Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/7948/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3051/26 Справа № 201/7948/25 Суддя у 1-й інстанції - Куць О. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 81 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Городничої В.С., Макарова М.О., при секретарі - Карпенко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 листопада 2025 року у складі судді Куць О.О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - В С Т А Н О В И Л А: У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із уточненим в ході розгляду справи позовом, посилаючись на те, що у травні 2025 року за місцем її роботи повідомили про надходження постанови приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макаренко А.С. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 15 травня 2025 року у виконавчому провадженні № 72219734 через наявність заборгованості у розмірі 808794,15 грн. на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 5170 від 22 червня 2016 року. 10 липня 2023 року приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження №72219734 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 5170 від 22 червня 2016 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 808794,15 грн., виконавчий напис нотаріуса було вчинено у зв`язку з наявністю у ОСОБА_1 заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № 2007-269 від 08 січня 2008 року. Зазначає, що у приватного нотаріуса були відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису на підставі нотаріально не посвідченого кредитного договору, відповідач пропустив строк звернення для вчинення виконавчого напису нотаріуса, заборгованість станом на дату вчинення виконавчого напису, не була безспірною. Враховуючи вищевикладене, вимушена звернутися до суду та просити визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 5170 від 22 червня 2016 року про стягнення з неї на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 808794,15 грн. таким, що не підлягає виконанню та вирішити питання розподілу судових витрат. Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 19 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано виконавчий напис № 5170, виданий 22 червня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 808794,15 грн. таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для задоволення позову та визнання виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню, оскільки при вчиненні оспорюваного виконавчого напису, не дотримано вимог чинного законодавства, не встановлено безспірність заборгованості й ПАТ КБ «ПриватБанк» мав право на звернення до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису лише у період з 23 січня 2012 року до 23 січня 2015 року, однак, виконавчий напис був вчинений 22 червня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку звернення. Не погодившись з таким рішення суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними та допустимими доказами, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення. Доказів того, що банком подано недостатній пакет документів або якісь документи не відповідають Постанові КМУ № 1172 суду не надано, як і не надано доказів із нотаріальної справи, які б свідчили про порушення процедури вчинення виконавчого напису, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що заборгованість за кредитним договором станом на 22 червня 2016 року була сплачена чи була в розмірі, іншому ніж вказано у виконавчому написі та сама по собі незгода боржника з необхідністю повернення кредитних коштів не може бути підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 08 січня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір застави автотранспорту №2007-269. За цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань ОСОБА_1 , що випливають з кредитного договору від 08 січня 2008 року №2007-269 з повернення кредиту у сумі 22500 доларів США, що надається у формі строкового кредиту, у термін 60 місяців. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 чеврня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 144909,11 грн., судовий збір, витрати на інформаційно-технічне забезпечення та на правову допомогу. З матеріалів виконавчого провадження, вбачається, що 06 лютого 2012 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження №31064238, а 14 лютого 2012 року державним виконавцем ухвалено постанову про розшук майна боржника, на підставі чого виконавче провадження було зупинено. 16 лютого 2012 року проведено опис та арешт майна, а саме автомобіля Mercedes Benz, який належав ОСОБА_1 20 лютого 2012 року виконавче провадження було поновлене. 01 червня 2012 року винесено постанову про призначення експерта для участі у виконавчому провадженні для надання оцінки щодо вартості вилученого автомобіля; 03 серпня 2012 року виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування). Згідно акту опису й арешту майна за ВП №31064238 від 16 лютого 2012 року державним виконавцем було вилучено у ОСОБА_1 належний їй автомобіль Mercedes Benz. 12 квітня 2012 року ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська заочне рішення від 29 червня 2011 року скасовано. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 липня 2012 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-банк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості залишено без розгляду. Згідно повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» №12 від 21 лютого 2012 року заборгованість по кредитному договору №2007-269 від 08 січня 2008 року станом на 21 лютого 2012 року становить 13453,22 доларів США. 22 червня 2016 року приватним нотаріусом ДМНО Бондар І.М. вчинено виконавчий напис №5170, яким запропоновано стягнути грошові кошти у сумі 808794,15 грн. з ОСОБА_1 , які є боргом за кредитним договором №2007-269 від 08 січня 2008 року, укладеним між нею та ПАТ «КБ «ПриватБанк», яке є правонаступником ЗАТ КБ «ПриватБанк». Запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк» у розмірі: 11553,96 доларів США залишок заборгованості за кредитом; 7950,62 доларів США залишок заборгованості за процентами; 12634,56 доларів США пеня, та всього становить 32139,14 доларів США, що за курсом НБУ станом на 26 травня 2016 року становить 807094,15 грн. Строк за який проводиться стягнення 8 років 4 місяці 18 днів, а саме з 08 січня 2008 року по 26 травня 2016 року. 10 липня 2023 року на підставі вищевказаного виконавчого напису приватним виконавцем Макаренко А.С. було відкрито виконавче провадження №72219734. Постановою приватного виконавця Макаренко А.С. від 15 травня 2025 року звернено стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Згідно із ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII «Про нотаріат» (Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема: Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерством юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок). Згідно із ст. 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (п. 1, 3 Глави 16 розділу II Порядку). Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Відповідно до п. 1-1 наведеного Переліку, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості за іпотечними договорами, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання, подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу. У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року в справі №6-887цс17 зроблено висновок, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису. При цьому, ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. У відповідності до правового висновку, висловленого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18), вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи сторін у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду відповідає висновкам, викладеним у раніше ухваленій нею постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц з подібних правовідносин, відступати від яких немає підстав. Таким чином, ознакою безспірності вимоги є відсутність заперечень боржника щодо заборгованості та її розрахунку, а також відсутності будь-яких суперечностей у поданих документах. На підтвердження безспірності заборгованості нотаріусу мають бути подані документи, що свідчать про визнання боржником вимог кредитора. Тобто, нотаріус повинен упевнитися в розумінні боржником пред`явлених до нього вимог і визнання їх. Документом, що підтверджує такий факт, є отримання боржником вимоги стягувача з підписом боржника про його отримання. В оспорюваному виконавчому написі сума заборгованості складає 32139,14 доларів США, однак жодних доказів стосовно розрахунку саме такої суми заборгованості суду не надано. Звертаючись із позовом до суду, позивач вказувала, що заборгованість на дату вчинення виконавчого напису не було безспірною. Слід звернути увагу на те, що при вчиненні напису нотаріус отримував від банку документи щодо здійснення часткового погашення заборгованості, що вбачається з повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» № 12 від 21 лютого 2012 року, тому на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості перед банком є безспірним. Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого. Протягом всього часу розгляду справи в суді першої інстанції, банком не було надано суду, в порушення положень ст.ст. 76-81 ЦПК України, належних і допустимість доказів в обґрунтування того, що приватному нотаріусу були подані відомості про безспірність суми заборгованості позивача за кредитним договором. В свою чергу зі змісту позову вбачається, що позивачем заперечується безспірність заборгованості за договором позики. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється, зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та підпунктом 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (ч.1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат», підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Верховний Суд у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 307/1580/17 щодо застосування положень частини другої статті 88 Закону України «Про нотаріат», підпунктів 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій дійшов висновку про те, що ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нарахування заборгованості, на стягнення якої вчиняється виконавчий напис, не обмежено трирічним строком за умови встановлення сторонами відповідно до ст. 259 ЦК України збільшеної позовної давності для відповідної вимоги. Зазначив, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У зв`язку із цим відхилив доводи про необхідність застосування нотаріусом позовної давності в три роки, а щодо пені в один рік, оскільки сторони у встановленому законом порядку збільшили позовну давність до 5 років, а в подальшому до 50 років. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02липня 2019 року № 916/3006/17 відступає від вищевказаного висновку, оскільки вважає, що зазначений строк не може бути змінений договором. Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» та підпунктами 3.1, 3.3 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій передбачено, що якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Тобто інший строк давності для вчинення виконавчого напису нотаріуса повинен бути прямо передбачений саме законом, і не може бути змінений домовленістю сторін. Разом з тим відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2019 року у справі № 909/1165/19 зазначив, що ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Під час розгляду справи, банк зазначав, що дізнався про порушення своїх прав 18 листопада 2010 року, тобто на дату нарахованої заборгованість по кредиту, тобто, банк мав право звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису у період з 18 листопада 2010 року по 18 листопада 2013 року, однак в матеріалах справи відсутні докази на підставі яких може дійти висновку, що саме станом на 18 листопада 2010 року банк дізнався про порушення свого права, оскільки в матеріалах справи наявне повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» №12 від 21 лютого 2012 року, з якого вбачається, що останній платіж який зробила ОСОБА_1 для погашення заборгованості за кредитним договором був здійснений 23 січня 2012 року. Таким чином, банк мав право на звернення до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису з 23 січня 2012 року до 23 січня 2015 року, однак, виконавчий напис був вчинений 22 червня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку звернення. Для правильного застосування положень ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й встановити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Аналогічного висновку щодо застосування вказаних норм матеріального права у аналогічних правовідносинах, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 березня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), а також Верховний Суд в постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 569/8884/17-ц (провадження № 61-48189св18), від 06 березня 2019 року у справі № 330/1510/16 (провадження № 61-7940св18), від 27 січня 2020 року у справі № 607/14361/17 (провадження № 61-21231св19). З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про те, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису, не дотримано вимог чинного законодавства, не встановлено безспірність заборгованості й ПАТ КБ «ПриватБанк» мав право на звернення до нотаріуса з метою вчинення виконавчого напису лише у період з 23 січня 2012 року до 23 січня 2015 року, однак, виконавчий напис був вчинений 22 червня 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку звернення, а тому наявні правові підстави для визнання виконавчого напису, таким, що не підлягає виконанню. Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що заборгованість за кредитним договором станом на 22 червня 2016 року була сплачена чи була в розмірі, іншому ніж вказано у виконавчому написі та сама по собі незгода боржника з необхідністю повернення кредитних коштів не може бути підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм закону. При цьому, суд першої інстанції надав цим доводам заявника належну правову оцінку. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 19 листопада 2025 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 02 червня 2026 року Повний текст судового рішення складено 12 червня 2026 року. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: В.С. Городнича М.О. Макаров