LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Київський апеляційний суд756/13671/25

від 09.06.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року залишити без змін.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 756/13671/25 Головуючий у суді І інстанції: Тиха О.О. провадження №22-ц/824/8889/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Ратнікової В.М., Музичко С.Г., секретар судового засідання: Янчук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У вересні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року позивачем надавалися послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), а з 01.11.2021 року, у зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ). На виконання вимог діючого законодавства, згідно з яким послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору-приєднання про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води, КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085). На виконання вимог ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" позивачем на своєму офіційному веб-сайті був опублікований типовий індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ). Факт отримання споживачем таких послуг свідчить про повне та беззастережне акцептування умов такого договору. Відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та/або централізованого постачання гарячої води (постачання гарячої води) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договорів, оскільки після розміщення повідомлення та договору у газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085), жодних заяв або повідомлень про відмову від надання послуг та договору від неї не надходило. Крім того, позивач на підставі Договору № 602-18 про відступлення прав вимоги (цесії) від 11.10.2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», отримав право вимоги до відповідачів про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та/або постачання гарячої води, яка утворилася до 01.05.2018 року. Відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги, у результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 31.07.2025 року становить 176 025,66 грн та складається із: - заборгованості за послуги з централізованого опалення у розмірі 21 988,21 грн, яка утворилась до 01.05.2018 року; -інфляційної складової боргу у розмірі 3759,99 грн, 3% річних у розмірі 988,53 грн; -заборгованості за послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 1851,75 грн, яка утворилась до 01.05.2018 року; -інфляційної складової боргу у розмірі 316,64 грн, 3% річних у розмірі 83,29 грн; -заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року у розмірі 25 752,15 грн; -інфляційної складової боргу у розмірі 4403,63 грн, 3% річних у розмірі 1157,85 грн; -заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року у розмірі 36 505,27 грн; -інфляційної складової боргу у розмірі 6242,40 грн, 3% річних у розмірі 1641,18 грн; -заборгованості за послуги з теплової енергії у розмірі 31 316,31 грн, яка утворилась з 01.11.2021 року; -інфляційної складової боргу у розмірі 4343,89 грн, 3% річних у розмірі 1144,22 грн, пені у розмірі 1392,11 грн; - заборгованості за послуги з постачання гарячої води у розмірі 25 267,05 грн, яка утворилась з 01.11.2021 року; - інфляційної складової боргу у розмірі 3472,79 грн, 3% річних у розмірі 908,28 грн, пені у розмірі 1105,11 грн; - заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 517,13 грн; - заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 807,40 грн; - заборгованості з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення в розмірі 60,48 грн. У зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість за спожиті послуги у загальному розмірі 176 025,66 грн, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028,00 грн. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість у сумі 157 205 грн 52 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 704 грн 00 коп.. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, який у задоволенні позову відмовити. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що у відзиві на позовну заяву мною було зазначено та звернуто увагу суду на той факт, що відповідач не є одноосібним власником квартири АДРЕСА_2 . Співвласницею відповідача у зазначеній квартирі є ОСОБА_2 , яка проживає в цій квартирі з 19 квітня 2000 року, і відповідно користується послугами теплопостачання та постачання гарячої води. Розмір частки відповідача у вказаній квартирі складає 1/12, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. № 5005752928598- 18081691563 від 03.03.2026 року. Відповідач вважає, що з огляду на те, що він є співвласником квартири, і це встановлено судом першої інстанції виходячи з матеріалів справи та не оспорюється позивачем, з урахуванням статті 360 ЦК України відповідач має брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, в межах своєї 1/12 частки. Отже, наголошує на тому, що розмір зобов`язань по оплаті послуг постачальників житлово- комунальних послуг, в тому числі позивача, обмежується 1/12 моєї частки, а саме 13100,46 грн (157 205,52:12). Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також, що суд першої інстанції порушив норми процесуального законодавства, оскільки вважає, що суд першої інстанції в якості співвідповідача мав залучити ОСОБА_2 , яка є співвласницею квартири АДРЕСА_2 Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що враховуючи п.19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, суд вважав, що вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача вказаної заборгованості за період з 01.07.2015 року по 01.04.2017 року задоволенню не підлягають. Водночас суд першої інстанції прийшов до висновку, що вимог позивача про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року до 31.07.2025 трирічний строк позовної давності не пропущений, оскільки на час подання позовної заяви такий строк був спочатку продовжений, а потім зупинений вищевказаними Законами. Вирішуючи питання позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оскільки суд відмовив у задоволенні позову в частині вимог про стягнення заборгованості за період з 01.07.2015 року по 01.04.2017 року, а також те, що нарахування штрафних санкцій здійснено позивачем з урахуванням приписів постанови КМУ № 206 від 05.03.2022 року, тобто за період з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року, суд першої інстанції прийшов до висновку, що частковому задоволенню також підлягають вимоги про стягненя з відповідача трьох процентів річних та інфляційних втрат. З відповідача на користь позивача підлягають стягненню наступні штрафні санкції: 3% річних у розмірі 338,27 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 286,67 грн., нараховані у період з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року на суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, яка утворилася у період до 01.05.2018 року; 3% річних у розмірі 37,71 грн та інфляційні втрати у розмірі 143,37 грн, нараховані у період з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року на суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого гарячого водопостачання, яка утворилася у період до 01.05.2018 року; 3% річних у розмірі 1157,85 грн та інфляційні втрати у розмірі 4 403,63 грн, нараховані у період з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року на суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, яка утворилася у період з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року; 3% річних у розмірі 1 641,18 грн та інфляційні втрати у розмірі 6 242,40 грн, нараховані у період з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року на суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води, яка утворилася у період з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року; 3% річних у розмірі 1 144,22 грн та інфляційні втрати у розмірі 4 343,89 грн, нараховані у період з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року на суму заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії, яка утворилася у період з 01.11.2021 року по 31.07.2025 року; 3% річних у розмірі 908,28 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 472,79 грн, нараховані у період з 01.01.2024 року по 31.07.2025 року на суму заборгованості за спожиті послуги з постачання гарячої води, яка утворилася у період з 01.11.2021 року по 31.07.2025 року. Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відповідно до ч. 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлені обов`язки індивідуального споживача, зокрема оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Відповідно до ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості. Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.2 ст.638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч.2 ст.642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. За правилами частини 4 статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Встановлено, що розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва за Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», яке починаючи з 01.05.2018 здійснює надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. 11.10.2018 року між ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» та КП «Київтеплоенерго» укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 602-18, предметом якого є право вимоги до юридичних, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) (а.с. 34). З матеріалів справи вбачається, що відповідач є співвласником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується: копією договору міни від 19.04.2000, який зареєстрований в реєстрі за № 5с-862; копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.02.2019, зареєстрованого в реєстрі за № 3-82 (а.с. 72-77). Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відповдіач ОСОБА_1 є співвласником зазначеної вище квартири з часткою 1/12 (а.с. 78). Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , вбачається, що за вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 (дата реєстрації - 17.08.2000 року), ОСОБА_2 (дата реєстрації - 17.08.2000 року) (а.с. 6). Відповідно до наданого позивачем розрахунків заборгованості, внаслідок не сплати відповідачем у повному обсязі спожитих комунальних послуг, в останнього наявна заборговність, яка складається з: заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 року по 31.10.2021 року у розмірі 25752,15 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 4403,63 грн, 3% річних у розмірі 1157,85 грн; заборгованості за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 ркоу по 31.10.2021 року у розмірі 3505,27 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 6242,40 грн, 3% річних у розмірі 1641,18 грн; заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 року у розмірі 31316,31 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 4343,89 грн, 3% річних у розмірі 1144,22 грн, пеня у розмірі 1392,11 грн; заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 ркоуу розмірі 25267,05 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3472,79 грн, 3% річних у розмірі 908,28 грн, пеня у розмірі 1105,11 грн; заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 21988,21 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3759,99 грн, 3% річних у розмірі 988,53 грн; заборгованості за спожиті до 01.05.2018 року централізованого постачання гарячої води у розмірі 1851,75 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 316,64 грн, 3% річних у розмірі 83,29 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1517,13 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 807,40 грн; заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення урозмірі 60,48 грн, заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн (а.с. 7-23). З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку задовольняючи позовні вимоги, оскільки споживши надані позивачем послуги, у порушення вимог законодавства, відповідач не здійснив своєчасну оплату вказаних послуг. Також суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що КП «Київтеплоенерго» в межах строку позовної давності мало право на стягнення лише заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, яка утворилася, починаючи з 02 квітня 2017 року. Доводи апеляційної скарги про безпідставність стягнення усієї суми боргу лише з ОСОБА_1 та необхідність обмеження його відповідальності виключно розміром 1/12 частини відповідно до його частки у праві спільної часткової власності, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки солідарний обов`язок перед виконавцем послуг покладається на співвласників та зареєстрованих у житловому приміщенні осіб в силу статті 9 Закону України «Про житлово комунальні послуги» визначений солідарний обов`язок оплати комунальних послуг. Згідно зі статтею 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Внутрішній розподіл часток між співвласниками або факт реєстрації кількох осіб за однією адресою не змінює правової природи їхнього зовнішнього зобов`язання перед надавачем послуг як єдиного та солідарного та не обмежує право кредитора вимагати виконання грошового зобов`язання в повному обсязі від будь-кого з солідарних боржників. Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у порядку регресу. Колегія суддів на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшла висновку про необхідність застосування до цих правовідносин спеціального закону «Про житлово-комунальні послуги». А також, що відповідач є власником 1/12 частини квартири, у встановленому законом порядку до позивача з заявою та документами щодо своєї відсутності по вказаній адресі не звертався та не відмовився від надання послуг з теплопостачання та постачання гарячої води, а тому зобов`язаний нести витрати з утримання належного йому майна. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_1 не проживав у спірній квартирі, не можуть бути підставою для звільнення його від обов`язку оплати житлово-комунальних послуг. Сама по собі наявність права власності на частку житлового приміщення (квартири) та офіційна реєстрація місця проживання особи покладають на неї обов`язок брати участь у витратах на утримання та збереження спільного майна незалежно від факту її постійного чи тимчасового проживання в ньому. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки не залучено в якості співвідповідача іншого власника спірної квартири - ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки кредитор (позивач у справі) на свій розсуд може вимагати сплати заборгованості як від усіх споживачів як солідарних боржників, так і від одного з них. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що майнові права позивача були порушені відповідачем. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив докази, дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено «11» червня 2026 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді В.М. Ратнікова С.Г. Музичко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»