Постанова 4876 № 904/6241/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2026 м.Дніпро Справа №904/6241/25 Центральний апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач) суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Рандо ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 (суддя Колісник І.І., повний текст рішення складено 16.02.2026) у справі №904/6241/25 за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Виробничо-комерційної фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Рандо ЛТД" про стягнення 46074,26 грн ВСТАНОВИВ: Короткий зміст обставин справи та оскаржуваного судового рішення. Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Виробничо-комерційної фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Рандо ЛТД" заборгованості в сумі 46074,26 грн, з яких: 16258,78 грн - основний борг, 15934,26 грн - 15% річних, 13881,22 грн - інфляційні втрати. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань з оплати електричної енергії, поставленої йому позивачем у період із січня по березень 2019 року на виконання публічного договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", умови якого розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі №904/6241/25 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 16258,78 грн, 15% річних у сумі 15797,55 грн, інфляційні втрати в сумі 13788,03 грн, судовий збір у сумі 3012,89 грн. У решті позову вказаним судовим рішенням відмовлено. При ухваленні рішення місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами виникли договірні відносини постачання електроенергії постачальником "останньої надії", які вважаються укладеними з моменту фактичного споживання електроенергії, при цьому факт її поставки та наявність заборгованості відповідача підтверджені матеріалами справи і не спростовані належними доказами, що свідчить про порушення відповідачем грошового зобов`язання. Водночас, суд встановив, що позивачем при розрахунку річних та інфляційних втрат не було враховано положень пункту 5.10 договору та умов Комерційної пропозиції №2 від 27.12.2018 (зі змінами від 31.01.2019) щодо оплати спожитої електричної енергії протягом п`яти банківських (робочих) днів після отримання рахунка, що в сукупності стало підставою для часткового задоволення позовних вимог в означеній частині. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Виробничо-комерційна фірма Товариство з обмеженою відповідальністю "Рандо ЛТД" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі №904/6241/25 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Ключові доводи відповідача зводяться до того, що суд першої інстанції порушив принцип змагальності учасників судового процесу, а також не дослідив питання щодо строку позовної давності. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу. 28.04.2026 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому прокурор заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Крім того, позивач заявив клопотання про поновлення процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу. Зазначив про те, що подати відзив у визначений судом строк не було можливим з об`єктивних причин, що не залежали від волі позивача, а саме у зв`язку з технічними обставинами, пов`язаними з перебоями в роботі електронних систем документообігу, значним навантаженням на систему електронного суду, затримкою обробки та реєстрації документів, а також суттєвим службовим навантаженням представника підприємства, зумовленим одночасним супроводженням значної кількості судових справ у різних судових юрисдикціях та необхідністю дотримання процесуальних строків у кожній із них. Розглянувши заявлене позивачем клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, колегія суддів виходить з наступного. Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно ч. ч. 1, 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 про відкриття апеляційного провадження та встановлення строку щодо подання відзиву протягом 10 днів з моменту отримання ухвали, доставлено до електронного кабінету позивача 16.04.2026 об 11:25, а відзив подано 28.04.2026, тобто з пропуском на один календарний день. Як вказує Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.12.2018р. у справі №904/5995/16 (висновок щодо застосування норм права), пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ГПК України встановлено неможливість такого поновлення. Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом. Враховуючи незначний проміжок часу, який було пропущено заявником при подачі відзиву, з огляду на те, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, з метою недопущення надмірного формалізму під час вирішення питання про поновлення пропущеного представником строку, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання ДПЗД "Укрінтеренерго", поновлення пропущеного строку та долучення до матеріалів справи поданого відзиву. Рух справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Андрейчука Л.В., Віннікова С.В. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2026 поновлено Виробничо-комерційній фірмі Товариству з обмеженою відповідальністю «Рандо ЛТД» пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі №904/6241/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виробничо-комерційної фірми Товариства з обмеженою відповідальністю «Рандо ЛТД» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі №904/6241/25; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу, інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Зазначену ухвалу надіслано всім учасникам справи в електронні кабінети через систему «Електронний суд» 16.04.2026 об 11:25, про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа. У ході апеляційного розгляду даної справи Центральним апеляційним господарським судом, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 2 ст. 273 ГПК України. Клопотань від учасників справи про розгляд апеляційної скарги з їх повідомленням (викликом) до суду не надходило. Не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом. Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 06.11.2018 №1344 позивачу - ДПЗД "Укрінтеренерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу. На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 №1023-р (зі змінами) ДПЗД "Укрінтеренерго" визначено постачальником "останньої надії" з 01.01.2019. Згідно з листом АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" №2078/1001 від 18.01.2019, на яке покладено функції адміністратора комерційного обліку, з 01.01.2019 відповідач віднесений до категорії споживачів, постачання електричної енергії яким здійснює Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" як постачальник "останньої надії". Відтак з 01.01.2019 між Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (постачальник, позивач) й Виробничо-комерційною фірмою Товариством з обмеженою відповідальністю "Рандо ЛТД" (споживач, відповідач) укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" (далі - договір) з урахуванням умов, викладених у Додатку № 1 до договору - Комерційна пропозиція №2 від 27.12.2018 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії" (далі - Комерційна пропозиція №2 зі змінами від 31.01.2019). За умовами п. 1.1 цей договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" є публічним договором приєднання споживача до цього договору і регулює порядок та умови продовження постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" споживачу, у разі, якщо обраний споживачем електропостачальник неспроможний постачати електричну енергію, до моменту обрання споживачем нового електропостачальника або до припинення постачання у передбачених чинним законодавством чи цим договором випадках. Цей договір укладається сторонами, відповідно до статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання споживача до цього договору. Пунктом 2.1 договору передбачено, що за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в Додатку 1 до договору (Комерційна пропозиція). Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами (тарифами), що визначаються відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, згідно з комерційною пропозицією з постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", яка є Додатком 1 до договору (п. 5.1 договору). Оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем у терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятій споживачем. Усі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційної вебсторінки для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо комерційної якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки (п. 5.10 договору). Пунктом 13.1 договору встановлено, що цей договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів. Згідно з Комерційною пропозицією №2 від 27.12.2018 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії" (з урахуванням внесених до неї змін від 31.01.2019), що є Додатком 1 до договору, ціна на електричну енергію формується згідно з Порядком формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", затвердженим постановою НКРЕКП від 05.10.2018 №1179. Ціни постачальника наведені у додатку до цієї комерційної пропозиції. Споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунка. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії, зазначеної в акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ. Споживач, який прострочив виконання грошового зобов`язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов`язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов`язання, а також п`ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов`язання. Крім того, за умовами вказаної Комерційної пропозиції, керуючись ст. 259 ЦК України, сторони домовились встановити в цьому договорі збільшений строк позовної давності: строк загальної позовної давності щодо вимог про стягнення боргу тривалістю п`ять років; строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня) тривалістю два роки. Судом було встановлено, що на виконання зобов`язань за договором позивач у період із січня по березень 2019 року поставив, а відповідач спожив електричну енергію в обсязі 5345 кВт*год на суму 16258,79 грн, що підтверджується наступними доказами: - складеними позивачем актами: № 000946 від 31.01.2019 купівлі-продажу електроенергії за січень 2019 року - 1836 кВт*год на суму 5584,87 грн; № 002073 від 28.02.2019 купівлі-продажу електроенергії за лютий 2019 року - 1810 кВт*год на суму 5505,78 грн; № 002549 від 31.03.2019 купівлі-продажу електроенергії за березень 2019 року - 1699 кВт*год на суму 5168,14 грн; - виставленими позивачем рахунками: № 000020217500/03/О01/03874 від 13.02.2019 на суму 5584,87 грн; № 000020217500/03/О02/05734 від 15.03.2019 на суму 5505,78 грн; № 000020217500/03/О03/06299 від 11.04.2019 на суму 5168,14 грн. Усього - 16258,79; - звітами оператора системи розподілу АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі", який виконує функції адміністратора комерційного обліку, про фактичний місячний обсяг споживання електроенергії ВКФ ТОВ "Рандо ЛТД" за період із січня по березень 2019 року. Усі вказані акти та рахунки надсилалися на адресу відповідача засобами поштового зв`язку (28.03.2019, 18.03.2019 та 13.04.2019), проте не були ним отримані та повернулися відправникові за закінченням терміну зберігання. Відповідач своїх зобов`язань з оплати спожитої у період із січня по березень 2019 року електричної енергії не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до нього з вимогами №44/11-000256 від 15.05.2019 та № 44/11-010395 від 21.03.2025, в яких просив у семиденний строк з дати отримання претензій оплатити заборгованість за січень - березень 2019 року в сумі 16258,79 грн та надати відповідь на претензії у визначені законодавством строки. Відповідач заборгованість у сумі 16258,79 грн не погасив, відповіді на вимоги не надав, що й стало причиною виникнення спору. Протягом розгляду справи в суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву не скористався. Розглянувши матеріали позову та оцінивши сукупність представлених позивачем доказів, місцевий господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог та стягнув з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 16258,78 грн, 15% річних у сумі 15797,55 грн, інфляційні втрати в сумі 13788,03 грн. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї. Водночас суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши встановлені судом обставини, дослідивши наявні у справі докази, доводи апелянта та заперечення позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Виробничо-комерційної фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Рандо ЛТД" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі №904/6241/25 підлягає залишенню без змін з огляду на таке. Предметом спору у даній справі є вимоги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Виробничо-комерційної фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Рандо ЛТД" про стягнення заборгованості з оплати поставленої електричної енергії за період із січня по березень 2019 року, а також відшкодування інфляційних втрат та 15 % річних, нарахованих на суму несплаченого боргу. Ключовими доводами апеляційної скарги є твердження відповідача про те, що суд першої інстанції не дослідив питання щодо строку позовної давності, а також порушив принцип змагальності учасників судового процесу, оскільки не вжив заходів для належного повідомлення відповідача про розгляд справи. Колегія суддів вважає зазначені доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не спростовують правильності висновків суду. Щодо неналежного повідомленням відповідача про розгляд справи, яке скаржник трактує, як допущене судом порушення принципу змагальності учасників судового процесу. Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.2025 було запропоновано відповідачу протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а його копію з додатками надіслати позивачу (докази надати суду); - у 5-ти денний строк з дня отримання від позивача відповіді на відзив (за наявності) надати суду, а також усім учасникам справи заперечення з урахуванням вимог частин третьої шостої статті 165 та статті 167 ГПК України. З матеріалів справи вбачається, що з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала місцевого суду від 07.11.2025 у даній справі була направлена судом першої інстанції рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 108, корп. 6, кв. 66, проте до суду повернувся поштовий конверт з ухвалою суду від 07.11.2025 з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою". Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (аналогічні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17). Правила вручення судового рішення регламентовані положеннями ст. 242 Господарського процесуального кодексу України. Днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України). В ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Виходячи зі змісту ст. ст. 120, 242 Господарського процесуального кодексу України пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила № 270), у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17). Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20). Колегія суддів також звертає увагу на те, що в пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв`язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності. До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (подібний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі №906/638/22). Колегія суддів вважає, що повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, яке повернуто органами зв`язку з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", з урахуванням конкретних обставин справи може вважатися належними доказами про виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасника судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Суд, який комунікує з учасником справи з допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з "презумпції обізнаності": особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення. Самого лише заперечення учасника про неотримання повідомлення недостатньо, щоб спростувати цю презумпцію. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести "ризик незнання" учасника, який надав суду свої адреси, але не користується чи не стежить за ними. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №5011-46/18261-2012. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів висновує про те, що суд першої інстанції, з метою забезпечення дотримання принципу змагальності сторін та свободи в представлені ними своїх доказів, вживав всіх необхідних дій для повідомлення відповідача про розгляд цієї справи та сумлінно сприяв учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав. Щодо правової природи спірних правовідносин та питання позовної давності колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. У цій справі суд встановив, що між ДПЗД "Укрінтеренерго" (Постачальник), котре діє на підставі ліцензії на постачання електричної енергії споживачу, виданої відповідно до постанови НКРЕКП від 06.11.2018 № 1344, та ВКФ ТОВ "Рандо ЛТД" (Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії". Отже, укладений договір став підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами. Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України). Згідно із частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. За змістом статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Отже, викладені у договорі зобов`язання є обов`язковими до виконання сторонами вказаного договору. За встановленими судом першої інстанції обставинами, позивач належним чином виконав свої зобов`язання щодо поставки із січня по березень 2019 року електричної енергії за укладеним договором. Натомість відповідач обсяг спожитої електричної енергії не оплатив, доказів протилежного матеріали справи не містять, тому суд першої інстанції, з висновком якого погоджується і апеляційний суд, стягнув з відповідача на користь позивача суму основного боргу та перераховані судом суми 15% річних та інфляційних втрат. Відповідач наразі заявляє, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення взагалі не було досліджено питання позовної давності. В контексті наведених доводів, колегія суддів звертає увагу на те, що у Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України). Тлумачення ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб`єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постанові від 22.03.2017 у справі №6-3063цс16. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №756/8056/19 викладено висновок про те, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об`єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін. Оскільки в ході апеляційного розгляду було встановлено, що суд першої інстанції вжив всіх належних заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд судової справи, жодних об`єктивних обставин, які би перешкоджали товариству звернутись з відповідною заявою до суду першої інстанції відповідач наразі не повідомив, відтак колегія суддів приходить до висновку про відсутність необхідності врахування під час апеляційного перегляду спору поданої товариством заяви про застосування строків позовної давності. Більш того, сам же відповідач у поданій апеляційній скарзі описав обставини запровадження карантину та дії військового стану, що згідно процитованих товариством норм матеріального права зупиняли перебіг строку позовної давності у цій справі. Решта доводів апеляційної скарги так само зводяться до формального заперечення фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, без надання нових доказів або правових аргументів, які б могли обґрунтувати зміну або скасування рішення. У підсумку колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції, дотримуючись норм матеріального та процесуального права, дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги. Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Центральний апеляційний господарський суд зазначає, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому судом встановлено, що оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Хаджинастасиу проти Греції»). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. За змістом ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі №904/6241/25слід залишити без змін. Судові витрати. У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми Товариства з обмеженою відповідальністю "Рандо ЛТД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі №904/6241/25 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2026 у справі №904/6241/25 залишити без змін. Справу №904/6241/25 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 11.06.2026. Головуючий суддя Г.В. Левшина Суддя Л.В. Андрейчук Суддя С.В. Вінніков