Постанова 4824 № 758/545/26

Унікальний номер справи 758/545/26 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/7937/2026 Головуючий у суді першої інстанції Т. В. Войтенко Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 12 червня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. учасники справи заявник ОСОБА_1 заінтересована особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2026 року, постановлену у складі судді Войтенко Т. В., в примішенні Подільського районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова О. Я., у якій просила суд встановити факт постійного проживання спадкоємця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , 1955 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з листопада 2009 року та на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування заяви зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_3 . 28 жовтня 2025 року вона звернулася до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової О. Я. із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , 1955 року народження. Проте 28 жовтня 2025 року від приватного нотаріуса отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, обґрунтовану тим, що вона пропустила строк для прийняття спадщини, який встановлений ч. 1, 3 ст. 1272 ЦК України. Заявник вказувала, що весь цей час вважала, що може у будь-який момент звернутися до нотаріуса та отримати свідоцтво про спадщину, так як постійно та на момент смерті батька проживала з ним у одній кімнаті в комунальній квартирі АДРЕСА_2 . Встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини необхідне заявниці для надання нотаріусу доказу, а саме рішення суду, що ОСОБА_1 проживала разом із своїм батьком ОСОБА_3 на час відкриття спадщини, для отримання свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, заінтересована особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова О. Я. Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 , через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту, що має юридичне значення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що дана заява не підлягає розгляду у порядку окремого провадження, що фактично позбавляє ОСОБА_1 можливості реалізувати своє законне право на отримання спадщини після смерті батька. Висновок суду про те, що з поданої заяви вбачається спір про право є необгрунтованим та передчасним, оскільки суд не встановив між ким саме існує спір про право. Суд не зазначив хто є спадкоємцями у порядку, передбаченому нормами ЦПК України, які б оспорювали право ОСОБА_1 на прийняття спадщини. При цьому процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість. У судове засідання апеляційного суду учасники справи (їх представники) не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи (їх представників) та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 03.06.2026 через неявку учасників справи (їх представників) в судове засідання. Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10). Ця норма кореспондує із статтею 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 205/2102/19-ц, від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 (провадження № 61-13709св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 554/10125/20 (провадження № 61-12758св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 759/12740/21 (провадження № 61-126св22)). Із матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , батько ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 28 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової О. Я. із заявою про прийняття спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 , 1955 року народження. Постановою нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової О. Я. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 28.10.2025 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку із пропуском заявником шестимісячного строку для подання заяви про прийняття спадщини. Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник вказує на те, що вважала, що може у будь-який момент звернутися до нотаріуса та отримати свідоцтво про спадщину, так як постійно та на момент смерті батька проживала з ним у одній кімнаті в комунальній квартирі АДРЕСА_2 . На сьогоднішній день вона позбавлена можливості встановити даний факт в якомусь іншому порядку, крім судового. Встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини необхідне заявниці для надання нотаріусу доказу на підтвердження її проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, для отримання свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказаний факт не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки в цьому випадку існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження. Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може та вважає його передчасним з огляду на наступне. Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно із статтею 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першоюстатті 4 ЦПК Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно достатті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України). Так, у заяві про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час смерті ОСОБА_1 зазначає, що вона є єдиною спадкоємецею після смерті батька, встановлений шестимісячний строк для подання заяви для прийняття спадщини пропустила, оскільки вважала себе такою, що на час відкриття спадщини проживала разом із спадкодавцем, хоча і не була зареєстрована за адресою місця проживання її батька. Колегія суддів, з урахуванням зазначеного дійшла висновку, що у даній справі, відмовляючи у відкритті провадження, суд не перевірив доводи заявника, не встановив їх належним чином, зокрема не витребував матеріали спадкової справи ОСОБА_3 , та не зазначив хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (ЦК України), який би оспорював право заявника на прийняття спадщини після смерті її батька, тобто суд не встановив коло спадкоємців, а також не з`ясував між ким існує спір щодо спадкового майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 , не врахувавши, що існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Суд не вирішив питання про залучення до участі у справі в якості заінтересованої особи відповідної теріторіальної громади в особі Київської міської ради, за позовом якої може вирішуватись питання про визнання спадщину відумерлою, у випадку відсутності інших спадкоємців померлого ОСОБА_3 . Крім того, суд не врахував, що необхідність встановлення факту спільного проживання для отримання спадщини саме по собі не свідчить про наявність спору. Отже, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними та не підтверджені будь - яким належними та допустимими доказами у справі. При цьому без відкриття провадження у справі неможливо встановити фактичні обставини щодо наявності спору про право. Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 180/2132/21, від 31 травня 2023 року у справі № 357/11366/22 та від 07 лютого 2024 року у справі № 545/844/23. Таким чином, із змісту заяви вбачається, що встановлення факту, що має юридичне значення, необхідне ОСОБА_1 для реалізації свого права на спадкове майно, яке залишилося після смерті її батька ОСОБА_3 , а також відсутності документів, які б підтверджували факт її постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, та відсутністю іншого передбаченого законом порядку вирішення даного питання. При цьому, із заяви та доданих до неї документів не вбачається наявності спору про право на стадії вирішення питання про відкриття провадження, оскільки заявник у своїй заяві ставить лише питання встановлення факту постійного проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_3 , 1955 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , з листопада 2009 року та на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, даних, які б спростовували викладені заявником обставини та свідчили би про наявність у справі спору про право, у суду на момент відкриття справи не було, в зв`язку із чим висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених ч. 4 ст. 315 ЦПК України, є необґрунтованим та передчасним. При цьому, колегія суддів зауважує, що в подальшому суд не позбавлений можливості залишити заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, без розгляду, за умови встановлення судом в справі спору про право (ч. 4 ст. 315 ЦПК України). Відповідно до ч. 1ст. 379 ЦПК Українипідставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Ураховуючи встановлені осбтавини, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значеня (проживання однією сімєю із спадкодавцем). Зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального права є підставою для скасування ухвали суду і направлення справи до суду першої інстанції відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України для продовження розгляду. З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2026 року з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити. Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2026 року скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна