Постанова Київський апеляційний суд № 358/2141/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. 22-ц/824/10453/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 358/2141/25 11 червня 2026року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Можарівській М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 01 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Романенка К.С. у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу Богуславського районного суду Київської області від 19.11.2025 у справі № 358/2141/25, - в с т а н о в и в: У січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Богуславського районного суду Київської області із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу Богуславського районного суду Київської області від 19.11.2025 у справі №358/2141/25. В обгрунтування заяви зазначив, що вказаним судовим наказом з нього на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходів) боржника щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 12.11.2025 і до досягнення дітьми повноліття. Заявник посилається на те, що на момент подання заяви про видачу судового наказу діти фактично проживали разом із ним та дружиною за адресою: АДРЕСА_1 , він утримує дітей та добровільно несе всі витрати, пов`язані з таким утриманням, відтак вважає, що судовий наказ не підлягає виконанню. З огляду на вище викладене просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ Богуславського районного суду Київської області від 19.11.2025 у справі №358/2141/25. Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 01 квітня 2026 року року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу Богуславського районного суду Київської області від 19.11.2025 у справі № 358/2141/25. Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 09 квітня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 01 квітня 2026 року скасувати, заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню задовольнити, визнати таким, що не підлягає виконанню судовий наказ, виданий Богуславським районним судом Київської області від 19 листопада 2025 року у справі № 358/2141/25 за заявою ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що як встановлено судом та із пояснень по суті справи, які було надано ОСОБА_2 , до Богуславського районного суду Київської області було подано заяву про розірвання шлюбу та помилково подано заяву про винесення судового наказу про стягнення аліментів на утримання дітей, про що остання повідомила суд у залі судового засідання під час розгляду заяви поданої ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, що зазначається в тексті ухвали Богуславського районного суду Київської області від 01.04.2026 року. Також судом не враховано той факт, що сторони примирилися, в результаті чого ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 24.03.2026 року у справі № 358/2140/25 позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу було залишено без розгляду. В судове засідання сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись засобами поштового зв`язку. Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, поштова кореспонденція була доставлена адресатам 07 травня 2026 року. З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін. Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом встановлено, що 19.11.2025 Богуславським районним судом Київської області у справі №358/2141/25 видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходів) боржника щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на кожну дитину відповідного віку, щомісяця, починаючи з 12.11.2025 і до досягнення дітьми повноліття. Судовий наказ набрав законної сили. Відмовляючи у визнанні таким, що не підлягає виконанню судовий наказ Богуславського районного суду Київської області від 19.11.2025 у справі № 358/2141/25, суд першої інстанції посилався на те, що матеріали справи не містять доказів того, що у визначеному законом порядку ОСОБА_1 звільнено від сплати аліментів за судовим наказом від 19.11.2025, виданим Богуславським районним судом Київської області. Також судом не встановлено обставин, які б свідчили про помилкову видачу Богуславським районним судом судового наказу від 19.11.2025. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Ст.160 ЦПК України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом. Згідно із ч. 1 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч.5 ст.183 СК України). Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб (п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України). Ст.173 ЦПК України передбачено, що суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу. За змістом ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. На підставі ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 432 Цивільного процесуального кодексу України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, якщо його видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням або з інших причин. З аналізу наведених положень закону вбачається, що підставами для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є виключні обставини, які свідчать про відсутність матеріально-правової підстави для примусового виконання рішення або про допущену помилку під час його видачі. Зазначений процесуальний інститут не передбачає перегляду правильності вирішення спору по суті чи переоцінки обставин, які існували на момент ухвалення судового рішення. Відповідно до статей 180, 181, 183 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей незалежно від факту перебування у шлюбі, а обов`язок щодо утримання дітей є безумовним та випливає безпосередньо із факту походження дитини від батьків. Судом встановлено, що судовим наказом Богуславського районного суду Київської області від 19.11.2025 року з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей у визначеному законом розмірі. Звертаючись із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, заявник посилався на те, що діти фактично проживають разом із ним та перебувають на його утриманні, а також на те, що стягувач нібито помилково звернулась із заявою про видачу судового наказу, про що остання повідомляла у судовому засіданні в іншій справі. Колегія суддів зазначає, що наведені доводи не можуть бути підставою для застосування статті 432 ЦПК України з огляду на таке. Щодо доводів про помилкову видачу судового наказу, суд апеляційної інстанції виходить з того, що помилковою у розумінні статті 432 ЦПК України є видача виконавчого документа за відсутності передбачених законом підстав або з істотним порушенням процесуальних вимог, що унеможливлюють його видачу. Натомість на момент постановлення судового наказу суд першої інстанції діяв у межах передбаченої законом процедури наказного провадження, а заявлені вимоги стосувалися стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, що прямо віднесено законом до категорії вимог, які можуть розглядатися в наказному провадженні. Факт подальшого висловлення стягувачем позиції щодо помилковості звернення до суду не впливає на законність та обґрунтованість виданого судового наказу та не свідчить про його помилкову видачу. Щодо доводів апелянта про фактичне проживання дітей разом із ним та їх утримання, колегія суддів зазначає, що наведені обставини, навіть у разі їх доведення, не свідчать про припинення обов`язку щодо утримання дітей у розумінні статті 432 ЦПК України, а можуть бути предметом окремого позовного провадження щодо зміни або припинення аліментних зобов`язань. Таким чином, доводи заявника фактично зводяться до спору щодо наявності або відсутності підстав для подальшого стягнення аліментів, що виходить за межі предмета розгляду заяви, передбаченої статтею 432 ЦПК України. Щодо посилань апелянта на ухвалу суду про залишення без розгляду позову про розірвання шлюбу у зв`язку з примиренням сторін, колегія суддів зазначає, що такі обставини не впливають на існування обов`язку батьків утримувати дітей, який є самостійним та не залежить від сімейного статусу батьків. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Відсутність передбачених законом підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виключає можливість втручання суду в уже визначений судовий обов`язок боржника поза межами встановленої процедури перегляду. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, повно встановив обставини справи та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки обставин справи та незгоди з правовою оцінкою суду першої інстанції, не містять посилань на обставини, які б відповідали критеріям статті 432 ЦПК України, а тому підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається. Оскільки, ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- у х в а л и в: Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Богуславського районного суду Київської області від 01 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 12 червня 2026 року Головуючий: Судді: