Постанова КГС ВС № 910/403/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2026 року м. Київ cправа № 910/403/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бенедисюка І. М. (головуючий), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 за позовом Керівника Косівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. Керівник Косівської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Косівської міської ради Косівського району Івано-Франківської області (далі - Рада, позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП" (далі - ТОВ "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП", відповідач) про: - визнання недійсними додаткових угод (№ 2 - 6) до договору про постачання електричної енергії споживачу від 27.04.2022 № ІФЕ-485/2022, укладеного між відповідачем та Радою; - стягнення з відповідача на користь Ради безпідставно сплачених коштів у розмірі 37 087,06 грн. 1.2. Позов обґрунтовано тим, що додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу укладені з порушенням вимог частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", у зв`язку з чим, підлягають визнанню недійсними, а кошти, сплачені Радою за електричну енергію, яка була поставлена на підставі спірних додаткових угод, підлягають стягненню з ТОВ "ЕНЕРДЖІ ТРЕЙД ГРУП".

2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень 2.1. Господарський суд міста Києва ухвалою від 20.01.2026 (суддя Курдельчук І. Д.) повернув прокурору позовну заяву з доданими до неї документами, на підставі пункту 1 частини п`ятої статті 174 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України). 2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 03.03.2026 (Тищенко А. І., Михальська Ю. Б., Мальченко А. О.) ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. У касаційній скарзі Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури (скаржник, прокурор), із посиланням на порушення судами норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 у справі № 910/403/26 скасувати як такі, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 4.1.1. Касаційна скарга подана на підставі положень абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України. 4.1.2. За твердженням прокурора, ухвала суду першої інстанції постановлена за неправильного застосування ухвала суду першої інстанції винесена за неправильного застосуванням частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (незастосування закону, який підлягав до застосування) та за порушення норм частини третьої статті 2, частин першої - третьої статті 3 та статті 11 ГПК України, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи (змісту резолютивної частини Рішення Конституційного Суду від 03.12.2026 № 6-р(ІІ)/2025). 4.1.3. Вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, щодо представництва прокурором інтересів держави в суді - постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, постанови об`єднаної палати Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 та постанови Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 927/188/22, від 28.08.2024 у справі № 918/694/23, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18, від 22.12.2022 у справі № 908/1276/21, від 13.03.2024 у справі № 927/535/22, від 06.03.2026 у справі № 299/6205/21, від 05.03.2026 у справі № 916/5778/23, від 24.02.2026 у справі № 915/1185/20, від 03.02.2026 у справі № 910/21935/17, від 02.07.2025 у справі № 914/3137/24, від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, від 04.02.2026 у справі № 927/342/24, від 03.02.2026 у справі № 902/670/24, від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22. 4.1.4. Прокурор наголошує, що поза увагою суду першої інстанції залишився зміст частини третьої статті 3 ГПК України, відповідно до якого судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. 4.1.5. На момент звернення прокурора до суду з позовом та на час постановлення оскаржуваної ухвали норми частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишалися чинними та підлягали до обов`язкового застосування при вирішенні питання про прийняття до розгляду позовної заяви та відкриття провадження у справі. 4.1.6. Водночас позиція суду щодо незастосування окремих положень абзацу 1 частин третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", визнаних неконституційними, із посиланням на положення статті 11 ГПК України є незаконною та такою, що суперечить заданням господарського судочинства. 4.1.7. Суд апеляційної інстанції хоча формально і зазначив про передчасність висновків суду першої інстанції у застосуванні висновків Рішення Конституційного Суду від 03.12.2026 № 6-р(ІІ)/2025, однак в порушення вимог статей 86, 236, 237, 238, 282 ГПК України не надав жодної оцінки поданим прокурором доказам в частині обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у цьому спорі та неправильно застосував положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру". 4.1.8. Висновки суду апеляційної інстанції в частині того, що прокурор підміняє компетентний орган при зверненні до суду із вказаним позовом, прямо суперечать фактичним обставинам справи, що у свою чергу, призвело до порушення судом норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови. 4.2. Доводи інших учасників справи 4.2.1. Позивач та відповідач своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористалися.

5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції 5.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 5.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України). ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій 6.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 6.2. Предметом касаційного оскарження є ухвала суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви прокурора з доданими до неї документами. 6.3. Скаржник вказує на відсутність підстав для застосування судами положень пункту 1 частини 5 статті 174 ГПК України та покликається на низку постанов, які наведені у пункті 4.1.3. цієї постанови. 6.4. Обґрунтовуючи вказане твердження, прокурор ґрунтує свої доводи на тому, що норми частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" є чинними, а тому підлягали до обов`язкового застосування при вирішенні питання про прийняття до розгляду позовної заяви та відкриття провадження у справі. 6.5. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд зазначає таке. 6.6. В силу приписів частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. 6.7. При цьому, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є верховенство права (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України). 6.8. Принцип верховенства прав також закріплено вимогами статей 8, 129 Конституції України та статті 11 ГПК України, яким керується суд, здійснюючи правосуддя. 6.9. Верховний Суд у вирішенні доводів касаційної скарги враховує, що суд першої інстанції у якості підстави для повернення без розгляду заяви прокурора навів пункт 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України. 6.10. Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. 6.11. У постанові від 05.08.2019 у справі № 910/17650/18 Верховний Суд у вирішенні питання застосування положень пункту 1 частини п`ятої статті 174 ГПК України виснував про те, що системний аналіз наведених норм свідчить, що реалізація особою права на подання позову до суду здійснюється шляхом дотримання визначеної процесуальним законом процедури (порядку) захисту порушених прав, яка передбачає виконання чітких та передбачуваних вимог ГПК України щодо форми, змісту позовної заяви, документів, які додаються до неї, недотримання яких має негативні наслідки для позивача, зокрема, передбачені частиною п`ятою статті 174 ГПК України. 6.12. Тобто норми процесуального права побудовані на чіткій позиції дисциплінованості, як суду так і учасників справи. Вказане покладено в основу засад господарського судочинства з метою спрощення судового розгляду справи, скорочення судового розгляду, а також розвитку поваги в учасників справи один до одного так і до суду. Крім того, означена концепція направлена на уникнення можливості сторонам зловживання наданими їм процесуальними правами (подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23.07.2020 у справі № 905/2204/19). 6.13. Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що місцевий господарський суд вказавши, що прокурор не є належним заявником у цьому спорі, дійшов висновку про відсутність в нього права подавати позов в інтересах держави. Тобто, за висновком суду, прокурор не довів наявність виключності випадку для здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірному випадку. 6.14. Крім того, суд першої інстанції окремо мотивував свої висновки тим, що положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", як норми спеціального законодавства, визнані неконституційними згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24). 6.15. За наведеного, суд першої інстанції у своїх висновках також керувався неконституційністю положень норм спеціального закону (Закону України "Про прокуратуру") та виснував, що прокурор у спірному випадку немає повноважень для представництва інтересів держави в суді. 6.16. За висновками суду першої інстанції, норми, які б надавали право прокурору звертатися до суду в інтересах держави в особі відповідних суб`єктів владних повноважень, оскільки, як встановлено у рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2026 № 6-р(ІІ)/2025, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" не відповідають Конституції України, а тому згідно з статтею 11 ГПК України суд їх не застосовує. 6.17. З огляду на наведене суд першої інстанції виснував, що застосовувати норми Конституції України, як норми прямої дії при вирішенні питання компетенції прокурора на звернення до суду, в спірному випадку не вбачається можливим, оскільки Конституція не встановлює такого права прокурору. 6.18. Суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими та передчасними посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24), оскільки згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення, до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства. 6.19. Однак, із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, що прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, колегія суддів апеляційної інстанції погодилася із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для повернення позовної заяви. 6.20. Суд у вирішенні доводів касаційної скарги враховує, що стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. 6.21. Частини третя і п`ята стаття 53 ГПК України встановлюють, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. 6.22. У положеннях частини четвертої статті 53 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. 6.23. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (чинною на час виникнення спірних відносин). 6.24. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. 6.25. Надаючи оцінку доводам та мотивам оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції колегія суддів враховує та наголошує, що згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. 6.26. Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. 6.27. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (на яку посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання, зокрема, щодо доведення прокурором наявності підстав для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави та наголосила на тому, що встановлена частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. 6.28. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц). 6.29. У справі, що розглядається суд апеляційної інстанції залишив без змін постановлену судом першої інстанції ухвалу про наявність підстав для повернення позову прокурора та виснував про непідтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у суді. 6.30. У вирішенні доводів скаржника Суд враховує сталі та послідовні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 10.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) та наголошує, що суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту. 6.31. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (на яку посилається скаржник) сформульовано висновок, зокрема, про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Обставини щодо бездіяльності компетентного органу повинні бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин. 6.32. Верховний Суд у вирішенні доводів касаційної скарги прокурора враховує, як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025), так і його мотивувальну частину. 6.33. Суд зауважує та відзначає, що згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства. 6.34. Водночас, слід враховувати, що розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять „інтереси держави" та „представництво інтересів держави в суді", наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що: "…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави. Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави". 6.35. У пунктах 4.2., 4.3. цього рішення Конституційний Суд України наголосив на тому, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру на здійснення представництва інтересів держави в суді тільки у виключних випадках та в порядку, що визначені законом, а не на здійснення такого представництва у випадках, визначених органами прокуратури. Унаслідок унесення Законом № 1401 змін до Конституції України відбулося звуження конституційної функції прокуратури, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, порівняно з тією, яка була визначена в пункті 2 частини першої статті 121 Конституції України до конституційної реформи 2016 року. Таке звуження полягає, зокрема, у встановленні ознаки виключності для випадків здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді, що їх має бути визначено в законі. У Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України також указував, що "стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі України міститься застереження "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом" . Це обумовлюється недопущенням свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань тощо. При цьому на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання" (перше, третє, четверте речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України констатує, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах. Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки. 6.36. У цьому аспекті колегія суддів враховує сталі та послідовні висновки Верховного Суду, зокрема, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду. 6.37. Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва". 6.38. Про те, що на прокуратуру покладається обов`язок щодо обґрунтування необхідності такого втручання з метою недопущення свавільного втручання прокуратури у здійснення господарської та статутної діяльності юридичних осіб, досягнення цілей функціонування учасника відповідних правовідносин, виконання ним договірних зобов`язань, тощо, Конституційний Суд України зазначав у абзаці 9 пункту 2.2 мотивувальної частини рішення від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 у справі № 3-234/2018(3058/18), за конституційною скаргою акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів". 6.39. Близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 9901/513/19, відповідно до якого прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України. 6.40. У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК України. 6.41. Як вбачається зі змісту позовної заяви, прокурор вказав при зверненні з позовом в чому, на його думку, полягає порушення інтересів держави і за результатами оцінки наведених доводів прокурора суди виснували про недоведеність прокурором наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді. Тобто, висновки судів про наявність підстав для залишення позову прокурора без розгляду ґрунтуються на невиконанні прокурором вимог процесуального закону. 6.42. При цьому, зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду від 03.03.2026 свідчить, що суд апеляційної інстанції у повній мірі надавав оцінку наведеному прокурором обґрунтуванню та встановивши відсутність доведення прокурором наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді, дійшов заснованого на вимогах закону висновку про наявність підстав для застосування наслідків, передбачених статтею 174 ГПК України. 6.43. Означені висновки не спростовуються матеріалами справи та доводами касаційної скарги. 6.44. У вирішенні доводів касаційної скарги прокурора Верховний Суд зауважує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, він виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи. 6.45. Суд касаційної інстанції позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність. 6.46. Водночас посилання прокурора у касаційній скарзі на численні правові позиції Верховного Суду суд вважає безпідставними, оскільки наявність інтересів держави є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин (фактичні обставини у зазначених справах не є ідентичними обставинам у цій справі). 6.47. Суд у вирішенні доводів касаційної скарги наголошує, що питання застосування положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" у кожному спорі є відмінними, оскільки кожного разу суд виходить з конкретних обставин, які залежать від предмета, підстав позову прокурора та наведеного ним обґрунтування наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави в суді. 6.48. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до заперечення прокурором установлених судами обставин справи та тверджень про не дослідження судами доказів і надання доказам неправильної оцінки, без урахування меж касаційного перегляду та повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 300 ГПК України. 6.49. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 7.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення. 7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 7.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

8. Судові витрати 8.1. Судовий збір, сплачений прокурором у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін. Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 у справі № 910/403/26 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя І. Бенедисюк Суддя Ю. Власов Суддя Т. Малашенкова