Постанова Чернівецький апеляційний суд № 720/783/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 720/783/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., секретар: Сарган Ю.В., позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», відповідач: ОСОБА_1 при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Павлінчука С.С., дата виготовлення повного тексту рішення суду незазначена, ВСТАНОВИВ: У квітні 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулося до суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 09.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про споживчий кредит № 101869669. Відповідно до умов Кредитного договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику грошові кошти у сумі 15000 грн, строком на 15 днів, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін до 24.06.2021 року. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконало у повному обсязі, натомість відповідачка свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 44245,31 грн, а саме: за кредитом - 7769 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 36476,31 грн. Крім, цього 17.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 17/12-2021-62, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 101869669. В подальшому, 10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Провадження №22-ц/822/839/26 Центр» укладено договір № 10-03/2023/01, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ « Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 101869669. Таким чином ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до ОСОБА_1 . У зв`язку із вищевикладеним позивач просив суд стягнути з відповідачки на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість договором про споживчий кредит № 101869669 від 09.06.2021 року в розмірі 44245,31 грн. Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №101869669 від 09.06.2021 року у розмірі 17 442,26 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду сторона відповідача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення є таким, що прийнято з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на наступне. Вказує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення у частині стягнення заборгованості за відсотками не наведено власного математичного розрахунку, що унеможливлює перевірку правильності визначеної до стягнення суми. Стверджує, що у матеріалах справи відсутні належні докази вчинення відповідачкою будь яких активних дій щодо продовження строку кредитування (електронні заявки, SMS коди, лог-файли). Саме лише посилання на умови договору про можливість «автоматичної пролонгації» без підтвердження волевиявлення не є доказом. Суд першої інстанції безпідставно визнав належними доказами внутрішні документи кредитора та банківську виписку, не перевіривши їх на відповідність вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» (наявність обов`язкових реквізитів, підпису, ідентифікація операції). Також зазначено, що суд не надав оцінки правомірності включення комісії у розмірі 1500 грн за видачу кредиту. Просить рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. У відзиві ТОВ «Коллект Центр» просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Винту Є.Ю., залишити без задоволення, а рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року без змін. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючи позов ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що підлягає захисту право позивача на стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №101869669 від 09.06.2021 року у розмірі 17442 грн. На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції послався на те, що договір кредиту №101869669 від 09.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_3 є укладеним, а також набуття позивачем статусу кредитора та неналежне виконання відповідачкою зобов`язання за договором з повернення кредиту. При цьому суд встановивши, що нарахування процентів за користування кредитними коштами здійснено після спливу строку кредитування, вважав, що підлягає зменшенню сума заборгованості за процентами до 9 673,26 грн. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 09.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний кредитний договір №101869669. Відповідно п.1.1 Договору кредитодавець зобов`язується на умовах визначених договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.1.4. договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредитний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора «L81935», який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, вказаний у п.10 кредитного договору, що підтверджується довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію. Згідно п.1.2, 1.3 Кредитного договору сума кредиту становить 15 000 грн, кредит надається загальним строком на 15 днів. Дата повернення кредиту (дата платежу) 24.06.2021 року. Комісія за надання кредиту 1500 грн, яка нараховується за ставкою 10 % від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п.п.1.5.1 договору). Проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.п.1.5.2 договору). Стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.п.1.6 договору). Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п.2.2.3 договору (пункт 2.2.2. Договору). За змістом п.2.3.1.1 Договору позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі Правила). Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Відповідно до п.2.3.1.2 Договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 Договору. За п.4.2. Договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою пунктом 1.6 цього Договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця сума договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 Договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця. Відповідно до п.п.2.1 Кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково шляхом переказу на картковий рахунок. Згідно платіжного доручення № 28550217 вбачається, що 09.06.2021 року ТОВ «Мілоан» перерахував кредитні кошти на платіжну картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 у розмірі 15000 грн (а.с. 13 на звороті). Вказані обставини також підтверджуються випискою АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-250512/26460-БТ від 12.05.2025 року по картковому рахунку № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 . З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 14.10.2021 року ТОВ «Мілоан» нараховано відповідачу заборгованість в сумі 17442,26 гривень, з яких 7 769 гривень - тіло кредиту, 9 673,26 гривень - відсотки за правомірне користування кредитними коштами. 17.12.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 17/12-2021-62, відповідно до якого Клієнт відступає Факторові право грошової вимоги до боржників виключно в частині тих сум заборгованості, що визначені в Реєстрах боржників (п.2.3). Відповідно до пункту 7.1 договору сторони домовились, що розмір Фінансування за Реєстром Боржників складає 2 503 264,98 гривень. Згідно із наданого платіжного доручення від 20.12.2021 року убачається, що ТОВ «Вердикт Капітал» перерахувало на рахунок ТОВ «Мілоан» 2 503 264,98 гривень. 17.12.2021 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» складено Акт приймання-передавання Реєстру Боржників за договором Факторингу №17/12-2021-62 від 17.12.2021 року, що підтверджується копією акту приймання-передавання. Відповідно до даних реєстру боржників до договору №17/12/2021-62 убачається, що ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №101869669 від 09.09.2021 року на загальну суму 17 442,26 гривень. З розрахунку заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» вбачається, що у період з 17.12.2020 року по 23.02.2022 року (69 днів) товариством нараховано заборгованість по відсоткам у розмірі 26 803,05 грн, а загальна заборгованість по кредиту становить 44 245,31 грн (а.с. 16). 10.03.2023 року відповідно до договору про відступлення №10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» права вимоги первісного кредитора до боржників за договорами позики з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них. Відповідно до даних реєстру боржників до договору №10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.03.2023 року ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_3 . Згідно розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Коллект Центр» вбачається, що заборгованість ОСОБА_3 за тілом кредиту становить 7769 грн, за процентами 36476,31 грн. За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Щодо укладення кредитних договорів в електронному вигляді. 09.06.2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №101869669, також паспорт споживчого кредиту та анкету-заяву на кредит, шляхом підписання таких електронним підписом відповідачки. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені ЗУ «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 ЗУ «Про електронну комерцію»). Відповідно до частини третьої статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі №761/35556/14 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним». Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У справі, яка переглядається, з наданих доказів встановлено, що договір про споживчий кредит від 06.06.2021 року №101869669 підписано одноразовим ідентифікатором L81935, який направлено на номер +380666809800. В день підписання договору відповідачці на картковий рахунок перераховано кредитні кошти у розмірі 15000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 28550217 про переказ коштів на платіжну картку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , а також вказані обставини також підтверджуються випискою АТ КБ «ПриватБанк» №20.1.0.0.0/7-250512/26460-БТ від 12.05.2025 року по картковому рахунку № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 . Отже, номер мобільного телефону, за допомогою якого отримано одноразовий ідентифікатор, та номер картки, на яку надіслані запозичені кошти, співпадають з інформацією, що міститься в самому договорі, анкетах-заявах, які містять особисту інформацію, що відома тільки відповідачці (номер ІПН, серія, номер паспорту, ким виданий, коли, номер мобільного телефону, електронну адресу та інше). Відповідачкою наведеного не спростовано, що робить неспроможними доводи апеляційної скарги з приводу не укладення наведеного вище договору в електронному вигляді, реєстрації ОСОБА_1 в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єктів електронної комерції та перерахунку грошових коштів відповідачці на її картрахунок. Крім того, позичальник за умовами вказаного договору мала право відмовитися від такого протягом 14 днів з дня укладення, однак таким правом не скористалася. Що стосується доводів з приводу недоведеності переходу права вимоги (помилка в ідентифікації боржника). Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Аналогічна позиція закріплена у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2018 року по справі № 191/5077/16-ц (провадження 61-17422св18). Посилання Апелянта на те, що у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції зазначено « ОСОБА_3 », не свідчить про відсутність переходу права вимоги до Позивача та не спростовує змісту письмових доказів, поданих у справі. Матеріали справи містять належні докази безперервного переходу права вимоги: від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Вердикт Капітал», а в подальшому від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Коллект Центр». В обох реєстрах боржників зазначено саме ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 та той самий кредитний договір № 101869669 від 09.06.2021 року. Така неточність у тексті судового рішення має характер очевидної технічної описки, оскільки з інших встановлених судом обставин та з досліджених доказів прямо вбачається, що йдеться саме про кредитний договір № 101869669 від 09.06.2021 року, укладений із ОСОБА_1 . Стороною апелянта, окрім як зазначення в тексті апеляційної скарги про сумнівність таких договорів факторингу, не доведено та не обґрунтовано мотивів таких доводів, що, в свою чергу, є необґрунтованими та до уваги не приймаються. Щодо комісії за видачу кредиту За змістом Договору № 101869669 від 09.06.2021 року сторони погодили комісію за надання кредиту за ставкою 10.00 відсотків від суми кредиту одноразово, що в грошовому еквіваленті становить 1500 грн. Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст.11, ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22). Таким чином, виходячи з аналізу вимог п. 4 ч. 1 ст.1, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 1, ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку). Таким чином, посилання апелянта на нікчемність комісії за надання кредиту є безпідставним та спростовується з мотивів наведених вище. Щодо розміру заборгованості за кредитними договорами, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості (статті 6, 627 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України). Тобто, позичальник 1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та 2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання 1) повернути грошові кошти у встановлений строк та 2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно). Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу. Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України. Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу. Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними. Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України. За наведеного можна дійти висновку, що у позивача виникло право вимагати від ОСОБА_1 повернення тіла кредиту, комісії за надання такого та сплати процентів за користування кредитом. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (такий правовий висновок викладений в п. 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12). Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції встановив, що відповідно до умов укладеного ОСОБА_1 із ТОВ «Мілоан» кредитного договору від 09.06.2021 року №101869669 сторони погодили, що базовий строк кредитування складає 15 днів. Також з урахуванням пролонгацій загальний строк кредитування по цьому кредитному договору закінчився 22.08.2021 року, а тому суд вважав, що підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача проценти у розмірі 9673,26 грн. Зокрема судом зазначено, що узгоджений сторонами строк початкового кредитування закінчився 24 червня 2021 року. У подальшому, пролонгація строку кредитування та нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами здійснювалось на підставі положень п.п.1.5.2., 2.3.1.1 кредитного договору та на підставі п.п.1.5.2., 2.3.1.1 кредитного договору (пролонгація на базових умовах), проте такі висновки суду першої інстанції є необгрунтованими. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів (зокрема, акцептованих додаткових угод, доказів сплати комісій за пролонгацію тощо), які б свідчили про волевиявлення позичальника на продовження строку дії договору після 24.06.2021 року. Сам лише факт прострочення повернення кредиту не може вважатися згодою на продовження строку користування ним. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 та від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16 сформувала правовий висновок, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом (стаття 1048 ЦК України) припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах (після спливу строку виконання зобов`язання) забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а не ст.1048 ЦК України. Оскільки позивач заявив вимогу саме про стягнення процентів за користування кредитом (ст.1048 ЦК України), а не штрафних санкцій чи 3% річних та інфляційних втрат (ст.625 ЦК України), нарахування процентів за період після 24.06.2021 року є безпідставним. При визначенні розміру заборгованості відповідача суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (Див. висновки наведені в постановах Верховного Суду від 03 липня 2024 року справа №760/11927/16, від 09.08.2023 року справа №201/6750/16). Отже, відповідно до наданого позивачем деталізованого розрахунку за договором №101869669 від 09.06.2021 року боржника ОСОБА_1 вбачається, що станом на 24.06.2021 року (термін повернення кредиту) загальна сума боргу становила 12943,75 грн, з яких заборгованість по тілу кредиту - 10900 грн, за процентами - 2043,75 грн. Оскільки пролонгація по вказаному договору не відбулася, суд вважає за необхідне здійснити власний розрахунок заборгованості по вказаному договору враховуючи те, що у відповідності з наданого позивачем розрахунку ОСОБА_1 кошти вносилися неодноразово, а саме: 26.06.2021 року 600 грн; 30.06.2021 року 700 грн; 10.07.2021 року 2982 грн; 17.07.2021 1625 грн; 26.07.2021 року 1625 грн; 13.09.2021 року 1625 грн, в загальні сумі внесено 9157 грн. З урахуванням зазначеного необхідно вирахувати внесену суму боржником на погашення кредиту у розмірі 9157 грн із заборгованості, яка існувала станом на 24.06.2021 року у сумі 12943,75 грн, що у результаті складе 3786,75 грн (12943,75-9157). Колегія суддів враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п.п.29-30). Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Оскільки суд першої інстанції допустився помилки у визначенні розміру заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, то рішення суду підлягає зміні разом із здійсненням перерозподілу судових витрат. За приписами п.п.б) та в) п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, із резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 та п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України). Як вбачається, за результатами апеляційного перегляду справи суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову частково, а саме на 8,55% від заявлених вимог. Позивачем сплачено за подання позовної заяви 3028 грн (а.с.1), а тому з урахуванням задоволення позову на 8,55% стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 258,90 грн. Апелянтом за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн (а.с.223, 233), а тому з урахуванням задоволення апеляційної скарги на 91,45%, останній за рахунок позивача слід компенсувати 3322,92 грн. Частина 10 ст.141 ЦПК України вказує на те, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. За наведеного, здійснити взаємозалік судового збору між сторонами та стягнути з ТОВ «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3064,02 грн. На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 березня 2026 року в частині визначного до стягнення розміру заборгованості змінити. Визначити до стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №101869669 від 09.06.2021 року у розмірі 3786,75 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Змінити розподіл судових витрат. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3064,02 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач І.Н. Лисак Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк