Постанова Вінницький апеляційний суд № 144/1582/25

Справа № 144/1582/25 Провадження № 22-ц/801/1167/2026 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Герман О. С. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 рокуСправа № 144/1582/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б., суддів Матківської М. В., Стадника І. М., учасники справи: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 25 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Германа О. С. за правилами спрощеного позовного провадження в селищі Теплик Вінницької області, у цивільній справі № 144/1582/25 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, встановив: Короткий зміст вимог У жовтні 2025 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця в розмірі 52 077,72 грн. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та 20 грудня 2011 року підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. На підставі зазначеної анкети-заяви банком було відкрито картковий рахунок та встановлено кредитний ліміт на платіжну картку № НОМЕР_1 типу «Універсальна mini» зі строком дії до 06/15. Позичальник активувала картку, користувалася нею та отримувала кредитні кошти, чим фактично підтвердила укладення кредитного договору та погодження з його умовами. У подальшому для користування кредитним лімітом позичальнику були видані й інші платіжні картки, а саме: № НОМЕР_2 , строк дії до 11/15, тип «Універсальна»; № НОМЕР_3 , строк дії до 06/16, тип «Універсальна»; № НОМЕР_4 , строк дії до 07/17, тип «Універсальна GOLD» та № НОМЕР_5 , строк дії до 06/21, тип «Універсальна GOLD». Позивач зазначає, що у зв`язку з початком повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну банк у березні 2022 року встановив нульову процентну ставку за користування кредитом, а з 01 квітня 2022 року поступово повернув її до погодженого договором розміру. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. За твердженням позивача, станом на дату смерті та після проведення відповідних списань за кредитним договором залишилася непогашена заборгованість у розмірі 52 077,72 грн. З метою реалізації прав кредитора спадкодавця 04 березня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» направило претензію кредитора приватному нотаріусу Кусюк О.А. Також позивач посилається на те, що 29 жовтня 2024 року отримав лист від Теплицької державної нотаріальної контори, а 09 червня 2025 року лист приватного нотаріуса Кусюк О.А., з якого вперше дізнався про особу спадкоємця померлої позичальниці. Після отримання зазначеної інформації, 27 червня 2025 року банк направив відповідачу претензію з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором. Внаслідок неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість у загальному розмірі 52 077,72 грн, яка складається з: 17 398,50 грн заборгованість за тілом кредиту та 34 679,22 грн заборгованість за простроченими процентами. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити заявлені позовні вимоги. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 25 лютого 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 20.12.2011 у розмірі 52077, 72 грн., що складається із наступного: 17398,50 грн - заборгованості за тілом кредиту. 34679,22 грн - заборгованості за простроченими відсотками та судові витрати в сумі 2422,40 грн. Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_3 не виконала належним чином зобов`язання за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість перед АТ КБ «ПриватБанк». Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України після смерті боржника його майнові права та обов`язки входять до складу спадщини та переходять до спадкоємців. Згідно зі статтями 1281, 1282 ЦК України спадкоємці, які прийняли спадщину, зобов`язані задовольнити вимоги кредитора спадкодавця в межах вартості успадкованого майна. Суд врахував правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких при вирішенні спорів про стягнення заборгованості зі спадкоємців підлягають встановленню факт прийняття спадщини, дотримання кредитором строків пред`явлення вимог, розмір заборгованості спадкодавця та межі відповідальності спадкоємців. Судом установлено, що після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а до складу спадкового майна входять чотири земельні ділянки. При цьому відповідачами не надано доказів того, що вартість успадкованого майна є меншою за розмір заборгованості. Оскільки позивач довів наявність заборгованості спадкодавця та дотримання порядку пред`явлення вимог до спадкоємців, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі 52 077,72 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги У квітні 2026 року відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неповно з`ясовані обставини справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 02 квітня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Стадник І. М. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 квітня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про доведеність позовних вимог банку. Апелянт зазначає, що анкета-заява, підписана позичальником, не містить істотних умов кредитного договору, зокрема розміру кредитного ліміту, процентної ставки, строку кредитування та відповідальності за порушення зобов`язань. Долучені банком Витяги з Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів не містять підпису позичальника та не підтверджують його ознайомлення і погодження з відповідними умовами. Тому, на думку скаржників, відсутні належні докази погодження сторонами умов щодо сплати процентів, пені та штрафних санкцій. Крім того, суд не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якого непідписані позичальником витяги з тарифів та умов банку не можуть вважатися складовою кредитного договору. Також апелянт вказує, що наданий банком розрахунок заборгованості не містить повних відомостей про періоди та порядок нарахування процентів, що унеможливлює перевірку правильності заявленої до стягнення суми. Окрім цього, відповідач посилалася на сплив позовної давності, оскільки прострочення виконання зобов`язань виникло ще у 2015 році, однак суд не надав належної оцінки заяві про застосування наслідків спливу позовної давності. Також скаржник зазначає, що відповідальність спадкоємців за боргами спадкодавця відповідно до статті 1282 ЦК України має частковий характер та обмежується вартістю успадкованого майна. Кожен спадкоємець відповідає лише в межах своєї частки у спадщині, тоді як суд фактично стягнув усю суму боргу без визначення обсягу відповідальності кожного з відповідачів. З огляду на викладене апелянт вважає, що суд неповно з`ясував обставини справи, неналежно оцінив докази та неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якому апеляційну скаргу підтримує та просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Також просить стягнути з позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. Представник АТ КБ «ПриватБанк» подав письмові пояснення, в яких заперечив аргументи, викладені в апеляційній скарзі, та просив врахувати заяву позивача про зменшення витрат на правничу допомогу на підставі ч.5 ст. 137 ЦПК України, у випадку встановлення підстав для задоволення апеляційної скарги, а також вказав, що суд дійшов до правильного висновку про задоволення позову, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що 20 грудня 2011 року ОСОБА_3 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Згідно зі змістом зазначеної заяви позичальник погодилася з тим, що заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складають договір між нею та банком (а.с. 21). Відповідно до наданого банком розрахунку за договором б/н від 20 грудня 2011 року станом на 29 липня 2025 року заборгованість ОСОБА_3 становила 52 077,72 грн. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Теплицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 150. 11 жовтня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» направило претензію кредитора до Теплицької державної нотаріальної контори, яку було перенаправлено приватному нотаріусу Кусюк О.А. (а.с. 27). 14 березня 2025 року банк повторно направив претензію кредитора приватному нотаріусу Кусюк О.А. 09 червня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» отримало лист від приватного нотаріуса Кусюк О.А., з якого вбачається, що спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 28). 27 червня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 та ОСОБА_2 претензії щодо сплати заборгованості за кредитним договором. Згідно з випискою зі спадкової справи № 39/2024, заведеної приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області, спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 98102). Позиція суду апеляційної інстанції Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно положень частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним критеріям судове рішення не відповідає в повній мірі. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Між сторонами виникли спірні правовідносини щодо стягнення заборгованості за кредитним договором зі спадкоємців померлого боржника в межах вартості успадкованого ними майна. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 264 ЦПК України). Обґрунтовуючи позовні вимоги, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» посилалося на те, що за життя ОСОБА_3 отримала банківські послуги шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, користувалася кредитними коштами, однак належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо їх повернення, внаслідок чого утворилася заборгованість. Після смерті позичальниці її спадщину прийняли відповідачі, які, на переконання позивача, відповідно до вимог цивільного законодавства зобов`язані відповідати за боргами спадкодавця у межах вартості успадкованого майна. Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті. Таким чином, майнові зобов`язання боржника, які існували на момент його смерті, входять до складу спадщини та можуть бути пред`явлені кредитором до спадкоємців у порядку, визначеному законом. Частиною п`ятою статті 1268 Цивільного кодексу України встановлено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю з часу відкриття спадщини. Відповідно до частин другої та третьої статті 1281 Цивільного кодексу України кредиторові спадкодавця надано право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом строків, установлених законом. При цьому частиною четвертою статті 1281 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний правовий наслідок недотримання таких строків, а саме позбавлення кредитора права вимоги до спадкоємців. Згідно із частиною першою статті 1282 Цивільного кодексу України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора спадкодавця повністю, але лише в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців відповідає особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Отже, законодавцем установлено особливий порядок реалізації кредитором своїх прав після смерті боржника, який полягає у необхідності доведення наявності та розміру боргу спадкодавця, дотримання строків пред`явлення вимог до спадкоємців та встановлення кола осіб, які прийняли спадщину. Водночас відповідальність спадкоємців має похідний характер та обмежується вартістю успадкованого ними майна. Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які залучені до участі у справі як відповідачі та є спадкоємцями померлого боржника. Відповідно до частини четвертої статті 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 зроблено висновок про те, що з урахуванням принципу змагальності сторін та положень статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України саме на кредитора покладається обов`язок доведення факту існування заборгованості спадкодавця, її розміру на день відкриття спадщини, дотримання строків, визначених статтею 1281 Цивільного кодексу України, а також наявності спадкоємців, які прийняли спадщину. Натомість спадкоємець, який заперечує проти заявлених вимог, повинен довести обсяг та вартість успадкованого майна, оскільки межі його відповідальності визначаються саме вартістю спадкового майна. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, де зазначено, що: «при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою ст.1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої ст.1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; -коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених ст.1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої ст. 1282 ЦК України. Враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна». Вирішуючи спір, колегія суддів виходить із того, що для правильного застосування положень статей 1281, 1282 Цивільного кодексу України та вирішення питання про наявність підстав для покладення на спадкоємців обов`язку відповідати за боргами спадкодавця, суд насамперед повинен встановити факт виникнення між кредитором та спадкодавцем належним чином оформлених кредитних правовідносин, зміст погоджених сторонами умов кредитування, дійсний розмір заборгованості на день відкриття спадщини та належність доказів, якими така заборгованість підтверджується. Судом установлено, що 20 грудня 2011 року ОСОБА_3 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк». Із змісту зазначеної анкети-заяви вбачається, що позичальник підтвердила факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку та погодилася з тим, що зазначена заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг. Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що сама по собі анкета-заява не містить істотних умов кредитного договору, зокрема не містить відомостей про розмір встановленого кредитного ліміту, розмір процентної ставки за користування кредитними коштами, порядок її зміни, порядок нарахування та сплати процентів, відповідальність позичальника за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, порядок нарахування пені та штрафів. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За змістом частини першої статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, для підтвердження права вимоги за кредитним договором кредитор зобов`язаний довести не лише факт укладення договору, а й зміст погоджених сторонами умов, на підставі яких здійснювалося нарахування процентів, комісій та інших платежів. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що на момент підписання анкети-заяви від 20 грудня 2011 року ОСОБА_3 була ознайомлена саме з тими Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, витяги з яких додані позивачем до позовної заяви. Позивачем не надано доказів вручення позичальнику відповідних редакцій Умов та Тарифів, доказів їх підписання, отримання чи погодження, а також доказів того, що саме ці редакції діяли на момент укладення договору та були його невід`ємною складовою. Надані банком витяги з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів не містять підпису позичальника, а тому самі по собі не підтверджують факт досягнення сторонами згоди щодо конкретних умов кредитування. Крім того, роздруківка з офіційного вебсайту банку не може вважатися належним доказом погодження сторонами відповідних умов договору, оскільки її зміст залежить виключно від волевиявлення самого банку, який має можливість змінювати та доповнювати відповідні умови в односторонньому порядку. За відсутності належної фіксації редакції Умов та Тарифів, яка діяла станом на дату укладення договору, неможливо достовірно встановити, які саме умови діяли на той момент та чи були вони доведені до відома позичальника. Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, зазначивши, що витяги з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів Банку, які не містять підпису позичальника, не можуть вважатися складовою кредитного договору, укладеного шляхом підписання анкети-заяви, оскільки відсутні підстави вважати, що сторони погодили у письмовій формі розмір процентної ставки, порядок сплати процентів та відповідальність за порушення зобов`язань. Таким чином, при вирішенні даного спору суд повинен виходити виключно з тих умов, які безпосередньо відображені в підписаній позичальником анкеті-заяві або належним чином підтверджені іншими допустимими доказами. Оскільки в анкеті-заяві відсутні умови щодо розміру процентної ставки, порядку нарахування та сплати процентів, а також умови щодо відповідальності позичальника за порушення зобов`язань, правові підстави для стягнення зі спадкоємців процентів, штрафів, пені та інших санкцій відсутні. Крім того, відповідно до наведених вище правових висновків Верховного Суду до обов`язку позивача належить також доведення розміру заборгованості спадкодавця саме на день відкриття спадщини. На підтвердження заявлених вимог позивачем надано розрахунок заборгованості. Однак колегія суддів вважає, що поданий розрахунок не дає можливості перевірити правильність визначення розміру заявленого до стягнення боргу. Так, із розрахунку вбачається, що станом на 09 січня 2014 року залишок поточної заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) становив 15 756,29 грн. Цього ж дня боржником було внесено платіж у розмірі 1 000 грн. Разом із тим із подальшого руху коштів не вбачається зменшення суми основного боргу на відповідний розмір внесених коштів. Навпаки, сума заборгованості за тілом кредиту надалі збільшується, що не дозволяє встановити механізм її формування та перевірити правильність здійснених банком нарахувань. Із наданого розрахунку також неможливо встановити, які саме платежі та в якому порядку зараховувалися банком, яка частина коштів спрямовувалася на погашення тіла кредиту, а яка на погашення процентів, комісій чи інших платежів. Водночас із самого розрахунку та виписки про рух коштів убачається, що банк застосовував процентні ставки за користування кредитом у розмірі 27,6 %, 32,4 % та 42 % річних. Однак доказів погодження таких процентних ставок зі спадкодавцем матеріали справи не містять. Отже, нарахування процентів здійснювалося банком на підставі умов, які належними та допустимими доказами не підтверджені. За таких обставин неможливо встановити правильність нарахування процентів та, відповідно, правильність подальшого розподілу платежів, які вносилися боржником. При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до поданого розрахунку кошти, які вносилися позичальником, насамперед спрямовувалися банком на погашення процентів за користування кредитом. Оскільки правомірність нарахування таких процентів не доведена, відсутня можливість встановити дійсний залишок основного боргу за кредитом. У зв`язку з цим заявлена позивачем заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 17 398,50 грн не може вважатися належним чином підтвердженою. Не може бути визнана доведеною і заборгованість за простроченими процентами у розмірі 34 679,22 грн, оскільки сам факт погодження сторонами процентної ставки та порядку її застосування матеріалами справи не підтверджений. Сам по собі розрахунок заборгованості є внутрішнім документом банку та не може беззаперечно підтверджувати наявність і розмір боргу за відсутності інших належних доказів. Відповідно до статті 76 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін. Частиною першою статті 77 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої та сьомої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається; докази подаються сторонами; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, установлених законом. Згідно із пунктами 2, 4, 6, 7 частини другої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти всебічному та повному встановленню обставин справи, подавати всі наявні у них докази, не приховувати їх та виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом. Отже, саме на позивача покладався процесуальний обов`язок надати належні, допустимі, достовірні та достатні докази існування кредитних правовідносин, погоджених умов кредитування та дійсного розміру заборгованості станом на день відкриття спадщини. Натомість надані банком докази не дають можливості встановити ні погоджений сторонами розмір процентної ставки, ні порядок нарахування процентів, ні правильність формування заявленої заборгованості. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 наголосила, що доведення обставин справи має здійснюватися за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, а не припущень, що відповідає принципу справедливого судового розгляду, гарантованому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, позивач як кредитор не довів належними та допустимими доказами, що станом на день смерті ОСОБА_3 мала заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 17 398,50 грн та заборгованість за процентами в сумі 34 679,22 грн. За відсутності належних доказів розміру боргу спадкодавця відсутні правові підстави для покладення на спадкоємців обов`язку відповідати за такими вимогами. Оскільки позивач не довів самого розміру заборгованості спадкодавця на день відкриття спадщини, до відповідачів не перейшов процесуальний обов`язок доводити обсяг та вартість успадкованого майна як межу своєї відповідальності за боргами спадкодавця. Суд першої інстанції наведених обставин належним чином не врахував, не перевірив належність та допустимість поданих доказів, не надав належної оцінки запереченням відповідачів, неповно з`ясував фактичні обставини справи та дійшов передчасного і помилкового висновку про доведеність позовних вимог. За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам та неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до спадкоємців померлого боржника про стягнення заборгованості як кредитора спадкодавця. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України). Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог про стягнення боргу кредитором спадкодавця. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи задоволення вимог апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 належить стягнути понесені нею судові витрати на сплату судового збору в розмірі 3633 грн 60 коп. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 25 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу кредитором спадкодавця - відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 коп. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач Ю. Б. Войтко Судді: М. В. Матківська І. М. Стадник