Постанова Харківський апеляційний суд № 619/933/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 619/933/25 Головуючий суддя І інстанції Жорняк О. М. Провадження № 22-ц/818/384/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: споживчого кредиту П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Яцини В.Б. суддів колегії: Пилипчук Н.П., Мальованого Ю.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» в особі представника Романенка Михайла Едуардовича на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 23 травня 2025 року у справі №619/933/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И В : У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №606742 від 17.05.2021 у розмірі 30581,85 грн, а також витрат зі сплати судового збору у сумі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн. Позов обґрунтовано тим, що 17.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №606742. Згідно з Договором про надання споживчого кредиту №606742 від 17.05.2021, споживачу надається кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Як зазначено у позовній заяві, відповідачка не виконала належним чином кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 30581,85 грн, що стало підставою для звернення до суду. Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 23 травня 2025 року у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором було відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М.Е. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 23 травня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи, а тому рішення є незаконним, необґрунтованим, оскільки ухвалене без з`ясування всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Щодо розрахунку заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №606742 від 17.05.2021. Зазначає, що станом на 17.05.2021 між первісним кредитором та відповідачкою у належній формі було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо його предмета, строків кредитування, порядку повернення кредиту, сплати процентів, черговості погашення заборгованості, відповідальності сторін, а також інших істотних умов. Водночас представник позивача вважає, що висновки суду першої інстанції є суперечливими, оскільки суд, з одного боку, констатував невиконання відповідачкою кредитних зобов`язань, а з іншого дійшов висновку про недостатність розрахунку заборгованості як доказу її розміру, попри відсутність інших спростовуючих доказів. На думку апелянта, такий підхід є юридично непослідовним та не відповідає принципам оцінки доказів. Наголошує, що розрахунок заборгованості (відомість про щоденні нарахування та погашення) за кредитним договором №606742 від 17.05.2021, сформований ТОВ «Слон Кредит» та долучений до позовної заяви (Додаток №7), містить дані щодо видачі кредитних коштів, їх часткового погашення, нарахування процентів та інших платежів, а також визначає залишок заборгованості. Згідно з цим розрахунком, станом на момент звернення до суду заборгованість відповідачки складала 30581,85 грн, з яких 16164,97 грн основний борг, 14416,88 грн нараховані проценти, штрафні санкції та пеня відсутні. Зазначені дані узгоджуються з умовами кредитного договору №606742 від 17.05.2021, зокрема щодо порядку та розміру нарахування процентів. Таким чином, поданий розрахунок відображає структуру та розмір невиконаних зобов`язань відповідачки та підтверджує заявлену суму позову. Просить врахувати, що розрахунок заборгованості ґрунтується на Графіку платежів (Додаток №1 до Договору), відповідно до якого щомісячний платіж становив 2777,00 грн протягом 23 місяців та фінальний платіж у розмірі 2512,78 грн. Загальна сума зобов`язань за Договором становила 54883,78 грн. Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачкою у відзиві, фактично сплачено близько 18419,00 грн, що становить менше ніж 30 % від загальної суми зобов`язань. Невиконання решти зобов`язань зумовило утворення заборгованості у розмірі 30581,85 грн. Зауважує, що відповідачка та її представник не надали належних і допустимих доказів, які б спростовували поданий розрахунок заборгованості, не подали власного контррозрахунку та фактично обмежилися загальним запереченням позовних вимог. Клопотання про призначення судової експертизи щодо перевірки нарахувань не заявлялося. Робить висновок, що доказів належного виконання зобов`язань за кредитним договором ні перед ТОВ «Слон Кредит», ні перед ТОВ «Діджи Фінанс» до матеріалів справи не подано, а тому суд дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог. Щодо набуття ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги до ОСОБА_1 за Договором про надання споживчого кредиту №606742 від 17.05.2021. Відповідно до п.4.1 Договору факторингу, право вимоги переходить від ТОВ «Слон Кредит» до ТОВ «Діджи Фінанс» з моменту підписання Реєстру прав вимог за умови виконання фінансування. Посилається на ч.2 ст.95 ЦПК України, згідно з якою письмові докази можуть подаватися у вигляді оригіналу, копії або засвідченого витягу. Зазначає, що з урахуванням значного обсягу Додатка №1 до Договору факторингу до матеріалів справи подано витяг, що містить відомості лише щодо відповідачки. Вважає, що позивач надав належні докази переходу права вимоги, а саме: договір факторингу, витяг із додатка та платіжну інструкцію, які підтверджують виконання умов договору. При цьому суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним доказам у їх сукупності. Судові витрати апелянта складаються зі сплаченого ним судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 грн та орієнтовних витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн, про що зроблено заяву відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що на підтвердження позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» до позовної заяви додано розрахунок заборгованості за кредитним договором №606742 від 17 травня 2021 року, відповідно до якого неможливо встановити дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем. Суд наголосив, що за відсутності інших доказів, розрахунок заборгованості, наявний в матеріалах справи, не може підтверджувати наявність у відповідачки заборгованості перед позивачем у заявленій сумі. Встановити дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №606742 від 17.05.2021 з наданого позивачем розрахунку неможливо. Суд також відмітив, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження обставин того, що ТОВ «Діджи Фінанс» здійснило оплату за Договором факторингу №2102-24 від 21.02.2024. Більш того, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо погодженої сторонами Договору факторингу ціни продажу. Суд дійшов висновку про те, що позивач не надав суду доказів переходу до нього права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №606742 від 17.05.2021. За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов слід залишити без задоволення. Разом з тим колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені без належного врахування наявних у матеріалах справи доказів, які підтверджують як перехід до позивача права вимоги за договором факторингу, так і розмір заборгованості за кредитним договором, що, у свою чергу, свідчить про доведеність позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що 17.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №606742. Підписанням Договору ОСОБА_1 підтвердила, що вона ознайомлена з умовами Публічної пропозиції на укладення Договору про надання споживчого кредиту ТОВ «Слон Кредит». Згідно з Договором про надання споживчого кредиту №606742 від 17.05.2021, споживачу надається кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Мета отримання кредиту: споживчі (особисті) потреби. Відповідачкою не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин ст.526 та ст.527 ЦК України. Внаслідок чого, керуючись нормами ст.ст.530, 1082, 1084 ЦК України, 21.02.2024 згідно з умовами Договору факторингу №2102-24, ТОВ «Слон Кредит» відступлено право вимоги за кредитним договором №606742 від 17.05.2021 на користь ТОВ «Діджи Фінанс», а відповідно ТОВ «Діджи Фінанс» набуто право вимоги до відповідачки. Згідно з Договором факторингу, сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «Діджи Фінанс») є обґрунтованою та документально підтвердженою та становить 30581,85 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 16164,97 грн; заборгованість за відсотками становить 14416,88 грн; заборгованість за комісійними винагородами становить 0 грн; заборгованість за пенею становить 0 грн. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 536 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За статтями 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України). Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Факт укладення кредитного договору та отримання коштів за ним сторонами не заперечується. Водночас у рішенні суду першої інстанції поставлено під сумнів як наявність у відповідачки заборгованості у заявленому розмірі, так і перехід до позивача права вимоги, що й стало предметом апеляційного перегляду. Так, 17 травня 2021 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту №606742, за умовами якого товариство надало позичальнику грошові кошти в сумі 25000,00 грн зі встановленим строком користування 730 днів, з кінцевим терміном повернення 17 травня 2023 року. Процентна ставка за користування кредитними коштами залежить від періоду її встановлення та становить: за перший день користування кредитом (включно) 25 % на день (9 125 % річних), за всі наступні дні користування кредитом, починаючи з другого дня (включно) і до кінця строку надання кредиту, 90 % річних. Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчила, що погодилася на отримання кредитних коштів саме на умовах, визначених Договором. 21 лютого 2024 року між ТОВ «Діджи Фінанс» та ТОВ «Слон Кредит» було укладено Договір факторингу №2102-24, за яким право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс». На підтвердження набуття права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем, ТОВ «Діджи Фінанс» надало: копії Договору факторингу від 21 лютого 2024 року №2102-24, Акта приймання-передачі реєстру прав вимог за Договором факторингу №2102-24 від 21 лютого 2024 року, Витягу з Додатка до Договору факторингу №2102-24 від 21 лютого 2024 року та платіжної інструкції №6841 від 22 лютого 2024 року, які є належними доказами набуття позивачем прав кредитора щодо ОСОБА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням позичальником обов`язків щодо повернення кредиту утворилася заборгованість. З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що розмір заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту №606742 від 17.05.2021 становить 30581,85 грн. Зазначений розмір заборгованості відображений також у досудовій вимозі про стягнення заборгованості від 27.06.2024, направленій на адресу відповідачки. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 кредитних коштів і сплати процентів за користування кредитом у повному обсязі. Здійснені відповідачкою платежі на загальну суму 20696 грн враховані кредитодавцем у розрахунку заборгованості. Таким чином, колегія суддів вважає доведеним факт отримання відповідачкою грошових коштів у порядку та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, а також невиконання нею взятих на себе зобов`язань у строки, передбачені Договором, що призвело до виникнення заборгованості, яка підлягає стягненню з неї. Висновки суду першої інстанції щодо того, що встановити дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №606742 від 17.05.2021 з наданого позивачем розрахунку неможливо, колегія суддів вважає помилковими, адже з нього вбачається склад заборгованості, порядок її формування, розмір нарахувань та здійснених відповідачкою платежів, які були враховані під час визначення остаточного розміру боргу. Наданий позивачем розрахунок містить відомості, достатні для перевірки заявленої до стягнення суми, а тому є належним та допустимим доказом на підтвердження розміру заборгованості. До того ж суд першої інстанції, всупереч вимогам статті 89 ЦПК України, залишив поза увагою той факт, що надані стороною відповідачки разом із відзивом на позовну заяву докази здійснення платежів платіжні інструкції, які збереглися у ОСОБА_1 , узгоджуються з відомостями, наведеними у розрахунку заборгованості, а тому були враховані під час визначення її остаточного розміру. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до 16 лютого 2022 року включно виконувала умови Договору, сплачуючи щомісячні платежі, що свідчить про її обізнаність і згоду з умовами Договору, зокрема щодо розміру боргу. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з Графіком платежів, відповідачка мала здійснити: 23 платежі по 2277,00 грн та один платіж у розмірі 2512,78 грн, що становить 54883,78 грн. Водночас з урахуванням навіть фактично внесених нею платежів на загальну суму 20696 грн, сплачена сума є меншою від загального розміру зобов`язань, визначених Графіком платежів. Отже, з урахуванням наведеного та наявних у матеріалах справи доказів часткового виконання зобов`язання, відсутні підстави вважати, що заборгованість за кредитним договором була погашена у повному обсязі. У зв`язку з цим, оскільки матеріали справи не містять інших доказів погашення заявленої заборгованості, колегія суддів вважає обґрунтованою заявлену суму заборгованості, яка становить 30581,85 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 16164,97 грн; заборгованість за відсотками 14416,88 грн. Висновок суду щодо того, що позивачем не надано доказів визначення ціни придбання ним у первісного кредитора права вимоги та доказів сплати цієї ціни, що ставить під сумнів перехід права вимоги саме до позивача, є необґрунтованим, оскільки оплата ТОВ «Діджи Фінанс» за Договором факторингу від 21 лютого 2024 року № 2102-24 у розмірі 429633,65 грн підтверджується копією платіжної інструкції №6841 від 22 лютого 2024 року. При цьому розмір оплати за окремим кредитним договором не має правового значення для підтвердження переходу права вимоги до позивача. З урахуванням наданих у справі доказів, зокрема Договору факторингу, Акта приймання-передачі реєстру прав вимог, Витягу з Додатка до Договору факторингу та платіжної інструкції, колегія суддів доходить висновку, що перехід права вимоги за кредитним договором №606742 від 17.05.2021 до ТОВ «Діджи Фінанс» належним чином доведено. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №606742 від 17.05.2021 у розмірі 30581,85 грн. Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). За подання позову ТОВ «Діджи Фінанс» сплатило судовий збір у розмірі 2422,40 грн, а за подання апеляційної скарги 3633,60 грн. Оскільки позовні вимоги задоволено, то з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 6056,00 грн (2422,40 + 3633,60). Крім того, у позовній заяві та апеляційній скарзі ТОВ «Діджи Фінанс» заявило про стягнення витрат на правничу допомогу. В обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції ТОВ «Діджи Фінанс» надано: копію Договору №42649746 про надання правової допомоги від 01 листопада 2024 року з адвокатом Білецьким Б.М., додаткові угоди до Договору від 12 грудня 2024 року та 28 січня 2025 року; детальний опис робіт (наданих послуг) та акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 28 січня 2025 року. Зі вказаних акта та детального опису вбачається, що адвокатом надано ТОВ «Діджи Фінанс» такі послуги: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів товариства протягом 1,5 години вартістю 2250,00 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, у тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, протягом 3 годин вартістю 3000,00 грн; формування додатків до позовної заяви (письмових доказів) протягом 1 години вартістю 750,00 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 6000,00 грн. Крім того, позивачем у апеляційній скарзі заявлено про намір подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду, відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України. Станом на час розгляду справи в апеляційному суді такі докази не подані, а тому підстави для вирішення питання про їх стягнення відсутні. Згідно з вимогами статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19). Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі №301/2534/16-ц (провадження №61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц (провадження №61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі №724/318/21 (провадження №61-19599св21). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 (провадження №12-14гс22)). Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. З урахуванням складності та категорії справи (стягнення заборгованості за кредитним договором), обсягу доказів, незмінності позиції позивача, складання позовної заяви не потребувало від професійного адвоката значних зусиль та витрат часу. Послуги з аналізу обставин спірних правовідносин, чинного законодавства та судової практики, формування додатків фактично охоплюються послугою зі складання позовної заяви. При цьому, колегія суддів бере також до уваги, що у провадженні адвоката перебувають аналогічні справи за позовами товариства, тобто процесуальні документи у таких справах є типовими. Враховуючи викладене, оскільки позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено, з урахуванням принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» у рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи судом першої інстанції, у розмірі 3000,00 грн. Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» в особі представника Романенка Михайла Едуардовича задовольнити. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 23 травня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8, м.Київ) заборгованість за кредитним договором №606742 від 17.05.2021 у розмірі 30581 (тридцять тисяч п`ятсот вісімдесят одна) грн 85 коп. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір за подачу позову та апеляційної скарги у розмірі 6056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп та витрати на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи судом першої інстанції, у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 11 червня 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина Судді - Н.П. Пилипчук Ю.М. Мальований.