Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 351/56/26

Справа № 351/56/26 Провадження № 33/4808/354/26 Категорія ст.130 ч.1 КУпАП Головуючий у 1 інстанції МАРТИНЮК В. І. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю захисника адвоката Собко В.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Собка В.М. на постанову Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 гривень, - в с т а н о в и в : Судом першої інстанції встановлено, що 21 січня 2026 року о 00 год 52 хв у с-щі Заболотів по вул. Грушевського ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Toyota Land Cruiser», н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота та поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду у встановленому законодавством порядку на місці зупинки та у медичному закладі водій відмовився. Водія відсторонено від керування ТЗ шляхом зобов`язання. Своїми діями водій порушив п. 2.5 ПДР відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Не погодившись із постановою суду першої інстанції, захисник адвокат Собко В.М. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Снятинського районного суду від 30.04.2026 року, провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. Вказує, що він не згідний із зазначеною постановою у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також через порушення ним норм матеріального і процесуального права. Звертає увагу, що судом першої інстанції безпідставно було розглянуто справу без участі ОСОБА_1 та його захисника. Зазначає, що як вбачається з відеозапису з бодікамери поліцейських Сисак С.М. від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння не відмовлявся. Зокрема, звертає увагу на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не зазначав, що відмовляється від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у найближчому закладі охорони здоров`я та повідомив, що не згідний з протоколом. Стверджує, що в матеріалах справи наявне направлення водія на проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння у закладі охорони здоров`я, проте дане направлення ОСОБА_1 для ознайомлення і підпису не надавалося, до закладу охорони здоров`я його доставлено не було, що свідчить про порушення процедури і спростовує факт вимоги пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладі. Зазначає, що ОСОБА_1 не відсторонювали від керування, що у своїй сукупності з іншими доказами свідчить про невідповідність дій поліцейського процедурі оформлення матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП. В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з`явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги. Зі змісту доводів захисника адвоката Собка В.М. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності. Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії). Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення його становища у зв`язку з чим участь особи, яка притягається до відповідальності в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою. Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності адвокат Собка В.М., підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши сторону захисту апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності. Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші. Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. В апеляційній скарзі зазначається про те, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу без участі ОСОБА_1 та його захисника. Перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд звертає увагу на те, що право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у розгляді справи є беззаперечним і випливає з вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що право на участь в судовому засіданні суду першої інстанції особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, встановлено ст.268 КУпАП, відповідно до якої, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Враховуючи наведене, перевіряючи вищевказані доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із сукупності обставин, які свідчать про наявність у особи, яка притягається до адміністративної відповідальності об`єктивної реальної можливості бути присутнім у суді під час розгляду справи та організувати ефективний захист своїх інтересів, які свідчать про прийняття судом першої інстанції необхідних заходів щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про розгляд справи та враховує характер процесуальної поведінки вищевказаної особи та його захисника протягом розгляду справи у суді. Апеляційний суд вважає, що саме такий підхід зможе забезпечити рівновагу між інтересами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та необхідністю підтримання ефективності системи судочинства. Зокрема, з змісту мотивувальної частини судового рішення вбачається, що суд першої інстанції приймав заходи щодо забезпечення участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника у судовому засіданні суду першої інстанції, однак вони про причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подали. Апеляційний суд вважає, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності та її захисник повинні добросовісно використовувати надані процесуальні права, не зловживати ними та зобов`язані демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання. Зі змісту матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції приймались необхідні заходи щодо повідомлення про розгляд справи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та її захисника. При цьому захисник Собко В.М. неодноразово ініціював відкладення розгляду справи з різних підстав. Зокрема, суд першої інстанції вважав, що обставини, які наведені у черговому клопотанні про відкладення розгляду провадження, яке призначено на 30.04.2026 року, не свідчили про неможливість участі у судовому засіданні, зокрема шляхом відеоконференції. При цьому, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 та його захисник протягом тривалого часу розгляду справи в суді не скористалися правом подати письмові пояснення чи заперечення щодо обставин справи та вважав, що такі дії спрямовані на затягування розгляду провадження з метою уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішенні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства. Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Так, враховуючи, що в своїх доводах особа, яка притягається до адміністративної відповідальності захисник адвокат Собко В.М. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи. Зокрема, зі змісту доводів захисника адвоката Собка В.М. вбачається, що він вважає, що в матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують винуватість у вчиненні правопорушення. Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про те, що ОСОБА_1 мав ознаки сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі. Вважає, що працівники поліції діяли незаконно, оскільки безпідставно зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 та за відсутності в останнього ознак сп`яніння, безпідставно запропонували йому пройти огляд на стан сп`яніння. При цьому, їх вимога щодо проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі не була належним чином оформлена, направлення до медичного закладу не було вручено водію транспортного засобу і останній не доставлявся до медичного закладу для проходження огляду на стан сп`яніння. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №571461 від 21.01.2026 року, ОСОБА_1 21.01.2026 року о 00 год. 52 хв. в с-ще Заболотів вул. Грушевського, керував ТЗ Toyota Land Cruiser д.н.з. НОМЕР_1 , ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота та поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду, у встановленому законодавством порядку, на місці зупинки та у медичному закладі, водій відмовився. Водія відсторонено від керування ТЗ шляхом зобов`язання, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1). Протокол складений уповноваженою особою поліцейським 2 взводу 2 роти УПП БУПП в Івано-Франківській області капралом поліції Дейсак Ю.С., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 . Разом з тим, зі змісту протоколу вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Снятинському районному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції. У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено (дослівно): я не згідний з протоколом. Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів. Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан сп`яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України. При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи. До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано акт огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, з якого вбачається, що огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд не проводився, оскільки ОСОБА_1 відмовився. (а.с. 2) До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складене 21.01.2026 року о 01.00 год. (а.с. 3), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд не проводився, у зв`язку із відмовою водія. Апеляційний суд вважає, що не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу, який відмовився від виконання вимог п.2.5 ПДР України встановлення факту оформлення акту огляду на стан сп`яніння або направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність вищевказаних доказів в матеріалах справи не впливає на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського. Апеляційний суд неодноразово зазначав, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння поліцейським за допомогою спеціального технічного приладу на місці події або у медичному закладі, складання акту огляду на стан сп`яніння та відповідного направлення на огляд водія до медичного закладу не є обов`язковим, оскільки вищевказане правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від виконання вимог п.2.5 ПДР України. Апеляційний суд неодноразово зазначав , що Акт огляду на стан сп`яніння та направлення на огляд до медичного закладу складаються тільки у тому випадку коли водій виконуючи вимогу працівника поліції погоджується пройти відповідний огляд на стан сп`яніння. Так, акт огляду на стан сп`яніння є документом, яким поліцейський зафіксовує результат огляду на стан сп`яніння, а направлення на огляд до медичного закладу є документом, який зобов`язує лікаря медичного закладу провести огляд на стан сп`яніння водія транспортного засобу, який доставлений до медичного закладу працівником поліції у відповідності до вимог ст.266 КУпАП в присутності працівника поліції. До матеріалів справи долучено: зобов`язання до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №571461 про відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом та зобов`язання не керувати транспортним засобом протягом 24 годин (а.с. 4), копія постанови про накладення адміністративного стягнення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 121-3 КУпАП (а.с. 5), інформація щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 6). Суд відхиляє доводи захисника про те, що ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортним засобом, оскільки такі доводи явно не відпрядають фактичним обставинам. Так, матеріали справи містять зобов`язання до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №571461, відповідно до якого ОСОБА_1 було відсторонено від керування транспортним засобом та зобов`язано не керувати ним протягом 24 годин. Крім того, як вбачається з відеозапису, працівники поліції повідомили водію про необхідність забезпечити прибуття тверезого водія для подальшого керування транспортним засобом. Наведене спростовує твердження захисника про невідсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом та свідчить про дотримання працівниками поліції вимог законодавства під час оформлення адміністративних матеріалів. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції. Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення. Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 7). З відеозапису нагрудної камери працівника поліції вбачається, що після зупинки транспортного засобу працівник поліції повідомив водія про здійснення відеофіксації та причину зупинки порушення комендантської години. Під час спілкування водій пояснив, що підвозив знайомого додому, у зв`язку з чим перебував на вулиці в період дії комендантської години. На вимогу працівника поліції він надав для перевірки документи, після чого було встановлено особу ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу. Відеозаписом зафіксовано, що у ході спілкування працівниками поліції у водія були виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота та поведінка, що не відповідала обстановці. У зв`язку з цим водію ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу на місці зупинки транспортного засобу. Також водію було роз`яснено, що у разі незгоди з проведенням такого огляду він має право пройти його в закладі охорони здоров`я, зокрема у Коломийській ЦРЛ. При цьому, водію транспортного засобу було роз`яснено, що відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядком за своїми правовими наслідками прирівнюється до керування транспортним засобом у стані сп`яніння та має своїм наслідком притягнення складання відповідних матеріалів з метою притягнення до адміністративної відповідальності. Незважаючи на неодноразові пропозиції пройти огляд як на місці зупинки транспортного засобу або в медичному закладі, ОСОБА_1 від проходження огляду відмовився. Працівники поліції повторно повідомили йому, що така відмова тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 130 КУпАП, після чого розпочали оформлення відповідних адміністративних матеріалів. Надалі ОСОБА_1 були роз`яснені права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, про що він повідомив, що вони йому зрозумілі та скористатися ними він не бажає. Після складення адміністративних матеріалів ОСОБА_1 ознайомлено з протоколом про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, про що він поставив свій підпис та отримав його копію. Крім того, відеозаписом із відеореєстратора службового автомобіля зафіксовано рух транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser та його подальшу зупинку на законну вимогу працівників поліції. Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом факту відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, та відмовився виконувати законну вимогу патрульних поліцейських пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі, що повністю у сукупності з іншими доказами по справі доводить вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Зокрема, зі змісту вищевказаних відеозаписів вбачається, що саме ОСОБА_1 був водієм транспортного засобу та мав явні ознаки алкогольного сп`яніння і на вимогу працівника поліції безпідставно відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає, що відеозаписи є вичерпно інформативними, належними та допустимими доказами, отриманими у встановленому законом порядку, дозволяють повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. Разом з тим, суд, дослідивши доводи апелянта та відеоматеріали, що містяться на оптичних дисках, встановив, що працівники поліції під час спілкування з ОСОБА_1 , виявивши в останнього ознаки алкогольного сп`яніння, діяли відповідно до приписів законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», а відтак обґрунтовано, на законних підставах запропонували водію пройти огляд щодо визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу, на що останній відмовився. Суд вважає безпідставними доводи захисника про те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Як вбачається з відеозапису з нагрудної камери працівників поліції, після виявлення у водія ознак алкогольного сп`яніння йому неодноразово пропонувалося пройти огляд як на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «Драгер», так і в закладі охорони здоров`я. При цьому ОСОБА_1 повідомив, що не бажає їхати до медичного закладу, а також не погодився пройти огляд на місці зупинки, у зв`язку з чим працівники поліції повідомили йому про складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Посилання захисника на те, що в протоколі не зазначено про відмову від проходження огляду в закладі охорони здоров`я, не відповідають дійсності, оскільки протоко містить таке посилання. Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про порушення процедури через невручення направлення та недоставляння ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я, оскільки зі змісту відеозапису вбачається, що водій транспортного засобу відмовився від запропонованого йому огляду в медичному закладі у зв`язку були відсутні правові підстави для складання направлення до медичного закладу та доставки водія до медичного закладу. Апеляційний суд неодноразово зазначав, що складання направлення на огляд до медичного закладу та доставка водія транспортного засобу до медичного закладу здійснюються працівниками поліції тільки за умови, що водій дійсно погоджується пройти такий огляд у медичному закладі. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а своєю процесуальною поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду. Апеляційний суд неодноразово зазначав, що відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин. Так, факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння. Відмова водія транспортного заходу виконувати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку є правопорушенням, оскільки за своїм правовим змістом є протиправною дією або бездіяльністю, яка порушує правила безпеки дорожнього руху щодо заборони керування транспортним засобом у стані сп`яніння. За таких обставин питання щодо наявності складу правопорушення в діях або бездіяльності водія транспортного засобу, як суб`єкта правопорушення, яке передбачено ст.130 КУпАП вирішується судом за внутрішнім переконанням на підстави сукупності досліджених доказів. Відмова виконувати вимогу поліцейського пройти у встановленому законом порядку огляд на сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, яке передбачено ч.1 ст.130 КУпАП та полягає у відмові виконувати вимоги п.2.5 ПДР України. За таких обставин, доводи про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була позбавлена права отримати відповідну правову допомогу від адвоката або іншого фахівця у галузі права, який за законом мав можливість надати таку правову допомогу є неспроможними, оскільки відмовляючись виконувати вимоги працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп`яніння водій транспортного засобу не може не розуміти, що порушує вимоги п.2.5 ПДР України та своїми діями вчиняє відповідне правопорушення. Водій транспортного засобу повинен виконати вимоги п.2.5 ПДР України, а свідоме невиконання вищевказаних вимог утворює склад правопорушення. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП. Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не діяв у стані крайньої необхідності, не знаходився у стані необхідної оборони і не перебував у стані неосудності. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів. Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння. Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. Апеляційний суд вважає, що сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки він відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння встановленому законом порядку. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян. Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення. При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами. Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки. Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особам З огляду на наведене підстав для скасування постанови не вбачається. Керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника адвоката Собка В.М. залишити без задоволення. Постанову Снятинського міського суду Івано-Франківської області від 30 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв