Постанова 4874 № 924/521/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА 10 червня 2026 року Справа № 924/521/21 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В. секретар судового засідання Приступлюк Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Старокостянтинівської міської ради на ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 (постановлену о 12:33 год. у м. Хмельницькому, повний текст складено 06.05.2026) у справі № 924/521/21 (суддя Виноградова В.В.) стягувач Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький боржник Старокостянтинівська міська рада за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні стягувача Міністерства оборони України про визнання недійсними рішень за участю представників сторін: від стягувача - Ковальчук В.М.; від боржника - не з`явився; від третьої особи - не з`явився. ВСТАНОВИВ: Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький звернувся до Господарського суду Хмельницької області із заявою, в якій стягувач просив змінити спосіб та порядок виконання судових наказів Господарського суду Хмельницької області від 21.08.2023 по справі №924/521/21. Господарський суд Хмельницької області ухвалою від 05.05.2026 у справі № 924/521/21 заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький (від 22.04.2026) про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення у справі №924/521/21 задовольнив. Змінив спосіб та порядок виконання судових наказів Господарського суду Хмельницької області від 21.08.2023 по справі № 924/521/21, встановивши: Стягнути зі Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області через Виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький 6 810 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнути зі Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області через Виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький 13 620 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Така ухвала мотивована тим, що Старокостянтинівська міська рада не є розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів та має відкритих рахунків в органах Державного казначейства, у зв`язку із чим неможливо виконати судові рішення в цій справі щодо стягнення із боржника витрат зі сплати судового збору. В той же час, врахувавши, що Виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради створений міською радою для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування, здійснює фінансування видатків з місцевого бюджету, має відкриті рахунки в органах Казначейства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви стягувача. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулася Старокостянтинівська міська рада із апеляційною скаргою у якій просить ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 у справі №924/521/21, скасувати та відмовити в задоволенні заяви про встановлення або зміну способу та порядку виконання судового рішення. Апеляційна скарга обґрунтована таким. Старокостянтинівська міська рада та Виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради є окремими юридичними особами кожен зі своїми статусами та повноваженнями. Старокостянтинівська міська рада заяву про зміну способу виконання рішення не визнає та зазначає, що заява про зміну способу виконання рішення не є заявою про зміну способу та порядку виконання рішення, оскільки заявник просить замінити боржника, а саме Старокостянтинівську міську раду на Виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради, що є зміною рішення суду по суті. Старокостянтинівська міська рада вважає що заявник фактично бажає виконати рішення суду шляхом безспірного списання коштів з рахунків Виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради. Встановлення зазначеного заявником способу виконання рішення призведе до списання коштів, які призначені для виконання повноважень виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради як окремого органу на що відсутні будь-які правові підстави для задоволення заяви про зміну способу виконання рішення суду, так як не йдеться про необхідність прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Судовими рішеннями у справі № 924/521/21 стягнуто судові витрати на користь КЕВ м. Хмельницький зі Старокостянтинівської міської ради, у них не йдеться про те, що судові витрати підлягають стягненню за рахунок місцевого бюджету. Оскаржуваною ухвалою суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки Виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради як особи, яка не брала участі у справі. Стягувач подав суду апеляційної інстанції відзив, у якому вказує, що зміна способу та порядку виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному ст. 331 ГПК України, не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права. Головними розпорядником бюджетних коштів Старокостянтинівської міської ради є виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради, який здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі, що визначено п. 7 ч.5 ст. 22 Бюджетного кодексу України. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області затверджує місцевий бюджет, уповноважена на здійснення витрат бюджету, але безпосередньо фінансових ресурсів та відкритих рахунків у органах Державної казначейської служби не має, оскільки фінансові ресурси на виконання статей видатків закріплюються за виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування (розпорядники, головні розпорядники). Старокостянтинівська міська рада не є головним розпорядником бюджетних коштів, а таким розпорядником є саме виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради, який є органом місцевого самоврядування, та саме до його повноважень віднесено забезпечення виконання завдань, покладених на міську раду, як на орган місцевого самоврядування, даний комітет обслуговується органом казначейства. Оскаржувана ухвала є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють виконання судового рішення та спрямована на забезпечення повного виконання рішення. Таким чином, стягувач вважає, що доводи апеляційної скарги Старокостянтинівської міської ради є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. За наведеного стягувач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Третя особа не скористалися правом подати відзив на апеляційну скаргу Старокостянтинівської міської ради, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції. Старокостянтинівська міська рада подала заяви за змістом котрих просить засідання по справі проводити без участі її представника. Додатково вказує, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі та просить її задовольнити. В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 10.06.2026 представник стягувача заперечив проти доводів апеляційної скарги. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 у справі № 924/521/21 залишити без змін. В судове засідання 10.06.2026 представники Старокостянтинівської міської ради та третьої особи не з`явилися. Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що учасники справи були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать довідки про доставку електронних листів (т. 6, а. с. 28-29), заяви Старокостянтинівської міської ради про проведення засідання за відсутності представника міської ради, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника Старокостянтинівської міської ради та третьої особи. Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника стягувача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при постановлені ухвали норм процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржену ухвалу залишити без змін, виходячи з такого. Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що Господарський суд Хмельницької області рішення від 12.01.2023 позов задовольнив. Визнав недійсними рішення Старокостянтинівської міської ради від 05.01.2018 №5/26/VII "Про проведення інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів", рішення Старокостянтинівської міської ради від 11.07.2018 №44/29/VII про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель житлової та громадської забудови комунальної власності м. Старокостянтинів (розробленої на підставі рішення від 05.01.2018 №5/26/VII), рішення Старокостянтинівської міської ради від 16.11.2018 №17 п. 1/31/VII "Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки". Стягнув зі Старокостянтинівської міської ради, Хмельницька область на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький 6 810 грн витрат зі сплати судового збору (т. 3, а. с. 206-213). Не погодившись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Старокостянтинівська міська рада звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою у якій просила, зокрема скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023 у справі №924/521/21 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 29.03.2023 апеляційну скаргу Старокостянтинівської міської ради на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023 у справі №924/521/21 задовольнив. Скасував рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023 у справі №924/521/21. Ухвалив нове рішення, яким в позові відмовив. Стягнув з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький на користь Старокостянтинівської міської ради 10 215 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги (т. 4, а. с. 113-126). Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, КЕВ м. Хмельницький подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2023, і залишити в силі рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023. Верховний Суд постановою від 14.06.2023 задовольнив касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький; постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 скасував, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023 у справі №924/521/21 залишив в силі; стягнув з Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький 13 620 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги; видачу наказу доручив Господарському суду Хмельницької області (т. 5, а. с. 108-134). В подальшому, 21.08.2023 Господарський суд Хмельницької області: на виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2023 видав наказ про стягнення зі Старокостянтинівської міської ради на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький 6 810 грн витрат зі сплати судового збору та на виконання постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2026 видав наказ про стягнення з Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький 13 620 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги (т. 5, а. с. 144-145). Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький звернувся до Головного управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області із заявами від 31.08.2023 №577/2/2896 та №577/2/2897 про примусове виконання рішення, у яких просив прийняти до виконання накази Господарського суду Хмельницької області у справі №924/521/21 від 21.08.2023 (т. 5, а. с. 183-184). Листом від 07.09.2023 Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, керуючись пп. 3 п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 зі змінами та доповненнями повернуло Квартирно-експлуатаційному відділу міста Хмельницький накази Господарського суду Хмельницької області від 21.08.2023 у справі №924/521/21 без виконання, повідомивши про те, що Старокостянтинівська міська рада немає відкритих рахунків в органах Державної казначейської служби України (т. 5, а. с. 182). Пізніше, 22.04.2026 на адресу суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький надійшла заява, у якій заявник просив: змінити спосіб та порядок виконання судових наказів Господарського суду Хмельницької області від 21.08.2023 по справі №924/521/21, встановивши: стягнути з Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області 31100, (код 36027760), Хмельницька область м. Старокостянтинів, вул. Острозького, 41 через Виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради 31100, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Острозького, 41 (код 04060766) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький (м. Хмельницький вул. Героїв АТО 3/1, ідентифікаційний код юридичної особи 07928461) 1 362 грн витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги; стягнути з Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області 31100, (код 36027760), Хмельницька область м. Старокостянтинів, вул. Острозького, 41 через Виконавчий комітет Старокостянтинівської міської ради 31100, Хмельницька область, м. Старокостянтинів, вул. Острозького, 41 (код 04060766) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький (м. Хмельницький вул. Героїв АТО 3/1, код 07928461) 6 810 грн витрат зі сплати судового збору (т. 5, а. с. 156-161). Така заява обґрунтована неможливістю виконати рішення судів, у зв`язку із відсутністю в Старокостянтинівської міської ради відкритих рахунків в органах Казначейства, з яких можна здійснювати безспірне списання коштів. Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення вимог заяви стягувача, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи. Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно зі ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч. 1 ст. 327 ГПК України). Обов`язковість судового рішення належить до основних засад (принципів) господарського судочинства (ст. ст. 2, 18 ГПК України). Апеляційний господарський суд бере до уваги, що виконання судових рішень є заключним етапом процедури захисту суб`єктивних прав та законних інтересів кредитора. При цьому у правовій доктрині переважає підхід до розуміння стадії виконання судових рішень саме як заключної стадії цивільного/господарського процесу. Такий підхід наразі втілений і в чинному законодавстві України (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження"). Також за статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Не менш важливим у світлі розглядуваного питання є підхід до розуміння стадії виконання судових рішень, запроваджений практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). ЄСПЛ тлумачить вимогу виконання остаточних судових рішень принаймні у контексті декількох конвенційних прав, зокрема права на справедливий судовий розгляд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)), права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), права на ефективний засіб правового захисту (стаття 13 Конвенції) та права на повагу до приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції (стаття 8 Конвенції). Основним у наведеному переліку є пункт 1 статті 6 Конвенції, що закріплює право на справедливий судовий розгляд справ, і саме тлумачення зазначеного права ЄСПЛ дало змогу сформулювати основні стандарти у сфері виконавчого провадження, що випливають з його практики. Така позиція, що ґрунтується на детальному аналізі практики ЄСПЛ, відображає належність виконавчого провадження до судових процедур і одночасно свідчить про його тісну пов`язаність з іншими інститутами, зокрема з інститутами матеріального права, на приписах якого ґрунтуються ті вимоги і процедури, які відбуваються в рамках виконавчого провадження. І саме з погляду такого розуміння слід тлумачити зв`язок виконавчого провадження з процедурами банкрутства. У рішеннях ЄСПЛ неодноразово зверталася увага, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції провадження з виконання судових рішень є самостійною, але невід`ємною частиною судового розгляду, невід`ємною стадією процесу правосуддя (див. рішення ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", від 27.07.2004 у справі "Ромашов проти України", від 11.01.2005 у справі "Дубенко проти України тощо). Конституційний Суд України в Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(ІІ)/2019 наголосив, що забезпечення виконання державою судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012). ЄСПЛ зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. рішення від 06.09.2007 у справі "Моргуненко проти України" та від 27.11.2008 у справі "Крутько проти України"). Отже, виконавче провадження є стадією судового процесу - логічно та функціонально відокремленою системою процесуальних дій, що вкладаються в алгоритм процесуальної діяльності суду та учасників справи і спрямовані на досягнення відповідної процесуальної мети. У рішенні ЄСПЛ "Глоба проти України" від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення всього її апарату. У рішеннях ЄСПЛ у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012 та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012 вказано, що право на суд, захищене п. 1 ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін. У рішенні ЄСПЛ від 20.06.2004 в справі "Півень проти України" суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін. Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" ( Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003). У рішенні ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" наголошено, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27.08.1991, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див. mutatis mutandis рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975 (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї зі сторін. Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, "Бурдов проти Росії", заява N 59498/00; "Ясіуньєне проти Латвії", заява N 41510/98, 06.03.2003). У рішеннях ЄСПЛ "Антонюк проти України", no. 17022/02, від 11.12.2008 та у справі "Мкртчян проти України", no. 21939/05, від 20.05.2010, Суд вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій. Також у рішенні ЄСПЛ від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Між тим, із встановлених обставин справи вбачається та учасниками справи не заперечується, що станом на момент із зверненням стягувача із відповідною заявою, рішення суду першої інстанції та постанова касаційного господарського суду, в частині стягнення судових витрат, не виконані. Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.2024 №6-р(ІІ)/2024 вказував, що виконання судового рішення є доконечною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист. Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Апеляційний господарський суд зауважує, що ГПК України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд оцінює докази щодо наявності таких обставин в порядку вимог ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Зміна способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу виконання рішення, ухвали, постанови вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2015 № 11-рп/2012). Поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті (постанова Верховного Суду України від 24.03.2015 у справі №21-85а15). Згідно з ч. 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення. Поняття "спосіб" і "порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення не передбачає зміну судового рішення по суті, обрання нового способу захисту порушеного права, а полягає лише у вирішенні питання про вжиття нових заходів для належного виконання рішення та захисту порушеного права у визначений раніше спосіб. Суд зауважує, що необхідною та обов`язковою умовою для встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення є факт існування обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим. Водночас на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви. Вище вказано, що Головне управління Державної казначейської служби України повідомило про неможливість виконання судових рішень, через відсутність у боржника відкритих рахунків в органах казначейської служби. Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 (Порядок), за змістом якого органами Державної казначейської служби України на підставі виконавчих документів виконуються рішення про стягнення коштів з боржників, що обслуговуються в органах Державної казначейської служби України. У пункті 2 Порядку визначено, що безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів; боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання; виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження"; стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави. Відповідно до п. 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). У п. 4 Порядку передбачено, що органи Казначейства: 1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання; 2) вживають заходів до виконання виконавчих документів; 3) розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження. Відповідно до п. п. 3 п. 9 Порядку орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Водночас, статтями 1, 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Виконавчі органи рад створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами. За змістом ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Згідно з ч. ч. 1, 8 ст. 51 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади. Разом з тим, відповідно до ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. У ст. 2 Бюджетного кодексу України зазначено, що рішення про місцевий бюджет - це нормативно-правовий акт відповідної місцевої ради, виданий в установленому порядку, що затверджує місцевий бюджет та визначає повноваження відповідно виконавчого органу місцевого самоврядування здійснювати виконання місцевого бюджету протягом бюджетного періоду. Згідно із положеннями ст. 22 Бюджетного кодексу України до головних розпорядників бюджетних коштів віднесено виключно виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), виконавчі органи місцевих рад в особі їх керівників. Приписами ч. 2 ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання. При цьому, відповідно до ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів. Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. 63, 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України). З наведеного вбачається, що Старокостянтинівська міська рада, хоча затверджує місцевий бюджет та визначає напрями його використання, однак вона не є розпорядником бюджетних коштів і не має відкритих рахунків в органах Державної казначейської служби. Повноваження щодо фінансування видатків місцевого бюджету та обслуговування в органах Казначейства покладені на виконавчий комітет міської ради, який є головним розпорядником відповідних бюджетних коштів. Оскільки відсутність у міської ради казначейських рахунків унеможливлює безспірне списання коштів та фактичне виконання судових наказів від 21.08.2023 у справі №924/521/21, що залишаються невиконаними з 2023 року, наявні обставини, які фактично унеможливлюють їх виконання у визначений судом спосіб. Враховуючи, що розпорядження бюджетними коштами здійснюється через виконавчий комітет, який має відкриті рахунки в органах Казначейства, існують правові підстави для зміни способу та порядку виконання судових рішень шляхом стягнення присуджених сум із міської ради через її виконавчий комітет. При цьому суд виходить із принципу обов`язковості виконання судових рішень, закріпленого Конституцією України та процесуальним законодавством, а також враховує, що зміна способу виконання не впливає на зміст ухваленого рішення по суті спору, а спрямована виключно на забезпечення його реального виконання. З огляду на наведене, доводи міської ради про відсутність підстав для зміни способу виконання рішення є необґрунтованими, а заява КЕВ м. Хмельницький підлягає задоволенню. За усталеною практикою ЄСПЛ (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. В справі "Салов проти України" від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain"). У пунктах 32, 34, 36 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими; вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення. Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що скаржник був почутим і йому надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження. З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про задоволення заяви стягувача. Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів. Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 у справі № 924/521/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Старокостянтинівської міської ради - без задоволення. Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Старокостянтинівської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Хмельницької області від 05.05.2026 у справі № 924/521/21 - без змін.

2. Справу № 924/521/21 надіслати Господарському суду Хмельницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Повний текст постанови складений "11" червня 2026 р. Головуючий суддя Петухов М.Г. Суддя Гудак А.В. Суддя Мельник О.В.