Постанова ККС ВС № 161/21175/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2026 року м. Київ справа № 161/21175/24 провадження № 51-3153км25 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі: головуючогоОСОБА_1 , суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника засудженого ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лепетиха Березнегуватського р-ну Миколаївської обл., жителя АДРЕСА_1на вирок Волинського апеляційного суду від 22 травня 2025 року. Обставини справи

1. Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13 лютого 2025 року ОСОБА_7 засуджено: - за частиною 4 статті 358 Кримінального кодексу України (КК) - до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік; - за частиною 2 статті 190 КК - до позбавлення волі на строк 2 роки; - за частиною 3 статті 358 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

2. На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі статті 75 КК звільнено від відбування покарання на строк 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 КК.

3. Суд визнав доведеним, що протягом березня-квітня 2024 року він за попередньою змовою з невстановленою особою розмістив на інтернет-сайті «ОЛХ» завідомо неправдиві оголошення про продаж транспортних засобів. Він також підробив договори від імені ТзОВ «Луцьк-Сервіс» та ТОВ «Рувет Україна», зазначивши в них недостовірну інформацію про надання послуг з консультування, підбору і перевірки транспортних засобів та супроводу їх придбання в Європі та перевезення на територію України, і відправив ці договори потерпілим, на виконання яких ті сплатили гроші. Внаслідок таких дій засуджений заволодів загалом 823 682 грн.

4. Апеляційний суд оскарженим вироком скасував вирок в частині призначеного покарання та своїм вироком засудив його: - за частиною 4 статті 358 КК - до обмеження волі на строк 1 рік; - за частиною 2 статті 190 КК - до позбавлення волі на строк 2 роки; - за частиною 3 статті 358 КК - до позбавлення волі на строк 3 роки.

5. На підставі частини 1 статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень суд остаточно призначив позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі частини 4 статті 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення покарання, призначеного вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року, засудженому остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

6. Зараховано ОСОБА_7 у строк покарання частково відбуте покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року, з розрахунку однин день позбавлення волі за два дні пробаційного нагляду.

7. У мотивувальній частині вироку суд зазначив наявність обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_7 за статтею 358 КК - вчинення злочину повторно.

8. Із мотивувальної частини вироку при викладені фактичних обставин вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення за частиною 2 статті 190 КК за епізодом стосовно потерпілої ОСОБА_8 виключено вказівку про повторність. В решті вирок залишено без змін. Вимоги і доводи касаційної скарги

9. Сторона захисту, посилаючись на пункт 3 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), просить змінити оскаржене рішення в частині призначеного покарання, а саме виключити частину 4 статті 70 КК та звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням. Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року виконувати самостійно.

10. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що вирок апеляційного суду не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, а покарання є явно несправедливим внаслідок суворості.

11. Крім цього, зазначає, що злочин, передбачений частиною 1 статті 309 КК є проступком та не є злочином проти власності, у зв`язку з чим апеляційний суд мав підстави не застосовувати частину 4 статті 70 КК. Крім цього, під час розгляду справи в суді першої інстанції, питання щодо застосування частини 4 статті 70 КК не вирішувалось. Позиції учасників касаційного розгляду

12. Сторона захисту підтримала доводи касаційної скарги.

13. Прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги.

14. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило. Оцінка Суду

15. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скаргах доводи, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

16. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що касаційна інстанція переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412?414 КПК.

17. Відповідно до статті 433 КПК касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням перш за все судів попередніх інстанцій.

18. Відповідно до статей 50, 65 КК засудженій особі має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Враховуючи вказану мету й принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

19. Суд в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання[1].

20. Крім цього, сама собою незгода сторони з оцінкою суду не доводить явної несправедливості покарання з огляду на положення пункту 3 частини 1 статті 438 та статті 414 КПК.

21. Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що апеляційний суд врахувавши ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відносяться до нетяжких злочинів та кримінальних проступків, особу винного, який є особою молодого віку, повністю визнав вину та щиро розкаявся у вчиненому, взявши до уваги обставини, що пом`якшують покарання, зокрема, щире каяття та обтяжують покарання, а саме вчинення злочину повторно, погодився з призначеним судом першої інстанції покаранням, але дійшов висновку, що його необхідно відбувати реально.

22. Переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного засудженому покарання, в касаційній скарзі не наведено.

23. Щодо доводів сторони захисту про позицію потерпілих, які при призначенні покарання покладались на розсуд суду та не заявляли цивільних позовів до засудженого, Суд нагадує, що у справах публічного обвинувачення позиція потерпілого стосовно покарання не є обов`язковою для суду і не має пріоритету над іншими обставинами справи[2], у зв`язку з чим Суд не вбачає порушення у тому, що суд апеляційної інстанції не визнав підставою для призначення засудженому більш м`якого покарання відсутність претензій з боку потерпілих.

24. Крім цього, Суд відхиляє і доводи касаційної скарги щодо безпідставного застосування апеляційним судом частини 4 статті 70 КК.

25. Так, суд апеляційної інстанції, при ухваленні обвинувального вироку, встановив, що інкриміновані засудженому злочини було вчинено ним в період з 26 березня 2024 року по 25 квітня 2024 року, тобто до ухвалення вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року за частиною 1 статті 309 КК, але судом першої інстанції при призначенні покарання не було застосовано положення частини 4 статті 70 КК.

26. При цьому Суд вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що попереднє засудження за злочин, передбачений частиною 1 статті 309 КК, давало підстави не застосовувати згадану норму кримінального закону, оскільки стаття 70 КК не передбачає визначення остаточного покарання винятково при сукупності однорідних злочинів.

27. Крім цього, безпідставним є і доводи касаційної скарги про те, що в суді першої інстанції, питання щодо застосування частини 4 статті 70 КК не вирішувалось, оскільки, призначаючи остаточне покарання із застосуванням положень частини 4 статті 70 КК, суд повинен визначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, в тому числі і шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. Вказаних норм закону суд апеляційної інстанції, ухвалюючи вирок, дотримався.

28. З огляду на наведене, Суд вважає, що апеляційний суд не порушив вимог статей 50, 65 КК, а призначене засудженому покарання відповідає визначеним законом загальним засадам, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

29. Вирок апеляційного суду відповідає статтям 370, 374, 420 КПК, а тому підстав для його скасування або зміни Суд не вбачає.

30. З огляду на викладене доводи захисника стосовно надмірної суворості призначеного засудженому покарання слід відхилити, а касаційну скаргу залишити без задоволення. На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Вирок Волинського апеляційного суду від 22 травня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 [1] Постанови Верховного Суду: від 24 вересня 2020 року у справі № 638/14277/18, http://reyestr.court.gov.ua/Review/91818857, від 21 травня 2020 року у справі № 483/729/19, http://reyestr.court.gov.ua/Review/89509273, від 12 січня 2021 року у справі № 148/1536/18, http://reyestr.court.gov.ua/Review/94151668 [2] Постанови від 23 жовтня 2025 року у справі № 504/3558/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/131320355; від 05 травня 2026 року у справі № 201/4845/24, https://reyestr.court.gov.ua/Review/136588188