Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 346/35/26

Справа № 346/35/26 Провадження № 22-ц/4808/1039/26 Головуючий у 1 інстанції Третьякова І. В. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2026 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 березня 2026 року під головуванням судді Третьякової І.В. у м. Коломия, в с т а н о в и в: В січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів. Позовні вимоги обґрунтувала тим, що з ОСОБА_2 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі в якому у них народилася донька ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати з матір`ю. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 13.03.2017 стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання доньки в розмірі 1500 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття. ОСОБА_1 зазначає, що на теперішній час розмір стягуваних з ОСОБА_2 аліментів є недостатній для належного утримання дитини. Зазначає, що після введення в країні воєнного стану в зв`язку з військовою агресію рф проти України, інфляційні процеси призвели до того, що витрати на утримання дитини значно зросли, підвищилися ціни на продукти харчування та рівень повсякденних витрат, а також змінився прожитковий мінімум для дитини відповідного віку. Зокрема зазначає, що вона сплачує за придбання технічних засобів для організації навчального процесу доньки, забезпечує її відпочинок, оздоровлення та подорожі. Крім того, вік дитини потребує постійного оновлення одягу, взуття та речей першої необхідності. Відтак вважає, що визначений судовим рішенням розмір аліментів є об`єктивно недостатнім для забезпечення мінімальних потреб дитини. Крім цього вона, як мати, несе більшу частину витрат на утримання доньки, оскільки відповідач участі в додаткових витратах на дитину в добровільному порядку не приймає, що порушує принцип рівного обов`язку батьків утримувати своїх дітей. Вважає, що ОСОБА_2 повинен розуміти моральне і правове зобов`язання належним чином утримувати їхню спільну доньку. Відповідач є здоровою та працездатною людиною і на даний час перебуває за кордоном, а отже його матеріальне становище значно покращилося і він має змогу сплачувати аліменти на утримання доньки в більшій сумі, ніж було присуджено в 2017 році. Просила змінити розмір аліментів в сторону збільшення та стягувати з відповідача на її користь на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі по 6 000 грн щомісячно до досягнення донькою повноліття. Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду від 30 березня 2026 року задоволено частково позов ОСОБА_1 . Змінити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1500 гривень до 3500 гривень щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Виконавчий лист №346/6338/16-ц, виданий на підставі заочного рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13 березня 2017 року щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в твердій грошовій сумі в розмірі 1500 гривень щомісячно до досягнення дитиною повноліття відкликано. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 331,20 грн на користь держави. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів є незаконним та таким, що підлягає зміні, оскільки судом неповно з`ясовано обставини справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення, що призвело до безпідставного визначення заниженого розміру аліментів. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд фактично без належного обґрунтування визначив розмір аліментів, який не відповідає реальним потребам неповнолітньої дитини та не забезпечує належного рівня її утримання. Зокрема, судом не надано належної оцінки обставинам, що свідчать про істотне зростання витрат на утримання дитини з часу ухвалення попереднього рішення. Крім того, суд першої інстанції не здійснив повного та всебічного дослідження доказів у їх сукупності, обмежившись формальним висновком про недоведеність, фінансової можливості відповідача сплачувати аліменти у заявленому розмірі. Вважає, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення зводиться до загальних посилань на норми матеріального права без належного обґрунтування підстав для часткового задоволення позовних вимог. За таких обставин рішення суду не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, що є підставою для його зміни в частині визначення розміру аліментів. Судом першої інстанції не було належним чином враховано істотну зміну економічної ситуації в країні, зокрема значне зростання цін на продукти харчування, одяг, взуття, лікарські засоби та інші необхідні витрати, пов`язані з утриманням дитини. Відповідач має реальну фінансову можливість забезпечити належний та достатній рівень утримання дитини. Однак, суд не надав належної оцінки вказаним обставинам та їх впливу на обсяг обов`язку відповідача щодо матеріального забезпечення дитини. Апелянтка вказує, що при цьому законодавством передбачений рівний обов`язок батьків щодо утримання дитини в реальних умовах фактично трансформується у підвищене навантаження саме на неї, як на матір, оскільки проживання дитини зі нею обумовлює необхідність постійного витрачання часу на догляд, що об`єктивно обмежує її можливість працювати та отримувати дохід у тому ж обсязі, що й відповідач. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та змінити розмір аліментів до 6 000 грн. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, враховуючи таке. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_4 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 11.11.2016 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 10.05.2014 р.н. у Струпківській сільській раді Коломийського району, актовий запис № 5 розірвано. Неповнолітню дитину ОСОБА_4 залишено проживати з матір`ю. Заочним рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 13.03.2017р. стягнено з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання їхньої малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1 500 грн щомісячно, починаючи стягнення з 02.12.2016 р. і до повноліття дитини. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 04.01.2019р. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 у розмірі 5 500 грн. В решті позову відмовлено. Згідно довідки директора Струпківського ліцею Отинійської селищної ради від 29.09.2025р. №27/01-24, ОСОБА_4 навчається в 5 класі вказаного навчального закладу. На виконання ухвали суду Головний центр обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України повідомив, що відповідач ОСОБА_5 23.10.2021р. перетнув державний кордон України через пункт пропуску «Лужанка» і більше до України не повертався. Предметом спору в цій справі є збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини. У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Частинами першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини встановлено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України). Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22. Разом із тим стаття 182 СК України визначає обставини, які враховуються судом при визначення розміру аліментів. Так, згідно із частиною першою цієї статті, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 ,. суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для стягнення з відповідача аліментів у розмірі 6 000 грн суд не вбачає, оскільки нею не доведено фінансової можливості ОСОБА_2 сплачувати аліменти в заявленому розмірі. З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду. Доводи апелянтки, що судом неповно з`ясовано обставини справи, які мають істотне значення для її правильного вирішення та фактично без належного обґрунтування визначено розмір аліментів, який не відповідає реальним потребам неповнолітньої дитини та не забезпечує належного рівня її утримання є необґрунтованими. З рішення суду першої інстанції вбачається, що суд взяв до уваги встановлений законодавством розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та неспівмірність розміру аліментів, які стягуються з відповідача, актуальним потребам дитини, а також відсутність будь-яких заперечень щодо позовних вимог зі сторони ОСОБА_2 . Суд урахував призначення та мету аліментів на утримання дитини і, виходячи з системного аналізу положень Конвенції про права дитини, Конституції України, СК України, ЦПК України, Закону України «Про охорону дитинства» та з дотриманням балансу інтересів дитини і матеріальних можливостей батька, дійшов обґрунтованого висновку про збільшення розміру аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_4 , які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 до 3500 гривень щомісячно до досягення повноліття дівчини, починаючи з дня набрання рішенням законної сили. Суд зазначив, що визначений зараз розмір аліментів відповідатиме мінімальному рекомендованому розміру аліментів та буде необхідним для забезпечення гармонійного розвитку дитини. З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції таким, що відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Доводи апелянтки, що відповідач має реальну фінансову можливість забезпечити належний та достатній рівень утримання дитини, однак суд не надав належної оцінки вказаним обставинам та їх впливу на обсяг обов`язку відповідача щодо матеріального забезпечення дитини є необґрунтованими. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В матеріалах справи відсутні будь-які докази які вказують про фінансове становище відповідача та можливість забезпечити належний та достатній рівень утримання дитини. Окрім цього суд першої інстанції вказав на вимоги ст.182 СК України де вказано про те, що мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Згідно ст. 7 ЗУ «Про державний бюджет України на 2026 рік» встановлено, що з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень. Отже з врахуванням ст. 141 СК України де вказано, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а розірвання шлюбу між батьками чи проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку що аліменти в розмірі 3 500 грн відповідатимуть мінімальному рекомендованому розміру аліментів та будуть необхідними і достатніми для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Позивачкою не доведено фінансової можливості відповідача сплачувати аліменти в заявленому нею розмірі. Дані про дохід відповідача відсутні, тому колегія суддів також не може прийти іншого висновку про можливість збільшення розміру аліментів до 6 000 грн. Окрім того, відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржуване рішення судом першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Коломийського міськрайонного суду від 30 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову складено 12 червня 2026 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: О.В. Пнівчук О.О. Томин