем, баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують інформацію надану заявником. Фактично заявник станом на 1991 рік проживав разом із сім`єю у приватному будинку в АДРЕСА_1 (в період з 1989 по 2003 роки) та навчався у загальноосвітній школі І-ІІІ ст. № 2 м. Березівки Одеської області в період з 1990 по 1996 рік (з 2019 року навчальний заклад перейменовано на Опорний заклад-ліцей № 2 Березівської міської ради Одеської області). Встановлення даного факту заявнику є необхідним для подальшого підтвердження його належності до громадянства України та отримання паспорту громадянина України. На підтвердження заявлених вимог заявником надано: копію довідки № 297 від 23.04.2023 року, видану Опорним закладом-ліцеєм № 2 Березівської міської ради Одеської області; копію довідки № 903, виданої 28.09.2023 року Маяківською сільською радою Одеського району Одеської області; копію витягу з ДРАЦС про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого із подружжя № 00039858721 від 27.05.2023 року; копію відповіді Біляївського відділу ГУДМС в Одеській області від 04.10.2023 року та копію відповіді Біляївського відділу ГУДМС в Одеській області від 18.05.2023 року. Короткий зміст судового рішення Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 19 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Біляївський відділ Головного управління державної міграційної служби України в Одеській області про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскільки заявником не надано доказів того, що він звертався до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою та передбаченими законодавством документами для встановлення належності до громадянства України, або доказів того, що йому було відмовлено у встановленні належності до громадянства України та зважаючи на наявні заперечення представника Державної міграційної служби України, за даних обставин вбачається спір про право. Доводи апеляційної скарги Не погодившись із вказаною ухвалою, 08 жовтня 2025 року ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що вирішити питання про підтвердження факту постійного проживання і звернутися до територіального підрозділу міграційної служби за місцем проживання із заявою щодо встановлення належності до громадянства України та доданими до неї документами, передбаченими статтею 3 Закону України «Про громадянство України», в тому числі і судовим рішенням про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року, пропонувалося ОСОБА_1 , про що зазначено Біляївським відділом ГУ ДМС України в Одеській області у відповіді на його звернення. У даній справі метою встановлення факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року є оформлення ОСОБА_1 паспорта громадянина України, відповідно суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність спору про право, і що заява не підлягає розгляду у порядку окремого провадження. Позиція учасників у справі. Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, Головне управління державної міграційної служби України в Одеській області надало письмові пояснення, що розцінені судом апеляційної інстанції, як відзив на апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу адвоката Смірнова Володимира Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 серпня 2025 року - залишити без змін. Вказує, що з викладеними в апеляційній скарзі обставинами та доводами не погоджуються, вважають їх безпідставними, необґрунтованими та незаконними, а тому такими, що не підлягають задоволенню. Щодо явки сторін Сторони належним чином повідомлені про час, місце та дату судового засідання, однак до судового засідання не з`явились, заяв про відкладення не подано, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи відповідно до ст. 372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справу необхідно направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, з огляду на таке. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України). За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, наданих сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Постановляючи оскаржувану ухвалу про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано доказів того, що він звертався до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою та передбаченими законодавством документами для встановлення належності до громадянства України, або доказів того, що йому було відмовлено у встановленні належності до громадянства України та зважаючи на наявні заперечення представника Державної міграційної служби України, за даних обставин вбачається спір про право. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Згідно з частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного провадження, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.(частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»). Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року. Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18, від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19, від 20 грудня 2021 року у справі № 499/700/19. Враховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України "Про громадянство" і може пов`язуватися із фактом проживання або постійного проживання на території України в певний час і такий факт може бути встановлено на підставі судового рішення. Оскільки ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України». Частиною 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. При цьому спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, яка виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін. Поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. Спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків й неможливістю їх здійснення без усунення перешкод у судовому порядку. Спір про право може відбуватися також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду. Спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають реалізації права. Здійснюючи розгляд спорів про право, суд встановлює наявність чи відсутність певних обставин (юридичних фактів). За відсутності цих елементів не може бути спору про право. Юридичні факти - це певні життєві обставини, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Постановляючи ухвалу про залишення заяви без розгляду, суд першої інстанції викладеного не врахував, не з`ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність спору про право у справі за заявою ОСОБА_1 . При цьому з ухвали суду першої інстанції не вбачається, що суд встановив особу, права якої можуть бути порушені при задоволенні заяви заявою ОСОБА_1 . Враховуючи, що встановлення належності до громадянства України є не правом, а повноваженнями (обов`язком, за умови наявності документів, перелік яких встановлений чинним законодавством) ДМС України та її територіальних підрозділів, рішення про встановлення факту постійного проживання на території України не порушує суб`єктивних прав ДМС. Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у своїй постанові від 06 серпня 2020 року, ухваленої у справі № 522/12832/18 (провадження № 61-23339св19). Відповідно висновки суду першої інстанції, щодо наявності спору про право та порушення прав ДМС України не є обґрунтованими, адже існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (постанови Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Беллет проти Франції» ЄПСЛ вказав, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» та від 12 листопада 2002 року у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки»). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду не відповідає вищезазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки ухвалу постановлено не у відповідності до вимог процесуального права. Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Смірнова Володимира Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 є обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню. За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду з направленням справи до суду першої інстанції на стадію вирішення питання про відкриття провадження. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч.6 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання для продовження провадження. Керуючись ст.ст. 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- ухвалив: Апеляційну скаргу адвоката Смірнова Володимира Сергійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Біляївського районного суду Одеської області від 19 серпня 2025 року - скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В. Назарова Ю.П. Лозко