Постанова 4873 № 910/9904/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" вересня 2025 р. Справа№ 910/9904/23 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Скрипки І.М. суддів: Тищенко А.І. Мальченко А.О. при секретарі судового засідання Нечасний О.Л. за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 15.09.2025 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 (повний текст рішення складено 05.04.2024) у справі №910/9904/23 (суддя Селівон А.М.) за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (відповідач-1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Астренго» (відповідач-2) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Національний медичний університет імені О.О. Богомольця про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та Товариства з обмеженою відповідальністю "Астренго" (далі - ТОВ "Астренго"), в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив визнати недійсним укладений між відповідачами договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.08.2022 № 9121, а також зобов`язання ТОВ "Астренго" звільнити та повернути Національному медичному університету імені О. О. Богомольця за актом повернення з оренди державне нерухоме майно - заасфальтовану ділянку, яка знаходиться між фізико-хімічним корпусом і недобудованою будівлею навчально-лабораторного корпусу, площею 870,00 кв. м, розташовану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський (Перемоги),

34. На обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на порушення інтересів держави як суб`єкта права власності на землі державної власності за наслідками укладення оспорюваного договору в частині передачі в оренду майна, що перебуває на балансі Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, що не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки, за відсутності повноважень на вчинення такого правочину як у Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, так і в Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, за наявності ознак удаваного правочину, у зв`язку з чим зазначений договір має бути визнаний недійсним в судовому порядку на підставі статей 203, 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з одночасним застосуванням наслідків недійсності, а саме поверненням земельної ділянки землекористувачу. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що спірний договір оренди нерухомого майна, наслідками укладання якого є надання ТОВ "Астренго" в оренду частини земельної ділянки за адресою: м. Київ, просп. Берестейський (Перемоги), 34, є удаваним договором оренди земельної ділянки, та таким, що суперечить вимогам земельного законодавства з огляду на відсутність як у Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, так і у Національного медичного університету імені О. О. Богомольця відповідних правомочностей на розпорядження земельною ділянкою державної форми власності, що є достатньою правовою підставою для визнання договору недійсним на підставі статей 203, 235 ЦК України. Зважаючи на встановлені обставини фактичного звільнення та повернення Національному медичному університету імені О. О. Богомольця заасфальтованої ділянки за актом повернення з оренди державного нерухомого майна від 10.03.2023, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з неефективністю обраного Прокурором способу захисту, оскільки заявлена Прокурором вимога про звільнення та повернення спірної земельної ділянки є такою, що фактично виконана сторонами спірного договору на момент розгляду даної справи. Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 повністю та ухвалити нове рішення, яким позов Київської міської прокуратури задовольнити, визнати недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 9121 від 19.08.2022 та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Астренго» повернути Національному медичному університету імені О.О. Богомольця за актом повернення з оренди державне нерухоме майно - заасфальтовану ділянку, яка знаходиться між фізико-хімічним корпусом і недобудованою будівлею навчально-лабораторного корпусу площею 870 кв.м. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що вирішуючи питання щодо удаваності правочину у зв?язку з укладенням оспорюваного договору, суд першої інстанції виходив з дійсності спрямованості волі сторін договору на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені цим договорами. Одночасно, суд першої інстанції зазначив, що оскільки предмет позову у вказаній частині був відсутній до моменту звернення прокурора до суду з позовною заявою, зазначена обставина тягне за собою відмову в позові в частині зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Астренго» звільнити та повернути Національному медичному університету імені О.О. Богомольця за актом повернення з оренди державне нерухоме майно- заасфальтовану ділянку, а не закриття провадження у справі. Проте з даним висновком скаржник не погоджується з урахуванням того, що на момент звернення до суду із вказаним позовом прокурору не було відомо про припинення дії оспорюваного договору оренди та повернення майна згідно акту від 10.03.2023, що свідчить про обрання належного та ефективного способу захисту у зазначеному спорі. Крім того, 03.10.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості №42023100000000481 за фактом можливого підроблення невстановленими службовими особами РВ ФДУ у м. Києві, НМУ імені О.О. Богомольця, Товариства з обмеженою відповідальністю "Астренго" договору про припинення оренди державного майна №9121/02 від 10.03.2023. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024, резолютивну частину рішення залишено без змін. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірний договір оренди нерухомого майна є удаваним договором оренди землі, що є достатньою підставою для визнання його недійсним. Водночас апеляційний суд дійшов висновку про обрання Прокурором неналежного способу захисту прав держави, оскільки укладення між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву, Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця та ТОВ "Астренго" договору від 10.03.2023 № 9121/02 про припинення договору оренди від 19.08.2022 № 9121 жодним чином не повертає/не поновлює саме правового статусу спірної земельної ділянки, і не спростовує факту її перебування у користуванні ТОВ "Астренго" без належних правових підстав за відсутності волевиявлення дійсного власника (держави в особі уповноваженого органу) як на передачу її у користування (внаслідок вчинення договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.08.2022 № 9121), так і її повернення і прийняття уповноваженим органом. За висновком апеляційного суду, у даному випадку належному та ефективному способу захисту прав відповідає позов, передбачений статтями 387, 388 ЦК України, якого Прокурором заявлено не було. Постановою Верховного Суду від 26.03.2025 постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024 у справі № 910/9904/23 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 26.03.2025, «

26. Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

27. При цьому право визначення предмета позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів.

28. Способи захисту цивільних прав та інтересів, за загальним правилом, визначені частиною другою статті 16 ЦК України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України, хоча суд може захистити цивільне право або інтерес й іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

29. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).

30. Предметом позову у даній справі є вимоги Прокурора про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 19.08.2022 № 9121, а також зобов`язання звільнити та повернути Національному медичному університету імені О. О. Богомольця за актом повернення з оренди державне нерухоме майно - заасфальтовану ділянку.

31. Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про обрання Прокурором неналежного та неефективного способу захисту прав та інтересів держави, зазначивши про те, що останній не позбавлений права звернутися до суду з відповідним позовом, обравши належний та ефективний спосіб захисту, передбачений саме статтями 386, 387, 388 ЦК України.

32. Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

33. Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

34. Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна або особи, яка має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу правомочностей. 35.Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння. Тобто, умовою віндикації є відсутність договірних відносин між сторонами спору (першим власником та останнім).

36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212- 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 38), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21, пункт 5.38)).

37. Отже, якщо позивач вважає, що право власності на спірне нерухоме майно має бути зареєстроване за ним, а не за відповідачем, то єдиному належному способу захисту прав позивача відповідає позовна вимога про витребування цього нерухомого майна з володіння відповідача (особи, за якою зареєстроване право власності).

38. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то факт володіння другими може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Отже, наявність державної реєстрації права власності на нерухоме майно за особою означає, що ця особа володіє нерухомим майном (книжкове володіння).

39. Принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89)) передбачає, що відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 100)).

40. Проте, як встановлено судами, не заперечується Прокурором та вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0082 (адреса м. Київ, просп. Перемоги, земельна ділянка 34), є держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації, постійним землекористувачем - Національний медичний університет імені О. О. Богомольця.

41. Наведене свідчить про те, що внаслідок укладання між відповідачами оспорюваного договору оренди нерухомого майна від 19.08.2022, відчуження спірної земельної ділянки на користь ТОВ "Астренго" не відбулося. Отже, спірна земельна ділянка не вибула із законного володіння держави в особі Київської міської державної адміністрації, що виключає можливість її витребування шляхом пред`явлення індикаційного позову, як помилково зазначив апеляційний господарський суд.

42. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що належним та ефективним способом захисту у цій справі є позов власника про витребування майна із чужого незаконного володіння, передбачений статтями 386, 387, 388 ЦК України, зроблений без урахування наведених вище правових позицій Великої Палати Верховного Суду, зокрема, щодо принципу реєстраційного підтвердження володіння, адже у даній справі передача спірної земельної ділянки у користування відповідача-2 не призвела до внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно власника цієї земельної ділянки та відповідно до вибуття цієї земельної ділянки з володіння держави.

43. За таких обставин, зважаючи на висновок про неналежність способу захисту, апеляційний господарський суд не переглянув рішення суду першої інстанції, ухвалене за результатами розгляду позовних вимог по суті, відповідно до вимог статті 269 ГПК України, тому оскаржувана у справі постанова підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

44. Колегія суддів також зазначає, що, обмежившись висновками щодо неможливості захисту прав та інтересів дійсного власника майна (держави в особі уповноваженого органу) щодо поновлення правового статусу спірної земельної ділянки та її повернення уповноваженому органу з огляду на предмет та підстави даного позову, суд апеляційної інстанції не встановив обставин щодо наявності порушених прав та інтересів держави на момент звернення Прокурора з позовом до суду, та яким чином такі інтереси можуть бути захищені у разі задоволення позову.

45. Крім того, апеляційний суд під час апеляційного перегляду справи не надав жодної правової оцінки доводам апеляційної скарги щодо не неврахування судом першої інстанції позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (згідно з якою розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним), у зв`язку з чим колегія суддів касаційного суду вважає, що надання висновків щодо застосування до спірних правовідносин зазначеної вище правової позиції є передчасним, оскільки такі доводи Прокурора мають бути оцінені апеляційним судом під час нового розгляду справи». Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.03.2025 у справі №910/9904/23 касаційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024 скасовано, а справу №910/9904/23 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2025 справу №910/9904/23 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Скрипка І.М., суддів Мальченко А.О., Тищенко А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2025 прийнято до провадження колегією у визначеному складі апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі №910/9904/23. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі №910/9904/23 на 09.06.2025. 09.06.2025 у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у місті Києві судове засідання у справі №910/9904/23 не відбулося. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 розгляд справи №910/9904/23 призначено на 14.07.2025. 11.07.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 11.07.2025) через підсистему «Електронний суд» представником відповідача-1 подано клопотання про відкладення розгляду справи. 14.07.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 11.07.2025) через підсистему «Електронний суд» представником третьої особи подані письмові пояснення у справі. 14.07.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 14.07.2025) через підсистему «Електронний суд» представником позивача подано клопотання про розгляд справи без участі представника Київської міської державної адміністрації. В судове засідання апеляційної інстанції 14.07.2025 з`явився представник третьої особи та прокурор. Представники позивача та відповідачів 1,2 в судове засідання не з`явились. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2025 з метою повного, всебічного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи, враховуючи задоволення клопотання представника відповідача-1 про відкладення розгляду справи та неявку представників позивача та відповідача-2, відкладено розгляд справи №910/9904/23 на 15.09.2025. Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку. В судове засідання апеляційної інстанції 15.09.2025 з`явились прокурор, представники позивача та відповідача-1, третьої особи. Представник відповідача-2 в судове засідання не з`явився, причини його неявки суду не відомі. В судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити. Представники відповідача-1 та третьої особи заперечували проти доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, просили її відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін. Представник відповідача-2, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача-2 обов`язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе закінчувати розгляд справи у його відсутність за наявними у справі матеріалами. В судовому засіданні 15.09.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010). Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з пунктом 26 рішення Київської міської ради від 03.02.2000 № 10/731 земельну ділянку площею 7,60 га (кадастровий номер 8000000000:88:061:0082) надано в постійне користування Національному медичному університету імені О. О. Богомольця для експлуатації та обслуговування будівель і споруд на просп. Перемоги, 34 у Шевченківському районі м. Києва. На підставі вказаного рішення Національному медичному університету імені О. О. Богомольця оформлено державний акт на право постійного користування землею від 18.09.2000 № 88-4-00037. У відповідності до витягу № 186403996 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:88:061:0082 (адреса: м. Київ, просп. Перемоги, земельна ділянка 34) є держава Україна в особі Київської міської державної адміністрації. Правокористувачем на праві постійного користування даною земельною ділянкою визначено Національний медичний університет імені О. О. Богомольця. 19.08.2022 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (орендодавець), Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця (балансоутримувач) та ТОВ "Астренго" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 9121, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець та балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов. У пункті 12 Умов договору сторони визначили строк договору - на період дії воєнного стану та 12 місяців після припинення чи скасування воєнного стану з дати набрання чинності цим договором. 19.08.2022 на виконання умов договору оренди від 19.08.2022 № 9121 між балансоутримувачем та орендарем підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого балансоутримувач передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності, а саме: заасфальтовану ділянку загальною площею 870,0 кв. м, яка знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Перемоги, 34, та розташовується між фізико-хімічним корпусом і недобудованою будівлею навчально-лабораторного корпусу, у технічно задовільному стані, з наявною можливістю підключення до систем водопостачання і водовідведення та улаштування освітлення. Факт отримання майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались. У червні 2023 року Прокурор звернувся з позовом про визнання вказаного договору оренди від 19.08.2022 недійсним, а також зобов`язання звільнити та повернути Національному медичному університету імені О. О. Богомольця за актом повернення з оренди державне нерухоме майно - заасфальтовану ділянку, яка знаходиться між фізико-хімічним корпусом і недобудованою будівлею навчально-лабораторного корпусу, площею 870,00 кв. м, розташовану за адресою: м. Київ, просп. Берестейський (Перемоги),

34. Разом з цим судами встановлено, що 10.03.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву, Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця та ТОВ "Астренго" був укладений договір № 9121/02 про припинення договору оренди від 19.08.2022 № 9121, відповідно до пункту 1 якого чинність цього договору оренди, достроково припинено за взаємною згодою сторін. Договір оренди від 19.08.2022 № 9121 вважається припиненим з 10.03.2023 (пункт 2 договору від 10.03.2023 № 9121/02). Частиною 4 статті 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України). Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України. Предметом позовних вимог у цій справі є вимоги прокурора (з урахуванням заяви про зміну предмету позову, яка прийнята судом першої інстанції до розгляду) про: -визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 9121 від 19.08.2022 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Астренго"; - зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Астренго" (вул. Вадима Гетьмана будинок 27, місто Київ, 03056, ідентифікаційний номер 44054851) звільнити та повернути Національному медичному університету імені О.О. Богомольця (бульвар Тараса Шевченка, 13, м. Київ, 01601, ідентифікаційний номер 02010787) за актом повернення з оренди державне нерухоме майно - заасфальтовану ділянку, яка знаходиться між фізико - хімічним корпусом і недобудованою будівлею навчально - лабораторного корпусу, площею 870,00 кв.м, розташовану за адресою: м. Київ, проспект Берестейський (Перемоги),

34. При цьому, прокурор визначив відповідачами Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (відповідач-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Астренго» (відповідач-2). В той же час, балансоутримувач майна - Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, який також є підписантом (стороною) оспорюваного договору (а.с.81-94, т.1) залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Саме балансоутримувач - Національний медичний університет імені О.О. Богомольця 19.08.2022 на виконання умов договору оренди від 19.08.2022 № 9121, згідно акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності, передав, а орендар прийняв в строкове платне користування спірне нерухоме майно. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частини перша, четверта статті 45 ГПК України). Відповідно до статті 47 ГПК України позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача (у цьому випадку прокурора), тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21). Склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки наведені в постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17. Отже, відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до участі у справі у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частини перша та друга статті 48 ГПК України). Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17). Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 31.08.2021 у справі № 909/207/20). Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені,із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі № 203/2/19). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 вказала, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є, зокрема, пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину. Вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав. Отже, в силу наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду про те, що сторона оспорюваного правочину повинна мати процесуальний статус відповідача, який визначається не тільки належністю його до сторін цього правочину, але й можливими допущеними ним порушеннями при його укладенні, при зверненні прокурора з даним позовом в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця в даному випадку як сторона оспорюваного правочину мало б бути також відповідачем у справі. Колегія суддів не надає оцінку тому, що 10.03.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву, Національним медичним університетом імені О. О. Богомольця та ТОВ "Астренго" був укладений тристоронній договір № 9121/02 про припинення договору оренди від 19.08.2022 № 9121, відповідно до пункту 1 якого чинність цього договору оренди, достроково припинено за взаємною згодою сторін. Договір оренди від 19.08.2022 № 9121 вважається припиненим з 10.03.2023 (пункт 2 договору від 10.03.2023 № 9121/02). Однак зазначає, що статус балансоутримувача не усуває статусу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця як сторони оспорюваного тристороннього договору та не є підставою для вибуття останнього з кола сторін спору щодо законності укладеного договору. Суд акцентує, що у цій справі наявний спір щодо правомірності укладення договору оренди, а не його виконання. Прокурор не скористався своїми процесуальними правами, не визначив Національний медичний університет імені О. О. Богомольця як співвідповідача в цій справі та надалі ані він, ані позивач не заявляли клопотань про залучення цієї особи до участі у справі як співвідповідача. Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі як відповідач, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення (постанова Верховного Суду від 21.11.2022 у справі № 754/16978/21). Пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність надавати оцінку іншим аргументам скаржника, які стосуються передусім з`ясування обставин обґрунтованості/необґрунтованості позову, оскільки дослідженню цих обставин має передувати встановлення належного суб`єктного складу учасників спірних правовідносин (близький за змістом висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/15792/20, постановах Верховного Суду від 11.09.2025 у справі № 922/2315/16 (922/4156/23), від 16.10.2025 у справі № 917/1173/22). Отже незалучення всіх належних відповідачів виключає можливість вирішення судом спору про визнання недійсним договору по суті заявлених вимог. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.10.2025 у справі № 917/1173/22 та від 12.02.2026 у справі № 916/3527/20(916/705/25). У зв`язку з тим, що правильною та самостійною підставою для відмови в позові у цій справі є пред`явлення позову до неналежного суб`єктного складу відповідачів, колегія суддів не надає оцінки іншим доводам скаржника. Внаслідок відмови у визнанні недійсним договору оренди з вказаних підстав, не підлягає задоволенню й похідна позовна вимога про зобов`язання повернути з оренди нерухоме майно. Колегія суддів також зауважує, що за загальним правилом, відмова в задоволенні позову з підстав неналежного суб`єктного складу, не перешкоджає повторному зверненню до суду із позовом до належних відповідачів (постанова Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 760/18179/23). Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційна скарга Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі №910/9904/23 задоволенню не підлягає, проте рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі №910/9904/23 підлягає залишенню без змін з підстав викладених в мотивувальній частині даної постанови. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: 1.Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі №910/9904/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.02.2024 у справі №910/9904/23 залишити без змін. 3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на прокурора.

4. Матеріали справи №910/9904/23 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови підписано 11.06.2026. Головуючий суддя І.М. Скрипка Судді А.І. Тищенко А.О. Мальченко